Соціально-побутове та пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

До стажу служби в органах місцевого самоврядування зара­ховується період роботи на посадах, на які поширюється дія за­кону (про службу в органах місцевого самоврядування), а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Особи, винні у порушенні законодавства про службу в орга­нах місцевого самоврядування, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством Ук­раїни.

У разі застосування до посадових осіб місцевого самовряду­вання норм законодавства про державну службу їх посади при­рівнюються за категоріями та рангами до відповідних категорій посад та рангів державних службовців.

Крім спеціального Закону про проходження служби в орга­нах місцевого самоврядування, конкретні питання проходження муніципальної служби можуть регламентуватися статутами те­риторіальних громад. Прийняття ж закону про муніципальну (комунальну) службу буде сприяти підняттю престижу муніци­пальних службовців, забезпечить гарантії їхніх прав та законних інтересів.

Розділ IX Органи самоорганізації населення

Правовий статус органів самоорганізації населення як одного з елементів системи місцевого самоврядування, що здійснюється на рівні територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, визначається Конституцією (ст. 140) та законами України: «Про місцеве самоврядування в Україні» (статті 4, 14, 16, 80) і «Про органи самоорганізації населення» останній не набув чинності у зв'язку з накладенням вето Президентом України).

Відповідно до Закону України «Про органи самоорганізації населення» (далі — Закон) такими органами є будинкові, вулич­ні квартальні комітети, комітети мікрорайонів, сільські, селищні комітети. Вони є «однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні питань міс­цевого значення», виборними органами, що створюються части­ною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відпо­відній території в межах села, селища, міста» (статті 2, 3).

Органи самоорганізації населення створюються за ініціати­вою самих жителів та з дозволу відповідної сільської, селищної, міської, районної в місті (у разі її створення) ради на окремих частинах відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а саме: сільського, селищного комітету — в межах території села, селища, якщо його межі не співпадають з межами діяльності сільської, селищної ради; вуличного, квартального — в межах те­риторії кварталу, кількох, однієї або частини вулиць з прилегли­ми провулками в місцях індивідуальної забудови; комітету мік­рорайону — в межах території окремого мікрорайону, житлово-експлуатаційної організації в містах; будинкового — в межах бу­динку (кількох будинків) в державному і громадському житловому фонді та фонді житлово-будівельних кооперативів (ст. 7).

Законом детально врегульовано також порядок ініціювання, надання згоди, обрання та легалізації органів самоорганізації на­селення.

Установлено, наприклад, що з ініціативою про створення ор­гану самоорганізації населення до відповідної ради можуть звер­нутися збори (конференція) жителів за умови, що в цих зборах (конференціях) брали участь (було представлено) не менш поло­вини жителів відповідної території, які мають право голосу. На зборах (конференції) більшістю голосів їх учасників обирається ініціативна група, яка подає до відповідної ради заяву про ство­рення органу самоорганізації населення, протокол зборів (конфе­ренції) із зазначенням основних напрямків діяльності цього органу, а також список учасників зборів (конференції) жителів із зазначенням їх основних паспортних даних (ст. 8).

Питання про надання дозволу на створення органу самоорга­нізації населення має розглядатися відповідно до Закону на най­ближчому засіданні відповідної ради за участю членів ініціатив­ної групи. Рада може відмовити у наданні згоди на створення ор­гану самоорганізації населення, однак її рішення може бути ос­каржене в установленому Законом порядку (ст. 7).

У разі надання радою згоди на створення органу самооргані­зації населення останній обирається зборами (конференцією) жителів будинку, вулиці, кварталу, мікрорайону, села, селища на основі загального, рівного виборчого права шляхом таємного го­лосування. Право голосу на виборах мають жителі, які досягли на день їх проведення 18-ти років. Не мають права голосу особи, яких визнано судом недієздатними. Організація проведення та­ких зборів (конференцій) покладається на виконавчий комітет відповідної ради.

Орган самоорганізації населення обирається на строк повно­важень відповідної ради, якщо інше не передбачено її рішенням чи положенням про цей орган (статті 10, 11).

Орган самоорганізації населення вважається діючим тільки після того, як відбулася передбачена ст. 13 Закону його легаліза­ція, яка здійснюється шляхом його реєстрації або повідомлення про заснування. При цьому тільки у разі реєстрації цей орган на­буває статусу юридичної особи. Реєстрація органу самоорганіза­ції населення виконавчим комітетом відповідної ради, а також порядок її проведення детально врегульовано ст. 13 Закону. Од­нією з суттєвих умов реєстрації є наявність Положення про ор­ган самоорганізації населення, яке затверджується зборами (кон­ференцією) та має відповідати вимогам Закону (ст. 12).

Крім порядку утворення та легалізації органу самоорганізації населення важливим елементом його правового статусу є функ­ції (основні сторони змісту його діяльності), повноваження (пра­ва і обов'язки, необхідні цьому органові для нормального фун­кціонування у визначених межах), структура та організаційні форми прояву його легальної активності, життєдіяльності.

В Законі зазначається (ч. З ст. 3), що основними функціями-ЦІлями органу самоорганізації населення є створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення, задово­лення їхніх (жителів) соціальних, культурних, побутових та ін­ших потреб шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг, а також участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території (села, селища, міста, району у місті), інших місцевих програм

Обсяг цих функцій-цілей визначається в повноваженнях органів самоорганізації населення, які, згідно зі ст. 2 Закону, за своєю природою поділяються на власні (віднесені Конституцією та законами України до відання цього органу) та делеговані (власні повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті ради, якими вона відповідно до ч 6. ст. 140 Конституції Ук­раїни наділяє орган самоорганізації населення з передачею відпо­відних коштів, а також матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення).

Серед власних повноважень органу самоорганізації найбільш вагомими є такі:

— облік громадян за віком, місцем роботи чи навчання, які
мешкають у межах території діяльності органу, а також прийом
цих громадян, розгляд їх звернень;

— представлення разом з депутатами інтересів жителів будинку, вулиці, мікрорайону, села, селища, міста у відповідній
місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади;

— внесення пропозиції до проектів місцевих програм суспільно-економічного і культурного розвитку відповідних адміністра­тивно-територіальних одиниць та проектів місцевих бюджетів;

— здійснення контролю за якістю надання громадянам, які
проживають у житлових будинках на території діяльності органу
самоорганізації населення, житлово-комунальних послуг та за
якістю проведення у цих будинках ремонтних робіт;

— організація на добровільних засадах участі населення у
здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного се­редовища, проведенні робіт з благоустрою, озеленення та утримання в належному стані садиб, дворів, вулиць, парків, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майдан­чиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами та з цією метою створення тимчасових або постійних бригад, використан­ня інших форм залучення населення;

— організація допомоги громадянам похилого віку, інвалідам,
сім'ям загиблих воїнів, партизанів та військовослужбовців, малозабезпеченим та багатодітним сім'ям, а також самотнім громадя­нам, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклу­вання, внесення пропозиції з цих питань до відповідної ради та
її виконавчих органів.

Крім цього, до власних повноважень органів самоорганізації населення віднесено ще ряд повноважень щодо сприяння та на­дання допомоги навчальним закладам, закладам та організаціям культури, фізичної культури і спорту, правоохоронним органам, а також депутатам відповідних місцевих рад в організації їх зустрічей з виборцями, прийому громадян і проведенні іншої ро­боти у виборчих округах (ст. 14 Закону).

Щодо делегованих повноважень органів самоорганізації на­селення, то відповідно до Закону (ст. 15) ними може бути части­на повноважень сільської, селищної, міської або районної у місті ради, делегована нею цьому органові з одночасною передачею йому відповідних коштів, а також матеріально-технічних та ін­ших ресурсів. Як бачимо, законодавець не деталізує делеговані повноваження. Він виключно покладається на ініціативу та само­діяльність самих сільських, селищних, міських, районних у місті рад, які мають вирішувати це питання з урахуванням місцевих умов.

Орган самоорганізації населення має колегіальний характер. Він обирається у складі керівника, заступника (заступників) ке­рівника, секретаря, інших членів. Тому основною формою його роботи є засідання, яке скликають керівники або заступники ке­рівника в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал. Засідання є правомочним, якщо в ньому бере участь більше по­ловини його загального складу. Для забезпечення безперервності та ефективності в своїй роботі орган самоорганізації населення може утворювати комісії, робочі групи, інші свої органи в поряд­ку, визначеному Положенням про цей орган.

Члени органу самоорганізації населення виконують свої обов'язки на громадських засадах. Проте за рішенням зборів (конференцій) керівник і секретар цього органу можуть працю­вати в ньому і на постійній основі з оплатою їх праці за рахунок коштів, переданих органам відповідною радою.

Члени органу самоорганізації населення мають право брати участь у засіданнях відповідних місцевих рад та їх виконавчих органів, які стосуються їх діяльності, а також при розгляді пи­тань, ініційованих органом самоорганізації населення, з правом Дорадчого голосу.

Орган самоорганізації населення з питань, віднесених до йо­го повноважень, може приймати рішення організаційно-розпо­рядчого характеру. Проте рішення цього органу, які не відпові­дають чинному законодавству або прийняті з питань, не віднесе­них до його повноважень, зупиняються відповідно сільською селищною, міської, районною у місті радою з одночасним звер­ненням до суду про скасування такого рішення (ст. 20 Закону).

Законом врегульована також фінансова та економічна основа органу самоорганізації населення. Фінансова основа повинна складатися з коштів відповідного місцевого бюджету, які на­даються відповідною радою, а також добровільних внесків фізич­них та юридичних осіб, інших нарахувань, не заборонених Зако­ном (ст. 16). Такий же характер має і матеріальна основа, яка складається з майна, переданого органу самоорганізації населен­ня радою в його оперативне управління, та його власного майна у вигляді добровільних майнових внесків фізичних і юридичних осіб, а також майна, придбаного вказаним органом за власні кош­ти (ст. 17).

Органи самоорганізації населення для виконання своїх пов­новажень самостійно використовують фінансові ресурси, отрима­ні з місцевого бюджету, але на цілі та в межах, визначених відпо­відною радою. Це ж стосується і використання переданого їм майна. Контроль за фінансовою та господарською діяльністю ор­гану самоорганізації населення згідно з Законом (ст. 25) мають здійснювати збори (конференції) жителів за місцем проживання, відповідна рада та її виконавчі органи, державні органи.

Повноваження органів самоорганізації населення можуть бу­ти достроково припинені: у разі порушення ними Конституції і Законів України, інших актів законодавства — за рішенням суду; у разі невиконання рішень відповідної ради, її виконавчого комі­тету — за рішенням ради; у разі невиконання рішень зборів (конференцій) жителів — за рішенням цих зборів (конференцій) (ст. 26).

У Законі України «Про органи самоорганізації населення» врегульовані і деякі інші складові їх правового статусу, які доз­воляють точніше визначити місце і роль цих органів у системі місцевого самоврядування.

Так, наприклад, організація та діяльність органу самооргані­зації населення має будуватися на принципах законності, глас­ності, териториальності, виборності, підзвітності, підконтроль-ності та відповідальності перед жителями, які обирали орган са­моорганізації населення. Ці принципи, як бачимо, є загальними принципами місцевого самоврядування в Україні, врегульовани­ми ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Украї­ні». Щодо спеціальних принципів, притаманних лише органам самоорганізації населення, то ними є принцип добровільності щодо взяття окремих повноважень сільської, селищної, міської, районної в місті ради, а також принцип підзвітності, підкон-трольності та відповідальності перед відповідними радами (ст. 5 Закону про місцеве самоврядування).

Отже, в особі органів самоорганізації населення маємо спра­ву вже не з місцевим самоврядуванням, заснованим на принци­пах його правової, організаційної, матеріально-фінансової авто­номії та здійснюваним територіальною громадою безпосередньо та через створювані нею органи, а з проявами самоорганізації (самоврядування) членів територіальної громади на її мікрорівні а тому інтегрованим в систему самоврядування сіл, селищ, міст та діючим з дозволу та під контролем відповідних органів місце­вого самоврядування — ради та їх виконавчого комітету.

У деяких літературних джерелах пропонується цю ланку сис­теми місцевого самоврядування називати «територіальним гро­мадським самоврядуванням». На нашу думку, цей термін від­повідав природі органів самоорганізації населення лише в той період (за радянських часів), коли місцеві органи влади в Украї­ні — ради — були конституйовані як органи державної влади, і не має права на існування сьогодні, коли ради та їх виконавчі ор­гани роздержавлені та є виключно органами місцевого самовря­дування.

У вітчизняній юридичній літературі природа органів самоор­ганізації населення ще потребує свого фундаментального дослі­дження. Подібні органи існують і в інших країнах, проте тільки в Україні вони стали одним з конституційних інститутів (ч. 6 ст. 140). Щоправда, вітчизняна наука і за радянських часів звер­талась до так званих органів громадської самодіяльності населен­ня — селищних, сільських, вуличних, квартальних, дільничних, домових комітетів¹, але так і не було вирішено питання, до якої соціальної системи належать ці органи — системи громадських об'єднань, якими є громадські організації та інші подібні їм утво­рення, чи це тільки елемент організаційного механізму відповід­ної місцевої ради, що забезпечує її зв'язок з населенням відповід­ної адміністративно-територіальної одиниці, а депутатів — з ви­борцями.

Конституція України, Закони України «Про місцеве само­врядування в Україні» та «Про органи самоорганізації населен­ня» прямо відносять органи самоорганізації населення до систе­ми місцевого самоврядування. Тому саме в його системі будуть діяти ці органи та узагальнювати свій досвід роботи. Саме в нау­ці муніципального права мають формуватися відповідні пропози­ції по вдосконаленню правового статусу органів самоорганізації населення.

Розділ X