Соціальна психологія: історія розвитку

Соціальна психологія як наука досить молода. Більшість дослідників вважає, що вона стала самостійною лише в першій половині XX ст.

Формування соціальної психології здійсню­валось на основі складання певних передумов, серед яких можна виділити такі.

1. Накопичення емпіричних даних на основі досвіду практичної діяльності людей. Це чисельні дані про механізми виникнення пев­них психологічних станів у людей, про способи впливу на маси, соціально-психологічні особливості характерів людей та їх призначень у суспільстві, психологічні закономірності соціальної поведінки індивідів, мотиви об'єднання їх у групи і т.д. Визначну роль тут відігравали філософські джерела. Роботи багатьох філософів античності (Аристотель, Геракліт, Гіппократ, Демокрит, Платон, Суньцзи, Конфуцій та ін.) присвячені соціально-психологічним питанням. В трактаті Аристотеля "Про по­літику" людина визначається як політична тварина, а політична орга­нізація — як психологічне об'єднання, в основі якого - інстинкти. Платон, розмірковуючи про політику і державу, говорить про ірраціональну поведінку мас у натовпі як таке явище, що супровод­жує демократію. Він звертає увагу на явище "бунтівних настроїв" людей, які невдоволені існуючим ладом, як фактор політичних змін.

Філософські роботи наступних часів (Н.Макіавеллі, Т.Гоббс, І.Бентам, Ш.Монтеск'є, А.Толквіль, М.Я.Данилевський, А.І.Герцен та ін.) також включають багато різних соціально-психологічних проблем. Вчені займалися психологічним описом анатомії і патології громадського життя з його характерними соціальними взаєминами і традиціями, накопичували й узагальнювали результати нечисленних на той час досліджень закономірностей вже відомих тоді соціально-психологічних явищ і процесів — спілкування і взаємодії представників різних спільнот.

Так, в "теорії суспіль­ного договору" французьких просвітителів природа держа­ви пояснювалась природними людськими інстинктами, потягами та іншими психічними властивостями. Французькі ма­теріалісти XVIII ст. Гольбах і Гельвецій писали про роль по­треб, здібностей, що обумовлені соціальним середовищем. В своїх "Лекціях з філософії історії" Г.В.Гегель пояснює історію як розвиток "духу народу", а релігію і дер­жаву - як виявлення тих або інших змін в "духові народу". Він підкреслює значення "почуття ми" для національної спільно­ти, а у діях людей виділяє такі детермінуючі фактори як потреби, інтереси, здібності. Велике значення для формування філософських передумов соціальної психології мали також погляди Л.Фейербаха, який послідовно показав всю важливість емоційних, особистісних відно­син між людьми, відносин "я" і "ти".

2. Передумовою формування соціальної психології як напрямку думки стали також дослідження соціально-психологічних проблем в людинознавстві.

Спочатку такі дослідження з'явилися у мовознавстві (Лацарус, Штейнталь, Вундт) у зв'язку з вирішенням різних проблем, пов'язаних з міграцією народів, зокрема проблем мовного спілкування. В роботах антропологів, етнографів, археологів соціально-пси­хологічні проблеми досліджувались у зв'язку з аналізом психологі­чних особливостей етносів (Л.Г.Морган), побуту людей первісної культури (Е.Тейлор), особливостями мислення людей стародав­нього світу (Л.Леві-Брюль).

З'являється соціально-психологічний напрямок в психології (роботи психологів Б.Болдуіна, В.Мак-Даугалла, В.Вундта, Т.Рібо), в психіатрії (Бехтєрєв, З.Фрейд); формується психологічний напрямок в соціології(Е.Дюркгейм).

Так, французький соціолог Еміль Дюркгейм доводив, що поведінка індивіда визначається сукупністю соціальних фактів, які здійснюють тиск на індивіда і штовхають його на ті чи інші вчинки. В якості соціальних фактів Дюркгейм розглядав колективні уявлення, тобто певні способи мислення, відчуття і діяльності, яких людина набуває в ході соціалізації. Механізм регуляції соціальної поведінки людини він уявляє як дві можливі форми "соціального примушування": з одного боку, соціальна поведінка людини регулюється і обмежується зовнішніми об'єктивно існуючими правила­ми соціальної взаємодії, а з іншого - не менш дійовим способом ре­гуляції виступають інтеріоризовані соціальні норми і цінності. Ос­таннім Дюркгейм відводив головну роль, бо, як він стверджував, істинна основа солідарності в суспільстві полягає не в примушу­ванні, а в інтерналізованому моральному обов'язку по відношенню до норм групи. Таке розуміння регуляції соціальної поведінки було успадковане соціальною психологією і надалі. Також була успадкована ідея Дюркгейма про існування рівня колективних уяв­лень як одного з двох рівнів індивідуальної свідомості. Головна ідея Дюркгейма полягала в тім, що лю­дину робить людиною саме всезагальне (тобто символічно представлене в свідомості) суспільство. Індивідуальне і соціальне в людині, за Дюркгеймом, існують паралельно, як два полюси, які досить жор­стко розведені. Полюс індивідуального пов'язаний з фізичними по­требами людини, а полюс соціального - з соціальними (мораль). Таке опозиційне розведення соціального та індивідуального в людині, а також акцентування на процесах інтерналізації соціального конт­ролю у вивченні соціалізації, надалі стало переважаючим у погля­дах па соціальну детермінацію індивідуального розвитку серед більшості спеціалістів з проблем соціалізації.

В середині XIX століття з'явилися три соціально-психологічні теорії — «психології народів» (М.Лацарус, X.Штейнталь, В.Вундт), «психології мас» (Г.Тард, С.Сігіле, Г.Лебон), «інстинктів соціальної поведінки» (В.Мак-Даугалл), — які стали важливим кроком для перетворення соціальної психології в самостійну галузь знань.

Так, концепція "психології мас" стає підґрунтям для створення перших підручників з соціальної психології, якими були "Соціаль­на психологія" - підручник американського соціолога Е.Росса та книга англійського психолога В.Мак-Даугалла "Вступ до соціальної пси­хології", які вийшли друком у 1908 р. Дата виходу цих підручників вважається роком виникнення соціальної психології як науки.

Етап розвитку соціальної психології в першій половині XX ст. можна назвати етапом тріумфу лабораторного експериментування. В свою чергу, саме експериментування набуло такого широкого роз­маху завдяки появі відносно простого і загальнодоступного методу вимірювання соціальної установки за допомогою різних шкал.

Експериментальна соціальна психологія починає розвива­тись у Європі, Росії, США. Великий внесок в її розвиток було зроблено В.Бехтеревим, М.Ланге (Росія), В.Меде (Німеччина), Ф.Олпортом (США). Проте експериментальна соціальна психо­логія стає з 30-х років американською, формується у відповід­ності з американськими стандартами дослідження, оцінками ре­зультатів і американськими моделями людини. США стає "зразком" розвитку психологічної науки, заявляючи про себе як центр найбільш прогресивних технологій виробництва і управління, а також як носій значущого для всього світу образу життя і мис­лення. Кращі і найвидатніші соціальні психологи Європи стали американськими дослідниками, переїхавши у США в зв'язку з Другою світовою війною.

Початком лабораторного експериментування в соціальній психології прийнято вважати появу програми, що була запро­поновано в Європі В.Меде і в США Ф.Олпортом, в якій було сформульовано вимоги перетворення соціальної психології в експериментальну дисципліну.

Початком лабораторних експери­ментів вважають експерименти Нормана Тріплетта, які було виконано ще наприкінці XIX ст. Суть експериментів полягала в тім, щоб виявити вплив ситуації змагання на зміну швидкості велосипедиста у порівнянні з результатами, отриманими у гонці наодинці. Досліджуваними були діти. Двадцять дітей із сорока досліджуваних показали у змаганні більш високі результати, десять - трішечки поліпшили їх, у десяти спостерігалось навіть погіршення у зв'язку з перезбудженням.

В цих експериментах вияснялось питання про те, чи діє індивід наодинці краще, ніж у присутності інших, або, навпаки, чи стиму­лює факт присутності інших ефективність діяльності кожного. Ре­зультати цих досліджень було інтерпретовано як виникнення ефекту зростаючої сенсорної стимуляції, коли на продуктивність діяльності індивіда впливає сама присутність інших людей, що працюють над тією ж самою здачею поряд.

Цей ефект отримав в соціальній психології назву ефекту соціальної фасилітації (від англ, facilitate — полегшувати), сутність якого полягає в тім, що присутність інших спонукає людей краще виконувати прості або добре знайомі задачі, полег­шує дії людини, сприяє їм. Цей феномен полегшення було відкрито Тріплеттом, йому також належить і поняття, яким він визна­чив зафіксоване їм явище - "соціальна фасилітація". В ряді екс­периментів було також виявлено протилежний ефект - певне стримування, гальмування дії індивіда під впливом присутності інших. Цей ефект отримав назву ефекту соціальної інгібіції (від лат. inkibeo - стримування, придушування).

Соціальна фасилітація та інгібіція традиційно вивчались у двох широких категоріях соціальних ситуацій: присутність пуб­ліки і сумісна дія. Перший тип досліджень - це дослідження того, як присутність пасивної публіки впливає на індивідуаль­ну дію. Вивчення сумісної дії було зосереджено на тому, як при­сутність ще кого-небудь, хто виконує ту ж саму задачу, впливає на рішення цієї задачі.

Це були перші експериментальні роботи, де об'єктом дослідження була мала група. Акцент робився на факті простої присутності інших, а сама група тлумачилась перш за все як факт "присутності", вивчалась не взаємодія (інтеракція) людей в групі, а факт їх одночасної дії поряд (коакція). Результати до­слідження таких "коактних" груп показали, що у присутності інших людей може відбуватись як фасилітація, та і інгібіція. В соціальній психології більше розповсюдження отримало вивчен­ня саме соціальної фасилітації.

Дослідження феномену фасилітації проводилось також німецьким психологом В.Меде. Ним було встановлено, що виникнення ефекту фасилітації залежить від характеру завдань, які виконує людина. Присутність інших позитивно впливає на кількісні характеристики і негативно - на якісні. Крім того, в присутності інших підвищується результативність простих різновидів діяльності і знижується - складних. Вивчаючи іигібіцію, В.Меде отримав, наприклад, такі результати. Під впливом групи поріг чутливості до електричного струму зни­жувався в кількох осіб від 21 до 57 %.

З проведенням ранніх експериментів із соціальною фасилітацією пов'язано також ім'я видатного американського соціаль­ного психолога Ф.Олпорта. Для нього соціальна психологія стала наукою, що вивчає поведінку індивіда в тих галузях, де ця поведінка стимулює інших людей або є реакцією на таку пове­дінку. В експериментах Ф.Олпорта, як і в інших ранніх лабора­торних експериментах, встановлювалось те, щобуло відомим людям давно. Головне наукове досягнення полягало в тім, що загальновідомі істини вимірювались. І це було великим кроком на шляху перетворення соціальної психології у солідну науко­ву дисципліну. Ф.Олпорт був один з перших, хто розробив шка­лу для вимірювання установок. До цього, в 20-30-х роках для вимірювання установок в основному використовувались опитувальники. Досліджуваними були студенти, а в якості індика­торів установок вивчались декларовані думки з приводу найр­ізноманітніших проблем, пов'язаних з життям суспільства. Ф.Олпорт, вимірюючи установки, не тільки вивчав певні думки, але й намагався співвіднести їх з особистісними особливостями досліджуваних. Шкала Ф.Олпорта містила висловлювання рес­пондентів відносно різних об'єктів установки (ліга націй, куклукс-клан, "сухий закон"). Важливою новацією Ф.Олпорта було введення експертної процедури, що відіграло значну роль у подальшій розробці шкал вимірювання.

Лабораторні експерименти вимагали багато зусиль в їх здійсненні як в організаційному, так і чисто технічному плані. Тому появу вимірювальних шкал можна вважати справжньою революцією у проведенні соціально-психологічних експери­ментів. Особливе значення мало створення шкал Е.Богардусом (1928), Л.Терстоуном (1928), Р.Лайкертом (1932), Л.Гуттменом (1941).

Шкала соціальної дистанції Богардуса вимірює за­гальний рівень взаєморозуміння і близькості в особистісних і соціальних відносинах, ступінь впливу одного на іншого. Вона призначена також для вивчення реальних і потенційних конфліктів: трудових, міжетнічних та інших.

З ім'ям Л.Терстоуна в соціальній психології пов'язується конструювання шкал, призначених для вимірювання позитивної або негативної напру­женості ставлень людини до якого-небудь соціального об'єкта, явища або соціальної проблеми. Для отримання показників різних шкал, які можна було б порівнювати, було придумано спеціальні процедури: рівні відстані між одиницями шкал і одномірність (однорідність) запитань. Крім того, методика передбачала участь в роботі експертів, які б класифікували ствердження, що були отримані спочатку в опитуванні респондентів.

Л.Терстоун та його співробітники виконали в кінці 20-х - на початку 30-х років за допомогою такого роду процедур цілу се­рію досліджень, які були присвячені вимірюванню ставлень до війни, смертної кари, церкви, цензури та інших громадських інституцій, а також звичаїв, традицій, проблем расової та націо­нальної належності. Сам Л.Терстоун відмічає як найкращу ро­боту цього періоду серію досліджень, присвячених впливу кінофільмів на динаміку установок.

В цей період починається справжній бум створення шкал в терстоунівському стилі. На­ступним кроком у створенні вимірювальних шкал були шкали Р.Лайкерта, який запропонував альтернативу терстоунівській шкалі без використання експертних оцінок.

Завдання для вимірювання ставлень відбирались тільки на основі відповідей досліджуваних, а єдиним критерієм відбору була внутрішня узгодженість цих відповідей. На відміну від шкал Терстоуна, шкали Лайкерта є більш зручними у застосу­ванні при масових опитуваннях. Шкалу Лайкерта досить легко побудувати, вона є відносно надійною навіть у випадку невели­кої кількості суджень. Тому вона найчастіше застосовується в соціальній психології.

В цілому, експериментальний період соціальної психології характе­ризується багатьма емпіричними відкриттями, методичними знахідками, реальними практичними результатами. Цьому ета­пові розвитку наукова соціальна психологія зобов'язана зде­більшого розробками методик, накопиченням емпіричного ма­теріалу. Все це сприяло подальшому розвитку соціальної пси­хології, в рамках якої починають відокремлюватися самостійні напрямки, ко­жен з яких зробив суттєвий внесок у виразність особливостей соціальної психології XX ст.

Отже, накопичення емпіричних даних на основі досвіду прак­тичної діяльності людей; філософські роботи, в яких розглядались соціально-психологічні питання; дослідження соціально-психоло­гічних проблем в людинознавстві; формування соціально-психо­логічного напрямку в психології і психологічного - в соціології, склали передумову наступної стадії розвитку соціальної психо­логії - становлен­ня її як системи знань. Ця стадія передбачає визначення статусу соціальної психо­логії в системі інших наук, визначення предмету дослідження, інструментального апарату, методів дослідження, а також експе­риментальної і фактологічної бази науки.

Таким чином, можна говорити про декілька стадій розвитку соціальної пси­хології. Б.Д.Паригін вказує на три стадії:

Перша стадія - це формування соціальної психології як на­прямку думки.

Друга стадія - це формування соціальної психології як си­стеми знань.

Третя стадія пов'язана з диференціацією прикладних розділів, відділення їх від загальної соціальної психології, перетворенням соціальної психології у загальну теорію і мето­дологічну основу людинознавства.

З 20-40-х років XX століття соціальна психологія поступово починає перетворюватися в сугубо експериментальну науку, що займається прикладними дослідженнями і розробляє специфічні методики вивчення соціально-психологічних феноменів.

Великий внесок в її розвиток було зроблено такими зарубіжними вченими як В.Меде, Ф.Олпорт, В.Вундт, К.Левін, А.Бандура, Б.Ф.Скінер, М.Шеріф, С.Аш, С.Мілгрем, Шутц, Ф.Фідлер, Е.Дюркгейм, Я.Морено, Ч.Кулі, Е.Мейо, Т.Ньюком, Н.Тріплетт, Н.Катрелл, У.Макдугалл, Г.Тежфел, І.Джаніс, Дж.Тернер, Л.Фестінгер, Ф.Зімбардо, Д.Майєрс, Э.Аронсон, С.Московічі, М.Заваллоні, Л.Фестігер, У.Гордо­н, Дуглас Мак Грегор та ін..

В Росії значний вклад у розвиток соціальної психології внесли:Г.В.Плеханов, Н.К.Михайловський, В.М.Бехтєрев, М.Ланге, П.П.Блонський, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, В.М.М’ясищев, А.В.Петровський, Є.С.Кузьміна, А.Г.Ковальов, Є.В.Шорохова, Г.М.Андрєєва, О.О.Бодальов, А.І.Донцов, Є.О.Клімов, Д.О.Леонтьєв, В.С.Мерлін, В.Е.Чудновський, Б.Д.Паригін та ін.

В Україні сьогодні проблемами соціальної психології займаються такі вчені як В.В.Москаленко, Л.М.Карамушка, Т.В.Говорун, І.В.Ващенко, С.П.Гірєнко, Г.В.Ложкін, Н.І.Пов’якель та ін.

Соціальна роль — поведін­ка, яка соціально очікується від людини, що має певний статус.

У науковий оборот термін «роль» ввів в 20-30-і роки ХХ ст. Дж.Мід, але він не дав досить точного визначення цього поняття.

У той же час Р.Лінтон запропонував статусно-рольову концепцію, в рамках якої зв'язки індивіда з різними системами суспільства розкриваються через поняття «роль» і «статус». Широко відомо його визначення ролі як «динамічного аспекту статусу». Статус, на думку Р.Лінтона, — це те місце, що індивід займає в даній системі. А поняття роль використовується їм для опису всієї суми культурних зразків поведінки, пов'язаних з певним статусом.

Роль, таким чином, включає установки, цінності і поведінку, що пропонуються суспільством для кожного, хто має певний статус. У зв'язку з тим, що роль являє собою зовнішню поведінку, вона є динамічним аспектом статусу, тобто тим, що індивід повинний зробити для виправдання статусу, який він займає.

Американські соціальні психологи М.Дойч і Р.Краус виділяють наступні аспекти визначення поняття «соціальна роль»:

1). Роль як існуюча в суспільстві система очікувань щодо поведінки індивіда, який займає певне положення, у його взаємодії з іншими індивідами.

2). Роль як система специфічних очікувань стосовно себе індивіда, що займає певне положення, тобто як він уявляє модель своєї власної поведінки у взаємодії з іншими індивідами.

3). Роль як відкрита для візуального спостереження поведінка індивіда, що займає певне положення.

Іншими словами, у першому випадку мова йде про уявлення інших людей стосовно того, як повинен поводитися індивід, що займає певне положення або позицію, в другому — пройого власне уявлення, як він повинен поводитися в тій або іншій статусній позиції, і в третьому — про те, що спостерігається в реальній поведінці індивіда, який займає певну соціальну позицію.

Якщо людям відома соціальна роль якого-небудь індивіда в даний момент, то вони будуть пред'являти до його поведінки відповідні рольові очікування. Ці очікування можуть містити в собі цілком конкретні розпорядження (те, що людині необхідно робити обов'язково), певні заборони (те, чого людина не повинна робити) і ряд менш точно визначених очікувань (те, що людині варто було б робити в даній ролі). Коли поведінка індивіда, який виконує яку-небудь соціальну роль, відповідає очікуваному зразку, вона вважається успішною.

Успішність виконання ролі індивідом залежить від ряду факторів:

1) знання ролі (уявлення про правила та обов'язки, пов'язані з даною роллю);

2) значущість цієї ролі для людини, що її виконує;

3) вміння виконувати дану роль;

4) здатність рефлексувати свою рольову поведінку (тобто оцінювати її з точки зору інших людей).

Неуспішне виконання тієї або іншої ролі може викликати конфлікт.

Під рольовим конфліктом зазвичай розуміється ситуація, коли індивід, що має певний статус, зіштовхується з несумісними очікуваннями.

Розрізняють два типи рольових конфліктів: міжрольові та внутрішньорольові.

До міжрольових відносяться конфлікти, викликані тим, що людина одночасно змушена виконувати занадто багато ролей, тому вона не може виконувати всі ролі однаково якісно (відповідно до соціальних очікувань). Внутрішньорольовий конфлікт породжується, як правило, суперечливими вимогами, що висуваються до виконання однієї і тієї самої ролі з боку різних (значущих для індивіда) людей або різних соціальних груп.

Соціальна спільність (спільнота) — це сукупність людей, що характеризується загальними (спільними) для даної групи умовами життєдіяльності; приналежністю до історично сформованих територіальних, культурних, релігійних, професійних утворень, до тих або інших соціальних організацій та інститутів.

У складі суспільства розрізняються групові та масові спільності. Групові спільності відрізняються гомогенністю (однорідністю) складу, структурно-диференційною організацією, діяльнісною спрямованістю. Масові спільності не мають чітких границь, їх функціонування ситуативно обумовлене, а склад — різнорідний, структурно не організований. Це учасники широких рухів, аудиторії засобів масової інформації, споживачі так званої масової культури, масових товарів і послуг, різноманітні аматорські об'єднання (шанувальники естрадних зірок, вболівальники спортивних команд і т.п.). Також розрізняються великі і малі, стійкі та імпульсивні, згруповані і незгруповані, контактні і дисперсні соціальні спільноти.

СОЦІАЛЬНА ФАСИЛІТАЦІЯ — це посилення домінантних реакцій в присутності інших. Відкриття даного ефекту належить Норману Тріплетту (1897). Йому ж належить і термін, яким він визначив відкрите явище — «соціальна фасилітація». Тріплетт встановив, що велогонщики показують кращий час, коли змагаються один з одним, а не із секундоміром, і зробив висновок про те, що присутність інших спонукає людей до більш енергійних дій.

Подальші експерименти В.Меде, Фл.Олпорта (1920), В.М.Бехтерева (1923) показали, що в присутності інших людей підвищується швидкість виконання простих математичних задач, виконання простих завдань на моторику і т.д.

У 20-х роках ефект соціальної фасилітації інтерпретувався вченими як зміна мотивації вирішення задачі у члена групи в присутності значущих для нього людей.

Так, Н.Катрелл на основі свого дослідження зробив висновок про те, що сторонні, випадкові люди не впливають на успішність роботи людини. Найбільшою мірою вплив інших виявляється в тих випадках, коли вони сприймаються людиною як значущі. Причому присутність значущих інших впливає на продуктивність індивідуальної роботи не прямо, а побічно, за допомогою зміни мотивації.

Ефект присутності інших може впливати на мотивацію людини як у позитивному, так і в негативному планах. У позитивному плані (посилення мотивації) - це «ефект соціальної фасилітації», а в негативному - «ефект соціальної інгібіції», що означає зменшення мотивації вирішення задачі у члена групи в присутності інших, зниження ефективності його діяльності.

Отже, люди реагують на присутність один одного несвідомо. Згідно Д.Майєрсу, факторами, що визначають міру цієї реакції, є:

- кількість оточуючих людей (вплив інших зростає зі збільшенням їх кількості);

- симпатії або антипатії до присутніх;

- значущість оточуючих людей для людини;

- міра просторової близькості між людьми (реакція сильніше, чим тісніше один до одного розташовані люди).

Д.Майєрс також вказує три причини виникнення ефекту соціальної фасилітації:

- соціальне порушення (тобто порушення нервової системи від присутності інших людей) є вродженим і властиво більшості суспільних тварин;

- страх соціальної оцінки або стурбованість тим, як нас оцінюють інші люди (домінантна реакція підсилюється, якщо людина думає, що її оцінюють);

- відволікання уваги від конкретної задачі, конкретної діяльності і переключення уваги на навколишніх (це перевантажує когнітивну систему і викликає порушення).

Закономірність Зайєнса: присутність інших завжди діє збуджуюче і благотворно позначається на вирішенні простих і звичних задач (у яких домінує правильна відповідь) і заважає вирішенню складних і нових задач (у яких домінує неправильна відповідь або відповіді немає зовсім).

СОЦІАЛЬНІ КЛАСИ (від лат. classis — розряд) — великі, організовані групи людей, що розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їх відношенням до засобів виробництва (що закріплюється в праві власності), за їх роллю в суспільній організації праці, а отже, за способами отримання і розміром тієї частки багатства, яку вони мають (у вигляді відсотка на вкладений капітал, зарплати або інших доходів).

Класові розбіжності в суспільстві виникають на основі суспільного розподілу праці і появи приватної власності на засоби виробництва і тому є основними серед інших розбіжностей між людьми. Розвиток науково-технічної революції, державно-монополістичного капіталізму привели до значного ускладнення структури основних класів і міжкласових груп, підсилили різнорідність видів діяльності і соціальних функцій людей, що належать до певного класу. Розбіжності між класами виявляються в їх способі життя, соціально-психологічному складі, типових еталонах поведінки. Поряд з цим, великі групи входять у єдиний соціум і несуть в собі характерні особливості того або іншого суспільства, що функціонує за принципом соціального партнерствавсіх соціальних структур.

Клас є одним з головних суб'єктів суспільної психології, і під безпосереднім впливом саме цієї спільності складаються основні соціально-психологічні явища (суспільні відносини, соціальна взаємодія і взаємини, спілкування і настрої людей).

Для того щоб науково обґрунтовано виявити соціально-психологічні характеристики класів і міжкласових прошарків суспільства, необхідно знати і розрізняти: 1) детермінанти класової психології і 2) основу її утворення.

Як детермінанти психології класу виступають соціально-економічне положення класу, його місце в суспільній системі, відношення до засобів виробництва, історична роль, рівень його розвитку, соціально-економічні відносини, що складають суть даної формації.

Основу утворення психології класу складають умови його життя, характер суспільно-практичної діяльності, відносини з іншими класами та міжкласовими групами, соціальний досвід, спосіб життя і багато інших суб'єктивних і об'єктивних характеристик життєдіяльності його представників.

Психологія класу складається з його потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, рольових уявлень, норм поведінки, традицій та інших соціально-психологічних явищ.

Потреби класу — це спонукальні сили його активності і розвитку. Специфіка діяльності класу розвиває в його представників одні потреби і придушує інші. Наприклад, підприємницька діяльність буржуазії формує в її представників яскраво виражену потребу вистояти в конкурентній боротьбі, зберегти себе в складі привілейованого класу і забезпечити отримання нового прибутку.

Інтереси класу — друга найважливіша його рушійна сила, що обумовлена положенням класу в системі виробничих відносин даного суспільства. Інтереси можуть розрізнятися за рівнем зрілості, що залежить головним чином від рівня розвитку об'єктивних потреб класу. Усі спроби будь-якого обмеження інтересів класу, особливо з боку держави, сприймаються його представниками як замах на їх життєві основи. Соціальна дійсність показує, що жоден клас, жодна з міжкласових груп не поступається своїми інтересами добровільно, на основі морально-етичних міркувань або закликів до гуманізму, до врахування інтересів іншої сторони, інших класів або соціальних груп. Конфлікт класових інтересів зазвичай призводить до виникнення класової боротьби.

Цінності (ціннісні орієнтації) класу — це вироблені його суспільною свідомістю ідеали, обумовлені характером власності на засоби виробництва. Цінностіоб'єктивно визначаються економічними умовами діяльності класу. Наприклад, у підприємців-власників, усе життя яких проходить у жорсткій конкурентній боротьбі, ціннісна система базується на догматі святості і недоторканності приватної власності, що є заставою особистої свободи, єдиним засобом досягнення благополуччя і незалежності для себе і своїх нащадків.

Рольові уявлення класу — це його погляди, що є результатом усвідомлення своєї ролі в суспільстві і ціннісних орієнтацій, вироблених на основі повсякденної діяльності.

Норми поведінки класу — певні вимоги, побажання і очікування (експектації), що висуваються (гласно або негласно) до його представників. Клас за допомогою норм, вироблених їм, пред'являє своїм представникам вимоги, яким повинна відповідати їх поведінка і які регулюють, контролюють, направляють і оцінюють їх вчинки та дії.

Традиції, звичаї та звички класу — стійки правила, принципи і стереотипи життя і діяльності членів класу, важливі регулятори їх поведінки. З їх допомогою, як і інших елементів психології класу, він перетворюється в стійку й організовану спільноту людей.

Як вже зазначалося, представники різних соціальних класів мають певні спільні психологічні характеристики. Так, основними характеристиками психології робітничого класу (індустріальних і сільськогосподарських робочих, середніх і нижчих службовців) є: працьовитість; менша (у порівнянні з іншими класами і соціальними групами) задоволеність своїм соціальним і матеріальним становищем; слабкий соціальний конформізм; сильна світоглядна орієнтованість; здатність, а дуже часто і наполегливе прагнення до масового вираження своїх соціальних і майнових настроїв і переживань; висока схильність до впливу ідеологічної (інформаційної, культурної, національної і націоналістичної) пропаганди й агітації; велика ізольованість від близького спілкування з представниками інших класів і соціальних груп; високий рівень внутрішньокласової організованості і згуртованості та ін.

Відмітними психологічними особливостями класу буржуазії (вищі і середні власники, вищі наймані управлінці (менеджери), представники влади, фінансові олігархи) є: раціональний спосіб мислення і ділової етики; самовіддача і самообмеження у виробничій діяльності; індивідуалізм і себелюбність; яскраво виражена потреба вистояти в конкурентній боротьбі; сильне прагнення до отримання максимального виробничого і фінансового прибутку; відданість своїй справі, що виявляється в тому числі й у безперервної націленості на її розширення, постійне вкладання у виробництво все нових і нових фінансів, у прагненні зміцнити, розширити й удосконалити її, завоювати нові ринки збуту продукції; висока ділова (а часто і міжособистісна) агресивність; прагнення зберегти себе в складі привілейованого класу та ін.

Середнім прошаркам населення (дрібна буржуазія і дрібні власники, інтелігенція й адміністративний персонал), як правило, властиві наступні особливості: працьовитість; відданість професії і своїй справі; високий рівень відповідальності і почуття обов’язку; високий прагматизм та індивідуалізм; компетентність і організаторський талант; вміння перспективно мислити; наявність навичок ефективної організації своєї діяльності і роботи інших людей; часто — присутність відчуття нестійкості (ефемерності) своєї праці і своїх зусиль; періодична присутність почуття страху, безсилля, нездатності вплинути на хід подій та ін.

Маргінальним прошаркам населення (безробітні, жебраки, бомжі) зазвичай властиві: невір'я у свої сили; переконання в безвихідності свого положення; моральна і духовна деградація; соціальний страх та ін.

Таким чином, класоутворюючими ознаками є: наявність (чи відсутність) власності на засоби виробництва; робота на себе (чи на інших); частка суспільного продукту, що дістається людям, які належать до того або іншого класу, тобто нерівність. Відповідно до цього в капіталістичному суспільстві виділяють клас буржуа і люмпенів, а структуру радянського суспільства складали робітники, селяни та інтелігенція.

Соціально-психологічні ознаки класів:

- соціальний статус, що означає положення в соціальній ієрархії;

- певний спосіб, якість і стиль життя;

- шкала цінностей, система потреб та інтересів;

- традиції, установки, світогляд, стереотипи, звички,

- коло спілкування;

- соціальна етика, сленг, жаргон.

Класова структура суспільства - явище не статичне. Вона залежить від типу держави, економіки і суспільства.

В даний час широке поширення одержала теорія постіндустріального суспільства, що передбачає розподіл усього суспільного розвитку на три етапи: доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне. В доіндустріальному суспільстві провідну роль відіграє сільськогосподарська сфера, церков та армія, що є основними інститутами суспільства. В індустріальному суспільстві головне місце займає промисловість. Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства визначається такими факторами: поворотом від товаровиробницької економіки до обслуговуючої, що означає перевагу сфери послуг над сферою виробництва; зміною соціальної структури суспільства (класовий розподіл поступається місцем професійному). Власність як критерій соціальної стратифікації суспільства поступово втрачає своє вирішальне значення, не її місце приходить рівень освіти.

соціальний статус — це:1) деякий набір прав і можливостей, які людина отримує одночасно зі своєю служ­бовою посадою; 2) ха­рактеристика місця члена групи в системі емоційних переваг; 3) психологічна величина, яка має відношення до становища людини в різних структурних утворюваннях малої групи (не тільки емоційних); 4) сукупність об'єк­тивно властивих людині характеристик, що визначають сприйнят­тя її іншими членами групи, самосприйняття і, відповідно, її становище в системах групових відносин (Г.М.Андрєєва).

В інтеракціонізмі існує традиція розведення двох видів групового статусу людини: конвенційного і особистісного.

На думку Т.Шибутані, соціальний (конвенційний) статус - це позиція людини в суспільстві: повага, якою вона користується, її престиж базуються на тому, до якої категорії вона належить і як оцінюється ця категорія в сис­темі соціальної стратифікації. Людина зберігає свій соціальний ста­тус, якщо вона живе у відповідності з конвенційними нормами, які управляють поведінкою людей цієї групи. Особистісний статус - це оцінка людини "в якості людської істоти", яку вона отримує в своїй первинній групі. Збереження особистого статусу пов'язано з такою поведінкою (дії, вчинки), яка допомагала б людині підтримувати її стосун­ки з іншими членами первинної групи, тобто відповідала б груповим експектаціям (очікуванням), була конгруентна (відповідна) його статусу. Для людини її особистий статус є великою індивідуальною цінністю.

Соціальний стереотип— стійкий образ чи уявлення про які-небудь явища або людей, характеристики, властиві представникам тієї або іншої соціальної групи.