Етапи розвитку підприємств України

Сучасний стан вітчизняних промислових підприємств склався в результаті тривалої еволюції, облік тенденцій якої, знання особливостей її етапів дозволяють об’єктивно оцінити стан підприємств нині і напряму подальшого розвитку як інституту підприємства в цілому так і конкретних підприємств.

З точки зору організації виробництва післяреволюційний період розвитку підприємств в Україні можна розділити на вісім етапів. Перший етап охоплює 1920-1940 рр. (подібне ділення має умовний характер, так що сусідні періоди можуть перетинатися), другою поширюється на 50-е-начало 1960-х років третій проходив з середини 1960-х до середини 1970-х, і четвертий тривав до середини 1980-х років. П'ятий етап датується з другої половини 1980-х до початку 1990-х, шостий етап - 1991-1993 рр., сьомою охоплює період з 1994 до 1999 рр. В 2000 р. почався наступний, восьмий етап, тривалість якого, як можна вважати, також буде 5-10 років (таблиця 1.1).

 

Таблиця 1.1

Хронологічна таблиця розвитку підприємств України з 20-х рр. ХХ ст.

 

Найменува-ння етапу	Період	Макросереда	Мікросереда
1. Державна економіка	Початок 1920-х рр. – кінець 1940-х рр.	Ухвалення рішень відносно поточної і перспективної діяльності підприємств знаходилося у веденні вищих державних органів управління (Вища Рада Народного Господарства (ВСНХ), галузеві народні комісаріати (наркомати), потім перетворені в міністерства). У рішеннях домінували інтереси держави.	Самостійність підприємств мінімальна. Фінансові результати не оцінювались. Плани діяльності підприємств затверджувалися і контролювалися міністерствами.
2. Економіка регіонів	Кінець 1940-х рр. – 1965 р.	Поєднання централізованого галузевого і територіального керівництва. Інтереси регіонального розвитку розглядалися як основні при прийнятті рішень. Системного поєднання галузевих і територіальних інтересів досягнено не було.	Керівники совнархозів при наявності визначеної координації з боку центральних плануючих органів били відносно самостійними при прийнятті рішень, що стосуються діяльності підприємства.
3. Економіка галузей (тобто сукупності підприємств, що відносяться до даної галузі)	1965р. – середина 1970-х рр.	Галузеві міністерства приймають рішення відносно підприємств. Головні управління міністерств формують стратегічні рішення по виробництву однорідної продукції	Підприємства підпорядковані галузевим міністерствам і главкам, де розробляються, деталізуються плани та контролюється їх виконання.

 

 

Продовження таблиці 1.1

4. Економіка підгалузей (всесоюзні або республіканські промислові обєднання)	Кінець 1970-х рр. – середина 1980-х рр.	Перетворення головних управлінь міністерств у всесоюзні (чи республіканські) промислові об'єднання (ВПО), переведення на госпрозрахунок та підвищення самостійності ВПО.	Керівники ВПО приймають рішення, що стосуються об'ємів, структури і цін на продукцію, а також (спільно з Держпланом і Держпостом СРСР) по її розподілу й доводять завдання до підприємств, а потім контролюють їх виконання.
5. Економіка підприємств	Середина 1980-х рр. – 1991 р.	Демонтаж централізованої структури управління економікою, скасування ВПО, галузевих міністерств.	Підприємства отримували самостійність у вирішенні практично усіх головних питань діяльності і фактично стали незалежними від вищестоящих органів.
6. Економіка малих підприємств	1991-1993 рр.	Широка приватизація підприємств, розукрупнення великих і середніх підприємств і зростанню числа малих.	Малі підприємства визнавалися основним носієм ринкового економічного прогресу і їх інтереси вважалися найбільш суттєвими. Велика частина нових підприємств не мала достатніх ресурсів для самостійного виробництва того або іншого виду продукції, а процеси розвитку кооперації щене отримали необхідного розвитку.

 

Продовження таблиці 1.1

7. Економіка генеральних директорів	1994-1999 рр.	Склад промислових підприємств стабілізувався, процеси створення нових підприємств на базі фрагментів старих сповільнилися. Зниження відповідальності керівників підприємства перед будь-якими зовнішніми органами, працівниками і акціонерами.	Трудовий колектив фактично виключався з системи ухвалення стратегічних рішень. Виключення з компетенції загальних зборів акціонерів питання щодо вибору діяльності АТ.
8. Економіка фізичних осіб	2000 р. по теперішній час	Підприємства значною мірою перестали грати роль соціального притулку для своїх робітників і бути основним джерелом коштів для існування. Криза банківських і інших структур. В рішеннях, що приймаються, відбиваються інтереси не юридичних осіб, а конкретних громадян (фізичних осіб), до яких належать, головним чином, керівники підприємств, бізнесмени, працівники державних і регіональних органів влади.	Поширення принципу самостійного рішення власних проблем кожним громадянином окремо без урахування групових і громадських інтересів.

 

Основні відмінності, що характеризують функціонування підприємстві в різні етапи, пов'язані із зміною механізм прийняття, реалізації і коригування рішень, що відповідають на питання: "що", "як", "для кого" виробляти, "кому", "як" "почому" продавати, в якому напрямі і як проводити модернізацію підприємства, розширювати або скорочувати об'єми виробництва. Особливості цього механізму визначаються, по-перше складом осіб (органів), що приймають і контролюють виконання рішень, їх інтересами, а також чинниками, що враховуються ними при виробленні і реалізації цих рішень. По-друге, перехід від одного етапу до іншого викликаний, як правило, прийняттям і реалізацією політичного рішення або набору таких рішень в масштабі країни, оформлених у вигляді законодавчого акту.

У кожному з пропонованих етапів на діяльність підприємства впливали його макро- і мікросередовище. Під макросередовищем підприємства будемо розуміти сукупність громадських установок, правил і норм, що впливають на функціонування будь-якого підприємства, а під мікросередовищем підприємства - сукупність процесів, що відбуваються безпосередньо на самому підприємстві під впливом змін в його макросередовищі.

Таким чином, упродовж усього даного перио-да починаючи з середини 1950-х років розвивалася тенденція послідовного, від етапу до етапу, "подрібнення" рівня рішень, що приймаються, (і "головних" на цьому етапі) економічних агентів, аж до мінімального рівня соціально-економічного суб'єкта - фізичної особи. В той же час до кінця 1990-х років сформувалася тенденція до об'єднання і злиття підприємств у рамках інтегрованих бізнес-груп різного типу - від холдингів і неформальних бізнес-систем до зареєстрованих фінансово-промислових груп. Рух убік дезинтеграції міняється на рух у бік інтеграції економічних суб'єктів.

Слід зазначити, що в інтеграційному процесі серйозну небезпеку представляє можливість розростання кримінальної складової економічного зростання. У зв'язку з цим завдання сучасного, восьмого, етапу розвитку промислових підприємств полягає в тому, щоб в нових умовах на законодавчо-правовій базі гармонізувати взаємини підприємств між собою і з кінцевим споживачем, активізувати інноваційні процеси на підприємствах і створити економічні і соціальні умови для реалізації адекватної ринковим стимулам політики підприємств.

 

1.1.3. Поняття і сутність об'єднань підприємств.

Структуру сучасного ринку фактично визначають великі промислові підприємства та об'єднання підприємств (корпорації), які здатні підтримувати економічний розвиток, використовуючи складні та дорогі технології, піднімати виробництво на нову висоту, забезпечувати стабільність економіки.

Укрупнення підприємств здійснюється шляхом:

- горизонтальної інтеграції однотипних підприємств;

- вертикальної інтеграції підприємств одного технологічного циклу;

- створенням комбінатів шляхом з'єднання на одному підприємстві виробництв, які відносяться до галузей, що представляють собою послідовні стадії обробки сировини;

- диверсифікації виробництва шляхом одночасного розвитку багатьох, не пов'язаних один з одним видів виробництв.

Великі підприємства можуть організовуватися за різними принципами та виступати у вигляді різних об'єднань:

- на основі горизонтального комбінування;

- на основі диверсифікації виробництва.

Підприємства розрізняють за обсягами виробництва і розмірами вироблених послуг, підрозділяючи їх на малі, середні і великі. Перевага малих підприємств - гнучкість, тобто здатність оперативно переоцінювати свою виробничу програму. А недоліком є їх малий розмір, а також складність ведення конкурентної боротьби з великими фірмами.

При створенні промислових об'єднань (корпорацій) переслідуються різні цілі, зокрема, зростання прибутковості діяльності, створення кращих умов діяльності, забезпечення більш якісного виконання всіх операцій технологічного процесу, проведення єдиної цінової і збутової політики, зниження трансакційних витрат, можливість стійкого розвитку.

Великомасштабному бізнесу властиві форми організації, в основі яких лежить об'єднання підприємств в сукупні структури. Великі організаційні структури є закономірним етапом економічного процесу. Аналіз розвитку економіки, починаючи з ХІХ сторіччя показує, що для подолання кризових явищ з'явилася тенденція до скорочення кількості суб'єктів ринку та об'єднання їх у різні інтеграційні форми, що уявляють собою складні організаційні структури. Недостатність концентрації виробництва в економіці в середині ХХ століття призвела до створення великих корпорацій.

Фахівці відзначають, що в складі економічно розвинених країн мається, як правило, кілька сот великих корпорацій та кілька тисяч дрібних за структурою та розміром обороту фірм, які також побудовані за корпоративною ознакою. Корпорації - основа промислового потенціалу промислово розвинених країн.

Корпоративна структура промислово розвинутих країн являє собою автономні багатогалузеві комплекси, спільно керованих територіальних відділень (дивізіонів), побудованих, як правило, за принципом вертикальної інтеграції з замкнутим циклом виробництва кінцевого продукту.

З погляду проблеми управління корпоративна структура розвинутих країн характеризується такими ознаками:

- наявністю 100-200 великих корпорацій з вертикально інтегрованими за кінцевою продукцією відділеннями чи дивізіонами;

- диверсифікованістю (обсяг власних робіт по функціональному комплексу 80-90% та найширший асортимент повнофункціональної кінцевої продукції);

- розвинутим внутрішньокорпоративним програмно-цільовим і поточним оперативним плануванням;

- наявністю в корпорації п'яти і більш критичних і високих технологій;

- малим обсягом міжкорпоративних зв'язків, що складають 10-15% виробленого продукту (у натуральному вираженні).

Особливістю великого сучасного підприємства є його багатогалузева структура. Сам процес формування багатогалузевих фірм одержав назву " диверсифікованість ". Диверсифікація є сучасною формою концентрації виробництва та утворення великих фірм. Історично процесу диверсифікованості передувала горизонтальна та вертикальна інтеграція.

Горизонтальна інтеграція — збільшення значення великих фірм усередині галузі, зосередження в їх руках усе більшої частки виробництва в галузі. Горизонтальна інтеграція характерна для початку XX в.

Вертикальна інтеграція — проникнення великих фірм в інші галузі, що є стосовно їх основної галузі послідовними ступінями виробництва. З 20-х років XX століття до теперішнього часу вертикальна інтеграція відіграє головну роль у процесі концентрації і централізації капіталу.

Диверсифікація — це проникнення великих компаній в інші галузі, що не знаходяться в прямому виробничому чи функціональному зв'язку з їх галуззю. Процес диверсифікованості одержав найбільше поширення після другої світової війни.

Основними тенденціями розвитку концернів, як найбільш розповсюдженої форми великого підприємства, на сучасному етапі, є:

- децентралізація керівництва за рахунок створення підрозділів компанії (підсилює персональну відповідальність за число продажів та одержання прибутку).

- концентрація зусиль на виробництві високорентабельних товарів, які історично формували виробничий профіль компанії.

- створення в структурі компанії венчурних підприємств. Ці підприємства, залишаючись у рамках великої компанії, користуються свободою малих підприємств, здатні швидко впроваджувати нововведення, оперативно реагувати на зміни в техніці і технології.

- розширення великими компаніями контрактних відносин з малими і середніми фірмами.

Узагальнюючи вищесказане, можна виділити такі класифікаційні ознаки великого сучасного підприємства:

- з погляду характеру концентрації капіталу — це корпорація зі складною системою фінансової залежності між її структурними одиницями;

- з погляду характеру концентрації виробництва — це багатогалузеве об'єднання, у якому як структурні одиниці виступають підприємства різних галузей економіки;

- з погляду додатка капіталу — це транснаціональна чи багатонаціональна корпорація, що має філії в інших країнах.

 

 

1.1.4. Великі інтегровані структури – корпорації.

 

Корпорації є найбільш розповсюдженою формою об'єднання підприємств в економіці розвинених країн (від пізнолатинського “corporatio” – об'єднання). У сучасній економічній літературі існують різні думки у визначенні корпорації. Так, з погляду мікроекономіки, корпорація є основним видом ділового підприємства і являє собою товариство, що засноване на паях і відповідальність кожного власника обмежена внеском у дане підприємство через купівлю акцій і облігацій.

На думку Кейлера В.А., корпорація включає сукупність підприємств, що формується за допомогою системи участі, тобто шляхом багатоступінчастого підпорядкування одних підприємств іншим шляхом їх участі в акціонерному капіталі.

Корпоративні юридичні особи, відповідно до українського законодавства, – це суб'єкти підприємницької діяльності, що мають два і більш засновників і учасників, статутний фонд яких розділений на акції, частки і паї, майно закріплюється на праві колективної власності і має місце складна система управління ними.

Представляється доцільним ввести класифікацію малих, середніх і великих об'єднань, що заснована на попередніх дослідженнях (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація корпорацій

Розмір корпорації	Кількість вхідних підприємств	Організаційно-правова форма вхідних підприємств	Чисельність робітників	Вартість основних фондів, тис. грн.	Річний оборот, тис. грн.
Мала	1-3	Приватне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю	До 200	До 5000	До 4000
Середня	Не встановлюється	Наявність у складі акціонерного товариства	До 1000	Більш 5000	Менш 20000
Велика	Не встановлюється	Наявність у складі акціонерного товариства	Більш 1000	Більш 5000	Більш 20000

З розвитком акціонерної форми господарювання об'єднання (інтеграція) підприємств у промислові корпорації здійснюється за допомогою системи участі, що представляє собою ряд багатоступінчастого підпорядкування одних підприємств іншими шляхом участі в їх акціонерному капіталі (придбання контрольних пакетів акцій). Корпорація завдяки володінню контрольним пакетом акцій координує напрямок розвитку залежних підприємств відповідно цілям і задачам головного підприємства, визначає стратегію інвестування, забезпечує розподіл фінансових ресурсів.

У сучасній корпорації роль материнської компанії, як правило, виконують фінансові товариства — холдинг-компанії. Їх основна діяльність полягає: у постійному придбанні акціонерного капіталу інших фірм; в утриманні акціонерних портфелів (контрольних пакетів акцій).

Завдяки володінню контрольним пакетом акцій холдинг-компанія керує залежними фірмами: забезпечує фінансову підтримку; визначає стратегію інвестицій; координує напрямок розвитку відповідно цілям і задачам головного товариства.

Участь холдинг-компанії в акціонерному капіталі інших фірм приводить до подальшого ускладнення системи участі. Провідні компанії не тільки тримають акції інших компаній, але і змушують останніх до купівлі своїх власних цінних паперів. Таким чином, залежна фірма перетворюється в товариство, що приймає участь в акціонерному капіталі основної компанії. Така система ускладнюється ще і тим, що материнська компанія придбає акції не тільки дочірніх, але і внучатих і правнучатих компаній. У свою чергу останні також купують акції ведучого товариства. З розвитком системи участі холдингу-компанії за своїми функціями і характером діяльності усе більше зближуються з банками.

Як правило, структура сучасної корпорації містить у собі:

- "чистий" холдинг — власник акціонерних портфелів, здійснює загальне фінансове керівництво;

- субхолдинг — холдинги, підлеглі головному, власники акціонерних портфелів внучатих і правнучатих фірм;

- змішані холдинги — виробничо-фінансові групи, що здійснюють не тільки фінансовий контроль, але і власне виробничу діяльність;

- акціонерні компанії, зайняті безпосередньо виробничо-збутовою діяльністю.

Корпорації мають комплекс властивостей, що забезпечують конкурентні переваги цієї організаційно-правової форми функціонування бізнесу. Серед них фахівцями називаються, насамперед, обмежена відповідальність акціонерів по зобов'язаннях підприємства, що дозволяє залучати в бізнес ресурси широких верств населення і забезпечує відділення власності на засоби виробництва від управління справами, а також надає можливість вільного трансферту акцій через фондову біржу, у зв'язку з чим права в підприємстві можуть бути без труднощів передані від однієї особи іншій без юридичного переоформлення самої організації.

Сучасна теорія управління корпораціями ґрунтується на трьох основних моделях корпоративного управління: англо-американській, німецькій, японській. Кожна модель має особливості, обумовлені складом акціонерів, ступенем розкриття інформації, регламентом організації процесу управління і прийняття ключових рішень. Світова практика показує, що незалежно від обраної моделі управління, у діяльності корпорацій мається спільний напрямок - створення великих виробничих структур шляхом концентрації капіталу і вертикальної інтеграції.

Таким чином, основними перевагами об'єднання підприємств - корпорацій варто визнати здатність акумулювати фінансові активи за рахунок залучення коштів, контролювати зовнішнє середовище за рахунок перерозподілу засобів, а також створювати можливості більш результативного використання ресурсів. При цьому варто підкреслити, що превалювання мети стійкого розвитку і забезпечення визначеного рівня доходів у корпорації над метою максимізації прибутку, не знижує вимог до раціонального використання ресурсів як важливій умові забезпечення ефективності господарювання.