Ринок і державне регулювання.

Державне регулювання економіки являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правоспроможними державними установами з метою адаптації соціально-економічної системи й окремих її суб'єктів до мінливих економічних умов.

Основні функції регулювання ринкової економіки:

- стабілізаційна, покликана забезпечувати необхідний рівень зайнятості населення і відносну стабільність цін, а також стимулювати економічне зростання;

- розподільна, спрямована на досягнення більш справедливого розподілу доходів у суспільстві;

- оптимізаційна – полягає в розміщенні ресурсів (з урахуванням витрат галузевого переливу капіталів, асиметрії ринкової інформації й інших факторів).

На основі тривалого досвіду функціонування ринкової економіки в західних країнах установлено, що незважаючи на здатність ринкового механізму забезпечити в цілому ефективне використання ресурсів, у ряді ситуацій ринок виявляє свою “недостатність” з погляду досягнення максимально можливої ефективності. У цих випадках необхідне втручання держави. Як правило, таке втручання спрямоване на:

1) задоволення потреби в суспільних благах, що включають національну оборону, забезпечення суспільного порядку, контроль за станом навколишнього середовища, освіта, охорона здоров'я й ін. Особливістю є спільність їх споживання: практично неможливо перешкодити новому споживачу скористатися цими благами безкоштовно.

2) усунення негативних побічних результатів економічної діяльності — розповсюджена функція державного регулювання ринкової економіки. Сутність його можна пояснити на наступному прикладі. На добробут споживача може впливати фірма, що забруднює (але в межах припустимих норм викиду) навколишнє середовище, який є побічним результатом діяльності фірми, що не відбивається в ринкових цінах на її продукцію.

3) рішення проблем, пов'язаних з недостатньою (асиметричною) інформацією у учасників економічних угод. До неефективного розподілу ресурсів може привести така ситуація, при якій в угодах не передбачені всі економічні взаємини між учасниками. Такого роду явища прийнято визначати як інтернальні явища. Інтернальні — витрати чи вигоди, одержувані учасниками угоди, не обговорені при висновку останньої. Прикладом інтерналій може служити збиток, отриманий покупцем від споживання товару, який був неякісним; безкарне порушення контракту однієї з сторін; виграш фірми від підвищення кваліфікації робітника за рахунок його навчання без додаткової оплати тощо.

4) забезпечення вільного внутрішнього та міжгалузевого переливу капіталів. Навіть в умовах підтримки конкуренції ринок може виявитися недостатнім через існування бар'єрів для вільного переливу капіталу. Бар'єрами для доступу нового підприємства на ринок можуть виявитися абсолютні переваги у витратах виробництва у фірм, що вже діють на даному ринку (виняткове володіння технологією, доступ до дешевих джерел сировини та ін.).

Розрізняють наступні форми державного регулювання економіки:

- повний державний монополізм у регулюванні економікою (СРСР);

- крайній лібералізм, що визнає ефективним тільки умови необмеженого приватного підприємництва;

- різне сполучення ринкових і державних регуляторів (японська і західноєвропейська моделі соціально-орієнтованого ринкового господарства).

Здійснюючи регулювання соціально-економічних процесів, держава використовує систему методів і інструментів, що застосовуються в залежності від змісту розв'язуваних задач, фінансових можливостей держави, накопиченого досвіду регулювання.

Адміністративне регулювання включає: ліцензування (видача на визначених умовах дозволів (ліцензій) на здійснення тих чи інших видів діяльності); квотування (кількісне обмеження експорту/імпорту визначених видів товарів, проведене державою в якості міри регулювання зовнішньоекономічної діяльності); контингентування (регулювання зовнішньої торгівлі у формі встановлення експортних та імпортних квот, законодавче обмеження емісії банкнот і ін.). За допомогою системи адміністративних мір здійснюється контроль над цінами, дисконтною ставкою, валютним курсом і т.п. В теперішній час у більшості країн сфера дії адміністративних мір обмежується охороною навколишнього середовища і соціальним захистом населення.

З метою чіткого нормативно-правового регулювання необхідно розрізняти поняття «об'єднання підприємств» і «господарче товариство».

Правове регулювання полягає у встановленні державою правил «економічної гри» для всіх суб'єктів ринку. Система законодавчих норм і правил визначає форми і права власності, організаційно-правові форми підприємств, умови висновку контрактів і функціонування фірм, взаємні зобов'язання в області відносин профспілок і роботодавців і ін.

Статті 118-124 Господарського кодексу України регулює діяльність об’єднань підприємств. В них зазначено поняття, види, організаційно-правові форми об’єднань підприємств, статус учасника об’єднання підприємства, порядок управління об’єднанням підприємства, майнові відносини, порядок виходу з об’єднання підприємства та припинення його функціонування.

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до законодавства мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав. Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання. Об'єднання підприємств є юридичною особою. Державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється відповідно до статті 58 Господарського Кодексу.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання. Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Підприємства - учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення Господарського Кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств. Підприємство - учасник господарського об'єднання має право: добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання; бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше; одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства; одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї
діяльності.

Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання.

Вищий орган господарського об'єднання:

- затверджує статут господарського об'єднання та вносить зміни до нього;

- вирішує питання про прийняття в господарське об'єднання нових учасників та виключення учасників з його складу;

- утворює виконавчий орган господарського об'єднання відповідно до його статуту чи договору;

- вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів господарського об'єднання.

Виконавчий орган господарського об'єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компетенції.

Управління державним (комунальним) господарським об'єднанням здійснюють правління об'єднання і генеральний директор об'єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відповідно до закону.

Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами відповідного об'єднання. Спори, що виникають між учасниками об'єднання, вирішуються в порядку, передбаченому статутом об'єднання, або в судовому порядку відповідно до закону.

Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо). Майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі.

Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворені господарським об'єднанням підприємства діють відповідно до положень Господарського Кодексу, інших законів та статуту підприємства, затвердженого об'єднанням.

Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.

Підприємства - учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання. Вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації.