Господарський розвиток за первісної доби



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Господарський розвиток за первісної доби



Господарський розвиток за первісної доби

Сучасна наука датує появу людини десь приблизно 3 млн. років тому. З тих пір історія людства пройшла два основних періоди:

- первісний (він тривав багато сотень тисяч років);

- період існування складноорганізованих, класових суспільств (він триває відносно недавно, близько 5 тис. років).

В залежності від основних матеріалів, з яких виготовляли знаряддя праці первісний період поділяють на: кам’яний вік, бронзовий вік та ранній залізний вік.

Кам’яний вік поділяється у свою чергу на:

- палеоліт - давній кам’яний вік;

- мезоліт - середній кам’яний вік;

- неоліт - новий кам’яний вік.

Палеоліт - почався близько 2,5 млн. років назад і закінчився 12 тис. років тому. Основною формою організації суспільства була первісна община. Люди в такій общині були рівними по положенню, мали однакові права і обов’язки, не було багатих і бідних. Праця та споживання носили колективний характер і ґрунтувались на спільній власності. Знаряддя праці пройшли еволюцію від палки-копалки, примітивних кам’яних знарядь до мікролітів. Кількість їх видів досягла 100. Основні матеріали, з яких виготовлялись знаряддя в епоху палеоліту: камінь, кістка, ріг. Основні заняття: збиральництво, полювання, рибалка. Людина веде господарство привласнюючого типу.

Мезоліт (ХІІ – VIII тис. до н.е.). Епоха мезоліту починається після відступу льодовика (кінець X - IX тис. до н.е.) на північ і і пов’язана з потеплінням клімату. Винайдені вудка, гарпун, рибальські голки та сіті, поширюється лук і стріли. Проходить подальша еволюція знарядь праці, високого розвитку досягають мікроліти. З’являються крупні складні знаряддя – макроліти. Виникає перший транспорт, а саме водний (колоди, плоти, човни), що дозволяє годуватись з більшої території. Відбуваються перші спроби приручити тварин.

Неоліт – VIII – IV тис. до н.е. В цей період відбувається неолітична революція - перехід від привласнюючого типу господарства до відтворюючого. Це знаменується першим великим суспільним поділом праці: виділенням в окремі галузі землеробства і тваринництва. (Великий суспільний поділ праці – виділення основних галузей господарства). Вперше це відбувається на Близькому Сході, але швидко поширюються на усі інші території. Перехід до землеробства привів до виникнення осілого способу життя, що потім викликає зміну соціального устрою суспільства і виникнення держав. Кочові скотарські племена сприяли розвитку торгівлі.

Складовою частиною неоліту є мідний вік, або ж енеоліт.

Бронзовий вік охоплює III - II тис. до н.е. Характеризується подальшим розвитком тваринництва, орного землеробства, ремесла. В якості основного конструктивного матеріалу використовується бронза, яка міцніша міді, що сприяло її поширенню. Основними з ремесел є гончарство і металургія.

Ранній залізний вік охоплює II — І тис. до н.е. Знаменує перехід до використання нового матеріалу — заліза. Подальшого розвитку набуває металургія і залізообробне ремесло. В цей період відбувається другий великий суспільний поділ праці — виділення ремесла із землеробства. (Третій великий суспільний поділ праці – виділення в окрему галузь торгівлі).

 

2.Загальна характеристика господарського розвитку Стародавнього Сходу

Історію розвитку господарства Стародавнього Сходу прийнято відраховувати з III тис. до н.е. Центри господарського розвитку зосереджувались на берегах Нілу, а близько 3000 р. до н.е. утворюється єдине Єгипетське царство. Основними галузями економіки Єгипту були землеробство і тваринництво. З ремесел розвивались металообробне, ткацьке, гончарне, ювелірне і т.д.

3000 років до н.е. виникає новий тип організації виробництва – рабовласницький. Відомо два типа рабства: східне, або ж патріархальне та античне або ж класичне.

Східне рабство склалося ще при пануванні общини. Воно носило патріархальний характер. Раби виконували домашню роботу, по становищу прирівнювались майже до членів сім’ї: знаходилися під захистом голови сім’ї — патріарха. Основним джерелом рабства були борги.

На Стародавньому сході раби не стали основною продуктивною силою. Нею були вільні селяни-общинники. Панувала община. Це спричинялось і природними умовами – необхідністю проводити меліоративні ті іригаційні роботи, які потребували зусиль общини. Пізніше із появою держав функції по спорудженню каналів бере на себе держава. Дана обставина обумовила те, що на сході традиційними є велика доля державної власності й значне втручання держави в господарську діяльність. Держава стає також великим рабовласником.

Іншим центром господарського розвитку було Міжріччя. Тут на протязі кількох тисячоліть існувало цілий ряд держав з високим рівнем розвитку, таких як Шумер, Ур, Нікпур, Ургун, Вавилонське царство. Для нормального ведення землеробства будувались іригаційні споруди, дамби. Вирощувались ячмінь, просо, льон, цибуля, часник, огірки, виноград. Розвиваються ремесла і торгівля. Відоме було лихварство.

Високого господарського розвитку досягли Індія та Китай. Господарство їх ґрунтувалося на зрошувальному землеробстві та тваринництві. Існували ремісничі міста. Гориста місцевість спричиняла спеціалізацію регіонів. Так Кашмір спеціалізувався на виготовленні шерсті, Гімалаї - добуванні золота, Пенджаб - поставляв коней, Південь - дорогоцінне каміння, Схід - слонів.

Значний господарський та культурний розвиток народів Стародавнього Сходу здійснив вагомий вплив на світову історію та стимулював розвиток сусідніх народів.

Характеристика господарського розвитку Стародавньої Греції

В І тис. до н.е. центри господарського життя поступово переміщуються на Європейське побережжя Середземного моря. Одним із таких центрів стає Стародавня Греція. Прискоренню розвитку господарств Греції сприяло вигідне географічне положення. Численні бухти позитивно впливали на розвиток морської торгівлі. Природні багатства, теплий клімат дозволяли успішно займатись сільським господарством. Проте гориста місцевість не давала у достатній кількості земель для ведення сільського господарства, тому основними галузями економіки Греції стає ремесло і торгівля. Уперше в історії міські види діяльності набувають більшого значення ніж сільські, місто починає панувати над селом.

Гірська місцевість, напівострівне та острівне розташування породило відособленість грецьких общин. Кожна община існувала у якості міста – поліса. Кожен поліс являв собою окрему державу. Тому, на відміну від східних держав, Греція не була єдиною державою, а представлена союзами держав-полісів. Формування полісів відбувається у VIII – VI ст. до н.е. У цей період греки активно освоюють середземноморське і чорноморське узбережжя, будуючи на ньому свої колонії, які сприяли розвитку торгових зв’язків. Основними статтями експорту були оливки, оливкове масло, виноград, вино, кераміка. Імпортували в основному зерно, невільників.

Розвиток торгівлі сприяв виникненню грошей і значному розвитку грошового обігу. Використовувались золоті, срібні монети. Існувало лихварство.

Рабовласницька система в Греції сформувалась протягом V – IV ст. до н.е. Раби стали основною продуктивною силою і використовувались в усіх галузях господарства. На раба перестали дивитись як на члена сім’ї. Він став річчю, власністю господаря і втратив права особи. Його можна було продати, покарати, вбити. рабство в Греції набуло класичного характеру.

В 338 р. до н.е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н.е. – Рим.

Економічне вчення Рікардо

Д. Рікардо (1772—1823) — видатний представник класичної політичної економії. Його перші економічні праці було присвячено проблемам грошового обігу. 1827 р. було опубліковано його головну працю «Основи політичної економії та оподаткування». У цій праці (і не тільки в цій) Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Він розробляє економічну програму буржуазного розвитку, бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії із землевласниками.

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу багатства між класами. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства (тобто економічного зростання), то Рікардо — розподіл багатства на заробітну плату, прибуток і ренту і вплив його на зростання багатства. Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну і мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоч і є абсолютно необхідною для визначення останньої. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкісності і кількості праці, потрібної для їх добування.

Гроші: Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото, цінність котрого, як і будь-якого іншого товару, визначається затратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу. Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників із розвитком суспільства буде погіршуватися. Цю думку він пояснював тим, що зі зростанням населення і збільшенням потреби у продуктах сільського господарства зростатиме цінність останніх. Грошова заробітна плата якщо й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватися. Рікардо, солідаризуючись із Мальтусом, зазначає, що робітники не повинні претендувати на більшу частку в суспільному продукті, їхню заробітну плату має регулювати закон попиту й пропозиції. Рікардо виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці й наполягає на необхідності скасування законів щодо захисту бідних.

 

 

Економічне вчення Маркса

Карл Маркс, як один з завершітелей класичної політичної економії залишив помітний слід в історії економічної думки. Його ідеї виходять за рамки безпосередньо економічних проблем, поєднуючись з філософськими, соціологічними і політичними.

Карл Маркс народився 5 травня 1818 р. в німецькому місті Трірі. Він був другим з дев'яти дітей адвоката Генріха Маркса, вихідця з родини рабинів, які перейшли в 1816 р. з юдейства в протестантизм. За визнанням самого К. Маркса, як учений він виходив одночасно з трьох наукових джерел: англійської класичної політичної економії Сміта й Рікардо, німецької класичної філософії Гегеля і утопічного соціалізму. У Сміта і Рікардо їм запозичені трудова теорія вартості, положення закону тенденції норми прибутку до зниження, продуктивної праці. У других - ідеї діалектики і матеріалізму, у третіх - поняття класової боротьби, елементи соціологічного устрою суспільства. Отримав ступінь доктора філософії. Більшу частину життя Маркс прожив в еміграції: спочатку в Франції та Бельгії, а потім – в Англії, де він міг спостерігати розвиток капіталізму в найбільш економічно розвиненій на той час країні світу

Метод політекономії Маркса – діалектичного матеріалізму. Маркс розглядає економіку як єдину систему, підпорядковану дії об’єктивних економічних законів. В цьому він послідовно стоїть на позиціях класичної школи. Проте економічні закони у Маркса мають історичний характер. Економіка – це система, яка перебуває в історичному розвитку. Всі економічні явища і процеси Маркс розглядає у взаємодії і постійному розвитку. Рушійною силою суспільного розвитку є протиріччя, вирішення яких і приводить до переходу на новий вищий рівень розвитку. Маркс стоїть на позиціях матеріалізму. Він вважає, що суспільні процеси обумовлені економічним базисомсуспільства. Саме спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Тому зміни в суспільному устрої можуть відбутися лише внаслідок змін в економічному базисі, в способі виробництва.

Основою економічної теорії Маркса є теорія додаткової вартості. Весь процес капіталістичного виробництва Маркс зображає як процес створення додаткової вартості. Так же як і класики, Маркс стоїть на позиції трудової теорії вартості,проте викладає її більш послідовно. Він вважає, що вартість товару визначаються суспільно необхідними витратами праці на його виготовлення. Маркс зміг вирішити суперечність, яку не могла подолати класична школа: чому, якщо вартість створюється працею, робітник отримує зарплату меншу вартості товару. Капіталіст купує на ринку не працю, а робочу силу, здатність до праці. Робоча сила є специфічним товаром, який здатен виготовляти вартість більшу ніж своя власна, тобто виробляти додаткову вартість. Джерелом додаткової вартості є неоплачена праця робітників.

Аграрні реформи в Україні

Царський уряд, який прагнув зберегти за поміщиками землі і панівну роль у державі, в той же час змушений був сприяти буржуазному розвиткові країни. “Столипін, писав В.І.Ленін, - намагався… старе самодержавство переробити в буржуазну монархію…” Щоб відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі, зміцнити в них відчуття приватної власності і сприяти розвиткові капіталізму руським шляхом, а також створити собі соціальну базу на селі в особі куркульства, оскільки селянська маса в цілому його опорою бути не могла, царський уряд вирішив здійснити нову аграрну реформу, головним провідником якої став Столипін.

9 листопада 1906 року цар підписав підготовлений Столипіним указ, за яким кожен домохазяїн, що володів землею на общинному праві, міг в будь який час зажадати закріплення за собою в особисту власність належної йому частини землі. Домохазяїн, що закріпив у приватну власність землю, мав право вимагати від сільської громади звести її в одну ділянку – “відруб”, а якщо селянин переносив на неї хату й переселявся туди, то така ділянка називалася “хутором”.

Нова аграрна політика передбачала здіснення трьох груп законів:

 

1. Зруйнування общин й закріплення за селянами землю у приватну власність.

2. Насадження на селі хутірського і відрубного господарства.

3. Переселення селян.

На закріплених в особисту власність землях, на хуторах і відрубах вести господарство могли в основному лише заможні селяни – куркулі. Малоземельні, бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів.

Але в цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставленої мети – не забезпечила створення твердого буржуазного ладу на селі, бо зберегла економічну основу кріпосницьких пережитків – поміщицьке землеволодіння. Вона не створила для царизму широкої, міцної, соціальної опори на селі в особі куркульства, бо поряд із збільшенням куркулів на протилежному боці виростала велика маса розорених селян-бідняків, і соціальні суперечності на селі не послаблювалися, а загострювалися, боротьба селянства посилювалася. У період реакції в 1907-1910 р.р. на Україні відбулося 1400 селянських виступів. Було спалено понад 500 поміщицьких маєтків і куркульських господарств.

Не розв`язавши жодного завдання буржуазно-демократичних перетворень, столипінська аграрна політика не змогла запобігти наростанню революційної кризи і закінчилася крахом. “Над цією “великою реформою”, - писав В.І.Ленін, - віє подих смерті. Ця реформа стала останнім клапаном, який “можна було відкрити, не експропріюючи всього поміщицького землеволодіння.

 

 

Неокейнсіанство

Історія економічної думки XX ст. ознаменована виникненням та подальшим розвитком кейнсіанства — одного з провідних наукових напрямів світової економічної теорії. Його теоретичною основою стало вчення Дж.М. Кейнса — нова наукова парадигма, становлення якої було найбільш вагомою революційною подією у розвитку світової економічної думки 30—40-х pp. минулого століття. 3 самого початку вона викликала бурхливу полеміку серед економістів. Представники неокласики (А. Пігу, Ф. Хайєк, Г. Хаберлер та ін.) критикували Кейнса за розрив зi старими традиціями. Кейнсіанська теорія отримала розповсюдження в різних країнах. Після Другої світової війни почали відігравати важливу роль американські економісти. Найбільш розгорнутий виклад американського варіанта кейнсіанства здійснили професори Гарвардського університету Елвін Хансен (1887-1976), Сеймур Харріс (1897-1974). Їх розробки одержали назву неокейнсіанство. Головною проблемою було забезпечення збалансованості ринкового господарства, досягнення його економічної рівноваги. Тому американці розробили американську інвестиційну теорію циклу. На їх думку, першочерговим є зниження розмірів реальних інвестицій. В якості реального фактора була прийнята динаміка інвестицій. Інвестиційна теорія є однією з найбільш розповсюджених теорій циклу, що увібрала в себе основні по­ложення теорії Кейнса. Але вона була доповнена деякими новими елементами, головним із них є механізм акселератора-Значне місце в макроекономічній моделі Кейнса посідає механізм мультиплікатора, який являє собою відношення приросту доходу до приросту інвестицій.

Він виконує роль множника, що автоматично забезпечує зростання доходу внаслідок кожного нового приросту інвестицій. Мультиплікаторний процес Кейнс зображував у вигляді ланцюгової реакції, в якій кожні нові інвестиції викликають кратне збільшення доходу і зайнятості.

Акселератор - це відношення приросту інвестицій до приросту доходу, тобто числовий множник, на який кожний приріст доходу збільшує інвестиції. Інвестиційна теорія поєднала механізми мультиплікатора і акселератора. Мультиплікатор, на думку неокейнсіанців, забезпечує зростання доходу. Акселератор, прискорюючи цей процес, доповнює його тим, що кожний приріст доходу веде до наступного збільшення капіталовкладень. Виконуючи зворотний зв'язок, акселератор повинен прискорювати регулювання економіки, роблячи його безперервним. Інвестиційна теорія стала основою розроблення неокейнсіанських антициклічних програм, які концентрували увагу на динаміці інвестицій, їх регулюванні з боку держави. Так, Хансен запропонував два методи регулювання економіки – стабілізацію обсягів інвестицій, а отже, компенсацію коливання приватних інвестицій засобами податкової і грошової політики.

Основний наголос робився на державні витрати - збільшення державних інвестицій за допомогою бюджетного і кредитного механізмів. Для покриття державних витрат рекомендувалося збільшити податки, державні позики, здійснювати помірну інфляцію; стимулювання приватних інвестицій пропонувалося здійснювати за допомогою державних замовлень і закупівель, надання субсидій та кредитів, податкових пільг. Американські неокейнсіанці вважали державний бюджет головним механізмом регулювання економіки. Вони називали його «вбудованим стабілізатором», покликаним автоматично реагувати на циклічні коливання і пом'якшувати їх.

 

 

Господарський розвиток за первісної доби

Сучасна наука датує появу людини десь приблизно 3 млн. років тому. З тих пір історія людства пройшла два основних періоди:

- первісний (він тривав багато сотень тисяч років);

- період існування складноорганізованих, класових суспільств (він триває відносно недавно, близько 5 тис. років).

В залежності від основних матеріалів, з яких виготовляли знаряддя праці первісний період поділяють на: кам’яний вік, бронзовий вік та ранній залізний вік.

Кам’яний вік поділяється у свою чергу на:

- палеоліт - давній кам’яний вік;

- мезоліт - середній кам’яний вік;

- неоліт - новий кам’яний вік.

Палеоліт - почався близько 2,5 млн. років назад і закінчився 12 тис. років тому. Основною формою організації суспільства була первісна община. Люди в такій общині були рівними по положенню, мали однакові права і обов’язки, не було багатих і бідних. Праця та споживання носили колективний характер і ґрунтувались на спільній власності. Знаряддя праці пройшли еволюцію від палки-копалки, примітивних кам’яних знарядь до мікролітів. Кількість їх видів досягла 100. Основні матеріали, з яких виготовлялись знаряддя в епоху палеоліту: камінь, кістка, ріг. Основні заняття: збиральництво, полювання, рибалка. Людина веде господарство привласнюючого типу.

Мезоліт (ХІІ – VIII тис. до н.е.). Епоха мезоліту починається після відступу льодовика (кінець X - IX тис. до н.е.) на північ і і пов’язана з потеплінням клімату. Винайдені вудка, гарпун, рибальські голки та сіті, поширюється лук і стріли. Проходить подальша еволюція знарядь праці, високого розвитку досягають мікроліти. З’являються крупні складні знаряддя – макроліти. Виникає перший транспорт, а саме водний (колоди, плоти, човни), що дозволяє годуватись з більшої території. Відбуваються перші спроби приручити тварин.

Неоліт – VIII – IV тис. до н.е. В цей період відбувається неолітична революція - перехід від привласнюючого типу господарства до відтворюючого. Це знаменується першим великим суспільним поділом праці: виділенням в окремі галузі землеробства і тваринництва. (Великий суспільний поділ праці – виділення основних галузей господарства). Вперше це відбувається на Близькому Сході, але швидко поширюються на усі інші території. Перехід до землеробства привів до виникнення осілого способу життя, що потім викликає зміну соціального устрою суспільства і виникнення держав. Кочові скотарські племена сприяли розвитку торгівлі.

Складовою частиною неоліту є мідний вік, або ж енеоліт.

Бронзовий вік охоплює III - II тис. до н.е. Характеризується подальшим розвитком тваринництва, орного землеробства, ремесла. В якості основного конструктивного матеріалу використовується бронза, яка міцніша міді, що сприяло її поширенню. Основними з ремесел є гончарство і металургія.

Ранній залізний вік охоплює II — І тис. до н.е. Знаменує перехід до використання нового матеріалу — заліза. Подальшого розвитку набуває металургія і залізообробне ремесло. В цей період відбувається другий великий суспільний поділ праці — виділення ремесла із землеробства. (Третій великий суспільний поділ праці – виділення в окрему галузь торгівлі).

 

2.Загальна характеристика господарського розвитку Стародавнього Сходу

Історію розвитку господарства Стародавнього Сходу прийнято відраховувати з III тис. до н.е. Центри господарського розвитку зосереджувались на берегах Нілу, а близько 3000 р. до н.е. утворюється єдине Єгипетське царство. Основними галузями економіки Єгипту були землеробство і тваринництво. З ремесел розвивались металообробне, ткацьке, гончарне, ювелірне і т.д.

3000 років до н.е. виникає новий тип організації виробництва – рабовласницький. Відомо два типа рабства: східне, або ж патріархальне та античне або ж класичне.

Східне рабство склалося ще при пануванні общини. Воно носило патріархальний характер. Раби виконували домашню роботу, по становищу прирівнювались майже до членів сім’ї: знаходилися під захистом голови сім’ї — патріарха. Основним джерелом рабства були борги.

На Стародавньому сході раби не стали основною продуктивною силою. Нею були вільні селяни-общинники. Панувала община. Це спричинялось і природними умовами – необхідністю проводити меліоративні ті іригаційні роботи, які потребували зусиль общини. Пізніше із появою держав функції по спорудженню каналів бере на себе держава. Дана обставина обумовила те, що на сході традиційними є велика доля державної власності й значне втручання держави в господарську діяльність. Держава стає також великим рабовласником.

Іншим центром господарського розвитку було Міжріччя. Тут на протязі кількох тисячоліть існувало цілий ряд держав з високим рівнем розвитку, таких як Шумер, Ур, Нікпур, Ургун, Вавилонське царство. Для нормального ведення землеробства будувались іригаційні споруди, дамби. Вирощувались ячмінь, просо, льон, цибуля, часник, огірки, виноград. Розвиваються ремесла і торгівля. Відоме було лихварство.

Високого господарського розвитку досягли Індія та Китай. Господарство їх ґрунтувалося на зрошувальному землеробстві та тваринництві. Існували ремісничі міста. Гориста місцевість спричиняла спеціалізацію регіонів. Так Кашмір спеціалізувався на виготовленні шерсті, Гімалаї - добуванні золота, Пенджаб - поставляв коней, Південь - дорогоцінне каміння, Схід - слонів.

Значний господарський та культурний розвиток народів Стародавнього Сходу здійснив вагомий вплив на світову історію та стимулював розвиток сусідніх народів.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.017 с.)