ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Економічні погляди засновників класичної поличної економії



Класична школа політичної економії стала першою науковою школою, яка знаменувала виникнення самостійної науки, яка займалася не лише вирішенням практичних завдань, а здійснювала, насамперед, глибокі теоретичні дослідження. Лише з виникненням класичної школи економіка отримала визнання в якості науки.

Основоположником класичної школи, людиною, яка вперше виказала претензію на створення наукової теорії економіки став англієць В.Петті (1623 – 1687). Теоретичні погляди Петті формуються в процесі критики меркантилізму. Він один з перших усвідомив, що джерело багатства варто шукати не в торгівлі, а в самому виробництві. Саме йому належить знаменитий вираз: „Праця – батько і активний принцип багатства, Земля – його мати”. Саме навколо такого пояснення багатства стала будуватись уся класична політична економія.

Петті виступив як захисник інтересів і ідеолог буржуазії, яка відігравала в той період прогресивну роль. Петті проголосив буржуазну власність „священною” та „недоторканою”. Він виступав проти обкладення податками капіталів, оскільки це обмежує можливості розширення виробництва.

Петті вперше застосував „новий” абстрактний метод дослідження, який полягав не в поверхневому розгляді, а у вивченні суті економічних явищ, встановленні причинно-наслідкових зв’язків між ними. Він почав також застосовувати статистичний метод. Саме з книги „Політична арифметика” відраховують свій розвиток статистика та економетрія. В.Петті стоїть на позиції трудової теорії вартості.

Другим автором, якого вважають основоположником класичної політекономії, є француз П’єр Л. де Буагільбер (1646 – 1714). Його ідеї здійснили суттєвий вплив на розвиток усієї подальшої економічної думки Франції. Поштовхом до розвитку класичної школи у Франції стали негативні наслідки політики меркантилізму, яку проводив міністр фінансів Людовіка XIV Кольбер. Стимулювання експорту та обмеження імпорту позбавляли сировинної бази французьку промисловість, гальмувала ввезення у Францію машин, а встановлення на низькому рівні цін на хліб та заборона його експорту, розорювала сільськогосподарських виробників. Ці обставини наклали відбиток на усю французьку економічну думку, в якій особливої ваги набрали аграрні питання. П.Буагільбер виступив захисником інтересів французького селянства, підкреслюючи його важке становище. Він став одним з перших у Франції критиків меркантилізму.

Економічне вчення фізіократів

У процесі становлення класичної школи особливе місце займає школа фізіократів, що представила першу цілісну теоретичну концепцію економічного життя, засновану на постулатах класичної ідеї.

Фізіократів можна вважати французьким варіантом класичної школи, оскільки основу їхнього вчення складала ідея природного порядку і підпорядкованості економіки природним законам. Але на відміну від інших класиків, які вважали, що економічні закони діють так само, як закони природи, ця школа просто ототожнювала закони економіки і природи. Ця особливість знайшла відображення в їхній назві, складеній із двох грецьких слів: «фізіс» — природа і «кратос» — влада. Влада природи визначала природність усіх процесів, які відбуваються в економіці. Школа фізіократів об'єднувала тісне коло однодумців, визнаним авторитетом і генератором ідей у якому був особистий лікар короля Людовика XV доктор Франсуа Кене (1694-1774). Зацікавившись економічними проблемами, він спробував застосувати до їхнього дослідження методи природничих наук і глянути на економіку як на живий організм, який регулюється дією природних закономірностей. У центрі вчення фізіократів виявилася категорія «чистого продукту». Навколо «чистого продукту» вибудовувалася вся система економічних уявлень фізіократів. Ставлення до чистого продукту визначало класову структуру суспільства. Вона включала: клас хліборобів, який створює чистий продукт; клас власників, який привласнює чистий продукт; марний клас (промисловці, торговці), що не створює і не привласнює чистий продукт, але забезпечує умови його виробництва і руху. З цих же позицій фізіократи розглядали процес праці, поділяючи його на продуктивний, тобто такий, який створює чистий продукт, і непродуктивний — такий, що не виробляє чистого продукту. Таким чином, продуктивною вважалася тільки праця в сільському господарстві. Подальший розвиток і завершення вчення фізіократів одержало в Анна Робера Жака Тюрго (1727-1781), міністра королівського двору і вченого-економіста, автора «Роздумів про утворення і розподіл багатств». Поділяючи основні ідеї фізіократів, він розвиває їх далі, зокрема, підрозділяючи класи суспільства на розряди найманих робітників і підприємців. У чистому продукті він розрізняє прибуток, відсоток і ренту. Заробітна плата в нього встановлюється як результат конкуренції робітників на ринку праці.

Але найбільший інтерес представляють його ідеї, що стосуються механізму ринкового обміну і встановлення цін, тобто проблем, яких інші фізіократи практично не торкалися.

 

 

Економічна система Адама Сміта

А.Сміт (1723 – 1790) посідає важливе місце в історії економічної науки. Деякі дослідники називають його найвидатнішим економістом, батьком економічної науки. Це обумовлено тим, що в результаті його досліджень політична економія стала наукою, системою економічних знань.Сміт, що викладав у шотландських університетах моральну філософію і природне право, уперше починає читати окремий курс по політичній економії. Інтерес до економічних проблем поступово стає для нього головним,' а дослідження в цій області узагальнюються в книзі «Дослідження, про природу і причини багатства народів», яка вийшла 1776 року. Заняття моральною філософією обумовило інтерес Сміта до суспільного аспекту функціонування економіки та проблеми узгодження індивідуальної поведінки людини з суспільним благом. Як наслідок, Сміт пропонує концепцію економічної людини.Він вважає, що в самій природі людини закладено устремління до власної вигоди та схильність до обміну. На основі цього твердження Сміт робить висновок про наявність механізму саморегулювання, „невидимої руки” ринку, яка спрямовує людину до мети, яка зовсім не входила в її наміри. Людське суспільство Сміт розглядає як міновий союз, а ринок вважає „природним порядком”, який максимально відповідає економічній природі людини. Оскільки ніхто краще людини не знає, що для неї є добрим – то держава не повинна втручатись в економічну діяльність.Так же як і В.Петті та фізіократи А.Сміт вважав, що багатство примножується не торгівлею, а виробництвом.Джерелом багатства є праця.

Сміт заперечував, що прибуток є іншим видом заробітної плати за нагляд і управління підприємством, така його позиція буда однобічною, оскільки Сміт ігнорував працю підприємця як одне з джерел прибутку. Однак наведені ним докази свідчили, що капіталіст має претендувати лише на частку прибутку, а іншу повинні привласнювати наймані робітники.

Сміт зазначав, що робітник подає свою працю капіталістові, хоча насправді капіталіст купував робочу силу, право на її використання у процесі праці. Основою заробітної плати, за Смітом, є вартість засобів існування, необхідних для забезпечення життя робітника і членів сім’ї, виховання дітей; нижня межа заробітної плати – "фізичний мінімум". Якщо заробітна плата нижча за цей мінімум, існує загроза вимирання робітників у країнах, що економічно регресували. У країнах, які динамічно розвиваються, до заробітної плати, крім фізичного мінімуму, входить певний надлишок, розмір якого визначається усталеними нормами споживання, традиціями, культурним рівнем. У своїй праці Сміт охарактеризував економічну систему капіталізму мануфактурного періоду, в якій держава відігравала пасивну роль. Він відводив їй роль верховного арбітра за дотримання правил вільної конкуренції, захисту приватної власності.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.42.98 (0.005 с.)