Економічний розвиток України

Від радянської доби Україні достався досить потужний економічний потенціал. За класифікацією ООН, УРСР сягала рівня надрозвиненої промислової держави, її ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності перевищував середньосвітові показники на 11%. Вагомим був внесок України в розвиток народногосподарського комплексу СРСР. У 1990 р. Україна забезпечувала чверть союзного виробництва машинобудівної промисловості. Виробництво окремих видів продукції УРСР у загальносоюзному виробництві становило: вугілля – 23%; прокат чорних металів – 35%, труби стальні – 11-45%; екскаватори – 30%; машини бурякозбиральні – 100% тощо, що значно перевищувало долю населення республіки в складі населення країни. Водночас економіка УРСР, як і всього Радянського Союзу була край витратною та екологічно небезпечною, вона погано сприймала завоювання науково-технічного прогресу, недостатньо задовольняла елементарні побутові потреби людини. Ставши на шлях розбудови власної держави, український народ мусив провести глибокі економічні реформи, які б забезпечили стрімкий економічний прогрес і задоволення потреб людей. Основні напрями економічних реформ в Україні відображені в наступній таблиці.

 

Табл. 2. Економічні системи УРСР і України

 

УРСР	Україна
1. Взаємозалежність, кооперація економік УРСР та інших республік в єдиному народногосподарському комплексі СРСР 1.	1. Самодостатність національної економіки при орієнтації на європейський ринок
2. Командно-адміністративна економіка	2. Економіка базується на приватному інтересі
3. Планове господарство (п’ятирічні плани).	3. Ринок, що регулює виробництво
4. Державна власність на засоби виробництва (колгоспно-кооперативна - по суті державна власність)	4. Основна форма власності – приватна
5. Соціалістичний принцип оплати праці	5. Ліберальний принцип доходів

 

1). До проголошення державної незалежності економіка республіки була тісно зв’язана з економікою інших республік і всього СРСР. Українська економіка не була національною. Більшість українських підприємств працювала в кооперації з підприємствами, що були розташовані за межами республіки. Україна одержувала з інших республік СРСР повністю зерно- і картоплезбиральні комбайни, косарки тракторні, вагони метрополітену, пасажирські вагони, 97% вантажних автомобілів, 93% тролейбусів, 88% технологічного обладнання для легкої промисловості, понад 70% легкових автомобілів, понад 50% тракторів, баштових кранів, металообробних верстатів, ковальсько-пресових машин, кормозбиральних комбайнів і тракторних причепів.

Формування національної економіки означало: з одного боку, становлення власної фінансово-економічної політики, з іншого – розвиток рівноправного фінансово-економічного співробітництва з іншими країнами світу. Практично з нуля створені Національний банк України, комерційні банки, експортно-імпортні організації, Українська фондова біржа та інші інститути, які в економіці виконують ту саму роль, що кровоносна система в живому організмі. У 1992 р. введена тимчасова власна валюта – купоно-карбованці, а в 1996 р. запроваджена гривня.

У розвитку національної економіки позитивну роль відіграло залучення іноземних інвестицій. Обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України за 1991-2001 рр. становив близько 4-х млрд. доларів, що певною мірою сприяло впровадженню нових технологій, використанню передового зарубіжного досвіду, розвитку малого й середнього бізнесу. На жаль, обсяги цих інвестицій були значно менше порівняно з тими, що отримали, наприклад інші країни Східної Європи.

Розвивалася міжнародна торгівля. Цьому значною мірою сприяло набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі (2008 р.). Завдяки цьому були скасовані окремі обмеження та лібералізовані умови доступу на зовнішній ринок для цілого ряду українських товарів, зокрема, металургійної, хімічної, машинобудівної, сільськогосподарської галузей, зовнішньо. Якщо в 2000 р. зовнішньоторговельний оборот України становив 30 млрд. доларів, то в 2013 – близько 163 млрд. доларів.

Яскравим прикладом міжнародної економічної й науково-технічної кооперації стала участь низки українських підприємств зокрема КБ «Південне» і виробничого об’єднання «Південмаш» у міжнародному проекті «Морський старт» по запуску й експлуатації ракетно-космічних комплексів з екваторіальної зони в Тихому океані. Щоправда, подібні приклади ніяк не могли компенсувати колосальні економічні й науково-технічні втрати України від розриву традиційних господарських зв’язків радянської доби.

2). Як вважають економісти, головною причиною економічного застою в СРСР було домінування командно-адміністративних методів управління економікою. В УРСР діяла командно-адміністративна система, за якої використовувалися переважно позаекомічні, зокрема ідеологічні методи управління. Економічні стимули мали підпорядковане, другорядне значення. Радянська економіка дозволила успішно розв’язати завдання індустріалізації, мобілізації всіх ресурсів під час Великої Вітчизняної війни, в умовах «холодної війни», однак вона не кращим образом відреагувала на виклики науково-технічної революції була затратною, а головне – виявляла певну байдужість до елементарних людських потреб. По суті у нас діяв принцип, який у свій час образно сформулював знаний радянський поет В. Маяковський: «Сначала строим домны, а домики потом». У 30-ті рр. цей принцип спирався на масовий ентузіазм людей і спрацьовував успішно, потім, починаючи з 1970-х рр. суспільство втомилося від нього й зажадало економічної свободи й ринкової економіки. В ході економічних реформ такий перехід відбувся. Цей перхід означав перехід до капіталістичної економіки, за якої головною мотивацією для продуктивної і якісної роботи працівників став особистий економічний інтерес.

3). 1990 рік став останнім роком так званих радянських п’ятирічок. Відтоді економіка була запроваджена ринкова економіка, яка на думку її ідеологів була більшою мірою зорієнтована на суспільні потреби. Функції регулятора кількості й якості продукції став виконувати ринок. У результаті споживчий ринок наповнився товарами, зник дефіцит товарів, що було, як відомо, хронічною хворобою радянського суспільства. Асортимент товарів в наших супермаркетах майже не відрізняється від того, що продається в Європі. Збулася давня мрія наших людей: сьогодні можна купити практично все що завгодно. У сфері побутових послуг діє принцип: «За ваші гроші будь-які примхи». Щоправда, більшість цих товарів – іноземного, здебільшого китайського виробництва.

4). Основою капіталістичної економіки є приватна власність. В Україні швидкими темпами здійснювалися роздержавлення й приватизація промислових підприємств. На базі колгоспів і радгоспів створювалися селянські (фермерські) господарства або інші корпоративні форми господарювання – господарські товариства чи аграрні виробничі кооперативи. Була ліквідована державна монополія на засоби виробництва, сформована багатоукладна економіка На початок 2000-х рр. в Україні форму власності змінило понад ста тисяч об’єктів, унаслідок чого в державній власності залишилося менше ніж 15% підприємств. Частка приватного сектору в структурі ВВП становило близько 65%: від 40% у виробництві електроенергії до 98-99% у хімічній і легкій промисловості.

5). Кардинальні зміни відбулися в системі розподілу доходів. Якщо в радянські часи держава діяв принцип соціальної рівності, вирівнювання доходів, то в сучасній Україні була запроваджена ліберальна політика, за якої людина має необмежені можливості для зростання особистого достатку й збагачення, але й водночас втрачає низку соціальних гарантій. Так, згідно з Конституцією України кожний громадянин має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, але це не означає, що держава гарантує це. Що, в свою чергу, призвело до появи значного соціального розшарування в суспільстві. Різниця в доходах між 10% найбільш заможних і 10% найбідніших жителів України зросла за роки незалежності від 4,5 до 50 разів ф більше, що як мінімум у 10–15 разів вище, ніж у економічно розвинених країнах.

На жаль, результати економічної політики України поки важко назвати втішними. Економіка України поки навіть не спромоглася зберегти той рівень, на якому вона знаходилася до проголошення державної незалежності. За період 1965-1985 рр. національний доход в УРСР збільшився в 2,5 рази. Натомість ліберальні економічні реформи, про які йшла мова, призвели до економічного падіння, яке продовжувалося до 1999 р., коли ВВП України становив 40,8% від рівня 1990 р. Після наступив певний економічний підйом. У 2008 р. рівень ВВП України становив 74,2% від 1990 р. Потім знову падіння. У 2013 р. рівень ВВП впав порівняно з 1990 р. до 69,4%.У в 2012 р. він був на 40% нижче середньосвітового рівня. Гіршими є показники тільки в Молдові – 44%, Грузії – 45%, Сербії – 56%. По суті, відбулася деіндустріалізація країни. Багато чого, що створено край напруженою працею багатьох поколінь наших людей, зруйновано. Вітчизняна промисловість відстала не тільки від розвинених країн, але й країн так званого третього світу.

 

Зовнішня політика України

 

За радянських часів Україна, хоча й вважалася членом ООН та деяких інших міжнародних організацій, але фактично не була суб’єктом зовнішньої політики. Вона діяла в руслі політики союзної держави. Після проголошення державної незалежності українському керівництву довелося докласти чималих дипломатичних зусиль для свого міжнародного визнання. До початку 2000-х рр. Україна була визнана більш як 150 державами світу, із 140 з них Україна підтримувала дипломатичні відносини.

Основні завдання напрями зовнішньої політики України відображені в табл. 3:

 

Табл. 3. Порівняння зовнішньої політики УРСР і незалежної України

 

УРСР (СРСР)

Україна

Україна не була суб’єктом міжнародної політики. Суб’єкт – СРСР.

Україна – суб’єкт міжнародних відносин   Задачі: 1. Участь у світових міжнародних організаціях (ООН, СОТ та ін.) 2. Європейська інтеграція (вступ в ЄС, Раду Європи та ін.); 3. Євроатлантична інтеграція (вступ у НАТО, ОБСЄ та ін.); 4. Збереження добросусідських стосунків та взаємовідносин з іншими країнами; 5. Розвиток взаємовигідних економічних, торговельних, культурних стосунків з усіма країнами світу.

Започатковувавши власну зовнішню політику, Українська держава висунула завдання підвищити свою роль в міжнародній політиці, активізувати діяльність у всіх міжнародних організаціях, передусім в ООН, розширити взаємовигідне економічне, торговельне й культурне співробітництво з усіма країнами світу, зберегти дружні стосунки з країнами СНД. Однак при цьому довелося обирати з трьох можливих варіантів: 1) інтеграція в європейські структури (євроінтеграція); 2) збереження інтеграційних зв’язків з Російською Федерацією та іншими республіками СНД; 3) балансування між «Сходом» і «Заходом», т.зв. багатовекторна політика.

З трьох варіантів Україна обрала перший. Головним пріоритетом зовнішньої політики України визначена інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та євроатлантичний простір безпеки. Адже: 1). Після розпаду СРСР та світової соціалістичної системи країнам Заходу належала провідна роль у міжнародній системі, зокрема у всесвітньому економічному комплексі та міжнародних інституційних механізмах управління глобальними та регіональними процесами; 2). Країни Заходу мають досить високі життєві стандарти, розвинені демократичні інститути і традиції, відносно стабільні політичні режими. 3). Вступ до НАТО розглядається як гарантія безпеки України; 4). Європейський Союз, що утворився в 1992 р., відкриває перед Україною перспективи кращого використання переваг міжнародного поділу праці, економічного і соціального прогресу. Тож європейський та євроатлантичний вибір, який зробила політична еліта України, розглядався як важливий фактор політичної стабільності, економічного розвитку, відновлення європейської сутності України.

У таких документах, як Постанова Верховної Ради України «Основні напрями зовнішньої політики України» (1993 р.), Указ Президента України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 рр.» (2002 р.), Закон України «Про основи національної безпеки України» (2003 р.) «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (2010 р.)та ін. у якості основної мети України визначався вступ у європейські та євроатлантичні структури при збереженні добросусідських відносин з усіма сусідами. Залишаючись членом СНД, Україна виявила прагнула стати членом низки європейських організацій, передусім ЄС і НАТО.

Про бажання приєднатися до ЄС керівництво нашої країни заявило вже майже відразу після проголошення державної незалежності. Так, у 1994 р. між Україною і ЄС була підписана Угода про партнерство і співробітництво, відповідно до якої в Україні створені спеціальні урядові інституції, що опікуються євроінтеграційними процесами, розширюються економічні, політичні й культурні зв’язки між країнами.

За період 1995-2002 рр. обсяг взаємної торгівлі між Україною і країнами ЄС зріс у 2,2 рази, у тому числі експорт – у 2,4 рази, імпорт – у 2,1 рази. Україна отримала кредити від Європейського банка реконструкції та розвитку, істотно зросли надходження прямих іноземних інвестицій з Великої Британії, Нідерландів, ФРН інших європейських країн.

Україна неодноразово робила заяви про наміри стати членом НАТО. У 1997 р. Україна і НАТО підписали спільний документ «Хартія про особливе партнерство», де записано: «Україна виходить з того, що кінцевою метою її євроінтеграційної політики є вступ до НАТО як загальноєвропейської структури безпеки». Заявляючи про своє прагнення вступити в НАТО, українське керівництво виходило з того, що членство в цій організації: 1) стане гарантією її суверенітету, забезпечить гарантований захист і безпеку країни; 2) дозволить отримати доступ до системи прийняття рішень, що впливають на широкий спектр питань європейських процесів; 3) сприятиме більш повній реалізації діючого науково-технічного потенціалу; 4) забезпечить сучасне облаштування кордонів; 5) забезпечить позитивні структурні зміни в українському суспільстві, зокрема зміцнення демократії; 6) підвищить міжнародний імідж України; 7) прискорить процес прийняття в Європейський Союз; 8) допоможе вдосконаленню Збройних Сил, підвищить престиж військової служби і рівень життя військовослужбовців та їх родин.

Наміри України бути членом НАТО підкріплювалися реальними діями і кроками. У 1994 р. Україна приєдналася до Програми «Партнерство заради миру», яка була створена НАТО, для військової співпраці з державами та колишніми республіками СРСР, Центральної Азії, які не були членами Альянсу. На виконання зазначеної програми українські війська були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО військових навчань як на території України, так і за кордоном. Разом з військовими з країн-членів НАТО українські миротворці брали участь у операціях у Боснії і Герцеговині, Іраку, Кувейті, Афганістані. Україна надавала свій повітряний простір для воєнних операцій у Іраку та Афганістані. Для перевезення військових США до цих країн застосовувалися потужні літаки АН-124. Військові кораблі НАТО здійснювали візити до Севастополя. Отже, Україна постійно демонструвала свою прихильність до Альянсу і готовність стати його повноправним членом.

Керівництво НАТО, зі свого боку, неодноразово запевняло українську сторону в тому, що Україна обов’язково стане членом альянсу. Для цього лише потрібно виконати певні вимоги. Зокрема, подолати корупцію в державі; підвищити рівень життя населення; дотримуватися демократичних прав і свобод тощо.

Однак, як виявилося, більшість із зазначених завдань стали складними для української влади. Передусім не вдалося переконати в доцільності членства нашої країни в НАТО більшість українських громадян, у яких збереглася ще з радянських часів недовіра до НАТО як «агресивного блоку імперіалістичних держав».

У 1992 р. Україна стала членом Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Було започатковано участь нашої держави у міжнародній миротворчий діяльності ОБСЄ. Представники України працювали в місіях ОБСЄ в Грузії, Хорватії, Боснії і Герцеговині та в групі помічників Повноважного представника Діючого Голови в Нагірному Карабасі. Україна послідовно виступає за активізацію участі ОБСЄ у врегулюванні «заморожених» конфліктів, зокрема в Придністров’ї, Південній Осетії, Нагорному Карабаху, локалізації міжетнічних конфліктів у Киргизстані.

Спільно з українською стороною названа міжнародна інституція взяла участь у реалізації таких актуальних для нашої країни проектів, як: знищення ракетного палива «меланж», допомога у соціальній адаптації колишніх військовослужбовців, зміцнення потенціалу державних органів і громадянських організацій у сфері боротьби з торгівлею людьми, допомога особам, постраждалим від торгівлі людьми, протидія насильству в сім'ї, захист прав людини в місцях обмеження/позбавлення волі, запобігання та боротьба з корупцією, розвиток громадянського суспільства, покращення роботи органів місцевого самоврядування України тощо.

У 1995 р. Україна приєдналась до Ради Європи. При вступі до цієї організації вона зобов'язалась дотримуватись своїх загальних обов'язків згідно зі Статутом Ради Європи, а саме плюралістичної демократії, верховенства права та захисту прав людини і основних свобод усіх осіб під її юрисдикцією. Тоді Україна також погодилась виконати, у визначені терміни, ряд спеціальних зобов'язань.

Відтоді Україна підписала чимало міжнародних документів, серед яких: Європейської конвенції з прав людини, Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність погодженню чи покаранню, Рамкова конвенція про захист національних меншин, Європейської конвенції про передачу засуджених осіб Європейська конвенція про видачу правопорушників, Європейська конвенція з кримінальних справ, Конвенція про відмивання, пошук, арешт, та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом. Україна також приєдналася до Європейської хартії місцевого самоврядування. У вересні 2005 р. було завершено процедуру ратифікації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.

У своїй законотворчий діяльності Україна постійно дослухається до рекомендацій Венеціанської комісії («За демократію через право»), що є одним з підрозділів Ради Європи. Стан виконання Україною узятих при вступі до Ради Європи зобов’язань постійно контролюється Моніторинговим комітетом Парламентською асамблеєю Ради Європи. Відмічаючи позитивні зсуви у розбудові демократичного суспільства, Моніторинговий комітет РЄ тим не менш неодноразово вказував українській владі на деякі невирішені проблеми. Зокрема, на наявність корупції в органах влади, на погані умови ведення малого й середнього бізнесу, на незавершеність процесу конституційних реформ з метою встановлення чіткого поділу повноважень між виконавчою, законодавчою та судовою гілками влади.

Важливими складовими співпраці України з ОБСЄ та Радою Європи стало міжнародне спостереження за перебігом виборів у нашій країні. Україна регулярно запрошувала спостерігачів від ОБСЄ та Ради Європи на парламентські, президентські, регіональні вибори. Місії спостереження робили загалом позитивні висновки щодо виборчого процесу в Україні і вносили рекомендації щодо його подальшого вдосконалення.

Водночас, попри свій європейський вибір, українському керівництву на практиці керівництву країни протягом тривалого часу довелося постійно балансувати між «Заходом і Сходом», тобто між ЄС і США, з одного боку, Російською Федерацією і Митним Союзом, з іншого. У самій країні влада постійно шукала компроміс між вимогами різних політичних сил і прихильниками різних напрямків зовнішньої політики – західного й східного. Найбільш успішно такої багатовекторності вдавалося дотримуватися президенту Л. Кучмі. Менш вдалим виявився В. Янукович. Його спроба «узяти паузу» в євроінтеграції й призупинити підписання договору з ЄС про асоційоване членство України в ЄС в листопаді 2013 р. стала приводом для другого Майдану й повалення Януковича. Новий Президент України П. Порошенко, більшість Верховної Ради України вступ України в Європейський Союз і НАТО зробили стрижнем зовнішньої політики України.

Контрольні запитання

 

1. За яких обставин був прийнятий Акт проголошення незалежності України?

2. Які, на вашу думку, чинники сприяли перемозі на перших президентських виборах Л. Кравчука?

3. Які були об’єктивні й суб’єктивні чиники проголошення державної незалежності України?

4. Як утворився СНД, якою ви бачите його роль у розвитку міждержавних стосунків між колишніми радянськими республіками.

5. За якими напрямами здійснювалася розбудова Української держави?

6. За якими напрямами відбувалися економічні реформи 1990-х рр.? Що дали ці реформи українському народові?

7. Які основні положення Конституції України?

8. Як змінювалася форма державного правління в Україні?

9. Яким є основні завдання зовнішньої політики Україн. Як ви розумієте поняття «євроінтеграція України»?

 

Хронологічна таблиця

 

1905-1907	Перша Російська революція
1914-1918	Перша Світова війна
1917, 27 лютого	Перемога лютневої революції у Росії
1917, 4 березня	Утворення Центральної Ради
1917, 6-8 квітня	Український національний конгрес
1917, 21 червня	І Універсал Центральної Ради
1917, 16 липня	ІІ Універсал Центральної Ради
1917, 7 листопада	ІІІ Універсал Центральної ради Проголошення УНР
1918, 22 січня	ІV Універсал. Проголошення незалежності і суверенітету УНР
1918, 9 лютого	Підписання угоди між державами Центрального блоку і України в Бресті
1918, березень	Початок австро-угорської окупації України
1918, 28 квітня	Розпуск Центральної Ради
1918, 29 квітня	Проголошення генерала Скоропадського гетьманом України
	Заснування Унівеситету в Катеринославі
1918, 13 листопада	Створення Директорії
1919, 16 січня	Початок війни між УНР і РРФСР
1919, 22 січня	Злука УНР із ЗУНР
1919, 5 лютого	Вступ Червоної Армії до Києва
	Мирний договір між РРФСР і УРСР
1921-1929	НЕП
1922, 30 грудня	Створення СРСР (РРФСР, УСРР, БРСР, ЗРФСР)
1928/29-1932/33	Виконання І п’ятирічного плану
1929-1934	Проведення колективізації
1932-1933	Голод
1933-1937	Виконання ІІ п’ятирічного плану
	Початок стаханівського руху
	Карпатська Українська держава
1939, 23 серпня	Підписання Німеччиною і СРСР пакту про ненапад. Розподіл „сфер впливу”
1939, 1 вересня	Початок ІІ світової війни
1939, 15 листопада	Прийняття Верховною Радою УРСР Закону про включення Західної України до складу УРСР
22 червня 1941- 8 травня 1945	Велика Вітчизняна війна
	Перехід до обов’язкової семирічної освіти
	Святкування 300-річчя Возз’єднання України з Росією
1954, лютий	Входження Криму до складу УРСР
1956, лютий	ХХ з’їзд КПРС
	Започаткування в ООН постійного представництва УРСР
	Прийняття ХХІІ з’їздом КПРС Третьої Програми КПРС
	Початок здійснення економічної реформи
	Прийняття Конституції СРСР
	Прийняття Конституції УРСР
1985, березень	Обрання М.С. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС
1985, квітень	Квітневий Пленум ЦК КПРС, початок перебудови
1986, 26 квітня	Чорнобильська катастрофа
1989, вересень	Створення Народного Руху України за перебудову
1990, березень	Вибори до Верховної Ради УРСР
1990, серпень	Закон про економічну самостійність Української РСР
1990, 16 липня	Прийняття Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет Української РСР
1991, 17 березня	Всесоюзний референдум
1991, 19-21 серпня	Спроба здійснення державного перевороту в СРСР
1991, 24 серпня	Прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України
1991, 1 грудня	Підтвердження Акту проголошення незалежності України на республіканському референдумі, обрання Президентом України Л.М. Кравчука
1991, 8 грудня	Створення СНД
1994, березень	Вибори до Верховної Ради України
1994, липень	Вибори Президента України. Президент України Л.Д. Кучма
1995, червень	Прийняття Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України
1996, 28 червня	Прийняття Верховною Радою Конституції України
1998, 29 березня	Вибори до Верховної Ради України
1999, жовтень, Листопад	Вибори Президента України. Президент України Л.Д. Кучма
2004, жовтень	Вибори Президента України
2004, листопад-грудень	Помаранчева революція
2005, січень	Президентом України обрано В.А. Ющенка
2010, січень	Президентом України обрано В.Ф.Януковича
2014, 25 травня	Президентом України обрано П. О. Порошенка
2014, 26 жовтня	Позачергові вибори до Верховної Ради України

 

 

 

Г.Г. Кривчик

 

 

 

 

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК