Соціально-психологічна концепція К. Юнга

Одним із лідерів неофрейдистської его-психології, який найбільше зробив для розвитку соціальної психології, був Карл Густав Юнг (1875-1961). Свою теорію він назвав аналітичною тому, що в ній надається великого значення протиборчим силам всере­дині особистості і прагненням до знайдення самості (індивідуаль­ності) шляхом процесу індивідуації (інтеграції).

Юнг розійшовся з Фрейдом за такими позиціями:

1. Він відкинув фрейдовське поняття Едипова комплексу, пояснюючи прив'язаність дитини до матері чисто житейськими потребами дитини і здатністю матері їх задовольняти. Він не заперечував зовсім наявності сексуальної енергії в дитячому віці, але звів сексуальність до положення одного з багатьох потягів у психіці.

2. Ще одна суттєва різниця між позиціями Фрейда і Юнга стосується уявлення про спрямованість сил, які визначають особистість людини. З точки зору Фрейда, людина є продуктом своїх дитячих переживань. Для Юнга ж людина визначається не тільки минулим, але й своїми цілями, очікуваннями і надіями на майбутнє. На його думку, формування особистості не завершується до п'яти років. Лю­дина може змінюватись і досить значно протягом всього свого життя.

3. Відмінність між позиціями Фрейда і Юнга полягає і в тім, що Юнг зробив спробу проникнути у безсвідоме глибше, ніж це вда­лось зробити Фрейду. Він додав ще один вимір у розумінні безсвідомого: вроджений досвід людства як виду, який успадкований ним від своїх предків (колективне безсвідоме). Розробкою концепції колективного безсвідомого Юнг зробив суттєвий внесок в розви­ток соціальної психології.

Юнг виділяє два рівні безсвідомого: особисте безсвідоме і ко­лективне безсвідоме.

Особисте безсвідоме – це сфера безсвідомого, яка містить в собі утворення, які раніше знаходились на рівні свідомості, але потім були забуті або витіснені із свідомості. Цей рівень складається зі споминів, імпульсів, бажань та іншого особис­того досвіду. Він не є глибоким, події, що там знаходяться, легко можуть бути відтвореними у свідомості.

Зміст особистого безсвідомого згруповано в певні тематичні ком­плекси: емоції, спомини, бажання і тому подібне. Ці комплекси вияв­ляються у свідомості у вигляді певних домінуючих ідей - ідеї сили або ідеї неповноцінності - і таким чином здійснюють вплив на поведінку.

Нижче рівня особистого безсвідомого лежить більш глибокий рівень - колективне безсвідоме - це найбільш глибокий рівень психічної діяльності, який вміщує в собі вроджений досвід минулих поколінь людей, а також предків-тварин. Воно вміщує універсаль­ний еволюційний досвід і складає основу особистості людини. Досвід, що знаходиться в колективному безсвідомому є дійсно безсвідомим, тому, що ми не можемо усвідомити його, згадати якимось чином, як це можливо зі змістом особистого безсвідомого.

Вроджені тенденції всередині колективного безсвідомого отри­мали назву архетипів. Вони є внутрішніми детермінантами психіч­ного життя людини і направляють дії людини в певне русло, яке чимось схоже з тим, як поводились в подібних ситуаціях наші предки-тварини. Архетипи виявляються у свідомості у вигляді емоцій і деяких інших психічних явищ. Вони пов'язані з такими важливи­ми моментами життєвого досвіду, як народження і смерть, основні стадії життєвого шляху (дитинство, юність), а також з реакцією на смертельну небезпеку.

Юнг досліджував міфологію і художню творчість деяких стародавніх цивілізацій з метою виявлення архетипічних символів, які лежать в їх основі. Виявилось, що існує значна кількість таких символів, які властиві всім архаїчним культурам, навіть таким, які були дуже розділеними у просторі і часі, що є свідченням про те, що кон­такт між ними був неможливим. Юнгу вдалось також виявити у сновидіннях пацієнтів дещо таке, що він визнав як сліди подібних символів. Це ще більше підкріпило його впевненість у існувати колективного безсвідомого.

Частіше за інших зустрічаються такі чотири архетипи: персо­на, аніма та анімус, тінь і Я (самість).

Персона - це маска, яку кожен з нас надіває, спілкуючись з інши­ми людьми. Вона представляє нас такими, якими ми хочемо, щоб нас сприймало суспільство. Персона може не співпадати з істиною особистістю індивіда. Поняття персони у Юнга аналогічно понят­тю рольової поведінки в соціальній психології.

Архетипи аніма і анімус відображають те, що кожна людина несе в собі певні психологічні характеристики протилежної статі. Аніма відображає жіночі (фемінні) риси в чоловічому характері, а анімус - чоловічі (маскулінні) характеристики в жіночому. Як і більшість інших архетипів, ця пара бере початок в найбільш глибинних, при­мітивних шарах досвіду предків людини, коли чоловік і жінка зас­воювали певні емоційні і поведінкові тенденції протилежної статі.

Архетип тіні - це деяка зворотна, темна сторона „Я”. Вона найбільш глибоко укорінена у тваринному майбутньому людини. Юнг вважав її своєрідним нащадком нищих форм життя. Тінь являє со­бою сукупність всіх наших аморальних, пристрасних і абсолютно неприйнятних бажань і вчинків. Юнг писав, що тінь підштовхує нас творити щось таке, чого ми у нормальному стані ніколи собі не дозволимо. Коли з нами трапляється щось подібне, ми схильні це пояс­нювати тим, що на нас "щось найшло". Це "щось" і є тінь, найбільш примітивна частина нашої природи.

"Я" (самість) - це найбільш важливий архетип в теорії Юнга. Він являє собою серцевину особистості, навколо якої організовані і об'єднані всі інші елементи. В разі досягнення інтеграції всіх аспектів душі, людина відчуває гармонію і цілісність. Отже, в розумінні Юнга розвиток самості - це головна ціль людського життя.

Юнг ввів поняття двох типів особистісної орієнтації, або життє­вих установок: екстраверсія та інтроверсія. Екстраверти рухливі, швид­ко утворюють зв'язки і прихильності; рушійною силою для них вис­тупають зовнішні фактори. Інтроверти споглядальні, прагнуть до са­мотності, їх інтерес зосереджено на них самих.

Юнг виділив також чотири психологічних функції: мислення, почуття, відчуття та інтуї­ція. Мислення і почуття є раціональними функціями, відчуття і інтуї­ція - ірраціональними.

Результатом комбінації двох видів особистісних орієнтацій і чотирьох психологічних функцій є вісім різних типів особистості (наприклад, екстравертний мислительний тип).

Розглядаючи питання розвитку особистості, Юнг особливо виділив рух у напрямку саморегуляції через зрівноваження та інтегрування різних елементів особистості. Для описання процесу об'єд­нання всіх аспектів особистості навколо самості, який відбувається протягом всього життя, Юнг використав термін " індивідуація ". Про­цес індивідуації дозволяє самості стати центром особистості, а це, в свою чергу, допомагає індивідууму досягти самореалізації.

Відійшовши від теорії Фрейда, Юнг збагатив наукові уявлен­ня про зміст і структуру особистості. Його розуміння без свідомого як багатого і життєво необхідного джерела мудрості викликало нову хвилю інтересу до його теорії у сучасників. Юнг один з перших визнав позитивний внесок релігійного, духовного і навіть містичного досвіду у розвиток особистості. В цьому полягає його особлива роль як попередника гуманістичного напрямку в персонології.