Непряме економічне регулювання діяльності підприємств.

Непряме регулювання включає такі види, як податкове, митне, амортизаційне, кредитно-грошове і валютне регулювання. Слід зазначити, що митне й амортизаційне регулювання є складовими більш загальної системи податкового регулювання, однак через їх значний вплив на результати діяльності підприємств вони розглядаються незалежно одне одного.

Найбільш діючим методом непрямого державного регулювання діяльності підприємства державою є податкове регулювання. Як відомо, податкова система виконує, принаймні, три основні задачі:

- акумулює фінансові кошти, необхідні державі для реалізації його функцій;

- перерозподіляє національний доход у залежності від соціальних і політичних пріоритетів з метою забезпечення соціальної справедливості, захисту інтересів незаможних громадян і стабільності в суспільстві;

- сприяє рішенню найбільш актуальних проблем суспільства, заохочуючи ті види діяльності, що є пріоритетними в даний період.

У світовій практиці до головних методів податкового регулювання діяльності підприємства відносяться:

- підвищення чи зниження загального рівня оподатковування (ставок прямого індивідуального прибуткового податку, податку на доходи підприємств, непрямих податків);

- податкові знижки на інвестиції;

- різноманітні спеціальні податкові пільги, що заохочують ділову активність в окремих галузях чи регіонах або посилюють зацікавленість підприємств у тих чи інших заходах.

Різновидом податкового регулювання діяльності підприємств є амортизаційне регулювання, як правило, використовуване для прискорення науково-технічного прогресу в тих чи інших галузях, регіонах та ін.

В умовах науково-технічного прогресу, коли відбувається швидкий моральний знос виробничого устаткування, закономірною тенденцією стає підвищення норм амортизації і скорочення амортизаційних термінів. Природно, що в таких умовах важливе місце в активі балансу належить амортизаційним відрахуванням, а для відновлення виробничого апарату особливе значення має політика прискореної амортизації, яка дозволяє списувати вартість основного капіталу в більш короткий термін по більш високих нормах амортизації, що збільшує інвестиційні можливості підприємства.

У системі мір державного регулювання значне місце належить митному регулюванню. Збільшенням і зменшенням, наприклад, імпортних і експортних митних зборів держава підсилює або знижує ділову активність у тих чи інших галузях промисловості за рахунок підвищення або зниження конкурентноздатності вітчизняної продукції.

Особливе місце в регулюванні діяльності підприємств займає кредитно-грошове регулювання. Кредит — позика в грошовій чи товарній формі, надана кредитором позичальнику на умовах зворотності, найчастіше з виплатою позичальником відсотка за користування позичкою. Сама природа ринкової економіки не припускає бездіяльності коштів, що утворюються на визначених етапах діяльності суб'єктів ринку, у тому числі і держави. Традиційно в умовах ринкової економіки основними джерелами кредитних засобів є:

- амортизаційний фонд підприємства;

- частина оборотного капіталу підприємства, тимчасово вільна у зв'язку з розбіжністю моменту реалізації готової продукції і покупки елементів оборотних фондів, необхідних для продовження процесу відтворення, а також з моментом виплати заробітної плати;

- грошові доходи і заощадження фізичних і юридичних осіб, акумульовані на рахунках у банках, страхових компаніях і інших фінансових інститутах;

- грошові накопичення держави (засобу державного бюджету і позабюджетних фондів).

Кредит виконує найважливіші функції в забезпеченні макро- та мікроекономічної рівноваги. За допомогою кредиту здійснюється перерозподіл капіталу між різними галузями і підприємствами відповідно до мінливого кон'юнктурою ринку і необхідністю оптимізації структури виробництва. Кредит здійснює свій рух у різних формах, класичними з яких є комерційний і банківський кредити. Комерційний кредит, як відомо, використовується при продажу товару з відстрочкою платежу. Його об'єктом виступають засоби в товарній формі, а метою є прискорення руху товарів, послуг і коштів.

Основними інструментами регулювання Національним банком економіки держави, окремих галузей і підприємств є: зміна дисконтної ставки НБУ; зміна норм обов'язкового резервування для комерційних банків; операції на відкритому фінансовому ринку.

Класична форма контролю і управління економікою за допомогою державного кредиту — випуск державних позик, що тільки в США вилучають одну третину ресурсів ринку позичкового капіталу. Традиційна роль державних позик — забезпечення фінансування державних витрат при недоліку бюджетних засобів — доповнюється прагненням використовувати державний кредит для проведення регулюючих заходів. Іншими словами, в умовах розвинутої ринкової економіки випуск позик, терміни і час їх розміщення визначаються не стільки дефіцитом державного бюджету, скільки потребами регулювання грошового обігу.

Ще однією формою державного регулювання є валютне регулювання. Девальвуючи чи ревальвуючи національну валюту, держава тим самим робить вигідним чи невигідним експорт чи імпорт продукції. Девальвація національної валюти робить невигідним імпорт і розширює експортні можливості підприємств, стимулюючи тим самим ділову активність вітчизняних виробників.

 

 

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ