А. Маршалл та його вклад в економічну теорію

Фундатор неокласичної теорії, один із найвидатніших учених в історії економічної науки, Альфред Маршалл за 50 років своєї творчої діяльності написав 82 праці. Серед них "Економіка промисловості" (1889), "Учення політичної економії" (1906), "Трактат про соціологію" (1916), "Промисловість і торгівля" (1919), "Гроші, кредит і комерція" (1923) та ін. Основний твір вченого — "Принципи економіко" (1890), над яким він працював більше 20 років Вважається, що саме цією працею вчений започаткував неокласичний напрям в економічній науці. З 1867 р. А. Маршалл серйозно захопився економічною наукою. Цьому сприяло знайомство з працями Д. Рікардо, Дж.С. Мілля, А. Курно, Й. фон Тюнена та ін. З 1868 по 1908 pp. вчений викладав економічну теорію в Кембриджі (з перервою у вісім років, оскільки з 1877 по 1885 р. він працював у Брістольському та Оксфордському університетах). А. Маршалл був визнаним лідером економічної науки кінця XIX — початку XX ст., засновником кембриджської школи маржиналізму, яка об´єднала багатьох його учнів та послідовників (А. Пігу, Ф. Еджуорта, Д. Робертсона та ін.). Серед учнів видатного теоретика був відомий англійський економіст Дж.М. Кейнс.) До економічних благ дослідник відносив:

матеріальні блага, якими людина володіє на правах приватної власності;ділові і професійні зв´язки та організацію підприємства. У цьому контексті на особливу увагу заслуговує думка А. Маршалла про те, що здібності людини як засоби виробництва так само важливі, як і будь-який інший вид капіталу. Вчений прийшов до висновку, що мотиви, які "змушують людину акумулювати капітал у голові свого сина в процесі навчання" аналогічні мотивам, які "керують нею при нагромадженні матеріального капіталу для сина". Рушійною силою розвитку суспільства вчений вважав економічну свободу та конкуренцію. Він звертав увагу на те, що "...самостійність і звичка кожного самому обирати свій власний шлях, віра у власні сили; обачливість і разом з тим швидкість у виборі рішень та суджень; звичка передбачити майбутнє і визначити курс дій з урахуванням далеких цілей"4 є факторами, які спонукають людей як до конкуренції, так і до співробітництва. Водночас, на думку А. Маршалла, "термін "конкуренція" відгонить значним присмаком зла, він став припускати певну долю егоїзму та байдужості до добробуту інших людей", тоді як вираз "свобода виробництва і підприємництва", або "економічна свобода" є більш вдалим, оскільки "не пов´язаний з моральними рисами, добрими чи поганими, а відображає той незаперечний факт, що для торгівлі та промисловості нашого часу характерні більша самостійність, більша передбачливість, більш твердий і вільний вибір рішень". Стосовно природи доходів учений дотримувався думки, що:

Заробітна плата є винагородою за негативні емоції робітників, пов´язані із важкістю праці. Вчений аналізував поведінку робітника як раціонального суб´єкта, який оцінює свою участь у виробництві через зіставлення доходів і витрат.

 

23. Англо-американська (Кембриджська) школа отримала свою назву тому, що вона поєднала близьких за поглядами англійських економістів У. Джевонса, А. Маршалла з їх послідовниками – Е. Еджуорта, А. Пігу та американського економіста Дж. Б. Кларка.

Представники названої школи традиційно займалися аналізом попиту і пропозиції в межах так званої «часткової економічної рівноваги» на відміну від прибічників теорії «загальної рівноваги». В основі досліджень представників Кембриджської школи лежав «маржиналізм» з його принципом «граничної корисності» і математичні методи.

Однією з провідних ідей дослідження економічних процесів лежав принцип «взаємодіяння». Принциповою особливістю методології Маршалла можна вважати також «еволюціонізм», тобто розгляд соціально-економічних процесів в еволюційній формі. Особливий наголос було зроблено на виявленні кількісних взаємозалежностей між окремими елементами. До особливостей школи також слід віднести широке використання економічних моделей, графіків, схем як інструменту теоретичного аналізу.

На відміну від класиків, які головну увагу приділяли «теорії вартості», «неокласики» зосередили увагу на законах ціноутворення, взаємозалежності попиту і пропозиції.

В історії економічної думки У. Джевонс по праву займає місце одного з трьох «батьків-засновників» маржиналізму як методологічної основи усього подальшого розвитку економічної думки. Його головні твори: «Теорія політичної економії» та «Принципи науки». Величезним був внесок у. Джевонса в «теорію обміну» і «теорію капіталу». Джевонс глибоко дослідив проблему індексів і вперше побудував індекс цін, зважений за показниками базового року. Вчений сформулював закон «спадаючої граничної корисності» та «рівняння обміну». Логіка Джевонса така: витрати виробництва визначають пропозицію, вона визначає «останній ступінь корисності», а він, своєю чергою, визначає «цінність».

А. Маршалл увійшов в історію економічної науки як визнаний глава так званої Кембриджської школи і засновник напряму в економічній теорії під назвою «неокласицизм». Серед важливих творів Маршалла «Економіка промисловості», «Принципи економікс», «Промисловість і торгівля».

Маршалл намагався створити універсальну економічну концепцію, поєднати теорію «трудової вартості» з теорією «граничної корисності». Економічну діяльність людей він досліджує з позицій «чистої» економічної теорії та ідеальної моделі господарювання. Центральне місце в дослідженнях Маршалла займає проблема «вільного ціноутворення на ринках», що характеризується на ринках як єдиний механізм «рівновагової економіки». Незаперечним внеском Маршалла в економічну теорію слід вважати введення ним у оборот поняття «еластичності попиту», під чим він розумів залежність попиту від зміни ціни. Маршалл систематизував усі розробки попередників, «теорію вартості» трансформував в «теорію ціни», оригінально виклав «теорію факторів виробництва» і теорію «граничної корисності».

А. Пігу – це видатний і оригінальний економіст, з ім’ям якого пов’язують створення теорій «загального добробуту» та «економічного оптимуму», які увійшли до скарбниці економічних знань. Головний твір Пігу – «Економічна теорія добробуту» присвячено концепції добробуту суспільства. Неабияку увагу Пігу приділив проблемі зайнятості населення, яку він пов’язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю.

Дж. Б. Кларк увійшов в історію економічної науки як засновник американської гілки «неокласицизму». Головні його праці «Філософія багатства», «Розподіл багатства», «Проблеми монополій», «Суть економічної теорії». Кларк вводить такі поняття як статика та динаміка. Під статикою розуміли певні умови, необхідні і достатні для встановлення ринкової рівноваги. Це такі умови: – відсутність механічного прогресу; – відсутність всіляких приміщень праці і капіталу між сферами виробництва; – панування вільної конкуренції. Якщо не виконується хоча б одна умова, то рівновага порушується і на зміну приходить динаміка. Динаміка була представлена повільним

без кризовим переходом від одного стану рівноваги до іншого. Вважалося, що існує лише два фактори виробництва: праця і капітал. А земля, це один із специфічних різновидів капіталу

 

 

25. Лозаннська школа та теорія загальної рівноваги

Лозанська школа маржиналізму - одна з наукових шкіл неокласичного напряму в економіці кінця XIX - початку XX століття. Основні представники: Леон Вальрас (1834 - 1910), Вільфредо Парето (1848 - 1923).По суті, неокласичний напрям в значній мірі можна трактувати як сполуки вчення лозаннской школи з знахідками Д. Б. Кларка і А. Маршалла. Вони вперше здійснили аналіз господарства з точки зору загальної рівноваги; згодом моделювання на основі ідеї загальної рівноваги стало однією з характерних рис магістрального напрямку сучасної економічної теорії. Не випадково головна праця засновника лозаннской школи та одного з творців Маржиналістську революції Л. Вальраса був названий Й. Шумпетером "Великою Хартією точної економічної науки", а Т. Негісі "біблією сучасної неокласичної економічної теорії".Загальна рівновага передбачає встановлення рівноваги в обміні та виробництві. Рівновага в обміні означає, що ефективний (фактичний) попит на продуктивні послуги (продукти) дорівнює ефективному пропозицією продуктивних послуг (продуктів). Рівновага у виробництві означає, що ціна кожного продукту дорівнює витратам на його виготовлення, що включає в себе і нормальний прибуток як винагороду за капітал.

Подібний стан рівноваги у виробництві та обміні являє собою випадок ідеальний, а не реальний. Ніколи не буває такого, щоб продажна ціна продукту абсолютно точно дорівнювала витратам на виробництво цього блага, так само як не має місця точну відповідність ефективного попиту ефективному пропозицією. Заслуга подальшого розвитку вчення лозаннской школи належить В. Парето. Перш за все, В. Парето спробував позбавити економічну науку від надмірної суб'єктивності і психологізму, і зокрема, від ідеї цінності, що базується на кількісному вимірі корисності. Він запропонував замінити термін "корисність" поняттям "переваги" або "вигідності". Вигідність - поняття відносне: його можна використовувати при порівнянні двох або кількох благ, а точніше, їх наборів, зазначивши, що один набір благ вигідніше чи переважніше іншого. Природно, В. Парето також займався розвитком моделі загальної рівноваги свого старшого колеги по лозаннской школі. Зокрема, він виділив п'ять необхідних і достатніх умов для досягнення загальної рівноваги в ринковій економіці. В. Парето вніс величезний внесок у нормативну теорію оптимального розміщення ресурсів (тобто, за термінологією Л. Вальраса, в прикладну теорію). Їм був сформульований знаменитий критерій оптимальності розміщення ресурсів, відомий під назвою "Парето-оптимум" або "оптимум по Парето". Згідно з цим критерієм, розміщення ресурсів є оптимальним з суспільної точки зору, якщо за допомогою виробництва і обміну товарів і послуг можна збільшити добробут хоча б одного господарюючого суб'єкта без зменшення добробуту якого іншого суб'єкта. З усіх напрямків маржиналізму лозаннська школа зіграла найбільшу роль у формуванні неокласичної школи