Дайте оцінку Паризькій мирній конференції та її головним рішенням

Після закінчення Першої світової війни (1914-1918 рр.) найбільші країни-переможниці (Англія, Франція і США) вирішили провести мирну конференцію, щоб на рівні міжнародних договорів закріпити результати військової перемоги. Місцем її проведення був обраний Париж. Обговорен­ня проектів мирних договорів виявили всі протиріччя між основними учас­никами переговорів. Кожна сторона намагалась використати конференцію з користю для себе.

 

Перша світова війна дуже вплинула на становище і роль США у світі. У ході війни зросла економічна сила цієї країни. Із боржника вона перетво­рилась на кредитора. Основною метою США було посилення впливу на єв­ропейські держави-переможниці.

Велика Британія ставила собі за мету ліквідувати німецький флот і здобути панівне становище на морі. Своєї мети вона досягла ще до початку конференції. Також їй вдалося встановити свій контроль над частиною Ос­манської імперії. Тому англійська делегація в Парижі хотіла закріпити вже досягнуте, хоча була дуже занепокоєна зростанням американського флоту.

Найбільше в Першій світовій війні постраждала Франція. На її терито­рії велися бойові дії, вона стала боржником за час війни. Через те в країні було дуже популярне гасло «Німці за все заплатять». Французька делегація ставила за мету послабити Німеччину. Вона хотіла повернути собі Ельзас і Лотарингію. Були в неї і далекоглядні плани: не допустити об'єднання Німе­ччини й Австрії та створити буферну німецьку державу на лівому березі річки Рейн. А ще Франція хотіла загарбати частину османської спадщини.

Англія і Франція виступили спільно проти спроб американського пре­зидента В. Вільсона запобігти переділу світу. Підготовка мирної конференції засвідчила нове співвідношення сил на міжнародній арені.

У роботі конференції, яка розпочалася 18 січня 1919 p., взяли участь 32 країни, що підтримували Антанту. До конференції були допущені також новостворені держави: Польща, Чехословаччина, Королівство сербів, хорва­тів і словенів. Народам цих країн переможці дарували незалежність з метою створення «санітарного кордону» між східними кордонами Німеччини та більшовицькою Росією. Переможені країни та радянський уряд на конферен­цію запрошені не були. їх представникам лише на заключному етапі конфе­ренції були вручені тексти договорів.

Засідання відбувались при зачинених дверях. Малі країни на засідання не допускались. Паризька мирна конференція тривала з перервами від 18 січня 1919 р. до кінця січня 1920 р. У результаті її роботи були підготовлені мирні договори з переможеними країнами. Держави-переможниці не запросили на конференцію делегації УНР, ЗУНР, Білорусії, Грузії та ін., які представляли інтереси країн, проголошених на теренах колишньої Російської імперії.

На конференції точилась гостра боротьба з приводу розподілу територій. Італія, яку схилили взяти участь у війні на боці Антанти і обіцяли передати їй Південний Тіроль, усе східне узбережжя Адріатичного моря і частину Малої Азії, тепер вимагала цих територій. Але країни-переможниці на конференції дуже низько оцінили внесок Італії у перемогу і ці території віддали Сербії. Руму­нія взяла активну участь у придушенні Угорської революції. За це їй були пере­дано Трансільванію, Буковину, Банат з австро-угорської спадщини.

Багато суперечок виникло щодо Німеччини, ЇЇ розчленування, репарацій тощо. Особливо у цих заходах були зацікавлені Велика Британія, Франція та Японія.

У квітні 1919 р. текст мирного договору з Німеччиною нарешті був складений. До нього увійшло 440 статей та один протокол. Це був головний документ післявоєнного мирного врегулювання. Німецька делегація була викли­кана до Парижу для його вручення. Німці намагалися внести хоч деякі зміни, але марно. 28 червня 1919 р. у Версалі було підписано цей мирний договір.

За наполяганням В. Вільсона, у текст договору було внесено статут Ліги Націй. Це стало головною причиною, чому сенат США не ратифікував Вер-сальський договір. Адже США не вступили до Ліги Націй. Китай також від­мовився підписати договір, бо одну з його провінцій було передано Японії.

За умовами договору, Франції поверталися її землі — Ельзас і Лотарингія, вугільні шахти Саару, хоч уся територія і підлягала протягом 15 років управлін­ню Лігою Націй. На 15 років окупаційні війська Антанти зайняли лівий берег Рейну та здійснювали демілітаризацію 50-кілометрової ділянки на правому бере­зі Рейну. Польща отримала Познань, частину верхньої Сілезії, райони Померанії та Східної Пруссії, яку відділяв від території Німеччини так званий «польський коридор», що відкривав Польщі вихід до Балтійського моря. Мемель (Клайпеда) переходив під управління держав-переможниць (з 1923 р. належить Литві), Дан­циг (Гданськ) був проголошений «вільним містом» і залишався під захистом Ліги Націй. Бельгія після плебісциту отримала округи Ейпен, Мальмеді та Море­не. Данія заволоділа північною частиною Шлезвігу. Підсумок розчленування Німеччини був таким: вона втратила сьому частину своєї території, на якій мешкала одна двадцята її населення.

Німеччина повністю втратила всі колонії, їй заборонялось мати ар­мію більше, ніж 100 тис. осіб, військово-повітряний і підводний флот, була скасована загальна військова повинність та ліквідовано генераль­ний штаб. Німеччина була зобов'язана сплатити репарації в сумі 132 млрд золотих марок. З цієї суми Франція мала отримати 52%, Вели­ка Британія — 22%, Італія — 10%. Щоб забезпечити гарантії виконання договору, союзницькі війська мали окупувати територію на захід від Рейну терміном від 5 до 15 років.

Німеччина визнала незалежність усіх територій, які належали Російсь­кій імперії до серпня 1914 р. Вона відмовлялася від Брест-Литовського та інших договорів, що були підписані з радянським урядом, та визнавала всі договори, які союзні держави підписали з державами, що утворилися на те­риторії колишньої Російської імперії.

Паризька мирна конференція дала згоду на анексію Закарпатської Укра­їни Чехословаччиною, Північної Буковини та Бессарабії— Румунією. Щодо Польщі було запропоновано обмежити її територію землями, населеними поляками («лінією Керзона»). Однак Польща захопила Східну Галичину й Західну Волинь, і великі держави це загарбання санкціонували.

Версальський"мирний договір визначив післявоєнну розстановку сил у світі. Переможені нації залишились ображеними і мріяли про зміни і реванш.

Разом з тим держави-переможниці мали підписати мирні договори з союз­никами Німеччини. Наприкінці Першої світової війни розпалася Австро-Угорська імперія. На її території були утворені такі держави: Польща, Королівс­тво сербів, хорватів і словенів, Чехословаччина, Австрія та Угорщина. Ці події потрібно було юридично обгрунтувати на основі міжнародно-правових норм.

10 вересня 1919 р. був підписаний Сен-Жерменський мирний дого­вір з Австрією. За ним визначались нові державні кордони Австрії. їй дозво­лялось мати 30-тисячну армію і заборонялось приєднуватись до Німеччини. Австрія повинна була сплачувати репарації, але значно менші, ніж Німеччи­на. Такі умови на довгий час обмежили суверенітет Австрійської республіки.

27 листопада 1919 р. у передмісті Парижа Неї-сюр-Сен був підписа­ний мирний договір з Болгарією. їй заборонялось мати армію більшу, ніж 20 тис. осіб. Вона втратила ряд територій, у тому числі і вихід до Егейського моря. Болгарія мала виплатити репарації в сумі 725 млрд золотих франків протягом 37 років. Такі умови мирного договору ще більше загострили наці­ональні протиріччя на Балканах.

4 червня 1920 р. було підписано мирний договір з Угорщиною. Таке запізнення було зумовлено існуванням Угорської Радянської республіки. За цим договором територія країни зменшилась у 3 рази, а населення — у 2,5 разу. Угорщині дозволялось мати армію в межах 35 тис. осіб, а загальна військова повинність заборонялась.

10 серпня 1920 p. було підписано Севрський договір із султанським урядом Туреччини. За ним відбувся поділ Османської імперії.

 

Версальський та інші мирні договори закріпили успіх переможців, але не встановили справедливого і стабільного устрою у Європі. Тому пророчими виявились слова французького маршала Фоша: «Насправді це не мир, а перемир'я на двадцять років».