Політика реформ у Китаї у 80-90х роках. Україно-китайські відносини.

За роки “великого стрибка” (1958 – 1960) і “культурної революціі” (1966 – 1976), Китай опинився на грані економічного і політичного краху. Стрімке падіння промислового і сьльськогосподарського виробництва призвело до загрози голода. Були лікідовані створена раніше истема органів управління, на сміну її прийшли органи воєнно-адміністративного контроля; підвергались репресіям мільйони людей. В 1976 нове керівництво країни во главі з Ден Сяопіном прийняло широку програму еономічних і політичних реформ для будови “соціалізма з китайською специфікою”.

Ден Сяопінон визначив “чотири пинципа модернізаціі”:

1. социалістичний шлях розвитку;

2. диктатура пролетаріата;

3. керуюча роль Комуністичної паріі;

4. ідеі марксизма-ленінізма і Мао Цзедуна.

Програма в області економіки включала:

Ø введення часного землекористування в селах;

Ø вільний ринок;

Ø створення кооперативів частнопідприємницкого сектора в місті;

Ø створення спеціальних “зон економіко-технологічного ровитку” з особливим режимом палогообкладання для притягання іноземного капітала;

Ø глубоку реформу в дежавному секторі економіки з переводом його на повний хозрозрахунок.

В політичній області реформи виразилися в реабілітаціі жертв “культурної революціі”, проведенні демократичних реформвибрчої системи, оживленіе діяльності “демократичних партій”, які входли в єдиний фрон під рукоаодством КПК.

В соціальній сфері під гаслом “В одній сім’ї – одна дитина!” – активно проводилась політика, направлена на скорочення народжуваності.

В області зовнішньої політики повий курс аривів до розвитку відносин з західними державами, Японією, СРСР.

За пройдений період реформ КНР вдалося дбитися вражаючих успіхів в економічному розвитку. Середньорічний приріст промисловості склав близько 10%, виробництво зернових на душу населення доведено до 400 кг в рік, в вічі підвисився життєвий рівень населення, створені нові, самі сучасні, отраслі промисловості, створені вільні економічні зони, збільшився приплив іноземних інветицій. Китай зміг вийти на світовий ринок і стати там поміною силою.

Китай приділяє велику увагу відношенням з Україною. У 1995 відбувся візит Президента Л. Кучми в КНР. Україна роздивляється Китай як одного із своїх стаегічних партнерів. У України і Китая існують близькість чи збіги поглядів по багатьом питаннях міжнародної політики. Укріпленню українсько-китайсьеим відносинам сприяв візит Голови КНР Цзяо Цземіня в Київ у 2001.

 

Висновок: реформи в Китаї привели до процвітання економіки країни. Відмінною рисою цех реформ було те, що вони проводлись під керівництвом Комуністичної партіі Китая і практично не зачіпили політичних основ суспільства.

 

Створення Ліги Націй та її діяльність у міжвоєнний період.

Питання про створення Ліги Націй активно оговорювалась на Парижській мирній конференціі (1919). Тоді ж і був розроблений її Устав. Днем народження Ліги Націй вважається 10 січня 1920 (вступ в силу Версальського договору). Її перше засідання пройшло в Парижі.

Цілі створення Ліги Націй:

Ø Содействіє розвику співробітництва усіх народів світу;

Ø Гаранти мира і безпеки;

Ø Відмова від ведення війнияк засоба розв’язання конфліктів, введення санкцій проти стран-агресорів.

Ліги Націй мала три головних органи: Ассамблея, Рада, Секретаріат.

Ассамблея була виші органом Ліги Націй. Кожна країна в ній мала один голос. Асамблея збиралась один раз на рік в Женеві.

Рада працювала в перевах між засіданнями Ассамблеі. В її склад входили 5 постійних членів-країні 4 непостійних (згодом їх кількімть возросла до 9). На Раді роздивлялися питання, які торкалися свіу та планети. В разі загрози віни Рада повинна була висупати як посередник і в випадку необхіносі рекомендувати застосування військовихзаходів з цілью розгрома агресора.

Секретаріат займався підготовкою документів і звітів для засідання Асамблеі і Ради.

Спочатку статут Ліги Націй підписали 44 країни, в першу чергу країни-переможниці. США не війшла в склад Ліги Націй, оскільки не ратифікуавли Версальський мирний договір. До 1934 вне Ліги Націй залишилась СРСР.

На практиці Ліга Націй підтриала Версальсько-Вашингтонську систему мирних договорів і, як наслідок, сталазброєю ведачих держав Заходу. В першу чергу це виразилось в фактичному переросподілі колоній між країнами-переможницями. Було введена так звана мандатна система. Країнами-переможниці одержали мандати на управління територіями які раніше складали володіння колоніальних держав, які програли в Першій світовій війні. Ліга Націй затвирдила три категоріі мандатів:

Перша категорія – територіі які в майбатньома повинні були отримати незалежність;

Друга категорія – право територіі на самоуправління визначала держава, яка отримала на неї мандат;

Третя категорія – колоніі, які ставали володіннями держав володарками мандатів.

Діяльність Ліга Націй в політичній області була невдалою. Ліга Націй виявилася безсильною завадити захвату Японією Манжурії в 1931. Італією Ефіопії в 1935, Німеччиною Австрії в 1938, Німеччиною Чехословачини 1939. Ліга Націй займала антирадянську позицію після початку радянсько-фінської війни 1939 і виключила СРСР зі свого складу. Цей крок також не зміцнював її позиціі як організаціі призваної розвивати співробітництво між народами і гарантувати їх мир і безпеку. Нарешті Ліга Націй побічно підтримувала політику “умиротворення” агресора і не завадила нападу Німеччини на Польщу в 1939, що стало початком Другої світової війни. Перед облеччям агресивних дій Німеччини та її союзників в 30-ті Ліга Націй проявила пасивність і бездіяльність.

Позитивними сторонами діяльності Ліги Націй були спроби налагодити міжнародне співробітництво в сочіально-економічній сфері: в області охорони здоров’я, протидія поширенню наркоиків; міжнародного робітничого законодавства; вирішення проблем біженців. Лігою Націй обговорювалися питання надання промилово розвиненим державам нових технологій розвиваючимся державам; торкалися проблеми матері і дитини, інтелектуального співробітництва держав.

Висновок: Ліга Націй стала першою міжнародною організацією яка була призвана формувати на нових умовах міжнародний правовий простір в міжвоєнний період. Головна причина провала діяльності Ліги Націй в області збереження миру – небажання головуючих в ній держав рахуватися з взятими на себе зобов’язаннями. Ліга Націй не досягла проголошених її засновниками цілей, оказалась не ефективною в політичній сфері, але добилась деяких позитивних результаів в соціально-економічних областях.

 

 

Створення держави Ізраіль. Виникнення палестинської проблеми.

Землі Палестини називали “райським садом”, до нашої ери тут проживали плепена Кононеї та Філестемляни (з древньоєврейської пелештим). 4 тис. років тому Євреї (заречні люди) прийшли на територію Палестини (прийшли з р. Єфрат). В 11ст. до нашої ери було засноване Ізраільськи царство.

В 7 ст. до нашої ери Ізраіль був захонлений Асірією.

В 2 ст. нашої ери євраїв римські імператори розселили по всій території землі.

У 1947 насесіі ООН було вирішено створити на територіі Палестини дві держави: єврейську та арабську. Але араби виступили проти – так виникла “близькосхідна проблема”.

14 травня 1948 – проголошення деклараціі незалежності і утворення нової держави Ізраіль.

Араби вирішив створити організацію і виступили проти Ізраіля. Країни: Єгипет, Судан, Сірія, Ліван, Іран, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Туреччина створили Лігу Арабских Держав (АЛД).

Перша арабо-ізраільська війна закінчилась перемир’ям у 1949.

Друга арабо-ізраільська війна 1956 – Єгипет оголосив про націоналізацію Суецького каналу, Англія, Франція, Ізраіль на це застосували зброю. Втрутилась ООН.

7 березня 1957 Ізраіль вивів свої війська з Єгипту.

Результати воєн 60-70

1. Ембарго на продаж нафти викликало світову енергетичну кризу.

2. Поразка арабів привеладо зміни зовнішньополітичних курсів. Арабські держави почали співпрацювати з США, а відвернулися від СРСР.

3. Виснаження арабсьаих країн і Ізраілю.

4. У 1978 араби і євреї сіли за стіл переговорів.

В березні 1979 прем’єміністр Ізраілю Бегін підписав договір про мир.

 

Проблема до цього часу не врегульована.

 

Висновок: вирішенняпалестинської проблеми є складним міжнародним питанням. Можливо, відмова від національних амбіцій може допомогти вирішити цю проблему.