Концепція соціальних уявлень С. МОСКОВІчІ

До теорій, які поставили своєю задачею створити антитезу американському біхевіоризмові, належить і теорія "соціальних уявлень (репрезентацій)". Ця теорія виникла у Франції в 60-х роках XX сто­ліття як альтернативна програма перебудови соціальної психологи з американського варіанту, що була під впливом біхевіоризму та сцієнтизму, на інші теоретичні основи, характерні для соціальної психології в Західній Європі.

Концепція соціальних уявлень є сьогодні однією з найвпливовіших теоретичних моделей західноєвропейської соціальної психології. Цю концепцію пов'язують з ім'ям французького психолога С.Мос­ковічі, а ширше, - із "французькою дослідницькою школою" (Ж.-П.Кодол, Д.Жоделе та ін.).

Біхевіористському розумінню "поведінки" а також вузькій когнітивістській інтерпретації "образу" вони протиста­вили поняття "соціальні уявлення (репрезентації)", яке стало основ­ною категорією запропонованого ними напрямку соціальної психології. Вживання поняття "уявлення" в теорії С.Московічі не еквівалентно тому значенню, яке є традицій­ним для психології або логіки, де "уявлення" - це кільце в переході або від сприйняття до мислення, або від образу до поняття. Для С.Мос­ковічі соціальні уявлення - це осмислені знання, які в сучасному суспільстві є еквівалентом тому, що в традиційних суспільствах розг­лядається як міфи і вірування. А тому вони можуть бути названі "су­часною версією здорового глузду".

Соціальні уявлення - це сус­пільна свідомість, в якій дуже складно взаємодіють на рівні здоро­вого глузду різні переконання (частково ірраціональні), ідеологічні погляди, знання, власне наука, що розкривають і в дечому склада­ють соціальну реальність. Наука не витісняє ці буденні переконан­ня, навпаки, наукові уявлення і здоровий глузд тією чи іншою мірою трансформуються одне в одне.

Вивчення соціальних уявлень є дуже важливим, бо вони є та реальність, яка впливає на поведінку індивідів, суспільне життя. Особли­во важливо знати, як виникають такі уявлення. Важливо бути переко­наним в їх справедливості і знати їх примусовий для індивіда характер.

Центральним питанням в концепції соціальних уявлень є з'ясування того, як люди розуміють оточуючий світ, чому вони так чи інакше осмислюють своє повсякденне життя. Саме для вирішення цих питань і була створена ця концепція.

Як категорія, соціальні уявлення - це спосіб пізнання, що припускає когнітивну активність індивіда і груп, яка дозволяє їм зафіксувати свою позицію по відношенню до ситуації, подій, об'єктів і повідомлень. З іншого боку, соціальні уявлення - це соціальна реальність, яка являє собою ту сторону психічного, яка безпосередньо детермі­нується соціальними умовами людей. Це є уявлення людей про різні сторони життя, що існують не як окремі думки окремих індивідів, а як уявлення члена соціальної групи, класу.

Виходячи з того, яку роль відіграють соціальні уявлення в житті суспільства і окремого індивіда, С.Московічі вважає, що соціальні уявлення складають предмет соціальної психології.

Концепція соціальних уявлень не тільки висунула актуальніші проблеми, але й спричинила багато цікавих, оригінальних за своєю думкою, виконанням емпіричних досліджень. Першою і тепер класичною роботою нового напрямку у фран­цузькій соціальній психології по праву вважається дисертаційне дослідження С.Московічі "Вивчення соціальних уявлень про пси­хоаналіз", яке було захищено в Сорбоні в 1960 році.

Основний акцент в своїй роботі С.Московічі зробив на те, як наукова концепція (теорія З.Фрейда) набувала якісно іншого буття, входячи в плоть і кров повсякденності і буденної свідомості, як, перетворив­шись у соціальне уявлення, психоаналіз став фактором французької культури 50-х років. С. Московічі прослідкував процес трансформації мови науки в "культурний діалект", або "соціальний сленг", підкрес­ливши, що ідея соціальних уявлень з успіхом змінює загальноприй­няті статично-описувальні поняття образу і думки.

С.Московічі звернув увагу західного читача на той рівень суспільної свідомості, яка визначається як буденність. Автор зупиняється на феномені буденної трансформації наукової теорії - психоаналізу. Психоаналітична концепція займає провідне місце серед інтелектуальних явищ Заходу і тому може виконувати функцію доброго матеріалу для психологічного аналізу того, як на­укова теорія вбирається суспільством і стає елементом повсякден­ної культури. Роблячись "новим здоровим глуздом", психоаналіз в уявленнях громадськості виступає в таких аспектах: репрезентується смисл теорії, зміст психоаналітичної практики, образ психоаналітика, типові пацієнти і значення, роль психоаналізу у французько­му суспільстві. Ці аспекти - провідні в роботі С.Московічі.

Соціальні уявлення як категорія соціальної психології є специфічною формою знання, яка об'єднує в собі понятійний і образний компоненти. Понятійний компонент обумовлюється науковим знанням, а образний - буденним знанням,

В чому ж специфіка законів і логіки буденного пізнання у порівнянні із законами і логікою наукового пізнання?

Наукове мислення осягає істину, розробляючи строгі правила і критерії логічного висновку. Буденне мислення, яке притаманне "людині з вулиці", яка не отримала спеціальної професійної підготовки направлено не на вирішення абстрактних проблем, а на обслуговування потреб повсякдення. Правила і закономірності тако­го мислення вважаються людьми як само собою зрозуміле, вони вільно ними користуються в залежності від вимог моменту.

Бурхливий розвиток засобів масової комунікації в умовах науково-технічного прогресу суттєво модифікував повсякденне життя людини. Основою і джерелом суджень здорового глузду все більш стають наукові за своїм походженням знання, які засвоюються і трансформуються як орієнтири буденного досвіду.

Наука вторгається в духовне життя кожної людини і стає од­ним із безпосередніх факторів формування свідомості індивіда. С.Московічі стверджує, що наука не вульгаризується в масовій свідомості, а навпаки, вона отримує нове життя. Знання, яке трансформується у здоровий глузд, змінює сам спосіб існування людей. Це відбувається завдяки тому, що повсякденний досвід людини, звертаючись до нових тем, надає її діям і сло­вам нового смислу.

Соціальні уявлення існують переважно в образній формі. Образність, яка властива буденній свідомості взагалі, візуалізує характеристики уявлюваного. Зміст уявлюваного немов би прив'язується до певного малюнка, до зримої схеми. Роблячи образними абстрактні поняття, уявлення надає матеріальну тілесність ідеям, слова ставить у співвідношення до речей.

Поняття образу в концепції соціальних уявлень характеризується активним началом. Образ - це не є дзеркальне відображення об'єкта, його копія. Соціальні уявлення необхідно розрізняти в їх активній формі. Образ і смисл нерозривно зв'язані в уявленні: будь-якому значенню відповідає образ, будь-якому образу - значення. Саме ця осмисленість образу в уявленні надає йому активності, яка полягає в тому, що об'єкт в уявленні перемодельовується і реконст­руюється. А тому уявлення не є пасивним відтворенням зовнішньо­го у внутрішньому. Воно є продуктом і процесом активного соціаль­но-психологічного відтворення дійсності. Саме завдяки уявленню соціальний суб'єкт є активним в своїй пізнавальній діяльності. Так він (суб'єкт) за допомогою уявлення відтворює, ніби знову створює об'єкти, людей, події оточуючого світу.

Отже, структура уявлення - це єдність перцептивного і концептуального. С.Московічі вважає, що ця єдність виступає тим проти­річчям, яке є основним джерелом розвитку соціального уявлення.

Активний характер соціальних уявлень виявляється не тільки в тому, що воно реконструює елементи зовнішнього світу. Ак­тивність соціальних уявлень виявляється і в тому, що вони надають смисл поведінці, інтегрують людину в систему соціальних відносин, тобто орієнтують і направляють діяльність людини. Саме завдяки соціальним уявленням факти оточуючого світу трансформуються щоб стати знанням, яке використовують повсякденно.

Отже, соціальне уявлення, яке є одночасно образом і символом - це така специфічна форма пізнання, завдяки якій пізнаючий суб'єкт немов би зливається з тим, що він пізнає. Тому соціальне уявлення - це не тільки форма пізнання, а й елемент реального со­ціального життя.

Досліджуючи особливості формування наукових знань, Московічі виділяє 2 групи факторів, які, так би мовити, "відповідальні" за цей процес: зовнішні і внутрішні. Зовнішні описують зміни в на­уковій теорії, яка стає здобутком буденної свідомості. Внутрішні стосуються трансформацій, що відбуваються у "надрах" самих уяв­лень. Сутність зовнішніх процесів виявляється в образній об'єкти­вації предмета уявлень. Цей процес включає декілька етапів.

Перший - персоніфікація наукових знань і феноменів. Це пов'язано з такою тенденцією: науковому знанню властиве знеособлення, а здоровому глузду - особистісне забарвлення всякого знан­ня. Кожна наука або теорія асоціюється з прізвищами людей, які стали їх символом: психоаналіз - з Фрейдом, відносність - з Ейнштейном, зумовлювання - з Павловим і т.ін. Персоніфікація надає конкретності теоріям і дозволяє розглядати їх як таку виразну реальність, коли б мова йшла про добре знайому людину. З часом теорії починають асоціюватись не тільки з окремим індивідом, але із соц­іальною групою (спільнотою); психоаналіз - з психоаналітиками, біхевіоризм - з США і т.п.

Другий етап об'єктифікації - це вибір і деконтактуалізація (від слова "контакт" - закінченість, зв'язок) елементів наукової теорії (явища). Інформація про них вибірково оцінюється з позиції нормативних критеріїв групи. Відібрані елементи відокремлюються від наукового контексту, до якого вони належать, і присвоюються буденною свідо­містю в якості норм сприйняття повсякденної дійсності. В результаті цього соціальні уявлення виглядають спочатку як приблизний нарис явища, як ментальне зображення найбільш вразливих його рис.

Третій етап об'єктифікації - це формування "фігуративної схе­ми уявлення", яка є "образним ядром" уявлення. "Фігуративна" схе­ма формується поступово, коли початковий ескіз в ході цілеспрямованого відбору інформації набуває вигляду умовної конструкції. Цю конструкцію Московічі назвав "фигуративною схемою" уявлен­ня. Вона містить суттєві поняття, риси об'єктивного явища і просту структуру їх взаємозв'язків. Ця конструкція є візуальною, зручна у використанні і може служити своєрідною підпорою для сприйнят­тя нового, незрозумілого матеріалу, і через спрощення і оптимізацію процесу перцепції може орієнтувати суб'єкта.

Отже, результатом третього етапу об'єктифікації предмета уявлення є схематична візуалізація наукових ідей і понять.

Четверта стадія - це натуралізація або "онтизація" фігуративної схеми та її елементів. Фігуративна схе­ма, яка відділена від об'єкта, перестає бути абстрактною конст­рукцією, а стає безпосереднім втіленням об'єкта. Мова йде про те, що образ об'єкта набуває матеріальності тим, що він знахо­дить своє місце в онтології здорового глузду. В результаті такої онтизації (натуралізації) здоровий глузд користується елемен­тами фігуративної схеми як речовими природними об'єктами. По­няття або явище втрачає свій абстрактний характер, набуваючи квазіфізичних, автономних форм існування.

Отже, об'єктифікація соціальних уявлень - це відторгнення предмета пізнання і перетворення його у своєрідну автономну сутність, що наділена буттям.

Фіксуючись в мовних виразах, установках поведінки, способах інтерпретації, соціальні уявлення починають вести своє незалежне життя в суспільстві.

Соціальні установки, що натуралізувались, стають не тільки системою інтерпретації і категорізації явищ оточуючої дійсності, але й "конституційним" фактором соціальної реальності.

Аналіз соціально-психологічних механізмів утворення цієї "репрезентативної" реальності є центральною проблемою концепції.

Суть внутрішніх трансформацій соціальних уявлень Мос­ковічі бачить в тому, що це є процес освоєння чогось дивного, яке потребує інтерпретації через вже знайоме.

В поняття "дивне" він включає три типи ситуацій і феноменів: по-перше, те, що є для індивіда зовнішнім і віддаленим; по-друге, те, що не відповідає сталим нормам і правилам його поведінки і потрете, все те, що є надлишковим для індивіда: інформація, нові по­няття, нові відносини. "Дивне" не є просто новим, невідомим або таким, що не стосується індивіда. Навпаки, воно приймає вигляд знайомого, і саме цією "псевдо-схожістю" стимулює формування якогось тлумачення, думки, тобто стає соціальним уявленням.

Соціальне уявлення про "дивне" утворюється на основі попереднього досвіду. Для розкриття цього процесу Московічі вводить поняття " перенесення ". Перенесення - це проникнення "дивного" в щілину звичайного. Зробити "дивне" своїм означає вкласти його в сітку вже знайомих понять шляхом надання назви і класифікації.

Для аналізу того, як відбувається "вписування" об'єкта уявлення в систему знань, що склалась раніше, Московічі вводить поняття " іден­тифікаційної матриці ". Матриці існують для упорядкування як несоціальних, так і соціальних явищ. Матриці для соціальних явищ мають свою специфіку: окрім того, що вони мають оціночний характер, ці матриці завжди пов'язують інформацію, що поступає, з певними соціальними категоріями, наділяючи об'єкт уявлення відповідним смислом і значенням.

Існують групові детермінанти обробки інформації, яка посту­пає із зовні: якщо властивості об'єкта, який приймається, відпові­дають основним параметрам ідентифікаційної матриці групи, то йому приписується весь комплекс як наявних, так і відсутніх, але пов'язаних з ним характеристик. Результати дослідження Московічі показали, зокрема, що оцінка групою психоаналізу залежа­ла від того, в якій системі цінностей він сприймався. Так, якщо група оцінювала психоаналіз як наукову теорію, то це обумовлю­вало уявлення про споживачів психоаналітичної практики як про інтелектуалів. Коли ж група оцінювала психоаналіз як політичну теорію, то це зумовлювало уявлення про споживача цієї теорії як багатих людей.

Отже, сприйняття будь-якого явища, з одного боку, виявляє соціальні уявлення, що притаманні членам групи, а з іншого - призводять до їх часткової перебудови через несуперечливе включення нового елементу.

Велике місце в концепції соціальних уявлень приділяється і питанню соціальних функцій уявлень.

Найважливішою з них є функція інструмента пізнання. Як ствер­джує Московічі, уявлення є теоріями, які пояснюють оточуюче в рам­ках певної когнітивної структури. Відмінною рисою цієї структури є трансформація інформаційних когнітивних елементів в "репрезентативно-образні", яка супроводжується перетворенням описування в пояснення. Справа не тільки в тому, що люди нерідко деформують, або вибірково сприймають яку-небудь інформацію відповідно до своїх уявлень. Сама реальність (інформація) структурується на основі уявлень, бо людина бачить оточуюче не таким, яким воно є насправді, а крізь призму власних бажань, інтересів, уявлень. Функція пізнання здійснюється соціальним уявленням через такі процедури, як опису­вання, далі - класифікація і нарешті - пояснення.

Друга важлива функція соціальних уявлень - функція опосередкування поведінки. Уявлення розглядається в цій функції як незалежна змінна, що детермінує поведінку. Призначення уявлен­ня - приймати участь в процесах формування поведінки і орієнтації соціальних комунікацій. У внутрішньогруповій міжособистісній взаємодії соціальні уявлення визначають поле можливих комуні­кацій, цінностей або ідей, що виявляються з точки зору групи і тим самим спрямовують і регулюють бажану поведінку.

Формування соціальних уявлень - це психологічна не­обхідність соціального життя. Завдяки таким своїм властивос­тям як достатня стійкість і одночасно оперативність, соціальні уявлення дають можливість швидко переорієнтуватись в мінливій дійсності, особливо в умовах недостатньо повної і неоднозначної інформації відносно об'єкта, який сприймається. Робота уявлен­ня по введенню незвичайного в систему значень індивіда йде дво­ма шляхами: диференціації та інтеграції. Нерівновага в бутті лю­дини, яка викликана появою нового об'єкту, може бути віднов­лена або розкладанням цього об'єкту на перцептивні складові, або з'єднанням його ланцюгом зв'язків зі "звичайними" образами і поняттями із зовсім різних джерел шляхом аналогій та асоціацій.

Вплив соціальних уявлень на поведінку не просто декларуєть­ся прибічниками концепції соціальних уявлень, а доводиться в ба­гатьох експериментальних дослідженнях. Вводячи соціальні уявлен­ня в розглядання таких проблем, як: групова взаємодія в процесі рішення задачі (Ж.-П.Кодол), конфлікти (М.Плон), ефекти коо­перації (Ж.Абрік) та інші, представники теорії соціальних уявлень отримали цікаві дані з точки зору цього нового погляду на традиційні проблеми соціальної психології.

Третя функція - адаптаційна. Вона виявляється в тому, щоб адаптувати соціальні факти, які здійснюються в суспільстві, до існуючих в ньому поглядів, думок і оцінок. Справа в тому, що ні наука, ні ідеологія в суспільстві не здатні самі безпосередньо визначити людську поведінку. На допомогу приходить соціальне уявлення, функційні призначення якого полягають в тому, щоб адаптувати політичні, наукові та інші явища до вже існуючих поглядів. Завдяки уявленням соціальні групи створюють не тільки несуперечливу картину світу, але й формують, а також перетворюють відносини з іншими групами. Московічі бачить основне призна­чення соціальних уявлень в тому, щоб з їх допомогою розв'язувати проблеми, надавати певну форму соціальним взаємодіям, забезпечувати маси управлінням.

Прибічники концепції соціальних уявлень зробили не тільки новий внесок у вирішення фундаментальних теоретичних проблем соціальної психології, але й уважно поставились до прикладних дослід­жень в руслі концепції, їх дослідження характеризуються оригіналь­ністю і широтою тематики, охоплюють широку проблематику: це ви­явлення ролі соціальних уявлень в груповій активності, це також ви­вчення соціальних уявлень про окремі соціальні об'єкти, це проблема­тика малої групи і міжгрупових відносин, це також соціально-психо­логічні проблеми великих соціальних спільнот. Представники концепції соціальних репрезентацій аналізують соціальні уявлення різних суспільних, професійних, демографічних груп. Метою їх досліджень є розкриття, а в окремих випадках, про­цес розвитку соціальних уявлень цих суспільних груп. В своїх до­слідженнях вони освоюють нові методичні засоби, застосовують цікаві методики, їх методичний арсенал є дуже різноманітним.

Кооперація: 1)група, що відрізняється реально діючою організаційною структурою; міжособистісні відносини мають діловий характер, спрямовані досягненню певного результату при виконанні певної задачі у певному виді діяльності; 2) це така взаємодія, при якій її суб'єкти досягають взаємної згоди стосовно цілей і прагнуть не порушувати її, поки збігаються їх інтереси.

Корпорація— група, що об'єднана лише внутрішніми цілями; прагне здійснити їх за будь-яку ціну (у тому числі і за рахунок інших груп); діяльність цієї групи шкідлива або мало корисна для суспільства, відносини мають індивідуалістичний характер, будуються на страху, недовірі та підозрілості.