Національно-демократичний рух

 

Національно-демократичний рух на Україні в II пол. XIXст. проходив в умовах жорстоких поліцейських переслідувань царизму. Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства студентська молодь Києва і Харкова створювала таємні гуртки, що пропагували необхідність боротьби проти царизму і шовінізму. Вони випускали прокламації, рукописні журнали під назвою «Гласність» у Києві і «Вільне слово» у Харкові. Повернувшись із заслання, члени Кирило-Мефодіївського товариства теж розгортають роботу. У 1861 р. ними починає видаватись в Петербурзі український журнал «Основа».

Специфічними осередками національно-визвольного руху на Україні стають напівлегальні чи нелегальні організації демократичної інтелігенції, що дістали назву «Громади». Перша така таємна громада виникла у Києві на рубежі 1860-1861 рр. Її ідеологами були Володимир Антонович, Павло Чубинський, Михайло Драгоманов. Громади також виникають в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі та інших містах. Вони підтримують зв'язки з журналом «Основа». У 1862 р. Чубинським був написаний вірш «Ще не вмерла Україна», що закликав українців до боротьби за волю і який був із захопленням зустрінутий українською громадськістю. Незабаром до нього М.Вербицьким була написана музика. Ця пісня стала всенародною, гімном для борців за визволення українців від російсько-польсько-австрійського гноблення. Поступово громади об’єднувались в єдину загальнодемократичну організацію.

Царизм вживав заходи по придушенню національно-демократичного руху. Поряд з переслідуванням членів громад в 1863 р. міністром внутрішніх справ Валуєвим був виданий циркуляр, яким заборонялось друкування українською мовою шкільних підручників, науково-популярних і навіть релігійних творів. Цю заборону Валуєв «обґрунтовував» тим, що ніби ніякої окремої української мови не було, немає тому, що і бути не може. А через 13 років сам цар підписав Емський указ, яким не тільки заборонялось друкування українською мовою книжок, але й ввозити їх з-за кордону. На Україні також заборонили читання лекцій українською мовою, театральні вистави і навіть співати в школах українські пісні. Хоча, правду кажучи, якихось особливих переслідувань з боку царизму за порушення зазначених указів не було.,

Скориставшись цим, всупереч заборонам в 1860-1890 рр. громади розгорнули велику культурно-демократичну діяльність. Створене Південно-західне товариство видавало українські пісні. Громади займались розвитком земського і міського самоврядування, всюди зміцнюючи українство, захищаючи основи національної культури і ідеології. Вони навіть переносили свою діяльність за межі царської Росії. В кінці 1880-х роках виникли гуртки так званих свідомих українців, що намагались перетворити український культурний рух в політичний. У 1897 р. на основі об’єднання 20 українських громад В.Антонович і О.Кониський заснували Загальну Українську Безпартійну Організацію. Вона відкрила видавництво «Вік» і допомагала переслідуваним царизмом революціонерам.

Австро-Угорську імперію населяли десятки народів, що мали різні мови, історичні корені, рівень культурного розвитку. Відчуваючи постійну загрозу її розпаду, австрійська влада мусила піти на деякі поступки у національному питанні. Вона дещо лібералізувала політичний режим у імперії. Політичні права одержали й українці, які отримали право обирати депутатів загальноімперського парламенту і крайового сейму, видавати журнали, газети тощо. У Львові в 1868 р. було утворене культурно-просвітницьке товариство «Просвіта», яка відіграла значну роль в розвитку самосвідомості західних українців. У 1873 р. у Львові виникло літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке видавало журнали та книжки. На його базі в 1892 р. було засновано Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ), яке мало мету об’єднати діяльність усіх вчених України і видавало наукові збірники. Михайло Грушевський у НТШ очолював історико-філософську секцію. Завдяки його і Івана Франка клопотанням у Львові було створено Всеукраїнський культурний центр.