Соціально-когнітивна теорія А.Бандури

Погляди класичних біхевіористів набули розвитку в різних напрям­ках. Кульмінацією цього розвитку в останні десятиліття можна назвати соціально-когнітивний напрямок. Особливості цього напрямку найбільш яскраво представлено в роботах Альберта Бандури (нар. 1925) і Джуліана Роттера (нар. 1916). Теорія кожного з них значно відрізняється від радикального біхевіоризму Скіннера, але зберігає експериментальну методологію, яка характеризує біхевіористський підхід.

Бандура вважає, що психічне повинно розумітись як безперервна взаємодія між факторами поведінковими, особистісними і середовищними. Це означає, що поведінка, особистісні аспекти і соціальні впливи - це взаємозалежні детермінанти, тобто на поведінку здійснює вплив оточення, але люди теж відіграють активну роль у створенні соціального середовища та інших обставин, які виника­ють в їх повсякденних транзакціях. Ця точка зору відрізняється від підходу Скіннера, який обмежує пояснення поведінки людини до двохфакторної односторонньої моделі, в якій зовнішні події є єди­ним чинником поведінки. На відміну від Скіннера, який майже зав­жди розглядав научіння через прямий досвід, Бандура робить основ­ний акцент на ролі научіння через спостереження у придбанні нави­чок поведінки. Дійсно, найбільш відмінною рисою соціально-когнітивної теорії Бандури є переконання в тому, що переважно поведін­ка людини формується через спостереження на основі прикладів.

Бандура також підкреслює важливість самостійних впливів як чинника функціонування людини у всіх її аспектах (в мотивації, емоціях, діях). Це є найбільш очевидним в його концепції самоефективності - положенні про те, що людина може навчитись контро­лювати події, які впливають на її життя.

Бандура вважає, що внутрішня реальність, яка складається з мотивів, потягів, не може так просто пояснити явні коливання поведінки людини в різних ситуаціях по відношенню до різних людей в різних соціальних ролях. А психодинамічні теорії знех­тували великою складністю і різноманітністю реакцій людини. Вій також піддав сумніву емпіричну адекватність психодинамічних формулювань. Персонологи-експериментатори заявляють, що хоча потяги і мотиви можуть пояснити події, які вже здійсни­лися, проте вони безсилі передбачити, як люди будуть поводи­тись в конкретній ситуації. Отже, аналізуючи психодинамічні теорії і вказуючи на їх обмеження, Бандура робить висновок про те, що якщо ми хочемо удосконалити наше розуміння поведінки людини, то потрібно удосконалити і нашу теорію як з концепту­альної, так і з емпіричної точки зору. Аналізуючи точку зору ра­дикального біхевіоризму, Бандура відмічає, що пояснюючи пове­дінку в термінах соціальних стимулів (які її викликають) і підкрес­люючих наслідків (які її зберігають), в той же час радикальний біхе­віоризм заперечує детермінанти поведінки, які виникають з внутрішніх когнітивних процесів. Це дає неповне пояснення по­ведінки людини. З точки зору Бандури, причини функціонування людини потрібно розуміти як безперервну взаємодію поведінки, пізнавальної сфери і оточення. Даний підхід до аналізу причин поведінки Бандура означив як взаємний детермінізм.

Розроблена Бандурою модель-триада взаємного детермініз­му показує, що хоча на поведінку впливає оточення, воно теж част­ково є продуктом діяльності людини, тобто люди можуть здійсню­вати якийсь вплив на свою власну поведінку. Наприклад, друже­любна людина може створити оточення, в якому для неї буде до­сить заохочень і мало покарань, і навпаки. У всякому випадку, по­ведінка впливає на оточення. Бандура стверджував також, що завдя­ки своїй здатності використовувати символи, люди можуть думати, творити і планувати, тобто вони здатні до пізнавальних процесів, які постійно виявляються через відкриті дії.

Сучасні теоретики научіння роблять акцент на підкріпленні, як на необхідній умові для придбання, збереження і модифікації поведінки.

Скіннер, наприклад, стверджував, що зовнішнє підкріплення є обов'яз­ковим для научіння. Бандура, хоча і визнає важливість зовнішнього підкріплення, все ж не розглядає його як єдиний спосіб. Люди можуть вчитись спостерігаючи або читаючи, або чувши про поведінку інших людей. В результаті попереднього досвіду люди можуть очікувати, що певна поведінка може мати наслідки, які вони оцінюють, інша - спричи­нить небажаний результат, а третя - виявиться малоефективною. Отже, наша поведінка регулюється значною мірою передбаченими наслідками.

В центрі соціально-когнітивної теорії лежить припущення про те, що нових форм поведінки можна набути у відсутності зовнішнього підкріплення. Акцент на научіння через спостереження або приклад, а не пряме підкріплення є найбільш характерною рисою теорії Бандури. Іншою характерною рисою соціально-когнітивної теорії є та роль, яку вона відводить унікальній здатності людини до саморегуляції

Бандура стверджує, що здатність оперувати символами, дає нам засіб впливати на наше оточення завдяки вербальним та об­разним репрезентаціям. Ми виробляємо і зберігаємо досвід таким чином, що він слугує орієнтиром для майбутньої поведінки. Наша здатність формувати образи бажаних майбутніх результатів пере­творюється в біхевіоральні стратегії, які спрямовані на те, щоб ве­сти нас до віддаленої мети. Отже, люди можуть передбачати імовірні наслідки різних дій і, відповідно, змінювати поведі­нку, поводитись відповідним чином.

Бандура стверджує, що научіння було б мало ефективним, якби воно залежало виключно від результату власних дій людини. На щастя, вербальна передача інформації і спостереження відповідних моделей (наприклад, інших людей) забезпечує основу для придбан­ня найбільш складних форм поведінки людини. Бандура встанов­лює, що фактично всі феномени научіння, які збуваються в резуль­таті прямого досвіду, можуть формуватися через посередництво спостережень за іншими людьми.

Фактор спостереження - ключ до вирішення проблем. Спостерігаючи, діти навчаються робити повсякденну домашню роботу або грати в ігри. Через спостереження вони можуть навчи­тися бути агресивними чи альтруїстичними. У багатьох випадках необхідно вчитись модельованій поведінці саме таким чином, як вона виконується (їзда на велосипеді). Однак у доповнення до передачі специфічних форм шляхом моделювання можна по­будувати нову поведінку. Завдяки процесам моделювання спо­стерігачі беруть загальні риси з різних реакцій і формулюють правила поведінки, які дають їм можливість йти далі від того, що вони вже бачили і чули.

З точки зору Бандури, люди форму­ють когнітивний образ певної поведінкової реакції через спос­тереження поведінки моделі, і далі ця закодована інформація (що зберігається в довготривалій пам'яті) слугує орієнтиром у їх діях. Люди можуть вчитися на прикладах.

Соціально-когнітивна теорія передбачає, що моделювання впливає на научіння, головним чином, через його інформаційну функцію. Тобто під час показу зразка спостерігачі (учні) здобу­вають в основному символічні образи моделюючої діяльності, яка слугує прототипом для відповідної і невідповідної поведінки.

Научіння через спостереження регулюється чотирма взаємо­пов'язаними компонентами: увага, збереження, моторно-репро­дуктивні і мотиваційні процеси. Розглянуте таким чином научі­ння через спостереження - це активний критичний і конструктив­ний процес.

Хоча теорія соціально-когнітивного научіння дійсно визнає важливу роль зовнішніх підкріплень, вона постулює існування більш широкого кола підкріплюючих впливів. Люди не тільки підвладні впливу досвіду, якого вони набувають в результаті своїх дій, але й регулюють поведінку на основі очікуваних наслідків, а також створюють їх для себе самі. Бандура, аналізуючи роль підкріплення в научінні через спостереження, показує його когнітивну орієнтацію. На відміну від Скіннера, він стверджує, що зовнішнє підкріплення рідко виступає в ролі автоматичної детермінанти поведінки. Воно частіше виконує дві інші функції - інформативну і спонукальну. Підкріплення, яке наступає після реакції, вказує на необхідність сформувати гіпотезу про те, що таке правильна реакція.

Ця інформативна функція (зворотний зв'язок) може пра­цювати, коли підкріплення переживається прямо або побічно. Без здатності передбачати імовірний результат майбутніх вчинків люди діяли б ризиковано. Побічне підкріплення здійснюється тоді, коли спостерігач бачить дію моделі з наступ­ним результатом, який спостерігач усвідомлює як результат попередніх дій моделі.

Самопідкріплення має місце тоді, коли люди встановлюють для себе планку досягнень і заохочують або карають себе за її досягнен­ня, перевищення або невдачу.

За Бандурою єтри процеси, які входять компонентами в саморегулювання поведінки: процес самоспостереження, само­оцінки і самовідповіді. В останні роки Бандура ввів у свою концепцію постулат когнітивного механізму самоефек­тивності для пояснення особистісного функціонування і змінення. Концепція самоефективності стосується вміння лю­дей усвідомлювати свої здібності побудувати поведінку, яка відповідає специфічній задачі або ситуації. З точки зору Банду­ри, самоефективність, або усвідомлена здатність впоратись зі специфічними ситуаціями, впливає на декілька аспектів психосоціального функціонування. Те, як людина оцінює власну ефек­тивність, визначає для неї розширення або обмеження можли­вості вибору діяльності, зусиль, які їй доведеться докласти для подолання перешкод і фрустрацій, наполегливість, з якою вона буде вирішувати якусь задачу. Отже, самооцінка ефективності впливає на форми поведінки, мотивацію, формування поведін­ки і виникнення емоцій.

На думку Бандури, люди, які усвідомлюють свою самоефективність, прикладають більше зусиль для виконання складних справ, ніж люди, які зазнали серйозних сумнівів у своїх можли­востях. В свою чергу, висока самоефективиість, яка пов'язана з очікуванням успіху, веде до хорошого результату і сприяє само­повазі. Навпаки, низька самоефективність, яка пов'язана з очі­куванням краху, веде до невдач і таким чином знижує самопова­гу. Бандура стверджує, що той, хто вважає себе нездатним доби­тись успіху, має слабку мотивацію і не може побудувати поведін­ку. Навпаки, люди, які вірять в свою здатність вирішити пробле­му, імовірно, будуть наполегливі в досягненні своєї мети, не див­лячись на перешкоди.

Бандура передбачав, що набуття самоефективності може відбу­ватись будь-яким з чотирьох шляхів (або їх комбінації): здатності побудувати поведінку, побічного досвіду, вербального переконан­ня і стану фізичного (емоційного) збудження.

Бандура постійно спрямовує свої зусилля на розвиток методів те­рапевтичної зміни поведінки і розробку єдиної теорії поведінкових змін.

В терапевтичних методиках важливу роль відіграє зміна усвідомленої здатності протистояти загрожуючим або аверсивним ситуаціям і справлятися з ними. Бандура висловлює передба­чення, що ефективність терапії, які б методи не застосовувались, визначається, перш за все, її здатністю підвищувати самоефек­тивність клієнта.

В соціально-когнітивній теорії також закладено поняття самоконт­ролю - емпірично обгрунтованого засобу стійкого досягнення більш бажаних паттернів поведінки. Із соціально-когнітивної точки зору, самоконтроль не існує вик­лючно в рамках тільки внутрішніх (сила волі) або тільки зовнішніх (підкріплення) сил. Він виявляється в ретельно спланованій взає­модії людини з оточенням.

Процес поведінкового самоконтролю складається з п'яти основних кроків:

1. Визначення форми поведінки, на яку потрібно впливати.

2. Збір основних даних, тобто інформації про фактори, які впливають на поведінку, яку ми хочемо змінити.

3. Розробка програми самоконтролю, яка націлена на зміну частоти повторень поведінки, яку хочемо змінити.

4. Виконання і оцінка програми самоконтролю.

5. Завершення програми самоконтролю.

Отже, біхевіоризм в цілому розвивався шляхом все більшого вторгнення в схему "стимул - реакція" різних проміжних змінних. Найбільше в цьому набули успіху соціальні біхевіористи (А.Банду­ра). Працюючи в основному з людьми, а не з тваринами, часто в умо­вах реального життя, а не тільки в стерільній обстановці лаборатор­ного експерименту, вони не могли не виявити однобічності у фор­мулі "стимул - реакція". Встановивши істину, що людина - це не тільки продукт зовнішніх обставин, але й активний їх творець, вони змінили парадигму одностороннього впливу середовища на індивіда, на концепцію їх взаємодії. До цього висновку соціальних біхевіористів спону­кали факти, які свідчили про провідну роль у поведінці людини та­ких факторів, як оцінка можливих наслідків своїх дій, самооцінка, оцінка іншими, когнітивні процеси, тобто все те, що відкидалось кла­сичним, радикальним біхевіоризмом.