Соціальна перцепція: механізми

Механізмами соціальної перцепції є: стереотипізація, ідентифікація, емпатія, атракція, рефлексія, каузальна атрибуція.

Стереотипізація – це формування та використання соціальних стереотипів. Під соціальним стереотипом розуміється стійкий образ чи уявлення про які-небудь явища або людей, характеристики, властиві представникам тієї або іншої соціальної групи.

Для людини, що засвоїла стереотипи своєї групи, вони виконують функцію спрощення і скорочення процесу сприйняття іншої людини. Стереотипи являють собою інструмент «грубої настройки», що дозволяє людині «заощаджувати» психологічні ресурси.

Ідентифікація — це соціально-психологічний процес пізнання особистістю (або групою) інших людей (або груп) у ході безпосередніх або опосередкованих контактів з ними, при якому здійснюється порівняння (зіставлення) внутрішніх станів, особистісних властивостей, статусів партнерів, стереотипів поведінки зі своїми відповідними характеристиками. Це самоототожнення осо­бистості з певним зразком (людиною, групою), що має велике значення для формування власної ідентичності, індивідуальності. Це фундаментальний механізм не тільки когнітивної, а й афек­тивної та регуляторної сфер психіки й особистості в цілому.

Розглядаючи вплив ідентифікації на особливості міжосо­бистісного відображення в онтогенезі, можна виділити імі­тацію як перший рівень, етап ідентифікації. Сутність іміта­ції полягає в безпосередньому відбитті у діях і вчинках сто­сунків між людьми. Головний засіб засвоєння соціального досвіду дитиною — це імітація, яка має неусвідомлений характер, але завдяки їй дитина відображає певні соціальні дії й просувається в пізнанні інших людей.

Зміст наступного рівня ідентифікації полягає у з'ясу­ванні соціально прийнятних форм поведінки та оцінювання інших людей. Передумовою становлення цього рівня ви­ступає перехід від імітації зовнішніх проявів поведінки до­рослих до уявлення про їх внутрішні особливості, які пі­знаються опосередковано. Домінуючою тут є функція оцінювання. Особливість оцінної функції полягає в тому, що вона виконується після дії, що надає їй пасивно-зміс­тового характеру. Роль прогностичної функції обмежена, а у спробах її реалізації в нестандартних ситуаціях адекватність незначна.

Потреба в інтерпретації поведінки виступає на передній план, коли ми контактуємо з незнайомими людьми, стикає­мося з новими формами поведінки, незвичними вчинками добре знайомих нам людей. Виникає потреба в переструктуруванні проблемної ситуації, яка не має аналогів однознач­ного тлумачення. Тому неусвідомлюваний нами в іншій ді­яльності механізм інтерпретації починає виступати як розу­мове завдання, що виходить за межі оцінювання. І тоді для адекватної інтерпретації поведінки інших людей потрібний перехід від оцінювання до розуміння,ефективність якого забезпечується сформованістю наступного рівня ідентифі­кації. Цей рівень характеризується висуванням на передній план прогностичної функції, орієнтація в соціальній ситуації здійс­нюється завдяки аналізу особистісних смислів у поведінці людини. Це зумовлює необхідність бачити в іншій людині не стільки об'єкт впливів, скільки суб'єкт, з яким здійс­нюється взаємодія.

Процес міжособистісного розуміння тісно пов'язаний з емоційною сферою. Почуття, співчуття та співпереживання допомагають адекватному розумінню інших людей. Уміння сприйняти почуття іншої людини як власні, здатність до емоційного відгуку — необхідний компонент спілкування та специфічний засіб пізнання людини людиною. Цей фе­номен має у психології назву емпатія.

Емпатія — це емоційне співпереживання іншій людині. Через емоційний відгук люди пізнають внутрішній стан інших. Емпатія заснована на умінні правильно уявляти собі, що відбувається усередині іншої людини, що вона переживає, як оцінює навколишній світ. Це не тільки активне оцінювання суб'єктом переживань і почуттів іншої людини, але і, безумовно, позитивне відношення до партнера.

І.Юсупов зазначає, що емпатійні якості розвиваються тим інтенсивніше, чим багатшими й різноманітнішими є уявлення про інших людей. Розвиток емпатійних тенденцій також залежить від умов виховання та со­ціального оточення.

Дослідження засвідчують, що розвиток емпатії залежить і від суб'єктивної значущості для особистості тих людей, що входять в коло її спілкування, тобто розвиток емпатії зумовлений кількістю осіб, яких вона по-справжньому цінує. Обмеженість кола осіб, яким схильна співчувати людина, не тільки блокує емоційну чутливість, в окремих випадках вона може переходити в жорстокість.

Атракція являє собою форму пізнання іншої людини, засновану на формуванні стійкого позитивного почуття до неї. Розуміння партнера по взаємодії виникає завдяки появі прихильності, дружнього або більш глибокого інтимно-особистісного відношення до нього. Згідно результатів досліджень, люди легше приймають позицію тієї людини, до якої відчувають емоційно позитивне відношення.

У розумінні іншої людини важливу роль відіграє і міра розвитку уяви, що дає нам змогу подумки посісти місце партнера по спілкуванню, з'ясувати, як та чи інша людина буде нас розуміти. Вміння бачити ситуацію очима партнера має назву рефлексії — це механізм самопізнання в процесі взаємодії, в основі якого лежить здатність людини уявляти собі те, як вона сприймається партнером по спілкуванню.

Здатність до рефлексії формується у суб'єкта соціальної перцепції поступово і розвинена в різних людей неоднаково. Дія феномена рефлексії, як й ідентифікації, розгортається на кількох рівнях (О.О.Бодальов).

На першому рівні рефлексії уява має пасивний характер. У спілкуванні людина не бачить станів, намірів, думок ін­шої людини. Це може бути як наслідком гальмівних властивостей не­рвової системи, її слабкості, так і свідченням збідненого досвіду міжособистісного спілкування.

На другому рівні спостерігається невпорядкована, епізо­дична діяльність уяви, її головна ознака — виникнення у процесі спілкування окремих уривчастих уявлень про внутрішній світ іншої людини. Умовами активізації уяви є сильно виражений у діяльності, поведінці іншої людини її стан або свідомий намір зро­зуміти переживання іншої людини.

Третій рівень характеризується проявом здатності до від­творення в думці особливостей переживання іншої людини не тільки в окремих ситуаціях, а й упродовж усього процесу взаємодії. Суттєвими ознаками цього рівня є, по-перше, те, що спостереження за станом іншої людини здійснюється мимовільно й постійно; по-друге, для цього рівня харак­терні згортання процесу уяви й одночасне включення у стан іншої людини в кожному акті спілкування. О.О.Бодальов виявив, що навіть в осіб, які інтелектуально розвинені й легко вступають у контакт з іншими людьми, уява може «працювати» недостатньо контекстно, що призводить до не­адекватного оцінювання внутрішніх станів тих, з ким вони взаємодіють.

Для формування третього рівня рефлексії велике значен­ня має інтуїція — здатність бачення особливостей, що ха­рактеризують особистість іншої людини, через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації. Здатність інтуїтивно визначати стан іншої людини, інтерпретувати її як осо­бистість. Ця здатність розвивається через накопичення досвіду спілкуван­ня з іншими людьми, аналіз та узагальнення цього досвіду. Інтуїція, яка є одним із засобів усвідомлення людиною дійс­ності, являє собою феномен, у якому інтегруються сприй­няття, мислення, уява та почуття.

Каузальна атрибуція — механізм інтерпретації вчинків і почуттів іншої людини, прагнення до з'ясування причин її поведінки.

Дослідження показують, що у кожної людини є свої «улюблені» схеми причинності, тобто звичні пояснення чужої поведінки:

1) люди з особистісною атрибуцією в будь-якій ситуації схильні знаходити винуватця того, що трапилось, приписувати причину конкретній людині;

2) у випадку схильності до обставинної атрибуції люди прагнуть насамперед звинувачувати обставини, не ускладнюючи собі задачу пошуками конкретного винуватця;

3) при стимульній атрибуції людина бачить причину того, що відбулося в предметі, на який була спрямована дія (ваза упала тому, що погано стояла) або в самому потерпілому (сам винуватий, що потрапив під машину).

При вивченні процесу каузальної атрибуції дослідниками були виявлені різні закономірності. Наприклад, причину успіху люди найчастіше приписують собі, а невдачу — обставинам. Характер приписування залежить також і від міри участі людини в події, що відбулася. Оцінка буде різною у випадках, якщо він був учасником (співучасником) або спостерігачем. Загальна закономірність полягає в тому, що в міру росту значущості того, що відбулося досліджувані схильні переходити від обставинної, а потім стимульної атрибуції до особистісної (тобто шукати причину того, що відбулося в усвідомлених діях особистості).

Соціальна психіка — це функціональна динамічна система суспільства, що формується в процесах спілкування людей, великих і малих груп і реалізує основну для їх життя і розвитку задачу — управління спільною діяльністю в соціальних організаціях і неформальних об'єднаннях. Це складне, динамічне і суперечливе, духовне утворення. Вона функціонує як ансамбль масових, групових, міжгрупових, міжособистісних і особистісних настроїв; масових, групових та індивідуальних емоцій; масових дій, стереотипів, установок; свідомих і несвідомих, формальних і неформальних санкцій людської діяльності. Соціальна психіка — системне утворення, що має свою структуру і свою динаміку функціонування. Інтегративною основою всіх компонентів соціальної психіки як системи є специфічний інформаційний зв'язок між ними. Соціальна психіка здобуває характер структурно організованого цілого завдяки функціональній взаємозалежності і взаємодії всіх складових її індивідуальних психік. У цьому сенсі соціальна психіка є своєрідна взаємодіюча система. Підсистемами соціальної психіки можна вважати: суспільний настрій, суспільну думку, соціальну волю і т. д.

В.В.Єрмолін у структурі соціальної психіки виділяє чотири групи явищ:

§ соціально-психологічні властивості, що мобілізують людей: потреби, інтереси, цілі, воля.

§ соціально-психологічні стани (що виявляються в емоційних відносинах): почуття, емоції, пристрасті, настрої, думки, забобони, ілюзії, що беруть участь у формуванні всякого соціально-психологічного явища.

§ стійкі соціально-психологічні форми і продукти людської діяльності, матеріалізовані і закріплені в людській поведінці.

§ соціально-психологічні процеси (що відбуваються в безпосереднім спілкуванні людей): уселяння, переконання, наслідування і т.п.

Г.І.Батуріна виділяє такі структурні елементи соціальної психіки:

§ психічні установки соціальних груп (що включають історично сформовані сукупності рис соціального характеру, звички, традиції і забобони);

§ емоційне відображення умов життя в даній спільноті людей (яке виявляється в почуттях, настроях, інтересах, потребах, ідеалах і т.д.);

§ соціально-психологічні явища, щовиникають у групах при безпосередній взаємодії між людьми (слухи, паніка і т. д);

§ гностичні і комунікативні особливості особистості (сприйняття і розуміння людьми один одного, мова та інші засоби спілкування).

Б.Ф.Поршнєв виділяє наступні елементи структури соціальної психіки:

§ "психічну контагіозність" (тобто соціально-психічні процеси, що зв'язують і уніфікують даний колектив);

§ "психічний негативізм" (тобто соціально-психологічні процеси, що породжують протиставлення і відокремлення членів даного колективу);

§ "авторитетність" (синтез і посилення перших двох елементів).

В.Вічев структурними компонентами і формами суспільної психіки вважає:

1) специфічні закономірності безпосереднього спілкування (відносини між засобами і способами взаємовпливу людей, механізми наслідування, уселяння, самоствердження, зараження, переконання і т.п.);

2) виникаючі в результаті спілкування групові психічні явища, стани, процеси (колективні почуття, настрої, групова думка, потяги, потреби, групові орієнтації, традиції, звичаї і т.п.);

3) стійкі психічні особливості різних соціальних груп (національні, професійні, демографічні, що знаходять вираження в установках, ціннісних орієнтаціях, у стійких соціальних почуттях і т.д.);

4) обумовлені ними психічні стани індивіда в групі, соціально-психічні механізми контролю за його поведінкою (експектації, санкції, рольові розпорядження та ін.).

Соціальна психологія — це галузь психологічної науки, що вивчає факти, закономірності і механізми поведінки, спілкування і діяльності особистостей, що обумовлені включеністю їх у соціальні спільності, а також психологічні особливості цих спільностей.

На сьогодні існує багато різних підходів до визначення предмета сучасної соціальної психології. Американський соціальний психолог М.Шеріф визначає соціальну психологію як наукове вивчення досвіду і поведінки індивіда в зв'язку з впливом на нього соціального стимулу. Д.Майєрс дає визначення соціальній пси­хології як науці про те, як люди думають одне про одного і як ставляться одне до одного. А.Г.Олпорт роз­глядає соціальну психологію як спробу зрозуміти і пояснити, який вплив здійснює на думки, почуття і поведінку індивідів реальна, уявна або передбачувана присутність інших.

В наслідок дискусії про предмет соціальної психо­логії (у 20-х та 60-х роках ХХ ст.) склалось компромісне рішення, що поєдна­ло в собі два різні підходи - психологічний та соціальний у визна­ченні предмета соціальної психології. Поширеним стало визначення соціальної психології як науки з подвійним предметом. З одного боку - психологічні властивості людини, які виявляються у взаємодії з іншими людьми, з іншого боку - особливості соціально-психологічних процесів і феноменів, які по­роджують ці психологічні властивості.

Г.М.Андреева визначає со­ціальну психологію як науку з двоєдиним предметом, в якості якого вона виділяє закономірності поведінки і діяльності людей, які обумовлені включеністю їх в групи, а також психологічні характеристики цих груп. Вона відокремлює такі розділи соціальної психології:

- закономірності спілкування і взаємодіяльності людей;

- соціально-психологічні характеристики груп, взаємозв'язок особистості і групи;

- соціально-психологічні особливості особистості.

 

 

Таким чином, на сьогодні найбільш поширеним є таке визначення: соціальна психологія – це наука про закономірності виникнення і функціонування суспільно-психологічних явищ, що обумовлені приналежністю людей до різних соціальних спільнот (груп).

Предметом соціальної психології є факти, закономірності і механізми поведінки, спілкування і діяльності окремих особистостей і груп, що пов'язані з їх включеністю в соціальні спільності.

Задачі соціальної психології:

— дослідження механізмів свідомості і поведінки соціальних спільнот, груп, індивідів, їх міжособистісних відносин, а також соціальної детермінованості і ролі цих механізмів у різних сферах суспільства і різних ситуаціях;

— дослідження тих психологічних явищ і законів, що виникають як результат спілкування людей один з одним;

— дослідження поведінки людини під впливом присутності, поведінки і продуктів діяльності інших людей, одного або групи, у минулому, сьогоденні і майбутньому.

Галузі соціальної психології: психологія взаємодії, психологія соціального сприйняття (соціальної перцепції), психологія взаємовідносин, психологія спілкування, психологія етнічних спільнот (етнопсихологія), психологія класу, психологія політики, психологія релігії, психологія малої групи, психологія сімейних відносин, соціальна психологія особистості, психологія міжособистісних відносин, психологія конфлікту (конфліктологія), психологія масових соціально-психологічних явищ, психологія масової комунікації, психологія соціального впливу.

Зв'язок соціальної психології з іншими науками є двостороннім.

З одного боку, філософія, соціологія та інші суспільні науки надають соціальній психології можливість методологічно точно і теоретично правильно підходити до розуміння сутності соціально-психологічних явищ і процесів суспільної свідомості, їх походження, особливостей розвитку і ролі в житті і діяльності людей.

Зокрема:

Загальна психологія дозволяє соціальної психології більш точно зрозуміти і методологічно правильно осмислити психологічні особливості особистості (індивіда), що є суб'єктом суспільних відносин і носієм соціальної психіки.

Історичні науки показують соціальної психології, як здійснюється розвиток соціальної психіки і свідомості людей на різних етапах становлення суспільства і людських, відносин.

Політичні науки допомагають соціальної психології правильно зрозуміти, які політичні явища (процеси) і як впливають на суспільну свідомість людей, як змінюється соціальна психіка людей в умовах політичної діяльності або під її впливом.

Економічні науки розкривають соціальним психологам сутність і своєрідність функціонування економічних процесів у суспільстві, показують, як вони впливають на суспільні відносини і навпаки: як в економічних процесах проявляється соціальна психіка і суспільна свідомість людей.

Культурологія, етнологія, досліджуючи особливості культурного та етнічного розвитку різних етнічних спільностей, дають можливість соціальній психології адекватно і правильно інтерпретувати вплив культури і національної приналежності на специфіку прояву соціально-психологічних феноменів.

Педагогічні науки надають соціальній психології інформацію про основні напрямки навчання і виховання людей, що дозволяє їй виробляти рекомендації із соціально-психологічного забезпечення цих процесів.

З іншого боку, соціальна психологія,вивчаючи умови і специфіку формування, розвитку і функціонування соціальної психіки і соціальної свідомості людей, дозволяє природним і суспільним наукам більш правильно інтерпретувати закони відображення суспільною свідомістю об'єктивної дійсності, економічних і соціальних відносин.

Досліджуючи закономірності формування і розвитку соціально-психологічних явищ і процесів у своєрідних суспільно-історичних умовах, соціальна психологія надає допомогу історичним, економічним і політичним наукам.