Використання кластерного підходу для розвитку об'єднань підприємств.

 

З часом ефективно діючі кластери стають причиною великих капіталовкладень і пильної уваги уряду, тобто кластер стає чимось більшим, ніж проста сума окремих його частин. Центром кластера найчастіше буває декілька потужних компаній, при цьому між ними зберігаються конкурентні стосунки. Цим кластер відрізняється від картеля або фінансової групи. Концентрація суперників, їх покупців і постачальників сприяє зростанню ефективної спеціалізації виробництва. При цьому кластер дає роботу і безлічі дрібних фірм і малих підприємств. Крім того, кластерна форма організації призводить до створення особливої форми інновації - "сукупного інноваційного продукту". Об'єднання в кластер на основі вертикальної інтеграції формує не спонтанну концентрацію різноманітних наукових і технологічних винаходів, а певну систему поширення нових знань і технологій. При цьому найважливішою умовою ефективної трансформації винаходів в інновації, а інновацій в конкурентні переваги являється формування мережі стійких зв'язків між усіма учасниками кластера.

Таким чином, співпраця стає усе більш необхідною, але воно ж несе з собою відому небезпеку - можливість втрати самостійності (здібності до самостійної лінії поведінки на ринку, до самостійного освоєння нових товарів, нових технологій і ін.).

Ось чому у ряді країн в останні десятиліття набули такого значення ефективні "кластерні стратегії", які будуються на центрах ділової активності, що вже довели свою силу і конкурентоспроможність на світовому ринку. Уряди концентрують зусилля на підтримці існуючих кластерів і створенні нових мереж компаній, що раніше не контактували між собою. Держава при цьому не лише сприяє формуванню кластерів, але і само стає учасником мереж. Кластерні стратегії широко використовуються в країнах Європи.

Наприклад, в Німеччині з 1995 р. діє програма створення біотехнологічних кластерів Bio Regio. У Великобританії уряд визначив райони навколо Едінбургу, Оксфорда і Юто-східної Англії як основні регіони розміщення біотехнологічних фірм. У Норвегії уряд стимулює співпрацю між фірмами в кластері "морське господарство". У Фінляндії розвинений лісопромисловий кластер, куди входить виробництво деревини і деревних продуктів, паперу, меблів, поліграфічного і пов'язаного з ним устаткування. Тісна взаємодія фірм цього кластера в поширенні знань забезпечує ним конкурентні переваги перед основними торговельними суперниками. За оцінкою експертів, Фінляндія лідирує по рівню як дослідницької, так і технологічної кооперації.

Таким чином, незважаючи на різність підходів, більшість країн Європи виробили для себе ту або іншу кластерну стратегію. Країни, в найбільш явній формі що здійснюють таку стратегію, - Данія, Нідерланди, фламандський район Бельгії, Квебек (Канада), Фінляндія, а також Південна Африка (при новому уряді). Франція і Італія можуть служити прикладами країн, в яких здавна практикується своєрідна кластерна стратегія, хоча і під іншою назвою.

Нині експертами описано 7 основних характеристик кластерів, на комбінації яких базується вибір тієї або іншої кластерної стратегії:

- географічна: побудова просторових кластерів економічної активності, починаючи від суто місцевих (наприклад, садівництво в Нідерландах) до достовірно глобальних (аерокосмічний кластер);

- горизонтальна: декілька галузей/секторів можуть входити в більший кластер (наприклад, система мегакластерів в економіці Нідерландів);

- вертикальна: в кластерах можуть бути присутній суміжні етапи виробничого процесу. При цьому важливо, хто саме з учасників мережі є ініціатором і кінцевим виконавцем інновацій у рамках кластера;

- латеральна: в кластер об'єднуються різні сектори, які можуть забезпечити економію за рахунок ефекту масштабу, що призводить до нових комбінацій (наприклад, мультимедійний кластер);

- технологічна: сукупність галузей, що користуються однією і тією ж технологією (як, наприклад, біотехнологічний кластер);

- фокусна: кластер фірм, зосереджених навколо одного центру - підприємства, НДІ або учбового закладу;

- якісна: тут істотне не лише питання про те, чи дійсно фірми співробітничають, але і те, яким чином вони це роблять. Мережа далеко не завжди автоматично стимулює розвиток інновацій. Буває, що в мережах, навпаки, пригнічуються інноваційні процеси і заохочується захисна поведінка. Взаємозв'язки з постачальниками можуть стимулювати інноваційні процеси, але вони ж можуть використовуватися для перекладання витрат на партнерів і притискання їх у фінансовому відношенні. У останньому випадку мережі не виявляються ні стабільними, ні стимулюючими.