Психоаналітичний напрямок в соціальній психології

Психоаналітична теорія базується на уявленні, згідно якого люди є складними енергетичними системами. У кожної людини є певна обмежена кількість енергії, яка підтримує психічну активність. Фрейд стверджував, що будь-яка активність людини (мислення, пам'ять, уявлення) визначається інстинктами. Вплив останніх на поведінку може бути як прямим, так і непрямим, замаскованим.

У пошуках розгадки внутрішньої природи людини Фрейд звертаєть­ся до дитинства. Він робить акцент на тому, що переживання ран­нього дитинства відіграють критичну роль у формуванні дорослої людини. "Психоенергетична людина" формується в ранньому дитинстві. У спробах вирішити конфлікт між інстинктами і безкомпромісною реальністю у неї в цей період формується "его" - опосе­редковане кільце між соціальними обмеженнями та інстинктами. Лю­дина знаходиться не тільки у постійному внутрішньому, але й зовнішньому конфліктові зі своєю групою і суспільством, які, в свою чергу, виникають як результат відтворення лібідних зв'язків індив­іда зі своїми батьками. Сім'я е прототипом для всіх наступних со­ціальних зв'язків, а батьки - прообразом майбутнього лідера. Со­ціальні інститути - це засіб захисту людини від його власних агре­сивних, ворожих, безсвідомих імпульсів. Поведінка людини детер­мінується скоріше генетичними та історично попередніми умовами, ніж актуальною ситуацією. Вона регулюється розподіленням пси­хічної енергії в системі особистості.

Соціально-психологічні теорії, що побудовані на психоаналітичній моделі, виділяють якийсь один аспект цієї концепції. Наприк­лад, Біон розглядає групу як аналог індивіда і наділяє її власними потребами і мотивами (Ід), цілями, механізмами їх досягнення (Его) і межами дії (Супер-Его). Вона проходить на різних етапах через кон­флікти, які пов'язані з особливостями розвитку.

Думка про те, що індивід проектує на групу свій досвід стосунків у сім'ї, лежить в ос­нові тримірної теорії міжособистісних відносин Шутца.

Психогенний вплив є наслідком: а) фізичного впливу на мозок індивіда, в результаті якого спостерігається порушення нормальної нервово-психічної діяльності (наприклад, людина отримує травму головного мозку, в результаті якої вона втрачає можливість раціонально мислити, у неї пропадає пам'ять і т.п.) або надмірного впливу таких факторів, як звук, світло, температура та ін., які через певні фізіологічні реакції призводять до зміни психічного стану людини; б) шокуючого впливу навколишніх умов або якихось подій (наприклад, картин масових руйнувань, численних вбивств і т.д.) на свідомість людини, в результаті чого вона не в змозі раціонально діяти, знаходиться у стані афекту або депресії, впадає в паніку і т.п.

Психологічний вплив — соціально-психологічна активність одних людей (у різних формах і різними засобами), спрямована на інших людей або їх групи з метою зміни психологічних характеристик особистості (поглядів, думок, відношення, ціннісних орієнтації, настроїв, мотивів, установок, стереотипів поведінки), групових норм, суспільної думки або переживань людей, що опосередковують їх діяльність і поведінку.

Види психологічного впливу: інформаційно-психологічний, психогенний, психоаналітичний, нейролінгвістичний, психотронний, психотропний.

Інформаційно-психологічний (інформаційно-пропагандистський, ідеологічний) вплив — це вплив словом, інформацією. Психологічний вплив такого типу ставить своєю основною метою формування у людей певних соціальних ідей, поглядів, уявлень, переконань, одночасно викликаючи в них позитивні або негативні емоції, почуття і навіть бурхливі масові реакції.

Психогенний вплив є наслідком:

а) фізичного впливу на мозок індивіда, в результаті якого спостерігається порушення нормальної нервово-психічної діяльності (наприклад, людина отримує травму головного мозку, в результаті якої вона втрачає можливість раціонально мислити, у неї пропадає пам'ять і т.п.) або надмірного впливу таких факторів, як звук, світло, температура та ін., які через певні фізіологічні реакції призводять до зміни психічного стану людини;

б) шокуючого впливу навколишніх умов або якихось подій (наприклад, картин масових руйнувань, численних вбивств і т.д.) на свідомість людини, в результаті чого вона не в змозі раціонально діяти, знаходиться у стані афекту або депресії, впадає в паніку і т.п.

Чим менш підготовлена людина до психотравмуючих впливів навколишньої дійсності (як соціальних, так і фізичних), тим більш різко виражені її психічні травми, що одержали назву психогенних втрат.

Психоаналітичний (психокорекційний) вплив — це вплив на підсвідомість людини терапевтичними засобами, особливо в стані гіпнозу або глибокого сну.

Нейролінгвістичний вплив (нейролінгвістичне програмування) — вид психологічного впливу, що змінює мотивацію людей за рахунок введення в їх свідомість спеціальних лінгвістичних програм.

Психотронний (парапсихологічний, екстрасенсорний) вплив — це вплив на інших людей, що здійснюється шляхом передачі інформації через позачуттєве (несвідоме) сприйняття.

Психотропний вплив — це вплив на психіку людей за допомогою медичних препаратів, хімічних або біологічних речовин.

Стосовно впливу групи на індивіда, розрізняють, як вже було зазначено, нормативний та інформаційнийвплив. Інформаційний вплив здійснюється в ситуації, коли людина прагне отримати деяку інфор­мацію, нестачу якої вона відчуває, для формування власної стратегії поведінки. Коли потреба в такій інформації стає особливо гострою, поведінка інших буде цінним джерелом інформації. Нормативний вплив - це вплив на особистість соціальних (гру­пових) норм, в ситуації, коли вона змушена підпорядковуватись цим нормам, щоб бути прийнятою, а не відкинутою суспільством (групою).

Форми психологічного впливу: індивідуально-специфічний, функціонально-рольовий, неспрямований, спрямований (прямий, непрямий).

Індивідуально-специфічний вплив суб’єкта полягає в передачі (або нав'язуванні) людям (об’єктам впливу) ще не освоєних ними зразків особистісної або іншої активності, в яких виражаються його (суб’єкта впливу) індивідуально-психологічні характеристики (доброта, товариськість або, навпаки, недоброзичливість, егоїзм і т.п.).

Функціонально-рольовий вплив суб'єкта — це така форма здійснення їм своїх функцій і взаємодії з іншими людьми, яка виражається в нав'язуванні іншим людям (об’єктам впливу) соціальних цінностей і вчинків, способів поведінки, що задаються тими цілями, яки він (суб’єкт впливу) переслідує, і обумовлені тією соціальною роллю, що він виконує.

Спрямований вплив суб'єкта — це такий вплив, що орієнтований на конкретних людей або їх конкретні особистісні якості і соціально-психологічні особливості.

Неспрямований вплив —це вплив, не націлений на конкретний об'єкт.

Прямий вплив — це безпосередній вплив самого суб'єкта або його особистісних якостей, спрямований на інших людей.

Непрямий вплив — вплив, спрямований не безпосередньо на об'єкт, а на його навколишнє середовище.

Механізми психологічного впливу: переконання, навіювання, зараження, наслідування, гіпноз.

Переконання — це логічно аргументований вплив на раціональну сферу свідомості людей. Метою переконання є створення, посилення або зміна поглядів, думок, оцінок, установок у об'єкта впливу для того, щоб він прийняв точку зору переконуючого і керувався нею у своїй діяльності та поведінці.

Важливою особливістю переконання є те, що ефективність переконуючого впливу буде залежати від міри зацікавленості в цьому людини, на яку спрямований даний вплив (об’єкта). Іншими словами, переконати людей у чомусь можна лише в тому випадку, якщо вони прагнуть зрозуміти й усвідомити спрямовану їм інформацію, обдумати й оцінити відповідність ваших аргументів висновкам, а висновків — їх власному життєвому досвіду і при достатній або очевидній відповідності всіх складових — погодитися з ними.

Навіювання — це механізм впливу на свідомість особистості або групи людей, заснований на некритичному (і часто неусвідомленому) сприйнятті інформації. Аргументація тут часто заміняється констатацією того, що прагнуть довести до об’єкта. Цим, зокрема, навіювання відрізняється від переконання. У процесі сприйняття інформації, що подається таким чином, діяльність мислення послабляється і мозок людини (об’єкта) працює тільки на сприйняття і запам'ятовування. Найважливішою особливістю навіювання (на відміну від переконання) є його спрямованість не на логіку і розум людини, не на її здатність мислити і міркувати, а на готовність одержати розпорядження, інструкцію до дії. Саме тому навіювання не потребує системи логічних взаємозалежних доказів і глибокого усвідомлення змісту інформації, що повідомляється.

Зараження — це соціально-психологічний механізм впливу, який проявляється в тому, що люди (особливо у складі групи) схильні несвідомо піддаватися впливу емоційних настроїв оточуючих в умовах безпосереднього контакту з ними. Зараження здійснюється через передачу психологічного настрою, почуттів і пристрастей. Ефективність дії цього механізму визначається не тільки силою емоційного заряду, але і самим фактом безпосереднього контакту між людьми. В основі цього феномену лежать механізми емпатії, прагнення до соціального прийняття (приналежності до групи), соціального схвалення, циркулярна реакція та ін.

Наслідування — спосіб засвоєння традицій, норм поведінки — механізм свідомого або несвідомого відтворення дій і вчинків іншої людини (суб'єкта психологічного впливу), зокрема її рухів, манер, інтонацій і т.д.

Гіпноз — несвідоме сприйняття інформації в процесі сну.

Методи психологічного впливу:інформування, приклад, заохочення, примушування, вплив технічними засобами.

Способи і прийоми психологічного впливу:демонстрація, дезінформація, маніпуляція, поширення слухів і міфів, залякування.

Психологічні (міжособистісні) відносини — це суб'єктивні зв'язки, що виникають в результаті взаємодії людей і супроводжуються різними емоційними та іншими переживаннями (симпатіями й антипатіями) індивідів, що беруть в них участь. Виділяють наступні види міжособистісних відносин: відносини знайомства, приятельські, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні.Дана класифікація заснована на декількох критеріях: глибині відносин, вибірковості у виборі партнерів, функції відносин.

Психологія відносин

Засновниками психології відносин у Росії є Олександр Федорович Лазурський (1874-1917) і його учень і послідовник Володимир Миколайович М’ясищєв (1893-1973).

На думку О.Ф.Лазурського, відносини є системоутворюючим фактором структури особистості. Характеризуючи особистість як складне ціле, він розділив її прояви на два роди: ендопсихічні та екзопсихічні.

Ендопсихіка — це сукупність усіх взаємопов`язаних і взаємозалежних психічних елементів і функцій. Це внутрішній механізм людської особистості.

Екзопсихіка визначається відношенням особистості до зовнішніх об'єктів, до середовища; це природа, матеріальні речі, інші люди, соціальні групи, наука, мистецтво, релігія, духовне життя самої людини.

На думку Лазурського, існує сім характеристик відносин, і вони є базовими. Це:

§ модальність відносин — відповідно до даного критерію, відносини можуть бути позитивними, негативними, нейтральними (індиферентними);

§ ступінь інтенсивності відносин;

§ якісні особливості відносин;

§ рівень розвитку і диференційованості відносин;

§ рівень свідомості відносин;

§ рівень культурності форм відношення або його здійснення (пізніше В.М.М’ясищєвим дана характеристика була трансформована в таке поняття, як форма поводження);

§ широта або обсяг відношення, тобто кількість об'єктів, що викликають (привертають) інтерес людини.

Розробку концепції психології відносин продовжив В.М.М’ясищєв.

Він розробив одне з найважливіших у вітчизняній психології принципових положень теорії особистості. Відповідно до його точки зору, «...система суспільних відносин, у яку виявляється включеною кожна людина з часу свого народження і до смерті, формує її суб'єктивні відношення до всіх сторін дійсності. І ця система відносин людини до навколишнього світу і до самої себе є найбільш специфічною характеристикою особистості, більш специфічною, ніж, наприклад, ряд інших її компонентів, таких як характер, темперамент, здібності».

Сама по собі діяльність може виявитися нейтральною для формування основних психічних якостей, що складають моральне ядро особистості, якщо між її учасниками не організовані відносини, які вимагають співтворчості, співробітництва, взаємодопомоги, якщо не відбувається постійного «підкріплення» ходу діяльності провокуванням взаємовідносин, що спонукують до моральних вчинків.

На думку М’ясищєва «"дефектні" відносини, у які може виявитися включеною людина, ведуть до відхилень у формуванні особистості. І навпаки, соціально і педагогічно нормальні відносини розвивають морально і психологічно здорові якості, що складають структуру особистості».

Відносини являють собою системоутворюючу якість особистості. У розвинутому вигляді вони представляють цілісну систему індивідуальних, вибіркових, свідомих зв'язків з різними сторонами об'єктивної дійсності.

Досліджуючи відносини, можна зрозуміти пізнавальні, вольові, емоційні процеси, темперамент, здібності і характер людини. Відносини людини визначають рушійні сили особистості, що виражаються у цілях і задачах, які вона сама собі ставить.

У системі відносин центральне місце займають відношення людини до суспільства, спільноти, колективу, групи, до самої себе.

Для розуміння особистості важливий характер домінуючих відносин, що змінюються за ступенем або рівнем розвитку. Рівні розвитку системи відносин визначаються:

§ рівнем відносин особистості (ідейний, конкретно-особистий, вітальний);

§ порівняльною роллю суспільно-колективістських та індивідуально-егоїстичних тенденцій у взаємовідносинах з людьми;

§ вибірково позитивним або негативним характером відносин до тих або інших об'єктів у тій або іншій формі діяльності.

На цих підставах виділяється три рівні в розвитку системи відносин. Так, нижньому рівню відповідає примітивний, вітальний, ситуативно обумовлений характер відносин (потягів). Середньому рівню відповідає перевага відносин конкретно-особистого характеру, особистої симпатії, антипатії, безпосереднього утилітарного інтересу або розрахунку. Вищому рівню відповідає перевага ідейних відносин-переконань, свідомості обов`язку, суспільно-колективістських мотивів. В міру підвищення рівня відносин зростає їх соціальність.

Система відносин утворюється в результаті розвитку, виховання і самовиховання людини. Подальший розвиток концепції відносин було почато Борисом Федоровичем Ломовим (1927—1989).

На думку Б.Ф.Ломова, для розкриття об'єктивної підстави психічних властивостей особистості необхідний аналіз відносин «індивід — суспільство». У цій системі в якості такої підстави виступають суспільні відносини.

Особистість як член суспільства «необхідним чином включена (усвідомлює вона це чи не усвідомлює) у систему суспільних відносин. Її мотиви, прагнення, установки, звички, симпатії й антипатії залежать від того, яке її об'єктивне відношення до виробництва, обміну і споживання, які громадянські права вона має, як включена в політичне та ідеологічне життя суспільства».

У життєдіяльності особистості суспільні відносини виявляються в різноманітних формах. Це особисті і міжособистісні відносини, взаємовпливи і взаємні дії, сприяння і протидії, вчинки, участь у соціальних подіях, професійна і непрофесійна діяльність, пряме і непряме спілкування і т.д. і т.п. У всіх цих включеностях у суспільні відносини особистість виступає як соціальна якість індивіда. Проявами цієї якості є дії, вчинки; інтелектуальні, емоційні і вольові психологічні властивості людини.

Процес взаємодії особистості і системи суспільних відносин здійснюється шляхом соціалізації й індивідуалізації особистості. Соціально-психологічні якості особистості особливо чітко виявляються в її спрямованості. На думку Ломова, спрямованість виступає як системоутворююча властивість особистості, що визначає її психологічний склад. Відносини особистості з іншими людьми відбиваються у її потребах, починаючи від потреб у матеріальних умовах життя, включаючи потреби в діяльності, пізнанні, спілкуванні, а також у способі задоволення цих потреб. На базі потребнісно-мотиваційної сфери формуються життєві цілі особистості, концепція її власного майбутнього. Особливе значення для соціальної психології особистості мають ідеї Б.Ф. Ломова про суб'єктивні відносини.

Ці відносини відображують те, як особистість відноситься до тих або інших подій і явищ світу, у якому вона живе. У даному випадку мова йде про ціннісні орієнтації, прихильності, симпатії, антипатії, інтереси та ін., тобто про те, у чому виражається суб'єктивна позиція особистості, її упередженість, оцінка подій та осіб, що беруть участь у них. Суб'єктивні відносини є інтегральними властивостями особистості і виступають у ролі основи її суб'єктивного світу.

Суб'єктивні відносини особистості формуються і виявляються насамперед як відношення до людей. Відносини до всіх інших сфер дійсності опосередковуються ними.

Полем формування суб'єктивних відносин виступають предметна діяльність, спільна діяльність і спілкування. Виступаючи як форма відображення взаємодій і взаємовідносин людей та їх регулятор, суб'єктивні відносини є сутнісною характеристикою соціальної психології особистості.

Відповідно до комплексної теорії Б.Г.Ананьєва, у вивченні людини як особистості особливо виділяється:

§ статус особистості, тобто її положення в суспільстві (економічне, політичне, правове і т.д.);

§ суспільні функції, здійснювані особистістю в залежності від цього положення й історичної епохи;

§ мотивація її поведінки і діяльності в залежності від цілей і цінностей, що утворюють внутрішній світ;

§ світогляд і вся сукупність відносин особистості до навколишнього світу (природи, суспільства, праці, інших людей, самої себе);

§ характер і схильності.

Уся ця складна система суб'єктивних властивостей і якостей людини, її соціально-психологічних феноменів визначає її діяльність і поведінку.

Основу динамічної структури особистості складає система соціальних взаємозалежностей людини.

Б.Г.Ананьєв вважав, що структура особистості будується за двома одночасно діючими принципами:

§ субординаційним, або ієрархічним, при якому більш складні або більш загальні соціальні властивості особистості підкорюють собі більш елементарні і приватні соціальні і психофізіологічні властивості;

§ координаційним, при якому взаємодія здійснюється на паритетних засадах, що допускають ряд ступенів свободи для координуємих властивостей, тобто відносну автономію кожної з них.

Необхідність вивчення особистості в системі соціальних зв'язків і відносин, на думку Б.Г.Ананьєва, обумовила те, що історичні, соціологічні і соціально-психологічні дослідження особистості складають єдиний і основний шлях її вивчення, що визначає власне психологічне дослідження.

Психологія народів і мас

Особливістю теорій, які отримали назву "психологія народів і мас" була загальна їх проблематика: масовидні явища, великі соціальні групи людей, механізми масового впливу та інші соціальні явища "крупного калібру". Г.М.Андрєєва називає цей етап розвитку со­ціальної психології описовим, тобто теорії цього періоду за типом дос­лідження були споглядальними, містили загальні оцінки і прогнози.

Масові явища завжди привертали увагу політиків, представників громадської думки. На зломі ХІХ-ХХ ст. (це була епоха масових рухів, революційного настрою мас) предметом ретель­ного вивчення багатьох вчених різних країн стали явища навіюван­ня, наслідування, поведінки особистості в натовпі, взаємодії лідера та маси. Найбільш відомими роботами з цієї проблематики є робо­ти французьких дослідників Г.Тарда і Г.Лебона.

Так, Г.Лебон (1841 -1931) у своєму бестселері "Психологія народів і мас" виокремлює такі чинники, що зумовлюють напрямок суспіль­ного руху: душа раси, вплив вожаків, наслідування, навіювання і взає­мне зараження. "Психічна інфекція" - це ключове поняття, яким Г.Лебон визначає психологічний механізм взаємодії мас. Головними ознаками маси, на думку Лебона, є знеособленість, втрата інтелекту та особистої відповідальності, домінування почуттів.

Французький психолог С.Московічі так визначає сутність вчення Г.Лебона:

1. Натовп в психологічному смислі являє собою людей, які наділені людською спільністю, а не просто зібраних в одному місті.

2. Індивід діє, як і маса, але перший - свідомо, друга - неусвідомлено, оскільки свідомість індивідуальна, а безсвідоме колективне.

3. Натовп є консервативним, не дивлячись на його революційний образ дій. Він завжди закінчує відбудовою того, що руйнували, так як для цих людей (як і для всіх, хто знаходяться у стані гіпнозу), минуле є більш значущим, ніж сучасне.

4. Маси, якими б не була їх культура, доктрина або соціальне становище, потребують вождя. Він переконує їх не за допомогою доводів розуму чи сили, а як гіпнотизер - своїм авторитетом.

5. Пропаганда (або комунікація) має ірраціональну основу, колективні переконання і такий інструмент, як навіювання. Більша частина наших дій є наслідком переконань. Критичний розум, відсутність переконання і пристрасті є перешкодами до дії. Навіювання може їх подолати, саме тому пропаганда, що адресована ма­сам, повинна використовувати мову алегорій - енергійну і образну, з простими і владними формулюваннями.

6. Політика, ціллю якої є управління масами (партією, класом, нацією), за необхідності не є сторонньою до фантазії. Вона повинна спиратись на якусь вищу ідею (революції, батьківщини), яку втілю­ють і врощують у свідомість кожної людини маси, поки не навіють її. Згодом вона перетворюється в колективні образи і дії.

Концепція натовпу Лебона ґрунтується з ідеї його аномальності, яка асоціюєть­ся або з хворобою, або зі злочинністю, і в кращому випадку допус­каються пом'якшуючі обставини.

Зазначимо, що сучасні дослідники зовсім інакше тлумачать поняття натовпу, соціальних рухів, аудиторій і суспільних інституцій. Але вже тоді, в кінці XIX ст., французьким соціологом Габріелем Тардом (1843-1904) була проведена диференціація між натовпом і пуб­лікою. Якщо перше мало на увазі фізичні контакти і обмеженість місця у натовпі, то друге означало, що публіка не знаходиться у просторовій близькості і може створювати "суспільну думку" зав­дяки сучасним засобам комунікації.

У 1990 році вийшла робота Г.Тарда "Закони наслідування", в якій він визначив основні положення соціальної психології. Тард порівнював суспільство з мозком, клітиною якого є свідомість окремої людини. Він вважав суспільство продуктом взає­модії індивідуальних свідомостей через передачу людьми один од­ному і засвоєння ними уявлень, переконань, бажань, намірів та ін. Виходячи з цього, він поставив своєю ціллю створити науку - со­ціальну (колективну) психологію, яка повинна вивчати взаємодію індивідуальних свідомостей. Суспільні процеси Тард пояснював виключно дією механізму наслідування, на якому будуються людські взаємини. Задача науки полягала у вивченні законів наслідування, завдяки яким суспіль­ство, з одного боку, підтримує своє існування в якості цілісності, з іншого - розвивається завдяки виникненню і розповсюдженню в різних галузях життя винаходів. Винаходи - це акт індивідуальної творчості. Саме вони створили мову, господарство, державу, релі­гію тощо. Акти творчості і наслідування діють подібно колам на воді: нові винаходи - нові хвилі наслідування. Задача науки полягає у вивченні законів наслідування, завдяки яким суспільство підтри­мує своє існування.

Ідеї Г.Тарда, Г.Лебона знайшли розуміння у З.Фрейда, який виклав свої погляди на соціально-психологічні явища у групах в роботі "Масова психологія і аналіз людського "Я". З.Фрейд актив­но використовував положення психології мас Г.Лебона. Для нього велику роль в соціальному устрої світу відігравало навіювання, наслідування, підпорядкування лідеру (вожаку), неусвідомлені колективні уявлення.

В концепції "психології мас" маса протиставляється вождю, еліті, лідеру, які здатні навести порядок у масі, повести її за собою.

Розглядаючи натовп як сліпу, некеровану силу, Г.Тард, Г.Лебон, З.Фрейд шукали шляхи перетворення його на таку спільноту, яка позбулася б своїх негативних руйнівних сил. Окрім волі, інте­лекту, свідомості лідерів вони бачили й інші можливості подолати суперечності між індивідом і суспільством. Так, ефективним засо­бом корегування психічних дефектів натовпу вони вважали його організацію, об'єднання в групу.

Ідея наслідування як основи соціального життя в кінці XIX – на початку XX ст. була дуже поширеною. Відомий російський психо­лог і фізіолог В.М.Бехтерев теж відводив механізмові наслідуван­ня суттєву роль у своїх наукових поглядах.

Один з видатних соціальних психологів Болдуін сприяв широкому розповсюдженню ідеї наслідування в США. Для нього насліду­вання виступало основою всякого навчання. Ця ідея набула нового і стійкого звучання в теоріях необіхевіоризму, потім - соціобіхевіоризму, що розглядав наслідування моделі як основний шлях со­ціального научіння (А.Бандура).

Психотронний (парапсихологічний, екстрасенсорний) вплив — це вплив на інших людей, що здійснюється шляхом передачі інформації через позачуттєве (несвідоме) сприйняття.

Психотропний вплив — це вплив на психіку людей за допомогою медичних препаратів, хімічних або біологічних речовин.

Психофізіологічний ефект— це зміна психофізіологічних реакцій і станів людини в присутності інших людей (підсилюється потовиділення, прискорюється дихання, підсилюються м'язові скорочення, підвищується тиск крові і частота пульсу). Чим більш значуща ситуація групової взаємодії і більш значущі навколишні люди, тим яскравіше виражений психофізіологічний ефект.

ПУБЛІКА — велика група людей, що має спільні епізодичні інтереси, піддана єдиній емоційно-свідомій регуляції на основі спільних загальнозначущих об'єктів уваги (учасники мітингу, демонстрації, слухачі лекції). Різні екстремальні явища можуть викликати її емоційно-імпульсивну реакцію на основі психічного зараження.

Р

Реальні групи — групи, у яких люди постійно знаходяться в повсякденному житті і діяльності.

Респондентна поведінка —це реакція, що викликається стиму­лом, який передує першій у часі. Наприклад, звуження або розши­рення зіниці у відповідь на світлову стимуляцію. В цьому прикладі взаємовідношення між стимулом (зменшення світлової стимуляції) і реакцією (розширення зіниці) є довільним і спонтанним і відбу­вається завжди. Така респондентна поведінка пов'язана з рефлек­сами, які включають автономну нервову систему. Респондентна поведінка - це скіннерівська версія павлівського, або класичного зумовлювання.

Референтна група— група, цілі, прагнення і цінності якої розділяє дана людина, прагне бути причетною до неї, наслідувати форму поведінки та ін.

Рефлексія — вміння бачити ситуацію очима партнера; це механізм самопізнання в процесі взаємодії, в основі якого лежить здатність людини уявляти собі те, як вона сприймається партнером по спілкуванню.

С

Система групо­вих очікувань (експектацій) — це певна сукупність уявлень про те, як повинен поводитись той або інший член групи в певній ситуації.

СІМ’Я: 1)соціально-психологічна спільнота (мала група), члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю; 2) соціальний інститут - історично конкретна система взаємин між подружжям, батьками і дітьми - соціальна необхідність якого обумовлена потребою суспільства у фізіологічному і духовному відтворенні населення.

Говорячи про сім’ю як малу групу, необхідно визначити її кількісний склад (структуру), що лежить в основі більшості типологій сім’ї.

За кількістю шлюбних партнерів розрізняють моногамну сім’ю (один чоловік і одна дружина) і полігамну. Остання має два варіанти: поліандрія (многомужество) і полігінія (багатоженство).

Більшість дослідників сходяться в думці про те, що полігамні форми сім’ї історично передували її сучасному типу, причому існувала значна історико-культурна, етнічна, релігійна їх специфіка. Моногамна сім’я - утворення, що виникло порівняно недавно. Її розвиток, як переконливо було показано Ф.Энгельсом, тісно пов'язаний з встановленням інститутів приватної власності і держави.

У зв'язку зі значним збільшенням розлучень і повторних шлюбів в індустріально розвинутих країнах усе частіше говорять про послідовну моногамію, що означає, що в кожен даний момент часу чоловік (жінка) є одруженим з одним партнером, однак протягом життя таких шлюбних союзів у нього (неї) нараховується більше одного.

За кількістю поколінь, представлених у сім’ї, виділяють:

а) складну (розширену) сім’ю,в якій проживають під одним дахом і господарюють представники декількох (щонайменше трьох) поколінь - прабатьки, батьки, діти. У більшості регіонів цей тип родини належить минулому, коли його існування не в останню чергу визначалося переважно сільським способом життя та економічною необхідністю;

б) просту (нуклеарну) сім’ю, члени якої є представниками тільки двох поколінь (батьки і діти). Цей тип родини в даний час є переважним, хоча деякі автори говорять про «ренесанс» розширеної родини в її специфічній соціально-психологічній модифікації, коли підтримуються інтенсивні міжособистісні контакти (наприклад, по телефону або при спільному проведенні дозвілля, святкуванні сімейних дат), але проживання різних поколінь залишається роздільним.

Зазвичай, говорячи про нуклеарну сім’ю, мають на увазі повну нуклеарну сім’ю, де є обоє батьків і діти. Але нуклеарною також є і неповна сім’я, у якій відсутній один з батьків (залишається, щоправда, неясним, чи варто вважати неповною бездітну сім’ю). У свою чергу, неповну сім’ю розділяють на власне неповну (виниклу внаслідок розлучення або вдівства) і материнську, що передбачає позашлюбне народження і виховання дітей. Тут варто згадати і про специфічний тип сім’ї, що одержала назву бінуклеарна, коли після розлучення обоє батьків створюють нові сім’ї, в результаті чого в дитини виявляється як би четверо батьків (по двоє рідних і нерідних), між якими підтримуються відносини, і дитина періодично живе з тими і з іншими. Іноді обидві родини спільно проводять дозвілля. Збільшення кола найближчих родичів дитини, у тому числі сиблінгів (братів і сестер), на думку деяких авторів, може сприятливо позначатися на соціалізації особистості.

З точки зору відповідності шлюбно-сімейних відносин суспільним нормам виділяються наступні сім’ї:

- патріархальна (традиційна), відносини в якій орієнтовані на зразки, що домінували в минулому: чоловік (батько, «годувальник») матеріально забезпечує родину, представляє її в суспільстві, приймає основні рішення, що стосуються членів родини; дружина не працює (або престиж її роботи і заробіток помітно нижче, ніж у чоловіка), займається вихованням дітей, господарює. Думка дітей враховується мало або має другорядне значення;

- сучасна (егалітарна), де норми любові, емоційної близькості, взаємоповаги поширюються на всіх членів родини.

Як підтипи сучасної сім’ї виділяють:

- колективістську родину (в термінології західних авторів - «двукар’єрну»), в якій однаково важлива професійна і суспільна діяльність і чоловіка і жінки. Чоловік і жінка гнучко (або при активній участі чоловіка) розподіляють домашні обов'язки, спільно проводять дозвілля, колективно приймають рішення і т.п.;

- індивідуалістську родину, в якій позасімейна діяльність для чоловіка і жінки важливіше, ніж сімейна, домашня робота зведена до мінімуму, а під час обговорення найважливіших рішень можливі серйозні конфлікти, якщо зачеплені індивідуальні інтереси.

З погляду права сім’ї можуть бути розбиті на дві великі групи: у першій відносини між чоловіком і жінкою визнані суспільством (між ними укладений шлюб), у другий цього немає (дошлюбні союзи молодих людей, „громадський шлюб”).

Альтернативні союзи:

- гомосексуальні сім’ї (як чоловічі, так і жіночі). При цьому не виключається можливість виховання (за допомогою усиновлення) або навіть народження (у жіночих діадах із залученням чоловіків-«донорів») дітей;

- відкритий шлюб, відносини в якому будуються на основі гуманістичних принципів, які припускають, зокрема, що людина протягом життя психологічно змінюється, що її прагнення до самоактуалізації потребує, крім іншого, і особистого життя, у тому числі глибоких, значущих відносин (не виключаючи сексуальних) з іншими людьми;

- свінінг - коливний шлюб, коли досить традиційні в інших відносинах подружні пари тимчасово обмінюються сексуальними партнерами;

- груповий шлюб - подружні відносини трьох і більше осіб, між якими можуть бути парні (у тому числі гомосексуальні) або неупорядковані сексуальні зв'язки;

- двухшаговий шлюб, щопередбачає укладення між подружжям специфічного шлюбного контракту, який обумовлює їх права й обов'язки на різних етапах сімейного життя. Найважливішими характеристиками першої фази («першого кроку») є відсутність дітей і можливість через певний час припинення відносин без процедури розлучення.

Класифікація функцій сім’ї (за М.С.Мацковським):

1) Репродуктивна:

§ На державному рівні: біологічне відтворення суспільства;

§ На індивідуальному рівні: задоволення потреби в дітях;

2) Виховна:

§ На державному рівні: соціалізація молодого покоління, підтримка культурної безперервності суспільства;

§ На індивідуальному рівні: задоволення потреби у батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізація в дітях;

3) Господарсько-побутова:

§ На державному рівні: підтримка фізичного здоров'я членів суспільства, догляд за дітьми;

§ На індивідуальному рівні: отримання господарсько-побутових послуг одними членами родини від інших;

4) Економічна:

§ На державному рівні: економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів суспільства;

§ На індивідуальному рівні: отримання матеріальних благ одними членами родини від інших (у випадку непрацездатності або в обмін за послуги);

5) Сфера первинного соціального контролю:

§ На державному рівні: моральна регламентація поведінки членів родини в різних сферах життєдіяльності, а також відповідальності і зобов'язань у відносинах між подружжям, батьками і дітьми, представниками старшого і середнього покоління;

§ На індивідуальному рівні: формування і підтримка правових і моральних санкцій за неналежну поведінку і порушення моральних норм взаємин між членами сім’ї;

6) Сфера духовного спілкування:

§ На державному рівні: розвиток особистості членів родини;

§ На індивідуальному рівні: духовне взаємозбагачення членів родини, зміцнення дружніх основ шлюбного союзу;

7) Соціально-статусна:

§ На державному рівні: надання певного соціального статусу членам родини, відтворення соціальної структури;

§ На індивідуальному рівні: задоволення потреби у соціальному просуванні;

8