Пряме економічне регулювання діяльності підприємств.

 

З погляду впливу на економіку в цілому і на суб'єкти ринку може здійснюватися пряме і непряме економічне державне регулювання. Пряме державне економічне регулювання включає, як правило, три основні елементи:

- державні субсидії;

- державне підприємництво;

- державне програмування (планування).

Державні субсидії можна визначити як безоплатну позику, що цілком чи частково покриває витрати виробництва її одержувача. Субсидії надаються, як правило, життєво важливим в економічній структурі країни галузям, де функціонування підприємств недостатньо рентабельне чи збиткове.

Державне підприємництво включає створення і упрвління виробничою, економічною і соціальною діяльністю державних підприємств. Державні підприємства виникають як за політичними і ідеологічними мотивами, так і внаслідок «недостатності» ринку в деяких критичних ситуаціях (викликаних війною чи стихійними лихами, руйнівним впливом на вітчизняну промисловість закордонних конкурентів, недостачею капіталу і підприємницьких кадрів, проблемою безробіття тощо.). Державна власність на підприємства ряду галузей визначається тим, що вони є природними чи непереборними монополіями (водо-, газо-, енергопостачання, залізниці, пошта, до останнього часу — телефонний зв'язок).

У світовій економіці виділяються дві організаційно-правові форми державних підприємств:

- державні підприємства, засновані відповідно до норм публічного права;

- державні підприємства, засновані відповідно до норм приватного права, капітал яких або цілком належить державі, або є змішаним.

Державні публічні підприємства — це юридично самостійні підприємства, створювані згідно спеціальних актів законодавчого органа. Їх капітал не розділений на акції чи частки і цілком належить державі. Держава відповідає по боргах публічних підприємств, а керівництво публічних підприємств не самостійне і підкоряється вищим органам державного управління, орієнтуючись не на рішення вузькокомерційних задач, а на реалізацію суспільних цілей. Унаслідок цього публічні підприємства, як правило, мають низьку рентабельність чи збиткові.

Капітал державних підприємств приватного права поділяється на частини (акції). Підприємства приватного права найчастіше являють собою акціонерні товариства відкритого типу (державні корпорації). Державі можуть належати всі акції такої корпорації (у цьому випадку суспільство фактично є закритим) або контрольний пакет акцій. Держава не відповідає по боргах підприємств приватного права. У випадку погіршення їх фінансового стану держава, як правило, не покриває збитки за рахунок бюджетних засобів, а прибігає, подібно приватним інвесторам, до реалізації приналежних йому акцій на фондовому ринку.

Управління державними підприємствами має свої особливості в різних країнах. У більшості з них державні підприємства не мають єдиного центра управілння, а перебувають у віданні галузевих міністерств за приналежністю. У ряді південноамериканських країн існують спеціальні міністерства по справах держпідприємств. У ряді випадків держпідприємства підлеглі міністерству чи економіки фінансів.

До числа найважливіших елементів прямого державного регулювання в країнах з ринковою економікою відноситься державне програмування, що представляє собою механізм формування і реалізації комплексу заходів щодо рішення великої народногосподарської чи регіональної задачі через вироблення необхідної продукції чи послуги і розміщення за допомогою контрактного фінансування державних замовлень на підприємствах різної форми власності на конкурсній основі. Існують наступні основні типи державних економічних програм:

- кон'юнктурні, що мають метою рішення проблем поточної збалансованості і стабілізації економіки;

- структурні, що мають метою рішення ключових проблем національної чи регіональної економіки.

Планування і реалізація конкретних заходів щодо державних програм здійснюється за допомогою державного замовлення.