ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Передумови та суть промислового перевороту. Промисловий переворот в провідних країнах Заходу



Промисловий переворот - це перехід від ручного, ремісничо- мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Важливою складовою промислового перевороту було впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей; парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі.

 

Промисловий переворот - це світовий процес. Для нього були характерними як загальні закономірності, так і специфіка та особливості у кожній окремо взятій країні. Промисловий переворот в Англії: передумови, хід,наслідки.

Батьківщиною першого промислового перевороту була Англія. Соціально-економічні передумови для його здійснення визріли в цій країні у середині XVIII ст. Важливою передумовою промислового перевороту була буржуазно-демократична революція середини XVII ст., яка ліквідувала основні перепони розвитку підприємництва, розчистила шлях для становлення індустріального суспільства.

Цьому сприяв і аграрний переворот ХVІ-ХVІІ ст., внаслідок якого прискореними темпами розвивалося високотоварне, базоване на фермерській основі, сільське господарство. Аграрні зрушення сприяли вивільненню великої кількості людей і створили резерв дешевої робочої сили, необхідної для розвитку фабрично-заводської промисловості. Зовнішньоекономічні передумови промислового перевороту в Англії полягали у безоглядному пограбуванні колоній. На кінець XVIII ст. Англія перетворилася у найбільшу морську і колоніальну державу світу. Надзвичайно сприятливими для промислового перевороту було географічне розташування Великобританії та природно-економічні умови країни. Механік Джон Кей у 1733 р. удосконалив ткацький верстат «летючим човником». Винахідником - ткачем Джеймсом Харгривсом у 1764 р. була винайдена механічна прядка «Дженні», на якій можна було працювати з 16-18 веретенами. В останній третині XVIII ст. С. Кромптон створив «мюль-машину», яка базувалася на принципах роботи прядки «Дженні», але виготовляла тонку і міцну бавовняну пряжу. Вона поширилася у виробництві і стала технічною основою механізованого прядіння. Застосування машин прискорило розвиток металургії, вугільної промисловості. Виникло машинобудування, основу якого складали винахід і широке застосування токарного верстата та свердлильної машини. Зростання промислового виробництва зумовило появу нових досконаліших та швидкісніших транспортних засобів. Наявність парової машини зробило можливим її застосування на залізничному і морському транспорті. Промисловий переворот змінив економічну географію Англії. Виникли нові промислові райони, які спеціалізувалися на виробництві окремих видів товарів і продуктів. Значно зросли обсяги промислового виробництва. Англія перетворилася у «майстерню» світу. Особливості промислового перевороту у Франції.

Промисловий переворот у Франції мав свої особливості і специфіку. Вігі розпочався пізніше, ніж в Англії і був затяжним. На думку деяких вчених, у т. ч. французьких, велика демократична революція 1789-1794 рр. негативно вплинула на хід економічного розвитку країни. Незважаючи на проголошені свободи, у країні тривалий час панував економічний хаос та дезорганізація, що дало підстави французькому вченому М.Леві-Лебуайє вважати революцію в економічному плані «національною катастрофою».

Перші машини тут з'явилися ще в кінці XVIII ст., але не мали широкого застосування. Промислове піднесення відбулося у 1805-1810 рр. в часи правління Директорії та Наполеона, які активно підтримували промисловість і торгівлю. У цей же час у Франції знайшли поширення англійські винаходи. Німеччина вийшла на шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія та Франція. Промисловий переворот тут розгорнувся лише в другій половині XIX ст. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздрібненість країни.

На відміну від Англії та Франції, становлення суспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом. Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю ласного флоту. Перші парові машини в німецькій промисловості знайшли застосування у 30-их роках XIX ст. Промисловий переворот прискорюється у 50-60-их роках, коли німецька промисловість переходить від мануфактурної стадії до фабрично-заводської. Господарському піднесенню та прискоренню промислового перевороту сприяв також митний союз німецьких держав (1867 р.), який очолювали союзна митна рада і митний парламент. Ця господарська організація немало спричинилася до пізнішого політичного об'єднання держави. Успішно розвивалась гірнича промисловість.

За багатьма показниками промислового розвитку Німеччина відставала від Великобританії. В основному переважало дрібне виробництво.

Німеччина залишалась сільськогосподарською країною На її ринках панували англійські промислові товари.

В США промисловий переворот розпочався після англо-американської війни 1812-1815 рр.

Особливості - початок промислового перевороту почався при несформованій мануфактурній промисловості.

В 1860 р. американська бавовняна промисловість за обсягами виробництва займала 2 місце в світі після англійської.

В 20-30 рр. розпочалася масова механізація суконної, мукомольної, спиртової, цукрової і тютюнової галузей. Не вистачало робочої сили, це стимулювало винахідництво.

60-80 рр. завершення промислового перевороту.

 

Економічне вчення Рікардо

Д. Рікардо (1772—1823) — видатний представник класичної політичної економії. Його перші економічні праці було присвячено проблемам грошового обігу. 1827 р. було опубліковано його головну працю «Основи політичної економії та оподаткування». У цій праці (і не тільки в цій) Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Він розробляє економічну програму буржуазного розвитку, бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії із землевласниками.

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу багатства між класами. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства (тобто економічного зростання), то Рікардо — розподіл багатства на заробітну плату, прибуток і ренту і вплив його на зростання багатства. Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну і мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоч і є абсолютно необхідною для визначення останньої. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкісності і кількості праці, потрібної для їх добування.

Гроші: Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото, цінність котрого, як і будь-якого іншого товару, визначається затратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу. Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників із розвитком суспільства буде погіршуватися. Цю думку він пояснював тим, що зі зростанням населення і збільшенням потреби у продуктах сільського господарства зростатиме цінність останніх. Грошова заробітна плата якщо й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватися. Рікардо, солідаризуючись із Мальтусом, зазначає, що робітники не повинні претендувати на більшу частку в суспільному продукті, їхню заробітну плату має регулювати закон попиту й пропозиції. Рікардо виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці й наполягає на необхідності скасування законів щодо захисту бідних.

 

 

Економічне вчення Маркса

Карл Маркс, як один з завершітелей класичної політичної економії залишив помітний слід в історії економічної думки. Його ідеї виходять за рамки безпосередньо економічних проблем, поєднуючись з філософськими, соціологічними і політичними.

Карл Маркс народився 5 травня 1818 р. в німецькому місті Трірі. Він був другим з дев'яти дітей адвоката Генріха Маркса, вихідця з родини рабинів, які перейшли в 1816 р. з юдейства в протестантизм. За визнанням самого К. Маркса, як учений він виходив одночасно з трьох наукових джерел: англійської класичної політичної економії Сміта й Рікардо, німецької класичної філософії Гегеля і утопічного соціалізму. У Сміта і Рікардо їм запозичені трудова теорія вартості, положення закону тенденції норми прибутку до зниження, продуктивної праці. У других - ідеї діалектики і матеріалізму, у третіх - поняття класової боротьби, елементи соціологічного устрою суспільства. Отримав ступінь доктора філософії. Більшу частину життя Маркс прожив в еміграції: спочатку в Франції та Бельгії, а потім – в Англії, де він міг спостерігати розвиток капіталізму в найбільш економічно розвиненій на той час країні світу

Метод політекономії Маркса – діалектичного матеріалізму. Маркс розглядає економіку як єдину систему, підпорядковану дії об’єктивних економічних законів. В цьому він послідовно стоїть на позиціях класичної школи. Проте економічні закони у Маркса мають історичний характер. Економіка – це система, яка перебуває в історичному розвитку. Всі економічні явища і процеси Маркс розглядає у взаємодії і постійному розвитку. Рушійною силою суспільного розвитку є протиріччя, вирішення яких і приводить до переходу на новий вищий рівень розвитку. Маркс стоїть на позиціях матеріалізму. Він вважає, що суспільні процеси обумовлені економічним базисомсуспільства. Саме спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Тому зміни в суспільному устрої можуть відбутися лише внаслідок змін в економічному базисі, в способі виробництва.

Основою економічної теорії Маркса є теорія додаткової вартості. Весь процес капіталістичного виробництва Маркс зображає як процес створення додаткової вартості. Так же як і класики, Маркс стоїть на позиції трудової теорії вартості,проте викладає її більш послідовно. Він вважає, що вартість товару визначаються суспільно необхідними витратами праці на його виготовлення. Маркс зміг вирішити суперечність, яку не могла подолати класична школа: чому, якщо вартість створюється працею, робітник отримує зарплату меншу вартості товару. Капіталіст купує на ринку не працю, а робочу силу, здатність до праці. Робоча сила є специфічним товаром, який здатен виготовляти вартість більшу ніж своя власна, тобто виробляти додаткову вартість. Джерелом додаткової вартості є неоплачена праця робітників.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.221.159.255 (0.009 с.)