Системне управління організацією як процес поєднання функціонального, процесного та ситуаційного підходів

 

Принципи системності розглядають сучасну організацію, насамперед, як соціально-економічну систему, яка має специфічні, властиві тільки їй особливості.

Сутність функціонального підходу до менеджменту полягає в тому, що потреба розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для задоволення потреби. Після встановлення функцій створюються кілька альтернативних об'єктів для їх виконання і обирається той з них, що вимагає мінімум сукупних витрат за життєвий цикл об'єкта на одиницю його корисного ефекту.

При застосуванні функціонального підходу абстрагуються від об'єктів, що виконують подібні функції, начебто вони не існують, чи від майбутніх потреб. Цей підхід повинен застосовуватися в сукупності з відтворювальним підходом, тому що для задоволення потреб потрібно створити фізичний або якийсь інший об'єкт.

Функціональний підхід реалізується в методах функціонально-вартісного аналізу (ФВА). Функціонально-вартісний аналіз – метод системного дослідження об'єктів (виробів, процесів, структур тощо), спрямований на оптимізацію співвідношення між корисним ефектом і сукупними витратами ресурсів за життєвий цикл об'єкта, який застосовується за призначенням.

Сьогодні до управління застосовується в основному предметний підхід, коли вдосконалюється існуючий об'єкт. Наприклад, технічна система вдосконалюється шляхом доробки існуючої системи за результатами маркетингових досліджень, аналізу науково-технічного прогресу в даній сфері, зауважень і пропозицій споживачів. Тому на практиці перед конструкторами ставиться завдання досягти за найважливішими показниками якості об'єкта світового рівня.

Процесний підхід був вперше запропонований прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися визначити функції менеджменту. Проте вони розглядали ці функції як незалежні одна від одної. На противагу цьому процесний підхід розглядає функції управління як взаємопов'язані.

Управління розглядається як процес, оскільки робота по досягненню цілей за допомогою інших - це серія неперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких також є процесом, називають управлінськими функціями. Сума всіх функцій є процесом управління.

Процесний підхід до управління відбиває прагнення теоретиків і практиків менеджменту інтегрувати усі види діяльності за рішенням управлінських проблем у єдиний ланцюжок, розірваний внаслідок ''надмірного захоплення" функціональним підходом, при якому кожна з функцій розглядається поза зв'язком з іншими. При цьому увага фокусується на взаємозв'язку окремих дій, кожна з яких, у свою чергу, є процесом. Таким чином, управління представляються як управлінські функції, що динамічно змінюються в просторі і часі, які пов'язані між собою. Метою їх є вирішення проблем і завдань організації.

Новий підхід у дослідженнях і в системі підготовки управлінських кадрів проявився в перенесенні акценту на вивчення дійсних умов, конкретної ситуації, в якій перебуває та чи інша фірма, і розробку на цій основі специфічної, унікальної, якщо це необхідно, організаційної структури, що відповідає конкретним умовам і вимогам. Ситуаційний підхід до менеджменту показаний на рисунку 3.4.

Через ситуаційний підхід реалізується принцип адаптивності, що є основним принципом стратегічного управління. Його суть полягає в тому, що всі внутрішньоорганізаційні побудови (культура організації, оргструктура, система планування тощо) є реакцією організації на відповідні зміни в зовнішньому оточенні і деякі зміни у внутрішньому середовищі.

Наприклад, якщо зовнішнє середовище відносно стабільне, керівництво організації прагне до більшої централізації управління, створення твердої організаційної структури управління, орієнтованої на управлінський контроль по всьому технологічному ланцюжку. Коли зовнішнє оточення нестабільне й у ньому відбуваються постійні зміни, що містять у собі небезпеку і несуть нові можливості для організації, керівництво змушене більше думати про проблему виживання організації, більшої гнучкості системи управління. Організаційні структури стають більш децентралізованими, гнучкими, що дозволяють швидко й адекватно реагувати на зміни, що відбуваються.

 

 

 

Рис. 3.4. Ситуаційний підхід до менеджменту

 

Різні підходи до моделювання й оцінки ефективності управління підприємством визначають і різні моделі підприємства. "Механістична" модель розглядає підприємство як механізм, який являє собою комбінацію основних виробничих факторів, засобів виробництва, робочої сили, сировини і матеріалів, як машину для реалізації цілей її творців. Теоретичною базою цього підходу є положення школи наукового управління (Ф. Тейлор, М. Вебер). Велике значення при цьому надається аналізу техніко-економічних зв'язків і залежності різних факторів виробництва. А завдання менеджменту при цьому підході полягає насамперед утому, щоб найкращим чином згрупувати всі частини системи і тим самим домогтися максимальної ефективності при досягненні мети.

"Гуманістична" модель представляє підприємство як колектив людей, які виконують спільну роботу на принципах розподілу і кооперації праці, при цьому найважливішим фактором продуктивності є людина як соціальний діяч. Елементами моделі є такі складові, як увага до працюючих, їх мотивація, комунікації, участь у прийнятті рішень. Завдання керівників полягає в регулюванні відносин між працівниками, координації процесів виконання конкретних завдань і ви­робничих планів шляхом особистого і безпосереднього впливу на співробітників. За критерій ефективності управління береться підвищення продуктивності праці за рахунок удосконалення людських ресурсів, тобто вважається, що якщо всі внутрішні процеси, які пов'язані з персоналом, управляються належним чином, то на підприємстві не виникає проблем з досягненням намічених цілей з випуску продукції, прибутку, доходів тощо.

Ці два підходи, незважаючи на принципові відмінності, мають одну спільну рису – і в першому, і в другому випадку передбачається, що цілі організації однозначно визначені і приймаються всіма учасниками управлінської діяльності. При цьому вдосконалення системи управління зводиться до вирішення деякої інженерної задачі:

1. Існує бажаний стан системи S₁ який відомий.

2. Існує дійсний стан системи S₀.

3. Існують альтернативні шляхи переходу із S₀ в S₁.

4. Завдання аналітика полягає в тому, щоб визначити найкращі шляхи переходу S₀ в S₁.

На відміну від цього, який називають "жорстким" системним підходом, "м'який" системний підхід виходить із необхідності враховувати різноманітні та різнопланові інтереси акціонерів і менеджерів, робітників і їхніх сімей, постачальників і покупців продукції підприємства, органів влади та некомерційних партнерів, тобто всіх тих, хто так чи інакше зацікавлений в існуванні підприємства. Такий підхід практично означає прийняття за основу стратегію обмеженої оптимізації, при якій досягнення будь-якої однієї мети обмежується вимогою виконувати й інші цілі на належному рівні. Критерієм ефективності управління при цьому є здатність підтримувати певний баланс між такими різними цілями, як обсяг продаж, прибуток, доходи, інтереси персоналу і покупців, захист навколишнього середовища тощо.