Економіка країн світу в роки Другої Світової війни

Наприкінці 30-х років знову проявилися різкі протиріччя між провідними країнами світу, насамперед Німеччиною, Італією, Японією, з одного боку, та США, Англією, Францією, з другого, їхні причини коренилися у намаганні правлячих кіл найбільш розвинутих держав вирішити свої проблеми за рахунок інших.

Сильним дестабілізуючим фактором було існування комуністичного режиму з його ідеєю "світової революції". Тому демократичні держави проводили свою зовнішню політику, прагнучи зіштовхнути два тоталітарних режими: фашистський і комуністичний.

Господарство воюючих країн було переведено на воєнні рейки, а виробництво зброї, боєприпасів, амуніції, бойової техніки тощо стало пріоритетним.

Військові успіхи Німеччини на початковому етапі другої світової війни дали можливість використовувати економічний потенціал завойованих країн. Майже вся Європа працювала для вермахту.

Сполучені Штати Америки не брали участі на початковому етапі війни, але займали чітко виражені антинімецькі позиції. Напад Японії на американську військову базу Пірл-Харбор (7 грудня 1941 р.) змусив С Ш А розпочати війну і переорієнтувати своє господарство на військовий лад.

Англії довелося пережити загрозу гітлерівського вторгнення. Масовим повітряним бомбардуванням піддавались Лондон, Бірмінгем, Ковентрі та інші міста. Були блокованими морські комунікації, окуповано ряд колоній, втрачено значну частину торгового і військово-морського флоту. Промислове виробництво скоротилося на 5%. Різко знизилося виробництво вугілля (на 21%). У легкій промисловості, зокрема бавовняній, спад становив більше ніж 50%, у вовняній — 27%.

Франція, незважаючи на значний економічний потенціал, у роки другої світової війни також зазнала величезних збитків. Через бездіяльність свого уряду, що самовпевнено сподівався на оборонну лінію "Мажино", вона була в червні 1940 р. окупована фашистською Німеччиною.

Єдиною індустріальною країною, яка під час війни пережила справжнє економічне піднесення, були США. Більше того, у Сполучених Штатах було здійснено технологічний прорив, який забезпечив їм лідерство у наступні десятиліття.

Після другої світової війни розпочалося відродження ринкових господарств розвинутих європейських країн шляхом їхньої американізації. Вона мала кілька важливих напрямків: американізація світової валютної системи; вивіз американських товарів, широкомасштабне кредитування, державне і приватне; інвестування відбудовчих процесів; Наслідком війни і важливим кроком на шляху до відновлення індустріального світового господарства стали міжнародні валютні угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн. Такій меті повинен був служити план Маршалла - програма відбудови і розвитку Європи після Другої світової війни шляхом надання їй економічної допомоги з боку США.

План Маршалла позитивно вплинув на відновлення економічного потенціалу та ринко вих господарств в країнах Захід ної Європи. Вже на початку 50-х років було досягнуто довоєнного рівня виробництва.

Динаміка та структурні зміни господарського розвитку країн в другій половині 20 ст.

Після другої світової війни світове господарство охоплювало три підсистеми: господарство економічно розвинених країн, держав так званого соціалістичного табору та країн, що розвиваються, утворених, головним чином, після розпаду колоніальної системи. Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація. Змінювалася структура національних господарств. Важливими чинниками розвитку світового господарства були розвиток науково-технічного прогресу, подальше поглиблення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізація виробництва. Сформувалася світова інфраструктура — комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій тощо). Розширилися і набули нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин. Для господарського розвитку характерним було посилення взаємозв'язків між усіма країнами та їхніми групами.

Економічно розвинені країни в другій половині XX ст. перейшли до якісно нового етапу економічного розвитку. Був здійснений різкий поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури. Характерною особливістю було зростання у виробництві ролі НТП, за­проваджувалися механізація і автоматизація виробництва, нові технології. Це дало змогу звільнити значні людські ресурси з матеріальної сфери виробництва і використати їх у сфері послуг. На фоні структурних змін у виробництві спостерігалося підвищення життєвого рівня населення.

Найбільш динамічно розвивалася промисловість, провідна галузь господарства. При всій різноманітності її розвитку в різних країнах структурні зміни відбувалися переважно в одному напрямі. Вичерпування національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили повільні темпи розвитку, скорочення у ВВП частки добувних галузей. Зростало значення обробної промисловості. Випереджаючими темпами розвивалися виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Розпочався перехід на нафтогазову сиро­винну базу. Друге місце за темпами розвитку посідала електротехнічна галузь. Провідна роль, як і раніше, належала машинобудуванню. Виникли нові галузі: аерокосмічна, радіоелектронна та ін.

Істотною ознакою сільського господарства в економічно розвинених країнах був перехід до машинного виробництва стандартизованої продукції землеробства, широке впроваджен­ня досягнень НТП. Зменшилася кількість населення, зайнятого в сільському господарстві. Посилилася концентрація виробництва. Сільське господарство перетворилося на індустріальну галузь.

У повоєнні десятиліття в економічно розвинених країнах склалася сприятлива ситуація для підвищення життєвого рівня населення. Збільшувалися доходи громадян. У 50-ті роки в країнах Європи реальна заробітна плата зросла вдвічі. Збільшення доходів населення спричинило зростання споживчих витрат і зміну самої структури споживання. Населення західних країн все менше грошей витрачало на харчування і все більше на товари тривалого користування: будинки, автомобілі, телевізори, магнітофони, пральні машини тощо. Бурхливий економічний розвиток давав змогу виділяти значні кошти на виконання соціальних програм. До середини 70-х років у всіх країнах Заходу були створені ефективні системи соціального забезпечення.

 

Неокейнсіанство

Історія економічної думки XX ст. ознаменована виникненням та подальшим розвитком кейнсіанства — одного з провідних наукових напрямів світової економічної теорії. Його теоретичною основою стало вчення Дж.М. Кейнса — нова наукова парадигма, становлення якої було найбільш вагомою революційною подією у розвитку світової економічної думки 30—40-х pp. минулого століття. 3 самого початку вона викликала бурхливу полеміку серед економістів. Представники неокласики (А. Пігу, Ф. Хайєк, Г. Хаберлер та ін.) критикували Кейнса за розрив зi старими традиціями. Кейнсіанська теорія отримала розповсюдження в різних країнах. Після Другої світової війни почали відігравати важливу роль американські економісти. Найбільш розгорнутий виклад американського варіанта кейнсіанства здійснили професори Гарвардського університету Елвін Хансен (1887-1976), Сеймур Харріс (1897-1974). Їх розробки одержали назву неокейнсіанство. Головною проблемою було забезпечення збалансованості ринкового господарства, досягнення його економічної рівноваги. Тому американці розробили американську інвестиційну теорію циклу. На їх думку, першочерговим є зниження розмірів реальних інвестицій. В якості реального фактора була прийнята динаміка інвестицій. Інвестиційна теорія є однією з найбільш розповсюджених теорій циклу, що увібрала в себе основні по­ложення теорії Кейнса. Але вона була доповнена деякими новими елементами, головним із них є механізм акселератора-Значне місце в макроекономічній моделі Кейнса посідає механізм мультиплікатора, який являє собою відношення приросту доходу до приросту інвестицій.

Він виконує роль множника, що автоматично забезпечує зростання доходу внаслідок кожного нового приросту інвестицій. Мультиплікаторний процес Кейнс зображував у вигляді ланцюгової реакції, в якій кожні нові інвестиції викликають кратне збільшення доходу і зайнятості.

Акселератор - це відношення приросту інвестицій до приросту доходу, тобто числовий множник, на який кожний приріст доходу збільшує інвестиції. Інвестиційна теорія поєднала механізми мультиплікатора і акселератора. Мультиплікатор, на думку неокейнсіанців, забезпечує зростання доходу. Акселератор, прискорюючи цей процес, доповнює його тим, що кожний приріст доходу веде до наступного збільшення капіталовкладень. Виконуючи зворотний зв'язок, акселератор повинен прискорювати регулювання економіки, роблячи його безперервним. Інвестиційна теорія стала основою розроблення неокейнсіанських антициклічних програм, які концентрували увагу на динаміці інвестицій, їх регулюванні з боку держави. Так, Хансен запропонував два методи регулювання економіки – стабілізацію обсягів інвестицій, а отже, компенсацію коливання приватних інвестицій засобами податкової і грошової політики.

Основний наголос робився на державні витрати - збільшення державних інвестицій за допомогою бюджетного і кредитного механізмів. Для покриття державних витрат рекомендувалося збільшити податки, державні позики, здійснювати помірну інфляцію; стимулювання приватних інвестицій пропонувалося здійснювати за допомогою державних замовлень і закупівель, надання субсидій та кредитів, податкових пільг. Американські неокейнсіанці вважали державний бюджет головним механізмом регулювання економіки. Вони називали його «вбудованим стабілізатором», покликаним автоматично реагувати на циклічні коливання і пом'якшувати їх.