Проаналізуйте процес складання версальської системи договорів. Висловіть власне ставлення до того, наскільки вона була справедлива.

Версальський мирний договір, який офіційно завершив Першу світову війну, був підписаний у Версалі (що в 18 км від Парижа) 28 липня 1919 зазнала поразки у війні Німеччиною, з одного боку, і отримали перемогу "союзниками і державами, що об'єдналися" - з іншого: США, Великобританією, Францією, Італією, Японією, Бельгією, Болівією, Бразилією, Кубою, Еквадором, Грецією, Гватемалою, Таїті, Хиджас, Гондурасом, Ліберією, Нікарагуа, Панамою, Перу, Польщею, Португалією, Румунією, Сербо-Хорватія-словенською державою, Сіам, Чехословаччиною та Уругваєм.

Американський сенат відмовився від ратифікації Версальського договору через небажання США зв'язувати себе участю в Лізі Націй. Взаємини Версальського договору США в серпні 1921 р. уклали з Німеччиною особливий договір, майже ідентичний з Версальським, але не містить статей про Лігу Націй.

Захоплені Німеччиною в 1870 р. французькі провінції Ельзас і Лотарингія передавалися Франції. До неї також перейшли рудники Саарской області. Союзники окупували ліве узбережжя Рейну терміном на 15 років. Зона на схід від Рейну на 50 км підлягала повній демілітаризації. Бельгії дісталися округу Ейпен і Мальмеді. До Данії переходила північна частина Шлезві-га. Польща отримала Познань, райони Померанії, Західної і Східної Пруссії, частину Верхньої Сілезії. Гданськ (Данциг) ставав "вільним містом" під управлінням Ліги Націй.

Німецькі колонії Того і Камерун перейшли до Англії та Франції. Англія отримала також Таньганьіку (колишню Німецьку Східну Африку), Бельгія - Руанду і Бурунді. За Японією були закріплені Маршаллові, Маріанські і Каролінські острови на Тихому океані, а також китайська область Цзяочжоу і концесія в Шаньдуні.

За Версальським договором винуватцями війни були оголошені Німеччина та її союзники. На них була покладена виплата репарацій. Сума репарацій була встановлена ​​тільки в 1921 р. на Лондонській конференції і склала 132 млрд. золотих марок. Франція отримувала 52%, Англія - ​​22%, Італія - ​​10% загальної суми, Версальський договір забороняв загальну військову повинність у Німеччині, не дозволяв їй мати підводний флот, військову і морську авіацію. Чисельність армії, покликаної на добровільних засадах, не могла перевищувати 100 тис. чоловік.

На конференції були вироблені також мирні договори з союзниками Німеччини - Австрією, Болгарією, Угорщиною та Туреччиною. У договорах були зафіксовані державні кордони, пов'язані з утворенням нових національних держав у Центральній та Південно-Східній Європі: Австрії, Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Югославії та інших.

За Сен-Жерменським договором з Австрією від 10 вересня 1919 колишня Австро-Угорська монархія припинила своє існування. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія та Моравія ставали частиною нової держави - Чехословаччини, Буковина передавалася Румунії (незважаючи на рішення Народного віче від 3 листопада 1918 про возз'єднання з Радянською Україною). Австрія могла мати тридцятитисячний армію. Її флот переходив до союзників. Заборонялося об'єднання Австрії та Німеччини.

За мирним договором з Болгарією, підписаного '27 листопада 1919 в Нейі, частина її території відійшла до Югославії та Румунії, Чисельність армії обмежувалася 20 тис. осіб, 4 червня 1920 р, у Великому Тріанонського палаці Версаля було підписано мирний договір з Угорщиною, за яким Хорватія, Бачка і західна частина Банату передавались Югославії; Трансільванія і східна частина Банату - Румунії; Словаччина та Закарпатська Україна - Чехословаччині. Угорщина могла мати армію не більше 33 тис. чоловік і повинна була виплачувати репарації переможцям.

Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920, оформив розділ Турецької імперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь (Палестину, Трансиорданію, Іран, Сирію, Ліван та інші території). Над чорноморськими протоками був встановлений міжнародний контроль країн Антанти (головним чином Англії). Протоки роззброювали, а будь-які нечорноморські держави отримували безперешкодне право дроти через них своїх військових кораблів. Туреччина, обмежена частиною півострова Мала Азія і смужкою європейської території з містом Константинополем, по суті, була поставлена ​​в положення колоніальної залежності.

У цілому, договори країн Антанти із союзниками Німеччини носили суперечливий характер і мали в собі умови і причини майбутніх конфліктів.

 

38. Процес десталінізації в СРСР, його позитивні сторони, непослідовність та обмеженість.

 

Лібералізація суспільно-політичного життя в СРСР почалася після смерті Сталіна (5 березня 1953). Під прикриттям розмов про створення “колективного керівництва” у партійно-державній верхівці вели гостру боротьбу за владу.

Наступники Сталіна розуміли, що продовження політики “закручування гайок”, терору і репресій безперспективне і таїть у собі небезпеку могутніх соціальних вибухів. Нове керівництво пішло на деяку лібералізацію суспільно-політичного життя. Почався період так званої “відлиги”.

Після смерті Сталіна оголосили амністію ув’язненим на термін до 5-ти років. Виправні трудові табори реорганізувалися у колонії, скасовували одіозні укази. Після арешту Берії розпочався перегляд справ політв’язнів. Було прийняте рішення про реабілітацію репресованих у роки війни народів та відновлення їхньої національно-територіальної автономії.

Кульмінаційним моментом “відлиги” став 20-ий з’їзд КПРС (лютий 1956). У доповіді на закритому засіданні Хрущов вперше розкрив страхітливі злочини, скоєнні Сталіним та його клікою.

Переважна більшість радянського суспільства вітала критику сталінізму, незважаючи на її обмеженість і непослідовність. У жовтні 1956 у Тбілісі відбулася дкмонстраціяя протесту проти нового керівництва СРСР, на захист Сталіна, яка була розстріляна військами МВС. Антисталінський курс Хрущова зустрів опір більшості президії ЦК КПРС. На пленумі ЦК КПРС (червень 1957) більшістю було схвалено пропозицію лідера комуністів про виведення з складу ЦК “антипартійної групи” (так було названо вищезгаданих змовників).

Перемога на пленумі зміцнила позиції Хрущова. У березні 1958 лідер компартії заняв ще й посаду голови Ради Міністрів. На початку 60-х років він проголосив курс на будівництво комуністичного суспільства першочерговим реальним завданням, розрахованим на 20-тирічний період.

Для того щоб прискорити темпи економічного розвитку, робилися спроби часткової реорганізації управління народним господарством, які, однак, не зачіпали основ командно-адміністративної системи. Так були створені територіальні органи управління – ради народного господарства (раднаргоспи). Створення яких дало позитивний ефект. Реформа прискорила процес технічної реконструкції багатьох підприємств за 1956-1960 вступили до ладу втричі більше нових типів машин, агрегатів, установок, ніж за попередню п’ятирічку.

Уже з перших повоєнних років великих зусиль було докладено для розбудови військово-промислового комплексу (зброї).

Освоюючи виробництво найновішого озброєння та випробовуючи нові технології, урядовці не зважали на головне – як все це відбивається на навколишньому середовищі, а отже на здоров’ї людини і всього живого.

Далеко від розв’язання залишилася проблема забезпечення продуктами харчування, що спонукало кремлівське керівництво пиділяти значну увагу с/г. за наказом лідера держави, кукурудза була проголошена “королевою” полей. Однак вона не пинесла бажаних результатів.

Грошова реформа 1961 викликала інфляцію і негативно вплинула на життєвий рівень населення.

Низький рівень життя, часті перебої у постачанні, відсутність елементарних громадянських прав і політичних свобод, свавілля властей спричиняли спалахи народного протесту.

У 1958 розпочалася реформа середньої школи. Строк навчання збільшився з 10 до 11 років. Починаючи з 9 классу учні 2 дні на тиждень мали опановувати виробничі спеціальності безпосередньо на фабриках і заводах.

У тіж роки почалося цькування і переслідування творчої ентелігенції.

Передбачалося, що керівні посади в КПРС займатимуть не більше, ніж два терміни по 4 роки.

Свої претензії до Хрущова мали й працівники КДБ, які за його правління втратили певну самостійність і підлягали пильному контролю партійних органів.