Розкрийте причини та початок Першої світової війни

Версальський та інші мирні договори закріпили успіх переможців, але не встановили справедливого і стабільного устрою у Європі. Тому пророчими виявились слова французького маршала Фоша: «Насправді це не мир, а перемир'я на двадцять років».

 

Охарактеризуйте діяльність М. Тетчер. «Тетчеризм», його суть та результати для Великої Британії.

Наприкінці 70-х років загострилися соціально-економічні проблеми Ве­ликої Британії. Лейбористський уряд Дж. Каллагена не зміг впоратися з ситу­ацією, палата громад 1979 р. винесла йому вотум недовір'я. Парламент було розпущено, а на нових виборах перемогла консервативна партія. Прем'єр-міністром уперше в історії Англії стала жінка — Маргарет Тетчер.

 

Консерватори прийшли до влади з чітко опрацьованою програмою дій. її метою було вивести Велику Британію із соціально-економічного застою. Для цього, на думку М. Тетчер, було необхідно:

- зупинити інфляцію, посилення якої розладнало господарське життя країни;

- знизити податки на прибутки корпорацій та особисті доходи, що дало б змогу збільшити інвестиції в економіку;

У докорінно звузити державне втручання в господарські та соціальні справи, що досі негативно впливало на зростання економіки;

- «приборкати» профспілки, які, за переконанням консерваторів, зо середжували «надмірну владу», а це підривало розвиток бізнесу.

Висунута програма передбачала, таким чином, докорінні зміни у Соціа­льно-економічній політиці уряду.

У соціальній галузі Тетчер застосувала принцип: хто багато заробляє, тому нема чого безплатно вчитися і лікуватися. Політичною філософією прем'єр-міністра став вислів: «Безплатний сир буває тільки в мишоловці».

Кабінет М. Тетчер неухильно й послідовно втілював свою програму в життя. Він прагнув надати максимальну свободу приватному підприємницт­ву, сприяти зростанню ролі корпорацій і ринку в регулюванні господарських процесів при скороченні підприємницької діяльності держави. Уряд розпо­чав систематичне скорочення націоналізованого сектора економіки. До приватників поверталися підприємства нафтової, авіакосмічної, суднобудівної та інших галузей промисловості. Суттєво скорочувалися податки. У бо­ротьбі з інфляцією було взято курс на зниження темпів зростання держа­вних видатків, бралося до уваги й скорочення соціальних програм.

Крім того, Тетчер рішуче пішла на закриття збиткових підприємств,

обмежила зростання зарплати. М. Тетчер не йшла на жодні поступки опозиції і ольстерським протестантам, твердою рукою придушила страйковий рух, зруйну­вала непокірну профспілку шахтарів, віддала наказ розгромити аргентинську армію (війна за Фолклендські острови), тому журналісти і «охрестили» її «заліз­ною леді». Великі кошти, вкладені в переозброєння промисловості, та зняття багатьох обмежень у сфері бізнесу стали приносити перші результати.

З 1982 р. економічне становище почало змінюватися накраше, а з 1985 р. почалося піднесення, яке тривало аж до 1990 р. Різко знизилися темпи інфляції, почало скорочуватися безробіття (з 3,3 млн 1985 р. до 2,3 млн 1988 p.). Різко зросла продуктивність праці. Успіхи 80-х років у розвитку британської еко­номіки називають «англійським дивом». Це явище мало, звичайно, свої причини й передумови. Зокрема, подібно до США, великі кошти були вкладені у переосна­щення промисловості з урахуванням досягнень сучасного етапу науково-технічної революції, а у сфері бізнесу знято чимало обмежень. Розбудові економіки сприяла фінансова політика, спрямована на стримування інфляції й залучення іноземних вкладів. Нарешті, помітно вплинули на розвиток економіки й зміцнення фінансів відкриття й розробка родовищ нафти на дні Північного моря, поблизу Шотландії. Велика Британія не тільки повністю забезпечила себе енергоресурсами, придбання яких раніше вимагало величезних коштів, а й стала експортером нафтопродуктів. Унаслідок цього значно зменшилася зовнішня заборгованість Англії. Збільшилися золотовалютні запаси. Піднявся курс фунта стерлінгів.

Економічні успіхи сприяли зростанню доходів населення. Щорічні при­бавки до заробітної плати становили 7-8%. За 80-ті роки кількість акціонерів у Англії потроїлася, перевищивши 8 млн. Тепер кожен третій британець є власником акцій; 15 млн родин— 60% загальної кількості— мешкають у власних будинках або квартирах. За цими показниками Англія наблизилася до рівня Сполучених Штатів. Проповідуючи соціальний дарвінізм (кожен за себе — і хай виживає силь­ніший), консерватори прагнули зробити англійців нацією власників.

М. Тетчер стала британським прем'єр-міністром, що у XX ст. найтрива­ліший час був при владі. Однак на зламі 80-90-х років її позиції почали слаб­нути, деякі її конкретні кроки в галузі внутрішньої й зовнішньої політики зазнали гострої критики в керівництві консервативної партії та в уряді. На­прикінці 1990 р. вона змушена була піти у відставку. Однак для більшості британців М. Тетчер залишилась одним з найвидатніших політичних діячів країни і світу.

 

Порівняйте конференції Другої світової війни.Їх наслідки для подальшого перебігу війни

 

Тегеранська конференція відбулась 28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані. На ній вперше зібралась «Велика Трійка» — голова РНК СРСР Йосип Вісаріонович Сталін, президент США Франклін Делано Рузвельт та прем'єр міністр Великобританії Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль. Це була перша конференція «Великої Трійки» (СРСР, США, Великобританія) за час Другої світової війни, її спадкоємицями були Ялтинська та Потсдамська конференції. Конференція мала на меті розробку кінцевої стратегії боротьби проти Німеччини та її союзників. Основним питанням було відкриття другого фронту в Західній Європі. В то й же час, обговорювались питання про надання незалежності Ірану («Декларація про Іран»), про початок СРСР війни з Японією після розгрому нацистської Німеччини й де було закріплено за Радянським Союзом право в якості контрибуції приєднати до себе після перемоги частину Східної Прусії.

Міжнародне значення Тегеранської конференції, не­зважаючи на певні суперечності між її учасниками, було величезним, її рішення передбачали не тільки прискорен­ня закінчення війни в Європі, а й перспективи розвитку європейських країн у мирний час. Конференція «Великої трійки» підтвердила силу і єдність антигітлерівської коа­ліції, знаменувала новий етап її діяльності.

4-11 лютого 1945 р. «велика трійка» зібралась в Ялті у тому ж складі, що й у Тегерані. Ця зустріч стала кульмінаційною в розвитку відносин між Сталіним, Рузвельтом і Черчіллем. Атмосфера майбутньої перемоги немовби відсувала на другий план розбіжності і прагнення кожної із сторін зміцнити своє становище у післявоєнному світі.

Конференція передбачала вироблення плану остаточного розгрому фашистської Німеччини і визначення основ післявоєнного влаштування світу. Союзники домовилися розділити Німеччину на окупаційні зони, в яких верховну владу будуть здійснювати відповідно СРСР, США та Англія. Для розв'язання загально-німецьких питань було створено Верховний контрольний орган, пізніше перейменований на Контрольну раду.

З багатьох питань вдалося досягнути реальних домовленостей. Серед них— погодження принципів беззастережної капітуляції гітлерівської Німеччини: ліквідація таких її інститутів, як нацистська партія, репресивний апарат гітлерівського режиму, розпуск збройних сил, встановлення контролю над німецькою військовою промисловістю, покарання воєнних злочинців.

Делегація СРСР заявила про потребу й необхідність відшкодування збитків, завданих Німеччиною. Загальна сума репарацій становила 20 млрд доларів. На конференції було досягнуто домовленості про створення у Москві міжсоюзної Комісії з питань репарацій.

Конференція прийняла Декларацію про звільнення Європи, за якою СРСР, США та Англія зобов'язувалися проводити узгоджену політику щодо розв'язання політичних і економічних проблем держав, які будуть звільнені від фашизму, відповідно до принципів демократії.

Важливим досягненням Ялтинської конференції стало рішення заснувати Організацію Об'єднаних Націй. Для прийняття статуту ООН сторони погодилися скликати конференцію в Сан-Франциско.

Було розв'язано і питання про участь Радянського Союзу в війні з Японією. Рузвельт вважав, що це необхідно для якнайшвидшого закінчення війни на Далекому Сході. Саме тому він не заперечував проти пропозиції Сталіна зафіксувати у спеціальному документі повернення СРСР після перемоги над Японією Південного Сахаліну, Курильських островів, відновлення права на Порт-Артур як військово-морської бази СРСР, забезпечення інтересів Радянського Союзу в порту Дайрен на території Китаю. Було погоджено й інші далекосхідні проблеми.

Відбувалися і гострі дискусії. Не було до кінця погоджено питання про післявоєнні зони окупації Німеччини, про репарації на користь переможців. Радянська сторона запропонувала стягувати репарації не грошима, а натурою — одночасним вилученням устаткування підприємств, суден, рухомого складу залізниць, товарними поставками протягом десяти років. У цьому питанні Сталіна підтримав Рузвельт, який підкреслював необхідність задовольнити вимоги СРСР.

Черчілль, говорячи про складності компенсації Радянському Союзові його величезних втрат, фактично гальмував розв'язання цієї проблеми. Та все ж вдалося домовитись про створення репараційної комісії.

Найбільш складними були дискусії з польських проблем. Якщо питання про кордони Польщі з СРСР було в принципі розв'язане — кордон повинен проходити по «лінії Керзона» з деякими відхиленнями на користь Польщі, щодо західного кордону було сказано лише в загальній формі: «Польща повинна дістати істотне прирощення на півночі і на заході». Питання з польським урядом остаточно вирішити не вдалось. Зрештою його було відкладено, а в декларації «Про Польщу» говорилось, що «діючий нині в Польщі Тимчасовий уряд повинен бути реорганізований на більш широкій демократичній основі з включенням демократичних діячів із самої Польщі і поляків з-за кордону».

25 квітня на Ельбі відбулася зустріч військ союзників, після чого розпочався штурм Берліна. У ніч з 8 на 9 травня представники німецького командування підписали акт про беззастережну капітуляцію фашистської Німеччини. Верховна влада на німецькій території перейшла до уряду союзних держав.

Після завершення війни у Європі 17 липня - 2 серпня 1945 р. відбулася Потсдамська конференція «великої трійки». Делегацію СРСР очолював Й. Сталін, США представляв президент Г. Трумен, а Велику Британію — прем'єр-міністр К. Еттлі. Черчілль був відкликаний у зв'язку з поразкою консерваторів на виборах. На конференції було розв'язано питання про майбутнє Німеччини, де мали бути проведені денацифікація, демілітаризація, декартелізація та демократизація. Для суду над головними воєнними злочинцями створювався Міжнародний військовий трибунал.

Була прийнята система чотиристоронньої окупації Німеччини: СРСР, США, Великою Британією та Францією; визначено нові польські кордони на заході та сході; розв'язані питання про передачу СРСР Кенігсбергу й області; про поділ флоту Німеччини союзниками; про передачу військових злочинців Міжнародному військовому трибуналові; про заснування Ради міністрів закордонних справ, яка мала підготувати проекти мирних угод з Німеччиною та її союзниками.

Щодо майбутнього Німеччини, то конференція вирішила залишити її як єдину державу. Малося на увазі в майбутньому провести в країні загальні вибори і підписати з Німеччиною мирний договір. До цього часу владні функції мала здійснювати окупаційна адміністрація. Відповідно на чотири сектори було поділено Берлін.

На конференції розглядалися також проблеми репарацій. Із загальної суми в 20 млрд доларів 50% повинен був отримати Радянський Союз. Вирішено було компенсувати її за рахунок промислового устаткування, що вивозилося із Німеччини до СРСР. Домовилися і про взаємну репатріацію військовополонених, які опинилися в різних зонах.

Таким чином, на конференції були закладені основи для післявоєнного розвитку не тільки країн Європи, а й усього світу.

 

Зошит

10.Охарактеризуйте процес об`єднання Німеччини

 

Західнонімецький уряд завжди вважав відкритим німецьке питання, суттю якого залишалося возз'єднання Німеччини.

У 1982 р. бундестаг обрав канцлером ФРН голову ХДС Гельмута Коля, який сформував кабінет у складі представників ХДС/ХСС і ВДП. Но­вий уряд активізував діяльність щодо поліпшення господарського ста­новища, яке ускладнилося внаслідок економічних криз 1974—1975 і 1980-1982 рр. З 1983 р. в економіці відбувалося поступове піднесення, яке тривало до 1990 р. Промислове виробництво щороку збільшувалося на 3,5-5%, змен­шувалася кількість безробітних, припинилася інфляція.

У той час правляча верхівка Східної Німеччини з недовір'ям і тривогою зустріла суспільно-політичні зміни в СРСР. З 1985 p. E. Хонеккер та його оточення недвозначно заявляли, що наслідувати радянському прикладові, проводити в себе «перебудову» вони аж ніяк не збираються. Однак, незва­жаючи на порівняно високий життєвий рівень, населення НДР виявляло чим­раз більше невдоволення всевладдям СЄПН і органів безпеки, відсутністю елементарних громадянських прав і свобод, цензурою, забороною приватних поїздок до ФРН та інших західних країн, ізоляцією НДР від вільного світу.

Обурення й протести громадськості викликала фальсифікація результа­тів виборів до місцевих органів влади у травні 1989 р. Групи інакомислячих стали об'єднуватися в широкий демократичний рух під назвою «Новий фо­рум». Улітку того ж року набули масового характеру втечі громадян НДР на Захід, які стали можливими після відкриття Угорщиною свого кордону з Австрією для туристів з НДР. Десятки тисяч східних німців поспішили ско­ристатися з можливості покинути «державу робітників і селян». Одночасно у Лейпцигу, Дрездені, Берліні та інших містах НДР почали проводитися масові демонстрації з вимогами свободи і демократичних змін.

Незважаючи на кадрові зміни у СЄПН, стихійні демонстрації у містах НДР тривали, влада поступово втрачала контроль за ходом подій.

Знаменною подією стало відкриття, під натиском народних мас, у ніч на 10 листопада 1989 р. кордону між Східним і Західним Берліном. Сумнозвіс­ний Берлінський мур рухнув. Він простояв понад 28 років. За цей час 5075 втікачам зі Східного Берліна вдалося подолати даний бар'єр, але 79 перебіж­чиків було вбито. З 245 затримано й засуджено.

У вирі подій СЄПН втрачала владу й розпадалася.

Вуличні виступи в Берліні та інших містах перетворювались на бурхли­ві демонстрації. Виникали нові політичні партії й угруповання. Усе ширшими верствами суспільства НДР і ФРН оволодівала ідея об'єднання двох німець­ких держав, відновлення єдиної Німеччини. На ці тенденції змушена була зважати оновлена СЄПН-ПДС.

У Берліні 31 серпня 1990 р. було підписано договір про об'єднання між ФРН і НДР, який передбачав входження Східної Німеччини до складу ФРН 3 жовтня 1990. Врегулювалися міжнародні аспекти об'єднання Німеч­чини. Для цього були проведені переговори представників ФРН, НДР, СРСР, США, Великої Британії й Франції; 12 вересня у Москві укладено Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини. Ним передбачалося, що до об'єднаної Німеччини належатимуть території ФРН, НДР і всього Берліна. Жодних територіальних претензій ні до кого Німеччина не висовуватиме. На момент об'єднання країна одержить повний суверенітет; права й відповіда­льність 4-х держав на її території будуть скасовані; СРСР і Німеччина укла­дуть договір про виведення радянських військ зі Східної Німеччини впро­довж 3-4-х років; ФРН скоротить армію до 370 тис. осіб; об'єднана Німеччи­на відмовляється від виробництва, збереження й застосування атомної, біоло­гічної та хімічної зброї. Тоді ж було погоджено, а в листопаді підписано Договір про добросусідство, партнерство та співробітництво між СРСР і Німеччиною.

В урочистій обстановці 3 жовтня 1990 р. відбувся акт возз'єднання Німеччини, шо стало подією великої історичної ваги не тільки для німе­цького народу, а й для Європи і світу. Першим канцлером об'єднаної Ні­меччини був обраний у 1994 р. лідер ХДС Гельмут Коль. Зусилля його уряду були спрямовані на ліквідацію відмінностей між НДР і ФРН.

Після розпаду СРСР Німеччина встановила дипломатичні відносини з Україною. У 1995 р. відбувся офіційний візит до ФРН Президента України Л. Кучми.

Українська іммігрантська громада в Німеччині складається переважно з «переміщених осіб» та їх дітей і нащадків емігрантів, які осіли після Першої світової війни. Берлін, поряд із Прагою, Варшавою і Віднем був одним з осередків української еміграції 1920-х років.

Після Другої світової війни в Німеччині й Австрії опинилося більше 2 млн українців. Це переважно були вивезені на примусові роботи, в'язні концтаборів, військовополонені, втікачі з України. Більшість з них доброві­льно або під тиском повернулись в СРСР.

На початку 1946 р. в Західній Німеччині перебувало 178 тис. українців, які відмовились повернутись в УРСР. До середини 50-х років більшість їх виїхала за океан, і у ФРН залишилось лише 20-22 тис. українців. В Німеччині були розта­шовані штаб-квартири політичних партій і організацій, зокрема ОУН. У Мюнхе­ні продовжує функціонувати Український вільний університет— науковий і видавничий заклад, створений іммігрантами ще у 1920-х роках.

 

Політичні

Одним із важливих наслідків перемоги було продовження об’єднання українських земель, що підтвердили Тегеранська (1943 р.), Кримська (1945 р.) та Потсдамська конференції глав держав антигітлерівської коаліції.

Україна увійшла до складу ООН як країна-засновниця.

Економічні

Друга світова війна завдала Україні масштабних економічних витрат. За підрахунками радянських вчених тільки прямі збитки склали 285 млрд крб. у діючих на той час цінах.

Цілком чи частково було зруйновано понад 714 великих і малих міст, більше 28 тис. сіл, перетворено на руїни 200 тис. промислово-виробничих споруд, 40% житлових будинків, внаслідок чого без житла залишилося близько 10 млн осіб. Оскільки війна завдала Україні більше руйнувань, ніж будь-якій іншій країні Європи, втрати в економіці сягали приголомшуючих масштабів. Цілковите чи часткове знищення понад 16 тис. промислових підприємств означало втрату великої частини того, що Україна здобула великою ціною у роки форсованої індустріалізації, суцільної колективізації та масових репресій. Було зруйновано 9 магістральних залізничних шляхів, 5600 залізничних мостів,50 тис. км шосейних шляхів, 132 портових господарства. Підраховано, що загальні збитки економіки України сягали 40%. Було порушено та пограбовано близько 30 тис. колгоспів та радгоспів, 1300 машино-тракторних станцій, вивезено до Німеччини 56 тис. тракторів, 24 тис. комбайнів, 7,6 млн голів крупної рогатої худоби, 9,3 млн свиней,7,3 млн овець та кіз, 3,3 млн голів коней. Було зруйновано десятки тисяч лікувальних та освітніх закладів, бібліотек та ін.

З міст найбільше постраждали великі промислові міста та столиця країни. Загалом протягом воєнних років у Києві було зруйновано 940 будинків державних і громадських установ площею понад 1 млн м²., 1 742 комунальних будинків житловою площею понад 1 млн м²., 3,6 тис. приватних будинків площею до півмільйона м²; знищені всі мости через Дніпро, виведені з ладу водогін, каналізація, транспортне господарство та ін. Фашистські загарбники зруйнували Голосіївське навчальне містечко, індустріальний, педагогічний та інші інститути. Збитки, завдані сільськогосподарським вузам Києва, перевищували 70 млн руб., технологічному інституту харчової промисловості — 24 млн карбованців.

Повністю була відсутня енергетична база через зруйнування Дніпрогесу, Штерівської, Курахівської, Зуївської, Сіверодонецької та ін. електростанцій.

Демографічні

Щонайменше 5,4 млн чоловік, або один із шести мешканців України загинув у війні, 2,3 млн чоловік було вивезено для примусової праці до Німеччини.

С. Кульчицький вважає, що про масштаб втрат свідчить зниження чисельності населення УРСР на 14 275 тис. осіб. Значна частина з них – безповоротні втрати. Фронтові втрати — понад 3 млн військовослужбовців; втрати радянських та антирадянських партизанів у боротьбі між собою й з окупантами; втрати цивільного населення під час бойових дій, через виснаження та хвороби, від терору окупантів.

У східні регіони СРСР було евакуйовано 3,5 млн осіб, вивезено до Німеччини – 2,4 млн осіб, з яких тільки частина повернулася на Батьківщину. За абсолютною й відносною кількістю втрат у цій війні Україна перебуває на другому місці: 8 млн осіб, 19,1% до всього передвоєнного населення, або кожний п’ятий житель республіки. Україна поступається за абсолютною кількістю втрат Росії, а за відносною — Польщі (19,6%). Третє місце за абсолютною кількістю втрат посідає Німеччина (6,5 млн осіб, 9,1%).

У 1945 р. в країні нараховувалося 125 тис. сиріт, з яких 21 тис. були безпритульними. Більшість з них мешкала в підвалах будинків, на вокзалах або мандрувала з міста у місто.

За роки війни на визволеній території залишилося лише 17% робітників порівняно з довоєнною чисельністю. Наприклад, коксохімічні і металургійні заводи Наркомату чорної металургії в лютому 1944 р. були забезпечені робочою силою лише на 38,3% і 24,5% відповідно. Подібна ситуація спостерігалася на всіх промислових об’єктах.

 

 

 

Причини війни.

Попри те, що по війні держави-переможниці найголовнішим її винуватцем визнають Німеччину, ця війна виникла через цілком певні історичні причини та безпосередні приводи.

Причини війни полягали в протистоянні між провідними європейськими країнами. Поява на політичній карті світу внаслідок франко-прусської війни об'єднаної Німецької імперії, порушення рівноваги сил на континенті поставили на чільне місце у Європі Німеччину. Через боротьбу за ринки збуту загострилися її відносини, насамперед економічні, з Англією, Росією та Францією. При цьому найглибша прірва у взаєминах пролягла саме між Британією та Німеччиною.

Взаємні претензії європейських держав спонукали їх до утворення ворогуючих військово-політичних об'єднань держав: Троїстого союзу у складі Німеччини й Австро-Угорщини (1879), а також Італії (1882, розірвала договір у 1915). У серпні 1914 р. було підписано німецько-турецький договір, а у 1915 р. до угоди приєдналася Болгарія, після чого об'єднання стали називати Четверним, союзом, або Центральними державами.

Натомість Англія, Франція та Росія 1907 р. завершили утворення союзу Антанти. Союз існував на підставі окремих англо-французької (1904) та англо-російської (1907) угод. Єдиного договору між трьома державами не існувало до початку Першої світової війни.

' 2. Взаємні претензії.
' Велика Британія

· Не могла вибачити Німеччині підтримку бурів у англо-бурській війні 1899-1902 рр.

· Не мала наміру відсторонено споглядати за проникненням Німеччини в райони, які вважала «своїми»: Східну та Південно-Західну Африку

· Вела проти Німеччини неоголошену економічну та торговельну війну

· Вела активні військово-морські приготування у разі агресивних дій з боку Німеччини

· Через потенційну німецьку загрозу відмовилася від традиційної для країни політики «блискучої ізоляції» і перейшла до політики утворення антинімецького блоку держав

Франція

· Прагла реваншу за поразку від Німеччини в 1870 р.

· Мала намір повернути Ельзас і Лотарингію, відокремлені від неї Німеччиною після франко-прусської війни 1870 р.

· Зазнавала збитків на своїх традиційних ринках збуту в конкуренції з німецькими товарами

· Остерігалася нової німецької агресії

· За будь-яку ціну прагла зберегти свої колонії, особливо Північну Африку

Росія

· Претендувала на вільний прохід свого флоту в Середземне море, а відтак наполягала на послабленні чи перегляді на свою користь режиму контролю над протокою Дарданелли

· Розцінювала будівництво залізниці Берлін - Баґдад (1898) як недружній з боку Німеччини крок, посилаючись на те, що це зазіхає на її права в Азії за російсько-британським договором 1907 р. про розподіл сфер впливу в цьому регіоні

· Протидіяла австрійському й німецькому проникненню на Балкани

· Наполягала на своєму винятковому праві протекторату над усіма слов'янськими народами; підтримувала на Балканах антиавстрійськи і антитурецьки налаштованих сербів і болгар

Сербія

· Новоутворена (1878) держава прагла утвердитися на Балканах як лідер слов'янських народів півострова

· Планувала утворити Югославію, включивши до неї усіх слов'ян, які жили на півдні Австро-Угорської імперії

· Неофіційно підтримувала націоналістичні організації, що боролися проти Австро-Угорщини

Німеччина

· Як нова динамічна імперія в Європі прагла стати військовим, економічним і політичним лідером на континенті

· Включившись у боротьбу за колонії лише після 1871 р., претендувала на рівні права у колоніальних володіннях Англії, Франції, Бельгії, Голландії, Португалії та виявляла особливу активність у здобутті ринків

· Розцінювала російсько-французький союз як угоду, що мала на меті підірвати могутність Німеччини

Австро-Угорщина

· Як багатонаціональна імперія, через міжнаціональне протистояння країна була постійним вогнищем нестабільності в Європі

· Прагла утримати захоплені нею в 1908 р. Боснію та Герцеговину

· Протидіяла Росії, що перебрала на себе роль захисника усіх слов'ян на Балканах, та Сербії, яка зі свого боку претендувала на роль об'єднавчого центру південних слов'ян імперії.

 

Причини 2 світової війни

► Причини війни

· Версальсько-Вашингтонська система, яка зумовила нове заго­стрення міжнародних суперечностей.

· Нерівномірність економічного і політичного розвитку провід­них країн світу.

· Світова економічна криза 1929—1932 рр. («Велика депресія»), яка ще більше поглибила суперечності між великими країнами.

· Прагнення агресивних держав до нового поділу світу, загарбан­ня колоній, джерел сировини та ринків збуту.

НацистськаНімеччина	Розраховувала поневолити сусідні країни, розгромити Радянський Союз, створити нову колоніальну систему в Африці, на Близькому Сході; прагнула панування в Європі і світі
ФашистськаІталія	Бажала перетворити Середземне море в Італійське озе­ро, підпорядкувати собі країни Балканського півострова і Близького Сходу, частину Східної і Північної Африки
Мілітарист­ська Японія	Мала намір захопити Китай, частину СРСР, Бірму, Індо­незію, Філіппіни та інші країни в басейні Тихого океа­ну; прагнула світового панування

5. Політика «умиротворення» агресора з боку правлячих кіл Ве­ликобританії та Франції у поєднанні з американською політи­кою ізоляціонізму.

 

14.Розкрийте процес створення Організації Об`єднаних Націй, роль і місце України в цьому процесі

 

1 січня 1942 р. у Вашингтоні було підписано декларацію 26 держав про безкомпромісну боротьбу проти фашистського блоку - Декларацію Об'єднаних Націй. Восени 1944р. представники СРСР, США, Англії та Китаю підготували пропозицію про створення 00Н і обговорили основні положення Статуту 00Н, але не змогли до кінця розв'язати проблеми заснування Організації Об'єднаних Націй.

На Ялтинській конференції в лютому 1945 р. було прийнято рішення про скликання установчої конференції 00Н 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско. Учасниками конференції могли бути всі держави, які оголосили війну Німеччині і Японії до 1 березня 1945 р. Право стати членами 00Н отримали Українська і Білоруська РСР.

При обговоренні питання механізму діяльності 00Н між лідерами 3-х держав виникла дискусія. Позиція Сталіна полягала в тому. що великі держави, які винесли на собі основний тягар війни, несуть відповідальність і за мир. Тому малим країнам в 00Н не потрібно надавати таких прав, користуючись якими вони могли б суперечити великим державам. Рузвельт погодився з цією думкою Сталіна. Черчілль, однак, заперечив: "Нехай орел дозволить малим пташкам співати, проте звертати увагу на їхній спів не варто".

Конференція в Сан-Франциско проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 р. У ній взяли участь близько 300 делегатів від 46 країн світу. При обговоренні Статуту 00Н виникло дві проблеми: щодо прийняття рішень в Раді Безпеки та питання управління колоніями та залежними територіями.

Відносно першої з них була прийнята радянська пропозиція, згідно з якою рішення Ради Безпеки (СРСР, США, Англія, Франція, Китай) приймаються одноголосне. Ці країни також користувалися правом "вето". Завдяки цьому праву виключалась можливість використання авторитету міжнародної організації для виправдання дій, які суперечать принципам статуту 00Н. Проте це знижувало ефективність 00Н як інструменту захисту миру, оскільки дійти згоди країнам з різними інтересами було складно.

Щодо другої проблеми вирішено, що система опіки повинна сприяти розвитку народів залежних територій "в напрямку до самоуправління або незалежності".

У прийнятому на конференції статуті 00Н зазначалось, що метою нової організації є підтримання міжнародного миру і безпеки колективними заходами, розвиток дружніх відносин між країнами, здійснення міжнародного співробітництва при розв'язанні проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру. 00Н була заснована на принципах суверенної рівноправності всіх членів, мирного улагодження суперечок, утримання від застосування сили. 00Н не мала права втручатись у внутрішні справи, крім випадків, коли таке втручання необхідне для підтримання миру.

Офіційною датою створення 00Н вважається 24 жовтня 1945р., коли набрав чинності статут 00Н.

Вищим органом 00Н визначено Генеральну Асамблею, яка збирається на свої сесії один раз на рік. До її обов'язків входить затвердження бюджету організації, прийняття нових членів, обрання непостійних членів Ради Безпеки. Економічної і соціальної Ради, Ради з питань опіки, Міжнародного суду, Секретаріату на чолі з Генеральним секретарем 00Н.

Постійно діючим органом є Рада Безпеки, яка на той час складалася з 11 членів (тепер 15:10 непостійних, які обираються на два роки, і 5 постійних). На неї покладено обов'язки підтримання миру. Для реалізації своїх повноважень РБ має право накладати санкції, вводити блокаду і застосовувати силу. У вирішенні всіх питань, крім процедурних, потрібна одностайність постійних членів РБ.

Пізніше під егідою 00Н було створено різні спеціалізовані організації: ЮНЕСКО - Організація з питань освіти, науки і культури, ВОЗ - Всесвітня організація охорони здоров'я, МОП - Міжнародна організація праці, ФАО - Продовольча і сільськогосподарська організація, ЮНІСЕФ - Дитячий фонд 00Н і т.д.

У 1948р. 00Н прийняла Декларацію прав людини та Пакт про громадянські і політичні права, в яких усі країни закликались до встановлення в їхній політиці пріоритету інтересів особи над класовими та національними.

Новий етап в діяльності 00Н наступив у 60-ті роки, коли до членів організації було прийнято багато нових держав. Організація стала перетворюватися на справжній інструмент збереження миру і розвитку співробітництва між державами. У різні "гарячі точки" - на Близький Схід, у Сомалі, Намібію, Камбоджу, в 1990-х роках у Югославію за рішенням 00Н направлялись її війська - "блакитні шоломи".

Однак на роботу Організації Об'єднаних Націй значний вплив чинила "холодна війна". Кожна наддержава прагнула заручитись підтримкою якнайбільшого числа її членів.

Після розпаду СРСР і завершення "холодної війни" назріла потреба реформування 00Н і перетворення її в дієвий орган міжнародної влади, а також активізації ролі 00Н у розв'язанні глобальних політичних, економічних, сировинних, екологічних та інших проблем.

Нині нараховується 189 членів 00Н. Головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї 00Н було обрано міністра закордонних справ України Г. Удовенка.

 

Розпочалась ця війна як загарбницька, агресивна з боку держав «осі» і була справедливою та визвольною з боку жертв агресії. Після встановлення «нового порядку» в окупованій Європі характер війни змінився: вона стала антифашистською.

Для народів Радянського Союзу визвольна антифашистська війна не стала шляхом до демократії. Скоріше навпаки, як це не парадоксально, ця війна сприяла зміцненню радянського тоталітаризму. Однак це нітрохи не зменшує вкладу народів СРСР в перемогу Об'єднаних націй над фашизмом.

Періоди.

Перший період — зі вересня 1939 року до червня 1942 р. Характерни­ми для нього були зростаючі масштаби війни при збереженні переваги сил

агресорів.

Другий період — з червня 1942 р. до січня 1944 р. Це час перелому в ході війни, коли ініціатива і перевага у силах переходять на бік держав анти­гітлерівської коаліції.

Третій період — з січня 1944 р. до 2 вересня 1945 р. Це заключний етап війни, у ході якого було досягнуто перевагу країн антигітлерівської коаліції. Вона була реалізована розгромом армій противника. У цей час наростала криза правлячих режимів держав-агресорів і наступив їх крах.

Соціальні наслідки

Всього протягом 1950-1960-х років з села пішло 1.8 млн осіб, у містах Півночі починалася помилкова урбанізація, вони обростали безліччю нетрів передмість за наявності в самих містах безлічі порожніх квартир, що продавалися по недоступним робочим цінами.

У 1951-1961 роках в умовах сприятливої ​​економічної кон'юнктури середній погодинної заробіток промислових робітників виріс на 20%, але таке зростання заробітної плати далеко не відповідав збільшення витрат їх фізичної та нервової енергії в результаті широкого впровадження промислово-конвеєрного виробництва.

Кінець економічного дива

Перетворену економічним дивом Італію стали називати країною "неокапіталізма". Але невід'ємними аспектами "неокапіталістичній" насправді були і традиційно властиві Італії регіональні диспропорції і глибокі соціальні протиріччя. Нафтовий криза 1973 року тимчасово зупинив економічний бум, викликавши різкий ріст інфляції і збільшення вартості енергоносіїв (Італія надзвичайно сильно залежить від імпорту нафти і природного газу). Цей економічний спад продовжувався до середини 1980-х.

20.Розкрийте причини та періодизацію «холодної війни»

Суть «холодної війни» полягала в суперництві двох систем в ідеологі­чній та економічній сферах, боротьбі за вплив на країни «третього світу», нарощуванні ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї масового знищення, всіх видів звичайного озброєння, збільшення чисельності армій тощо.

 

«Холодна війна» розпочалася, коли розбіжності в поглядах на світ у по­воєнний час породили підозру і недовір'я між США та СРСР. Перша конфлі­ктна ситуація склалася довкола Польщі. Москва домагалася сформування уряду, підвладного її впливові; Вашингтон рахував за незалежніший, пред­ставницький уряд, що відповідав би демократичній західній моделі. На Ял­тинській конференції в лютому 1945 року було підписано угоду, статті якої допускали розширену інтерпретацію спірної проблеми. В угоді згадувалися й «вільні та безперешкодні» вибори в Польщі.

Під час першої зустрічі з міністром закордонних справ СРСР Вячеславом Молотовим американський президент Гаррі Трумен продемонс­трував свій намір наполегливо відстоювати право Польщі на самовизначення і недвозначно вказав радянському дипломатові на нео