Особливості стратегічних альянсів у міжнародному бізнесі.

 

Стратегічні альянси в міжнародному бізнесі бувають різних типів.

Приведемо найбільш типові приклади утворення і функціонування стратегічних альянсів у міжнародній практиці.

У середині 1990-их рр. компанія Nestle вивела на ринок нову марку сподіваючись з льодом Nestea, що призначалася для продажу на автозаправках, у кіосках, школах і оскільки вона не мала достатнього досвіду, то прийняла рішення про співробітництво у формі альянсу для просування нового товару з компанією Coca-Cola, своїм конкурентом на ринку прохолодних напоїв. Компанія Nestle скористалася розширеною збутовою інфраструктурою (широкими каналами розподілу в сфері роздрібної торгівлі) компанії Coca-Cola і в результаті успішно організувала продажу сподіваючись нової марки Nestea.

Наступний приклад: з 1988 р., після злиття автомобілебудівних концернів Daimler- Benz і Crysler, автомобільні світові гіганти активно почали пошуки партнерів, у тому числі і за рубежем з метою створення альянсів на тимчасовій і постійній основі. Метою було прагнення перекроїти устояні частки світового автомобільного ринку і вирішити проблеми зниження обсягів продажів.

Далі приведемо приклади стратегічних альянсів фінансового характеру, зв'язаних з передачею (продажем) акцій однієї компанії інший і які впритул підходять до формі злиттів і поглинань. Так, японська автомобілебудівна індустрія в 90-і рр. переживала серйозних труднощів і після піка продажів, що прийшлися на 1990 рік, коли вони склали 7,78 млн. машин, у Японії спостерігалося падіння попиту на автомобілі, що погіршилось збільшенням податку на споживання, і до 1999 р. рівень обсягу продажів знизився до 5,86 млн. автомобілів.

Ця обставина привела до об'єднання Toyota Jidosha з Daihatsu Jidosha, Hino Jidosha і Yamaha Jidosha. У них компанія Toyota Jidosha має 51,2%, 33,8% і 5,4% акцій відповідно. Це об'єднання створило додаткові конкурентні переваги компаніям, що беруть участь, не тільки на внутрішньому, але і на світовому ринку.

Основний конкурент Toyota Jidosha, а саме Nissan Jidosha у 1999 р. знайшов партнера для організації альянсу за рубежем: французьку компанію Renault і кооперація з нею охоплює сферу виробництва, продажів і розробок автомобілів. У 1999 р. почав формуватися альянс Mitsubishi Jidosha зі скандинавської компанією-продуцентом вантажівок Volvo (пропозиція останньої було 5%), але з ряду причин даний проект виявився неспроможним. Mitsubishi Jidosha зволіла переорієнтуватися на Daimler- Crysler (пропозиція 34%)

Mazda Jidosha у розвитку сформованих раніше зв'язків з Ford у 1996 р. передала американській стороні 33, 4% своїх акцій.

Isuzu Jidosha і Suzuki Jidosha як партнера по альянсу визначили General Motors (GM), що збільшила свою частку в Isuzu Jidosha до 49% у 1998 г і в Suzuki Jidosha до 20% у 2000 р. Також про вступ у даний альянс із GM заявила Fuji Jukogyo (Subaru), що одержала від американської сторони інвестиції в розмірі 21% її капіталу.

У такий спосіб сім з восьми основних автомобільних компаній Японії вступили у фінансові й інші відносини співробітництва з іноземними, в основному американськими фірмами і серед японських автомобілебудівних компаній тільки Honda Jidosha формально має повну фінансову незалежність від американських, європейських і японських конкурентів, хоча вона вже тривалий час співробітничає з GM по постачаннях моторів і обміну новітніми технологіями.

Формування транснаціональних автомобілебудівних компаній і створення альянсів не означає розвиток форм співробітництва винятково у фінансовій сфері. Такі об'єднання дозволяють полегшити переклад виробничих потужностей у закордонні країни, зокрема в США і Західну Європу й іноземних учасників альянсів також мають можливість використовувати автозаводи в Японії при експортних операціях у треті країни.

Важливий напрямок такого співробітництва — формування глобальних мереж комплектуючих деталей і запчастин до автомобілів. Мережі постачальників універсальних деталей сформувалися спочатку в Західній Європі і США, а в даний час, використовуючи партнерські «ланцюжки», починають охоплювати японський ринок. До такого роду об'єднанням відносяться альянси компаній Robert Bosch і Zexel (у даний час Bosch Automotive Systems), Johnson Controls і Ikeda Corporation (у даний час Johnson Controls Automotive Systems Corporations), Valeo і UNISIA JECS Corporations/ Ichikoh Industries.

Учасники автомобільних альянсів використовують ту саму колісну базу (чи платформу) для своїх моделей. Так, компактні моделі Ford Escape і Mazda Tribute, а також Nissan March і Renault Clio змонтовані на однакових і платформах, що спільно випускаються. Уніфікація окремих комплектуючих збільшує масовість їх виробництва і, відповідно, знижує собівартість однієї деталі.

Також як приклад стратегічного альянсу в міжнародному маркетингу можна назвати утворений у 1996 р. діловий альянс авіакомпаній American Airlines і British Airways

Стратегічні альянси часто бувають зв'язані з науково-технічною сферою й в основному охоплюють компанії розвитих країн.

Стратегічні альянси в сфері науково-технічних робіт відрізняються наступними особливостями:

учасники однакові за масштабами і положенням

учасники займають різні ніші на ринку, але базуються на загальній науково-технічній основі

Учасники мають головною метою розширення доступу для своїх товарів до глобальних ринків і в той же час створення олігополістичних технологічних бар'єрів для проникнення в дану область інших компаній-конкурентів.

Далеко не всі альянси функціонують успішно — більш половини з них «розсипаються», не реалізувавши намічені цілі і не переборовши виникаючих на шляху їх розвитку труднощів, що представлені складністю визначення чітких цілей об'єднання, труднощами в керуванні і координації інтересів сторін, що беруть участь, можливостями нанесення серйозного збитку іміджу альянсу через помилки чи невдач одного з учасників, небезпеками витоку інформації через співробітників партнера, можливістю невиконання партнером своїх зобов'язань і труднощами здійснення контролю за роботою альянсу, за його ефективністю, а також проблемами вибору критеріїв оцінки ефективності роботи альянсу і підведення результатів його фінансової діяльності,

Альянси — це угоди, засновані на довірі і співробітництві відповідно до поставлених цілей, учасники яких доповнюють у бізнес-можливостях один одного. У той же час це прагматичні союзи, кожна зі сторін у який прагне переслідувати насамперед свої вигоди і переваги для одержання перемоги в конкурентній боротьбі за рахунок успішного розміщення сил і зашиті чи розширення ринкової території.

Стратегічні альянси в міжнародному бізнесі підсилюють і наділяють у гнучку форму процеси концентрації і централізації капіталу, ще більш підсилюють міць найбільших компаній за рахунок узгодження й об'єднання їх зусиль по нарощуванню світових ринків і усуненню більш дрібних і слабких конкурентів.

Можна розглядати альянси як деякою мірою порушення антимонопольного законодавства окремих країн, оскільки найбільші компанії за рахунок об'єднання зусиль у ринковій сфері одержують монопольні переваги на національних і міжнародних ринках. У зв'язку з цим лунають голоси критики з боку керівників окремих компаній і суспільств у захист споживачів, оскільки монопольні позиції таких альянсів дозволяють диктувати ціни і зводять нанівець зусилля інших конкурентів учасників, чим альянс, але більш м'яку форму порівняно зі злиттями і поглинаннями. Це слабка форма організації компанії, але вища форма угоди про співробітництво. Консорціуми з визначеними застереженнями можна віднести до свого роду вищій формі об'єднання компаній у рамках альянсу, хоча видимо, вірніше буде розглядати її як самостійний вид співробітництва.

Ще раз підкреслимо, що це більш структурована і тверда форма інтеграції ділового співробітництва, чим стратегічні альянси.

В даний час у міжнародній діяльності усе більший розвиток одержують високо інтегровані союзи компаній — партнерів у формі консорціумів, У даному випадку компанії також залишаються незалежними суб'єктами ринку, однак ступінь інтегрованості підприємницьких дій у конкретно обкресленій сфері значно зростає. Більш того створюються спеціальні структурні органи спільного управління з метою реалізації проекту, що виявляє об'єктом консорціумної угоди.