Мюнхенська конференція західних держав та її наслідки.

 

Дивлячись на тогочасну карту Європи, неважко побачити, що наступною жертвою гітлерівської Німеччини мала ста­ти Чехословаччина. Німецькі кордони з трьох боків оточу­вали Чехословаччину. На заході країни, в Судетській про-мислово розвинутій області, жили майже 3,2 мільйона німців, тобто близько 23 % усього населення ЧСР. Судет­ські німці мали своїх представників у парламенті Чехосло­ваччини і до березня 1938 р.— в її уряді. Вони ще з 1937 р. вимагали надати автономію своїй області. Після ан­шлюсу Австрії на нараді в Берліні керівник нацистської Судето-німецької партії К. Генляйн обвинуватив чехословацький уряд у «пригнічуванні німщв» і рішуче вимагав автономії області. Гітлер публічно заявив йому: «Із зав­трашнього дня ви — мій намісник у Чехословаччині».

У квітні Генляйн оголосив програму своєї партії, ви­магаючи цілковитої автономії, свободи визнання нацист­ської ідеології, офіційного узаконення німецької мови, відшкодування збитків німцям з 1918 р. та ін. Гітлер під­писав «Зелений план», який передбачав окупацію Судет­ської області, і почав концентрувати війська на чехословацьких кордонах. Уряди Франції та Англії закликали прсаидвигга Е. Бенеша розпочати прямі переговори з Ген-ляйном і посіупипіся йому заради миру.

В самій Чехословаччині населення, нездоволене поступками уряду, вимагало рішучих дій проти нацистів. У ніч на 21 травня уряд Чехословаччини оголосив часікову мобивза-цію. Це викликало занепокоєння Франції та Англії й роз-драпування Гіглера. Вибухнула «травнева криза». Гп-лер призначив виконання «Зеленого плану» на 1 ховшя 1938 р.

Одна за одною були направлені дипломатичні місії за­хідних держав до Праги і в Берлін. Так, у липні Ловдон відвідав ад'ютант Птлера Відеман, який домовлявся з Га-ліфаксом про візити Герінга й навіть Гітлера. В серпні до Праги виїхав лорд Ренсімен, який у бесідах з Генляйном радив йому вимагати не автономії, а відокремлення Су­детської області від Чехословаччини. Бенешу він наполег­ливо пропонував задовольнити вимоги судетських німців і розірвати договір 1935 р. про взаємодопомогу з Радян­ським Союзом.

Посол США в Берліні Вільсон теж прибув у Прагу з такою ж місією. Західні великі держави одностайно умо­вляли Бенеша поступитися Гітлеру.

Радянський Союз у цій ситуації запропонував провести міжнародну конференцію заінтересованих держав, а також нараду військових представників СРСР, Франції та Чехо­словаччини. Однак уряди Франції, Англії й ЧСР відхили­ли радянські іфопозиції. Тим часом англійський уряд роз­робив *план 2*, за яким Чемберлен на зустрічі з Гітлером мав дати йому згоду на загарбання Судетської області

1З вересня 1938 р. Прага задовольнила вимоги судет­ських німців про автономію їхньої області. Але це вже не задовольняло Птлера, який виступив з дуже різкою пуб­лічною промовою про чехів, які «катують» німців.

14 вересня Чемберлен запросив Гітлера до Лондона для обговорення чехословацької проблеми* Але Гітлер відмовився й у свою чергу запросив Чемберлена до Ні­меччини. Генляйн тоді вже вимагав анексії Судетів.

Переговори в Німеччині прошили у вересні 1938 р. в три етапи.

1. 15 вересня в резвденції Гітлера в Берхтесгадені від­булася його зустріч із Чемберленом. Гітлер фактично у формі уль'шматуму вимагав анексії Судетської області до Німеччини. Чемберлен не заперечував, тільки відповів, що йому треба проконсультуватися а своїм урядом і Францією. Коментуючи ці переговори, державний секретар США Хелл із задоволенням зазначив: «Це історична конференція!»

Президент ЧСР Бенеш, уже погодившися на відділен­ня Судетської області, запитав уряди Франції, Англії та СРСР про їхні позиції. Париж і Лондон після консульта­ції 18 вересня наступного дня надіслали Бенешу спільний ультиматум про відторгнення Судетської області як «уне-сок у справу збереження миру».

Радянський уряд відповів 20 вересня, що СРСР на­дасть Чехословаччині негайну й дійову допомогу, якщо Франція теж виконає свої зобов'язання (згідно з договора­ми про взаємну допомогу 1935 р.). Тільки в грудні 1949 р. керівник КПЧ К. Готвальд розповів, як у вересні 1938 р. Й. Сталій просив через нього передати Е. Бенешу, що Ра­дянський Союз готовий надати конкретну воєнну допо­могу Чехословаччині й без Франції, але за двох умов: як­що Чехословаччина попросить Москву про таку допомо­гу і якщо сама захищалиметься від німецької агресії.

Радянський Союз не обмежився заявами про свою го­товність допомогти Чехословаччині згідно з договором і як член Ліги Націй. У Київському та Білоруському війсь­кових округах почалося терміново формування 6 армій­ських груп. До кордонів Польщі та Румунії були пересу­нуті 30 стрілецьких і 10 кавалерійських дивізій, 1 танко­вий корпус, 3 танкові бригади, 12 авіаційних бригад то­що. Для відправлення до Чехословаччини виділено 548 бойових літаків (246 бомбардувальників СБ і 302 винищу­вачі 1-16). У збройні сили СРСР додатково мобілізовано 328,7 тис. солдатів і офіцерів. У зв'язку із загрозами Поль­щі щодо Чехословаччини радянський уряд попередив Варшаву, що може анулювати договір з нею про ненапад. Отже, Радянський Союз на всіх етапах виявляв готовність дієво допомогти Чехословаччині.

Але Англія та Франція 21 вересня попередили Бене­ша, що допомагати Чехословаччині не будуть, а якщо во­на прийме допомогу СРСР, західні держави разом з Ні­меччиною розв'яжуть «хрестовий похід» проти СРСР і зіт­руть Чехословаччину з лиця Землі.

В той самий день Бенеш прийняв цей ультиматум, а наступного дня в Чехословаччині почався загальний страйк.

2. 22 вересня Чемберлен, який раніше ніколи не ко­ристувався повітряним транспортом, прилетів до іншої резиденції Гітлера — в Годесберг. На зустрічі з Гітлером Чемберлен повідомив, що домігся згоди на анексію Судетської області також від французького та чехословаць-кого урядів. Але Гітлер зухвало зазначив: «Я дуже жалкую, але цього вже недостатньо». Він вимагав негайно за І О днів віддати Німеччині не тільки Судети, але й райони, де німці були в меншості, а також задовольнити територі­альні претензії Польщі та Угорщини.

Як потім визнавав Чемберлен, він тоді був шокований. Наступного дня в листі Гітлеру він писав, що світова громадськість не може прийняти надмірних ні­мецьких домагань. Але тоді ж у Годесберзі Гітлер заявив, що не відмовиться від жодної зі своїх вимог, і запропону­вав скликати міжнародну конференцію 4-х держав (без СРСР і Чехословаччини). В істеричній промові в Берліні Гітаер вимагав «негайно вирішити» чехословацьке питан­ня, запевняючи, що «це — остання територіальна вимога, яку я висуваю в Європі».

26 вересня президент Рузвельт направив Гітлеру «по­слання миру», наступного дня — нове послання з копія­ми до Праги, Лондона та Парижа, де пропонував продов­жити переговори й скликати конференцію заінтересова­них країн (без СРСР).

28 вересня Чемберлен у листі. Гітлеру підтримав цю пропозицію, в той самий день Гііздер запросив керівників Франції, Англії та Італії до Німеччини на конференцію.

3. 29—ЗО вересня відбулася Мюнхенська конференція Гітлера, Муссолті, Чемберлена й Даладьє з їхніми мініст­рами. Чехословацька делегація прибула до «коричневого будинку», де проходила конференція, але в зал засідань не допущена. Після безладного обміну думками і наклеп­ницьких обвинувачень на адресу Чехословаччини сторо­ни підписали основну угоду.

Мюнхенська угода про поділ Чехословаччини складала­ся з головної частини, додатка й трьох декларацій про «міжнародні комісії», які мали остаточно визначити кордо­ни ЧСР. Основний зміст угоди: а) Судетська область відді­ляється від Чехословаччини й передається Німеччині з 1 по 10 жовтня; б) все майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян, має залишатися на місці; в) Чехословаччина повинна задовольнити територі­альні претензії Польщі та Угорщини. Коли американський посол у Німеччині Вільсон показав чехословацькій делега­ції, яка в окремій кімнаті з хвилюванням чекала вироку конференції, карту поділеної Чехосяоваччини, вони вигук­нули: «Це ж обурливо! Це жорстоко й злочинне безиіуздо!» Вільсон відповів: «Вибачте, але сперечатися даремно».

Чехословацьку делегацію запросили до зали тільки після закінчення конференції на зустріч із Чемберленом і Даладьє. Перший, позіхаючи, читав газету, другий сухо повідомив про підписану угоду й необхідність прийняття її без усяких заперечень.

Пізніше в Празі міністр закордонних справ Чехосло­ваччини К. Крофта заявив послам Англії, Франції та Іта­лії: «Для нас це катастрофа... Я не знаю, чи одержать ва­ші країни вигоду від прийнятого в Мюнхені рішення. В одному ми впевнені — ми, звичайно, не останні, після нас постраждають інші».

Посол СРСР в Англії 1. М. Майський у телеграмі в НКЗС повідомляв, що вранці ЗО вересня чехословацький посланник у Лондоні Я. Масарик при зустрічі з ним роз­плакався й сказав: «Вони продали мене в рабство німцям, як колись продавали негрів у рабство в Америці».

Чемберлен же, повернувшися з Мюнхена й стоячи в лондонському аеропорту зі своєю незмінною парасоль­кою, вигукнув: «Співвітчизники! Це мир на цілі поколін­ня!» Рузвельт на довідці про результати конференції на­писав на адресу Чемберлена: «Молодець!» А через 11 мі­сяців почалася друга світова війна...

До яких же безпосередніх наслідків спричинилася Мюн­хенська конференція?

1. Це була цинічна змова Англії та Франції з фашист­ськими державами за спИною Чехословаччини про її роз­членування, «миротворчість» за чужий рахунок. Німеччи­на одержала 1/5 території Чехословаччини й близько 1/4 її населення, майже половину чеської важкої промисло­вості. Німецький кордон проходив тепер у долині в 40 км від Праги.

Польща 2 жовтня ввела свої війська в Тешинську Сі­лезію й загарбала шматок чехословацької території з на­селенням 230 тис. чоловік. Через місяць Угорщина захо­пила територію з населенням близько 1 млн чоловік. У Словаччині фашистський ставленик Тісо сформував са­мостійний уряд, а в березні 1939 р. проголосив самостій­ність цієї частини Чехословаччини. Одночасно самостій­ність проголосила Підкарпатська Русь, яку Гітлер перед­бачав використати при створенні ^«незалежної російської України під опікою Німеччини». Й. Сталін у березні 1939 р. висміяв гітлерівські плани «приєднати слона, тобто Ра­дянську Україну, до кузьки, тобто до так званої Карпат­ської України». Отже, Мюнхен «благословив» розчлену­вання Чехословаччини.

2. Мюнхенська змова факіично означала поразку са­мої політики «невтручання» й «умиротворення» фашист­ських агресорів. Гітлер цинічно визнавав, що піде на будь-які угоди, щоб потім їх порушити заради своїх інте­ресів. Ще ЗО вересня Гітлер підписав у Мюнхені англо-ні­мецьку декларацію, своєрідний пакт про ненапад, де го­ворилося про «бажання наших обох народів ніколи біль­ше не вести війни один проти одного». 6 грудня 1938 р. в Парижі Ріббентроп підписав аналогічну франко-німецьку декларацію, по суті справи теж пакт про ненапад. Мюн­хенська політика «умиротворення» агресорів через 11 місяців призвела до війни між самими «мюнхенцями».

3. «Мюнхенський мир» за одну ніч перетворив Фран­цію на жалюгідну другосортну країну, позбавивши її союз­ників й загальної поваги, Англії ж завдав такого нищівно­го удару, якого вона не знала в останні 200 років. Як піз­ніше писав У. Черчілль, «Англія мусила вибирати між вій­ною й ганьбою. Ь міністри обрали ганьбу, щоб потім одержати війну». Посол США в Іспанії К. Бауерс у листі колишньому послу США в Німеччині У. Додду зазначав тоді: «Півтора століття тому за такий учинок Чемберлена засадили б в Тауерську в'язницю, а Даладьє стратили б на гільйотині». В Празі на центральній площі чехи — ветера­ни першої світової війни, які одержали ордени й медалі від французького уряду, демонстративно кидали їх у ящик для сміття. Багатотисячні демонстрації й мітинги протес­ту проти змовників пройшли у Франції, Англії, США та інших країнах. Моріс Торез у Парижі на мітингу сказав: «День 29 вересня ввійде в історію як день небаченої зра­ди... Ті, хто зрадив Чехословаччину, завдали тим самим удару по Франції». В англійському парламенті говорили, що «Чемберлен рятував не Чехословаччину, а Гітлера».

4.3 вини західних держав зазнала поразки й радянська політика щодо створення системи колективної безпеки в Європі. СРСР залишався єдиною державою, яка осудила Німеччину й послідовно виступала за колективне отри­мання агресорів. ТАРС 2 і 4 жовтня повідомляв, що ра­дянський уряд не має ніякого відношення до Мюнхен­ської конференції й рішуче протестує проти її ухвал. Ра­дянські газети писали, що мюнхенський акт французько­го й англійського урядів «за своїм безстидством перевер­шив усе те, що мало місце після першої світової ві^оі».

5. Мюнхенські рішення докорінно змінили стратегіч­не становище в Європі. Через 5 із половиною місяців Чехословацька держава перестала існувати. Над Польщею з трьох боків нависли німецькі Збройні сили. Західні країни опинилися перед суцільним італо-німецьким плацдармом від Середземномор'я до Скандинавії. Мюнхен став проло­гом до нової світової війни. І закономірно постає питан­ня: а чи можна було тоді приборкати фашистських агре­сорів і відвернути світову трагедію?

Відомо, що, посилаючи війська в Рейнську деміліта­ризовану зону в 1936 р., гітлерівці сумнівалися в успіху своїх дій. Проте Захід розв'язав їм руки. Так само стало­ся і в 1938 р. Якби Англія, Франція та Чехословаччина погодилися тоді на радянські пропозиції про колективну відсіч агресорам, війна, найімовірніше, вибухнула б, але могла бути відвернена світова трагедія з десятками міль­йонів жертв.

Західні політики та історики відкидають таку можли­вість, підтримуючи міф про «військову перевагу» Німеч­чини в 1938 р. Саме німецька військова могутність, як за­певняли Чемберлен і Даладьє, змусила їх відмовитися від опору агресорам.

На західних кордонах Німеччини і в її резерві влітку 1938 р. залишалося близько 10 дивізій. У Чехословаччині була вже мобілізована армія, яка мала на озброєнні 2100 гармат, 44 тис. кулеметів тощо. Англія мала тоді приблизно 1000 бойових літаків. Наприкінці вересня 1938 р. СРСР на своїх західних кордонах привів у бойову готовність 17 стрі­лецьких дивізій, 22 танкові, 3 мотострілецькі бригади та ін. Як бачимо, фашистську Німеччину можна було б тоді приборкати й нав'язати їй самій капітулянтські умови. В

Мюнхені західні держави програли шанс відвернути сві­тову війну. Томас Манн писав: «Мир можна було вряту­вати просто і з абсолютною надійністю, якби західні де­мократії, спираючись на підтримку Америки, рішуче встали разом з Росією на захист чехословацької держави».

В 1938 р. була втрачена реальна можливість запобігти світовій катастрофі.

Мюнхенська змова західних держав не тільки стала прологом до другої світової війни, вона її наблизила.