Розкрийте політику США наприкінці хх ст. На поч. Ххі ст. Визначте головні напрямки зовнішньої і внутрішньої політики

(США наприкінці XX - на початку XXI століття. Українці у США.)

 

Вибори 1980 р. у США відбувалися в атмосфері наростаючого невдоволен­ня внутрішньою та зовнішньою політикою уряду Д. Картера. Особливо боляче американці сприйняли драматичну ситуацію, пов'язану із захопленням у 1979 р. як заложників 52-х працівників посольства США в столиці Ірану Тегерані, танездатність уряду домогтися їх визволення. Кандидат у президенти від Рес­публіканської партії Рональд Рейган під час поїздки по країні стверджував, що політика адміністрації Д. Картера призвела до «приниження та послаб­лення Америки» і тільки новий «сильний лідер» може відновити її могут­ність і примусити усі країни поважати Сполучені Штати.

 

Розвиток міжнародних відносин в період правління Картера теж не сприяв авторитету 39-го Президента США. Знову різко загострилися радян­сько-американські відносини.

Позиції Д. Картера послаблювала і чергова депресія в економіці, що розпочалась наприкінці 1979 р. і супроводжувалася зростанням інфляції, збільшенням кількості безробітних, падінням реальної заробітної плати робі­тників. Натомість Р. Рейган обіцяв зупинити інфляцію, зменшити безро­біття, забезпечити тривале економічне піднесення країни. Але найпопу-лярнішим пунктом його передвиборчої програми була пропозиція знач­ного скорочення податків для всіх груп громадян.

4 листопада 1980 р. на президентських виборах переміг Рональд Рейган, представник правого крила Республіканської партії.

Економічна політика Р. Рейгана виходила з програми «відродження Америки». Це стало основною метою проведеного 1981 р. зниження подат­ків, що дало змогу підприємцям скерувати вивільнені кошти на розширен­ня виробництва, а іншим верствам населення — збільшити споживання.

Кризові явища в економіці долалися шляхом технічного переоснащення підприємств, збільшення питомої ваги наукомістких галузей: радіоелектроні­ки, приладобудування, космонавтики тощо. Одночасно запроваджувалася антиінфляційна політика, скорочувалися витрати на державний апарат. Це дозволило створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу в економіку США, що у свою чергу привело до запровадження найновіших досягнень науково-технічного прогресу. Тільки парк електронно-обчислювальних машин у 1987 р. налічував 20 млн, у тому числі 19 млн пер­сональних комп'ютерів.

У 1983 р. всі економічні показники різко підвищилися. Середньорічні темпи приросту валового національного продукту та приросту промислового виробництва за 1983-1989 рр. становили 3,5%, а обсяги виробництва в обро­бній промисловості за сім років зросли на 43%. Порівняно з 70-ми роками вдвічі зросли також темпи приросту продуктивності праці. Особисті доходи американців на душу населення збільшилися на 12,7%.

Загальні підсумки нових явищ в економіці США зводяться до таких позитивних результатів:

1) запроваджується ресурсозбереження, зменшується споживання наф­
ти, газу, сталі, чавуну тощо, однак суспільне виробництво зростає;

2) при менших затратах досягається вища ефективність суспільної праці
в цілому (10 корів у фермерському господарстві дають стільки молока, скіль­
ки раніше отримували від 100 корів).

Але найголовніший результат — це трансформація індустріального суспільства в постіндустріальне з раціональним розв'язанням тих бага­тьох соціальних проблем, які віками були каменем спотикання людсь­ких відносин.

Якщо па початку 80-х рр. адміністрація Р. Рейгана стала на шлях кон­фронтації з СРСР, то в другій половині 80-х - на початку 90-х рр. радянсько-американські відносини значно потеплішали. Було підписано важливі доку­менти про скорочення ядерних озброєнь «Старт-1» і «Старт-2», що фак­тично поклало край «холодній війні» і дало початок співробітництву між двома державами у розв'язанні важливих міжнародних проблем. Доказом такого співробітництва стала підтримка з боку СРСР заходів Сполучених Штатів, спрямованих на припинення агресії Іраку проти Кувейту, а також: врегулювання близькосхідної проблеми.

Після виборів у листопаді 1988 р. президентом США став Джордж Буш. Він не вніс якихось суттєвих змін у внутрішню та зовнішню політику, закладену адміністрацією Р. Рейгана.

У 1992 р. до влади повернулися демократи. Білл Клінтон — перший президент США, який народився після Другої світової війни (1946). Пе­рші кроки нової адміністрації, щодо економіки дали привід говорити про відхід Клінтона від «рейганоміки». До посилення державного регулювання змусили труднощі та спад в економіці, що намітилися в момент приходу Клінтона до влади. За допомогою економічних важелів становище вдалося значно виправити.

У галузі зовнішньої політики простежується курс на формування між­народних відносин посттоталітарного періоду. Зусилля дипломатії США спрямовані на ядерне роззброєння та інтеграцію в демократичний світ коли­шніх тоталітарних країн.

Розвал СРСР вніс суттєві зміни у зовнішню політику США, що ста­ли на шлях співробітництва з колишніми республіками СРСР, нині не­залежними державами. На міждержавному рівні зокрема було підписано Хартію українсько-американського партнерства, дружби і співробітницт­ва. У травні 1995 р. відбувся державний візит до України Президента Білла Клінтона, в ході якого були підписані важливі документи. США беруть ак­тивну участь в розробці великого пакета конкретної допомоги Україні в рамках «Великої сімки», а також надають значну підтримку нашій державі на міжнародній арені.

За підсумками виборів 2000 року в результаті драматичного перебігу подій у ході підрахунку голосів з мінімальною перевагою у кілька сотень голосів Президентом США став Джордж Буш-молодший. Невдовзі він зітк­нувся з серйозним викликом — терористичною акцією войовничих ісламіс­тів, шо зумовило антитерористичну акцію США в Афганістані.

У 1992 р. між США та Україною були встановлені дипломатичні відносини. Країни обмінялись дипломатичними представництвами. Першим послом України у США став Іван Білоус, американським послом у Києві — Роман Попадюк, американець українського походження.

Перший етап української еміграції до США розпочався у 70-х роках XIX ст., але справді масового характеру переселенський рух набув тільки у 90-х роках і тривав до початку Першої світової війни. За різними даними, до 1914 р. у США переселилось від 500 до 700 тис. українців.

Другий етап української еміграції відбувся у 20-х рр. XX ст. Він не був таким масштабним, як перший. Перешкодою стала економічна криза в США наприкінці 20-х - на початку 30-х років.

Третій етап української еміграції розпочався після закінчення Дру­гої світової війни, її основу становили біженці з таборів, розташованих у Німеччині, Австрії, Італії. Наприкінці 60-х - на початку 70-х років до США виїхало також чимало українців з Польщі, переважно лемків.

Сьогодні у США проживає за різними даними від 1,2 до 2 млн укра­їнців, більшість з яких (80%) там і народилась. Проживають вони переважно на північному сході та північному центрі країни. Понад 90% українців жи­вуть у містах (Нью-Йорк, Чикаго, Детройт, Філадельфія, Клівленд тощо).

Серед американських українців переважали висококваліфіковані робітники, але у післявоєнний період почала зростати частка представників інтелігенції: вчителів, лікарів, інженерів, юристів, митців. Близько 4 тис. українців є ви­кладачами університетів і коледжів. Багато американців українського похо­дження володіють підприємствами, магазинами, туристичними бюро тощо. Доходи американських українців за останні роки навіть перевищили відпові­дний середній показник по США.

Найвідомішим центром українознавства є діючий при Гарвардсь­кому університеті Український науковий інститут. У США діють також Українська академія мистецтв і наук, Український соціологічний інститут, відділення Української вільної академії наук, Наукове товариство ім. Т. Шев­ченка, Університет українознавства, Українське історичне товариство, Украї­нський документаційний центр і багато інших наукових установ. Україністи­ку вивчають у провідних американських університетах, у тому числі Гарва­рдському, Нью-Йоркському, Колумбійському, Іллінойському. Відомий серед українців США Український культурно-освітній центр у Філадельфії. У Нью-Йорку діють Український музичний інститут і балетна школа, які залучають українську молодь до вивчення народного і класичного мистецтва. У США виходить чимало українських газет і журналів — «Українські вісті», «Амери­ка», «Свобода», «Українське життя», «Народна воля», «Вільна Україна», «Сучасність» тощо, видається різноманітна література українською мовою.

 

9. Проаналізуйте причини початку Другої світової війни.Керівництво яких країн,на вашу думку,несе відповідальність за її розв`язання

Зошит

10.Охарактеризуйте процес об`єднання Німеччини

 

Західнонімецький уряд завжди вважав відкритим німецьке питання, суттю якого залишалося возз'єднання Німеччини.

У 1982 р. бундестаг обрав канцлером ФРН голову ХДС Гельмута Коля, який сформував кабінет у складі представників ХДС/ХСС і ВДП. Но­вий уряд активізував діяльність щодо поліпшення господарського ста­новища, яке ускладнилося внаслідок економічних криз 1974—1975 і 1980-1982 рр. З 1983 р. в економіці відбувалося поступове піднесення, яке тривало до 1990 р. Промислове виробництво щороку збільшувалося на 3,5-5%, змен­шувалася кількість безробітних, припинилася інфляція.

У той час правляча верхівка Східної Німеччини з недовір'ям і тривогою зустріла суспільно-політичні зміни в СРСР. З 1985 p. E. Хонеккер та його оточення недвозначно заявляли, що наслідувати радянському прикладові, проводити в себе «перебудову» вони аж ніяк не збираються. Однак, незва­жаючи на порівняно високий життєвий рівень, населення НДР виявляло чим­раз більше невдоволення всевладдям СЄПН і органів безпеки, відсутністю елементарних громадянських прав і свобод, цензурою, забороною приватних поїздок до ФРН та інших західних країн, ізоляцією НДР від вільного світу.

Обурення й протести громадськості викликала фальсифікація результа­тів виборів до місцевих органів влади у травні 1989 р. Групи інакомислячих стали об'єднуватися в широкий демократичний рух під назвою «Новий фо­рум». Улітку того ж року набули масового характеру втечі громадян НДР на Захід, які стали можливими після відкриття Угорщиною свого кордону з Австрією для туристів з НДР. Десятки тисяч східних німців поспішили ско­ристатися з можливості покинути «державу робітників і селян». Одночасно у Лейпцигу, Дрездені, Берліні та інших містах НДР почали проводитися масові демонстрації з вимогами свободи і демократичних змін.

Незважаючи на кадрові зміни у СЄПН, стихійні демонстрації у містах НДР тривали, влада поступово втрачала контроль за ходом подій.

Знаменною подією стало відкриття, під натиском народних мас, у ніч на 10 листопада 1989 р. кордону між Східним і Західним Берліном. Сумнозвіс­ний Берлінський мур рухнув. Він простояв понад 28 років. За цей час 5075 втікачам зі Східного Берліна вдалося подолати даний бар'єр, але 79 перебіж­чиків було вбито. З 245 затримано й засуджено.

У вирі подій СЄПН втрачала владу й розпадалася.

Вуличні виступи в Берліні та інших містах перетворювались на бурхли­ві демонстрації. Виникали нові політичні партії й угруповання. Усе ширшими верствами суспільства НДР і ФРН оволодівала ідея об'єднання двох німець­ких держав, відновлення єдиної Німеччини. На ці тенденції змушена була зважати оновлена СЄПН-ПДС.

У Берліні 31 серпня 1990 р. було підписано договір про об'єднання між ФРН і НДР, який передбачав входження Східної Німеччини до складу ФРН 3 жовтня 1990. Врегулювалися міжнародні аспекти об'єднання Німеч­чини. Для цього були проведені переговори представників ФРН, НДР, СРСР, США, Великої Британії й Франції; 12 вересня у Москві укладено Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини. Ним передбачалося, що до об'єднаної Німеччини належатимуть території ФРН, НДР і всього Берліна. Жодних територіальних претензій ні до кого Німеччина не висовуватиме. На момент об'єднання країна одержить повний суверенітет; права й відповіда­льність 4-х держав на її території будуть скасовані; СРСР і Німеччина укла­дуть договір про виведення радянських військ зі Східної Німеччини впро­довж 3-4-х років; ФРН скоротить армію до 370 тис. осіб; об'єднана Німеччи­на відмовляється від виробництва, збереження й застосування атомної, біоло­гічної та хімічної зброї. Тоді ж було погоджено, а в листопаді підписано Договір про добросусідство, партнерство та співробітництво між СРСР і Німеччиною.

В урочистій обстановці 3 жовтня 1990 р. відбувся акт возз'єднання Німеччини, шо стало подією великої історичної ваги не тільки для німе­цького народу, а й для Європи і світу. Першим канцлером об'єднаної Ні­меччини був обраний у 1994 р. лідер ХДС Гельмут Коль. Зусилля його уряду були спрямовані на ліквідацію відмінностей між НДР і ФРН.

Після розпаду СРСР Німеччина встановила дипломатичні відносини з Україною. У 1995 р. відбувся офіційний візит до ФРН Президента України Л. Кучми.

Українська іммігрантська громада в Німеччині складається переважно з «переміщених осіб» та їх дітей і нащадків емігрантів, які осіли після Першої світової війни. Берлін, поряд із Прагою, Варшавою і Віднем був одним з осередків української еміграції 1920-х років.

Після Другої світової війни в Німеччині й Австрії опинилося більше 2 млн українців. Це переважно були вивезені на примусові роботи, в'язні концтаборів, військовополонені, втікачі з України. Більшість з них доброві­льно або під тиском повернулись в СРСР.

На початку 1946 р. в Західній Німеччині перебувало 178 тис. українців, які відмовились повернутись в УРСР. До середини 50-х років більшість їх виїхала за океан, і у ФРН залишилось лише 20-22 тис. українців. В Німеччині були розта­шовані штаб-квартири політичних партій і організацій, зокрема ОУН. У Мюнхе­ні продовжує функціонувати Український вільний університет— науковий і видавничий заклад, створений іммігрантами ще у 1920-х роках.