І управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення» (п. 1 ст. 3).

Прихильники громадівської теорії місцевого самоврядування Ірозглядають його первинні суб'єкти — громади — як самостійне /джерело такої публічної влади, яка не належить державі, а є са­мостійною, так званою «муніципальною».

Основні постулати цієї теорії:

1) місцеве самоврядування можливе лише на рівні населених
пунктів, бо тільки там, на думку прихильників громадівської тео­
рії, ще збереглися умови для відтворення громад. Щодо інших
рівнів адміністративно-територіального поділу держави (наприк­
лад, районів, областей), то там місцеве самоврядування можливе
лише у формі добровільних об'єднань територіальних громад сіл,
селищ і міст — асоціацій;

2) органи місцевого самоврядування мають вирішувати пи­
тання лише місцевого значення, які випливають із колективних
потреб відповідної громади, а здійснення повноважень державної
влади має покладатися на місцеві органи державної виконавчої
влади;

3) право на місцеве самоврядування є природним і невід'єм­
ним від самої громади, а тому держава лише його визнає та
гарантує;

4) при вирішенні питань місцевого значення органи місцево­
го самоврядування мають діяти за принципом: «Дозволено все,
що не заборонено законом».

Громадівська теорія місцевого самоврядування започаткова­на практикою державотворення США. Адже добре відомо, що ця держава починалася з самоврядних громад переселенців-колоніс-тів, які згодом об'єдналися в державні утворення — штати, а ці останні — у федерацію — Сполучені Штати Америки.

Певною модифікацією громадівської і державницької теорій місцевого самоврядування є теорія муніципального дуалізму.

Згідно з цією теорією органи місцевого самоврядування є не­залежними від держави лише в суто громадівських справах, а в сфері політичній розглядаються як органи держави, які вико­нують ЇЇ функції і повноваження. Відповідно до цього й ті спра­ви, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування, мають поділятися на «власні» і «делеговані».

На думку прихильників цієї теорії, при вирішенні власних справ органи місцевого самоврядування мають діяти самостійно і незалежно від державних органів, дотримуючись лише закону, а при вирішенні «делегованих» — під контролем та адміністра­тивною опікою відповідних державних органів.

Теорія поєднання в особі органів місцевого самоврядування функцій місцевого самоврядування з функціями державного керівництва на місцях досить поширена у світовій науковій лі­тературі.

Розглянуті вище теорії місцевого самоврядування (громадів-ська, державницька, муніципального дуалізму)¹ істотно вплину­ли на зміст відповідних розділів Конституції України.

Так, якщо розглядати ст. 140 Конституції України, в якій йдеться про територіальну громаду як первинний суб'єкт місце­вого самоврядування, то можна дійти висновку, що вибір зробле­но на користь громадівської теорії місцевого самоврядування. Про це свідчіть і той факт, що місцеве самоврядування обме­жується в основному самостійним вирішенням питань місцевого значення та зосереджується лише в селах, селищах та містах, ос­кільки населення районів і областей не визнається самостійним суб'єктом місцевого самоврядування.

З іншого боку, ряд важливих положень Основного Закону України написано в дусі державницької теорії місцевого само­врядування. У них послідовно проведено ідею, що коріння місце­вого самоврядування — в тій владі, джерелом якої є весь народ, а не його частина (громада), а обсяг повноважень — у законі. «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, — заз­начається, наприклад, у Конституції, — є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ст. 5). «Органи місцевого самовря­дування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (ст. 19), тобто за принципом: «Дозволено ли­ше те, що передбачено законом».

На користь державницької теорії місцевого самоврядування свідчить також збереження місцевого самоврядування на регіо­нальному рівні, хоч і в якості районних та обласних рад, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, се­лищ, міст.

Певні мотиви концепції муніципального дуалізму звучать в тих положеннях ст. 143 Конституції України, відповідно до яких «органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади», а також що «органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повно­важень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним ор­ганам виконавчої влади».

Отже, обрана новою Конституцією України модель місцевого самоврядування не знімає з порядку денного необхідність по­дальшого наукового осмислення цього явища, а отже, і пошуку досконалішого варіанту місцевого самоврядування з урахуван­ням аналізу практики його функціонування в нашій країні та за її межами.

В Україні, з моменту проголошення її незалежності, вже на­копичено певний науковий потенціал щодо суті місцевого само­врядування, його місця й ролі в системі народовладдя взагалі і взаємодії з державною владою зокрема. При цьому позиції окре­мих авторів також розходяться з питання щодо природи тієї вла­ди, яку здійснюють територіальні громади та органи місцевого самоврядування. Якщо одні з них, в тому числі й автор цього розділу¹ є переконаними прихильниками державницької концеп­ції місцевого самоврядування, то інші послідовно відстоюють громадівську його концепцію. За своєю природою, вважає, на­приклад, відомий правознавець В. М. Кампо, місцеве самовряду­вання виступає «як специфічна форма реалізації публічної вла­ди, відмінної... від державної... Воно втілює місцеві корпоративні інтереси територіальних громад, тоді як держава — загальнона­ціональні інтереси».

На думку ж Л. М. Кравчука, в Україні місцеве самоврядуван­ня має існувати на засадах так званої «громадсько-господар­ської» концепції, яка, як це випливає з подальших роздумів цього автора, є концепцією муніципального дуалізму. «Суть цієї /концепції, — зазначає Л. М. Кравчук, — полягає в тому, що орга-;ни місцевого самоврядування «мають власну суверенну компе­тенцію і права тільки в сфері неполітичних відносин, у місцевих господарських і громадських справах. До цих місцевих справ держава не втручається і вони вирішуються органами самовряду­вання самостійно. В питаннях політичних, загальнодержавних ці органи діють як представники держави»