Лекція 3. Соціальна політика основних світових структур



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Лекція 3. Соціальна політика основних світових структур



1. Соціальна політика світових структур: вступні зауваження.

2. Організація Об’єднаних Націй як суб’єкт міжнародної соціальної політики.

3. Принципи та особливості діяльності спеціалізованих міжнародних організацій: Міжнародний валютний фонд, Організація економічного співробітництва і розвитку, Світовий банк, Міжнародна організація праці, Світова організація торгівлі .

4.Діяльність міжнародних організацій як заповнення вакууму у формуванні соціальної політики в нестабільних суспільствах.

5.Засоби формування соціальної політики міжнародними організаціями.

 

 

Питання № 1.

Соціальна політика в сучасному глобалізованому світі вже давно перестала бути предметом уваги лише національних урядів. Практично всі міжнародні організації тією, чи іншою мірою впливають на вироблення та здійснення певних стратегій вирішення соціальних проблем і в поодиноких країнах і в цілих регіонах і у загальносвітовому масштабі. Особливо масштабним є залучення міжнародних структур до опрацювання та реалізації соціальних програм у кризові періоди, в часи політичної та соціальної нестабільності. Результати їх втручання неоднозначно оцінюються і експертами і рядовими громадянами. Предметом уваги в цій темі є основні міжнародні організації та їх вплив на формування соціальної політики в країнах перехідного періоду.

Способи та методи, якими уряди країн та неурядові організації прагнуть сформувати економічну, соціальну та інші види політики з метою досягнення суспільно значимих цілей дедалі частіше стають сферою уваги наднаціональних та світових структур (Міжнародний валютний фонд - МВФ, Світовий банк - СБ, Міжнародна організація праці - МОП, Організація економічного співробітництва і розвитку - ОЕСР, Світова організація торгівлі - СОТ). Ці організації, хоча і вирішення соціальних проблем не є їхнім основним завданням, здійснюють свою діяльність у сфері соціальної політики в наступних основних напрямках:

  • вплив на формування національної соціальної політики;
  • участь у транснаціональному перерозподілі та регулюванні ресурсів та благ;
  • надання громадських прав та свобод і їх, принаймі, часткове соціально-економічне забезпечення тим особам чи соціальним групам, які втратили їх через неспроможність своєї держави.

При цьому, постає ряд питань: чи ці організації живуть своїм власним життям поза діяльністю національних урядів, що фінансують і підтримують їх, чи вони виступають певним вигідним знаряддям найпотужніших держав? Чи є наднаціональні структури незалежними у розробці і формуванні політики відповідно до поставлених перед ними глобальних завдань?

Одне з важливих завдань, які стоять при проведенні дослідження діяльності такого роду міжнародних організацій полягає в тому, щоб визначити сутність та піддати критичному аналізу їх рекомендації національним урядам – суб”єктам СП в своїх країнах у соціальній сфері.

Вплив, започаткованих МВФ та СБ програм перебудови в країнах, що розвиваються, породив неоднозначні відгуки. До урядів цих країн булипоставлені наступні вимоги задля отримання позик: відкрити кордонидля вільної торгівлі, скоротити державні видатки та проводити антиінфляційну монетарну політику. Подекуди така політика призводить до зубожіння, зростання заборгованості та до політичного визначення сил влади та опозиції в країні.

Питання № 2.

ООН було створено в 1945 році, після завершення другої світової війни, як передусімінструмент попередження збройних конфліктів. Нині вона також активно займається вирішенням питань соціальних та економічних реформ у світі, проблемами біженців, гуманітарної допомоги та іншими, які мають безпосереднє відношення до соціальної політики

Представники західних держав з самого початку розглядали ООН як організацію широкої компетенції, яка сприятиме не тільки миру і безпеці, а й співробітництву держав у галузі економіки, соціального забезпечення, науки, культури. Тому було прийняте рішення про наділення ООН функцією координації міждержавного соціально-економічного співробітництва.

Держави – члени ООН сплачують членські внески, розмір яких розраховується відповідно до валового національного продукту і рівня доходів на душу населення країни-члена. Приблизно 75 відсотків коштів надходить від десяти найбагатших країн. Варта зазначити, що часто несплата членських внесків країнами – членами ООН часто розглядається їх урядами як інструмент тиску на цю міжнародну організацію і, зокрема, як засіб впливу на скорочення її програм у галузі власне соціально-економічної політики.

ООН є складною системою, що складається із багатох спеціалізованих організацій. Коротко зупинимося на характеристиці лише тих її структур, які мають безпосереднє відношення до вирішення соціальних проблем.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) — головний орган з координації економічної діяльності самої 00Н та спеціалізованих установ, з нею пов'язаних. Важливість цього органу засвідчує той факт, що на нього припадає майже 70 % всіх бюджетних ресурсів, а також персоналу О0Н. Економічна і Соціальна Рада має такі функції і повноваження:

—обговорює міжнародні економічні й соціальні проблеми глобального і міжгалузевого характеру і розробляє рекомендації щодо політики з цих проблем для країн-членів і для системи 00Н;

— проводить дослідження, складає доповіді, розробляє рекомендації з міжнародних проблем в економічній і соціальній сферах Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованим установам;

погоджує діяльність спеціалізованих установ через консультації з ними і надання рекомендацій.

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури(ЮНЕСКО) — заснована в 1946 р. 20 державами, нині налічує вже 183 країни-члени. Україна є членом ЮНЕСКО. Цілі організації:

- сприяння забезпеченню миру і безпеки через заохочення міжнародного співробітництва в сфері освіти, науки і культури;

- забезпечення поваги до законності та спра­ведливості, прав людини й основних свобод незалежно від раси, статі, мови або релігії згідно зі Статутом ООН.

 

Всесвітня організація охорони здоров'я — (ВООЗ) — найбільша спеціалізована установа ООН. ЇЇ представляють 190 членів, у тому числі й Україна. Була створена у 1948 р., а день заснування — 7 квітня — щорічно відзначається як Всесвітній день здоров'я.

До функцій організації входять:

- координація міжнародної системи охорони здоров'я;

- консультування і допомога; співробітництво з ООН, її спеціалізованими установами, державними органами охорони здоров'я, профспілками та іншими організаціями;

- -підтримка у створенні націо­нальних систем охорони здоров'я;

- надання технічної і консультативної допомоги в надзвичайних ситуаціях;

- удосконалення системи освіти у сфері медицини й охорони здоров'я;

- боротьба за психічне здоров'я і гармонію в міжлюдських стосунках;

- заохочення співробітництва між науковими інститутами та професійними групами з метою вдосконалення охорони здоров'я.

Діяльність ООН у соціальній сфері розподіляється між кількома агенціями. Загальна відповідальність за неї покладається на Раду ООН з економічних та соціальних питань. Цей комітет, діючи через свою Комісію з питань суспільного розвитку, відповідав за саміт ООН з проблем суспільного розвитку, який відбувся в 1995 році і на якому розпочався глобальний діалог з майбутнього соціальної політики та суспільного розвитку у загальносвітовому масштабі. Тут СОТ і ЮНЕСКО не відіграють значної ролі. Радше, на думку спадають такі агенції, як ЮНІСЕФ, ЮНДП (Програма ООН з суспільного розвитку), а також напівсамостійний дослідницький інститут ЮНРІСД (Дослідницький інститут ООН з питань суспільного розвитку).

У 1990 році було розпочато низку щорічних публікацій під назвою «Human Development Report» (1990 – 1996 рр.), в яких було змодельовано новий показник суспільного прогресу - показник розвитку людини. У ньому брались до уваги тривалість життя, рівень освіченості та модифікований показник доходу. Отриманий показник дещо відрізнявся від рангового порядку, який би мав місце при використанні одного тільки показника ВВП.

ЮНРІСД опублікувала низку робочих документів, підписаних провідними науковцями, присвячених впливові процесу глобалізації на суспільства. В її публікації "Стан безладу: соціальні наслідки глобалізації" після аналізу соціально дезінтегративних наслідків глобалізації, (криза особистості, війна й конфлікт, інтернаціоналізація злочинності, невизначений і мінливий характер праці та мінливі умови родинного життя), робиться заклик сформулювати по-новому концепцію громадянства і поставити її вище рівня держави не тільки в регіональному, а й у світовому масштабі.

Доповідь ще раз підкреслює наявність у громадянства трьох головних вимірів: індивідуальні й людські права, політична участь та соціально-економічний добробут.

На практиці ці три виміри громадянства розвинулися у послідовності: утвердження індивідуальних і людських прав призвело до мобілізації суспільства на участь у політичному житті, що пізніше означало просування на шляху до соціально-економічного добробуту.

Саміт 00Н з питань розвитку, що відбувся в Копенгагені в 1995 році, був чи не найважливішим. Деякі з пропозицій, які виносилися на нього, не було прийнято через зіткнення різноманітних лобістських національних, регіональних та організаційних політичних інтересів. Так, наприклад, була відхилена підтримана звітним офісом ЮНДП пропозиція запровадження нового всесвітнього податку на фінансові операції, з якого б фінансувався соціальний розвиток. Так само було провалено ідею угоди "20/20", яку, наприклад, рішуче обстоював ЮНІСЕФ і якою передбачалося виділення найбільш економічно розвинутими країнами 20 відсотків своєї допомоги на соціальні потреби за умови, якщо країни-реципієнти допомоги асигнуватимуть 20 відсотків державних видатків на соціальний розвиток. І все ж прогресу було досягнуто в утвердженні норм МОП як таких, що мають слугувати за мету, а також у розумінні того, що проблеми бідності й незахищеності в одній країні є не просто внутрішньою справою держави, а питанням глобальної важливості.

Програма розвитку ООН — ПРООН— один із значних міжнародних каналів надання багатосторонньої технічної і передінвестиційної допомоги — почала своє функціонування з 1966 р. Вона об'єднала «Розширену програму технічної допомоги ООН» і Спеціальний фонд. Основна мета програми — сприяння прискоренню економічного і соціального розвитку країн, що розвиваються, шляхом надання їм технічної допомоги в національних планах розвитку по лінії ООН. Під «технічною допомогою» в ООН розуміють здійснення як невеликих термінових програм, так і виконання комплексних проектів. ПРООН орієнтує свої програми на ви­корінення злиднів, створення робочих місць, поліпшення становища жінок та охорону довкілля.

Проекти ПРООН зокрема включають:

1) розширення і розвиток систем освіти, розвиток професійної і технічної підготовки, ліквідацію неписьменності;

2) зміцнення національних систем планування соціально-економічного розвитку.

Проекти відрізняються значною диференціацією як за вартістю, так і за термінами: від кількох тисяч до кількох мільйонів доларів, від кількох тижнів до восьми-десяти років. ПРООН, як правило, фінансує не більше половини вартості проекту, друга частина фінансується країною-отримувачем допомоги.

Таким чином, ООН, котра діє на міжнародній арені вже понад 60 років, створила під своєю егідою та за своєю ініціативою цілу низку робочих органів, програм та спеціалізованих установ, що активно діють та впливають на міжнародну політику, в тому числі і соціальну, можна з впевненістю віднести до суб’єктів соціальної політики.

 

Питання № 3.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) засновано у 27 грудня 1945року. Цілі діяльності цієї організації – сприяти стабільності національних валют країн - учасниць, здійснювати міжнародне співробітництво в області фінансів та міжнародної торгівлі. Основне завдання Фонду – створення валютних резервів, з яких уряди країн-членів МВФ можуть брати позики для усунення тимчасових економічних труднощів. Сьогодні членами МВФ є більшість країн світу. На початку 1990-х років його членами стали ряд колишніх соціалістичних країн, в тому числі Китай та В’єтнам. Україна стала членом МВФ 3 вересня 1992 року.

В оприлюдненій МВФ програмі соціальної політики велика увага звертається на проведення заходів із вдосконаленя розподілу необхідних благ (медичне обслуговування, тимчасовий ціновий контроль за найнеобхіднішими товарами), допомога по безробіттю, перепідготовка службовців державного сектора, звільнених через скорочення штатів, створення робочих місць через мережу громадських робіт, пристосування постійних механізмів соціальної безпеки до захисту найбідніших.

У довготривалих планах МВФ ставить за мету домогтися значного реального зростання соціальних видатків, включаючи зокрема фінансування заходів, спрямованих на підвищення мінімального рівня освіти та охорони здоров’я. В деяких випадках допускається залучення на це коштів зі сфери вищої освіти або висококваліфікованого медичного обслуговування.

МВФ в меншій мірі, ніж Світовий банк, схильний надавати своїм позикам соціальний підтекст, скептично ставиться до індексації доходів і цін під час гіперінфляції та відстоює один з базових принципів соціальної політики ліберального гатунку «Хто не працює, той не їсть».

З 1989 року МВФ надає допомогу у створенні нових схем соціального забезпечення більше ніж 12-ти країнам (Алжир, Бразилія, Греція, Індонезія, Угорщина та більшість колишніх Радянських республік).

· Щодо цієї групи країн МВФ розробив такі пропозиції:

· у деяких країнах (переважно мусульманські) структура великої родини або окремого села функціонує відносно добре як неофіційна система соціального забезпечення, усуваючи потребу негайного запровадження великомасштабної системи державних пенсій;

· проте у країнах колишнього Радянського Союзу, де домогосподарства роздріблені і тісного зв’язку між ними не має, існує потреба у виробленні програми соціального забезпечення незахищених та малозахищених громадян в більшій мірі.

· схеми соціального забезпечення не повинні заважати ефективному розподілу ресурсів і позбавляти стимулів до заощаджень чи праці;

· слід зміцнити зв’язок між пільгами та заслугами та водночас оцінювати заслуги відносно високо;

· не слід заохочувати „зайве” споживання, запроваджуючи, наприклад, плату за медичні послуги та освіту, які у цих країнах раніше фінансувалися з державних бюджетів;

· на інституційному рівні слід чітко розмежовувати елементи цієї схеми, такі як пенсії, оплата листків непрацездатності і т.д.

· Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), котра була утворена в 1961 році, ставила за мету сприяння досягненню найвищого стабільного економічного зростання та зайнятості, а також підвищення рівня життя в країнах - учасницях. Проте існує і ще одна ціль: сприяння економічній експансії у країни, що не є її учасницями та розширення світової торгівлі. На відміну від МВФ та Світового банку, ОЕСР не дає безпосередніх позик на вирішення економічних, соціальних чи політичних проблем. Її вплив обмежується поширенням досвіду країн-учасниць серед інших країн та заохочення суспільного вивчення найкращої практики через надання технічної допомоги.

· Інтереси ОЕСР у сфері соціальної політики залежать від орієнтації цієї організації на економічне зростання. Соціальні міркування беруться до уваги тоді, коли від цього прямо залежить стан економіки в країні (як її піднесення, так і спад). ОЕСР має керівний орган для вироблення її позиції у соціальній сфері – Дирекцію з питань освіти, зайнятості, праці та соціальної політики, яка керується власними інтересами та планом роботи. Існує також Незалежний центр досліджень соціального розвитку.

· Дирекція (рік утворення – 1974) провела у 1980 році конференцію, присвячену проблемам кризи політики добробуту в країнах – членах ОЕСР, після чого було зроблено висновок, що соціальна політика в багатьох країнах створює перешкоди економічному зростанню. Тому позиція ОЕСР почала асоціюватися з підходом «Добробут – це тягар».

· У 1991 році Рада ОЕСР, стурбована тягарем податків на працюючих осіб, накладених з метою підтримки соціальних видатків, дала поштовх подальшій роботі Дирекції у сфері соціальної політики. В зв’язку з цим у 1992 році було сформульовано п’ять нових орієнтирів, яких ця організація дотримується дотепер:

· внесок до соціального та економічного добробуту. Цей орієнтир стверджує, що політична і соціальна стабільність у суспільстві залежить перш за все від ролі соціальних видатків як інвестицій у це суспільство;

· узгодження цілей соціальної політики з бюджетом країни. Тобто, існує потреба узгоджувати вартість соціальних програм з державним бюджетом, проте водночас гарантувати узгодженість економічних заходів з ефективністю соціальних програм та цілей;

· управління комплексом державних та приватних обов’язків. Тобто, необхідно віднайти оптимальне співвідношення між державним і приватним секторами при задоволені різноманітних потреб суспільства, в тому числі і соціальних;

· стимулювання розвитку людських ресурсів. Слід надати перевагу заходам, які стосуються зайнятості населення, а не покладатися на методи підтримки їх доходів. Необхідно зробити акцент на стимулювання людського потенціалу;

· досягнення більшої узгодженості політики. Тобто, для забезпечення поступового розвитку та прогресу в суспільстві необхідно підтримувати взаємодію між політичною, економічною та соціальною сферою.

· Світовий банк включає в себе п’ять тісно пов’язаних між собою фінансових інституцій: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр розв’язання спірних питань у сфері інвестицій (МЦРІС).

· Політика Світового банку має на меті надання кредитів на цілі розвитку за найнижчою вартістю.

· Діяльність Світового банку зосереджена на реалізації таких завдань:

· а) подолання економічної кризи (стабілізація економіки, макроекономічна реформа);

· б) сприяння переходові до ринкової економіки (структурна реформа, інституційна розбудова);

· в) підтримка реформи базових галузей (енергетика, сільське господарство, вугільна промисловість, фінансовий сектор, мережа соціального захисту, розвиток людських ресурсів, захист довкілля).

Перші кроки банку з підтримки розбудови соціального сектора за своїми масштабами ще незначні порівняно з іншими витратами. Протягом 90-х років МБРР розширив свою діяльність насамперед у країнах колишнього соціалістичного табору. Два основні напрямки діяльності МБРР у 90-ті роки були зумовлені відсутністю універсальних моделей переходу від центрально-планової економіки до ринкової та створенням нових політичних та економічних систем у країнах Центральної та Східної Європи.

На українську арену Світовий банк вступив ще у 1993 р. та відразу ж запропонував негайні та рішучі заходи у стилі своєї традиційної ліберальної політики. В одному з матеріалів Банку повідомлялося, що загальні витрати українського уряду у 1992 р. на соціальний захист (пенсії, пільги, субсидії та соціальне обслуговування) складали в бюджеті більше 40% ВВП. Фактично жоден уряд в світі не ніс такого «тягаря». У 1994 р. Світовий банк зумів домовитись про позику Україні в сумі 500 млн. доларів. Проте для цього необхідно було виконати ряд вимог.

Умови надання Україні позики Світового банку (витяг)

Галузь політики Заходи, котрі потрібно провести до листопада 1994р. Заходи, котрі необхідно провести з 29 листопада 1994 по кін. 1995 р.
Система соціального забезпечення Ініціювати два стратегічні політичні документи: про соціальну допомогу та про пенсії і компенсації по безробіттю Впровадження відповідної чіткої політики щодо прийнятих законів
Пенсійний фонд Доплати пенсіонерам з низьким рівнем доходів повинні індексуватися відповідно до рівня інфляції; інші пенсійні пільги повинні бути зменшені до такого рівня, щоб не було розбалансованості пенсійного фонду Захищати й надалі пенсіонерів з низьким рівнем доходів; розпочати заходи щодо зміцнення довгострокової пенсійної системи (напр., поступове підвищення межі пенсійного віку та обмеження пенсійної допомоги працюючим).
Фонд зайнятості Поширення кредитів від фонду зайнятості на підприємства у разі скорочення робочих місць; розробити механізми посиленої допомоги безробітним, включаючи часткову зміну вихідної допомоги компенсацією по безробіттю Почати впровадження всебічної реформи системи компенсацій по безробіттю.

Міжнародна організація праці (МОП) – спеціалізована установа Організації Об'єднаних націй, заснована у 1919 році урядами різних країн для того, щоб підтримувати міжнародне співробітництво у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшити соціальну несправедливість за рахунок поліпшення умов праці. Сьогодні першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці.

В роботі МОП беруть участь представники роботодавців, організацій трудящих та представники урядових структур. У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Сьогодні членами МОП є 170 країн. МОП приймає різні конвенції і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й здоров'я.

У 1966 році на основі Декларації ООН «Про права людини» (1948 р.) МОП виробила угоду щодо економічних, культурних та соціальних норм. У статтях 6-10 йшлося про право людини на працю загалом, на гідні умови праці зокрема, право на страйк та соціальне забезпечення, права родини на соціальний захист і соціальну допомогу.

Протягом 20-ти років (1950-1970 рр.) МОП прийняла велику кількість конвенцій, які, за умови їх ратифікації, забезпечували відлагоджену систему соціального страхування, соціальної підтримки та соціальної допомоги. Близько 200 конвенцій було присвячено проблемам політики зайнятості, розвитку людських ресурсів, механізму фіксації заробітної плати, умов праці, управління трудовими ресурсами, захисту прав жінок та дітей. Важливим пунктом у внутрішній діяльності МОП є принцип трипартизму, за якого повинна існувати злагода між промисловцями, робітниками та урядом. Така політика може гарантувати оптимальне соціальне забезпечення.

У 1993 році було запропоновано запровадити процедурні гарантії того, щоб без попереднього консультування з МОП урядам, що співпрацюють з такими організаціями як Світовий банк, МВФ не надсилалося жодної пропозиції з реформ трудового законодавства. На сучасному етапі МОП робить акцент на необхідність пошуку спільних інтересів між профспілками, роботодавцями, іншими групами громадянського суспільства, що входять до ринку праці.

Світова Організація Торгівлі (СОТ) (World Trade Organization – WTO) – міжнародна економічна організація, котра регулює правила міжнародної торгівлі згідно з принципами лібералізму. Офіційно СОТ утворена на конференції в Марракеші в квітні 1994 р., тому Угоду про утворення СОТ також називають Марракешською угодою.

На початках утворення цієї організації членами її стало 77 держав, але до середини 2003 р. їх кількість збільшилась до 146 – розвинутих, тих, що розвиваються і постсоціалістичних. В СОТ вступили і деякі екс-радянські країни: Литва, Латвія, Естонія, Вірменія, Грузія, Молдова, Киргизія. На долю країн-членів СОТ припадає близько 95 % світового товарообігу. На сьогоднішній день ще ряд країн офіційно виявили бажання увійти в цю організацію. Серед них Україна, Російська Федерація.

Основне завдання СОТ – сприяти міжнародній торгівлі. Розвинуті країни, за ініціативою яких створена організація, вважають, що саме економічна свобода в міжнародній торгівлі сприятиме економічному розвитку та підвищенню соціально-економічного добробуту людей.

Кожна з перелічених міжнародних організацій, діяльність яких проаналізована у розділі, в тій чи іншій мірі прагне впливати та впливає на міжнародну політику загалом та соціальну політику зокрема. Користуючись механізмами впливу на економічну політику країн-учасниць тим самим ведеться активна діяльність стосовно програм соціального розвитку, регулювання та встановлення норм і пріоритетів у соціальній сфері.

Особливість діяльності міжнародних організацій полягає у тому що хоча соціальна політика міжнародних організацій дійсно частково визначається політикою найвпливовіших держав, що стоять за ними, самі міжнародні організації та особливо їхні фахівці з питань людських ресурсів мають певну свободу дій, якою все більше користуються. Ця свобода найбільше відчувається на рівні аналізу конкретних проблемних ситуацій, опрацювання певних рекомендацій, висловлення експертних оцінок тощо. з іншого боку, на етапі прийняття рішень, вплив незалежних експертів, як правило, є істотно меншим. Тут дедалі більшу роль відіграють політики, чиновники, бюрократичний апарат. а отже і рішення, які вони приймають, більш істотно залежать від політичної позиції урядів найвпливовіших країн – донорів таких організацій і миожуть навіть служити знаряддям тиску на країни – реципієнти. Ці структури створюють організаційні рамки для моделювання глобального політичного діалогу з міжнародними організаціями щодо соціальної політики майбутнього. Іншими словами, вони перетворюються на форум, на якому окреслюються контури транснаціональної політики майбутнього. Водночас їхні пропозиції мають рекомендаційний характер і національні уряди можуть по-різному до них поставитися. Проте, транснаціональні структури, не маючи ані правових підстав для прямого втручання в перебіг соціальних процесів у певних країнах, ані безпосередніх важелів впливу на вирішення цих проблем, все ж достатньо потужно працюють у цій сфері. Основними важелями їх впливу є той авторитет, яким вони користуються у міжнародного співтовариства та крупномасштабні ресурси, в тому числі і фінансові, які вони надають у розпорядження країнам - донорам лише на певних чітко обумовлених засадах.

Вплив міжнародних структур на СП у певних країнах здійснюється через:

вироблення експертних оцінок з конкретних проблем соціально-економічного розвитку цих країн і формування відповідної громадської думки на міжнародному рівні;

опрацювання програм вирішення певних проблем у країнах, які потребують допомоги, із залученням відомих фахівців у відповідних галузях;

надання технічної допомоги впровадження програм, в тому числі із залученням працівників – волонтерів;

фінансова підтримка реалізації певних проектів, зокрема і надання позик та грантів для, вирішення конкретних програм;

організація міжнародної громадськості для надання гуманітарної допомоги у екстраординарних ситуаціях тощо.

При тому варта зазначити, що при наданні допомоги міжнародні структури часто співпрацюють не лише з урядами, але і з іншими міжнародними та національними громадськими організаціями, сприяючи формуванню структур громадянського суспільства та навчаючи самих громадян залучатися до вирішення своїх проблем.

 

 

Питання № 4.

З 1989 року у Європі почали відбуватися глобальні політичні зміни, пов”язані з крахом соціалістичної системи а отже насувались і зміни в соціальній політиці країн. Перше, що стало очевидним у проведених новими урядами реформах– те, що реформування власне соціальної сфери не виступало пріоритетним завданням. Побутував ліберальний міф, що ринок вирішить усі суспільні проблеми. Поряд з цим, соціальне асоціювалось з соціалістичним, а отже негативним минулим. На перший план вийшли проблеми національного самовизначення та приватизації власності. Це викликало істотне зубожіння громадян, обмеження їх соціальних прав, а отже і їх негативну реакцію на методи „шокової терапії” і оздоровлення економіки за рахунок урізання видатків на соціальну сферу. До 1995 року в більшості країн регіону здобули перемогу на виборах і повернулися до влади колишні комуністичні партії, тому що вони апелювали до тих громадян, які в 1989-1995 роках побачили загрозу своєму існуванню (зменшення прибутків, гіперінфляція, безробіття тощо).

У слід за подіями 1989 року у той вакуум, де повинна була б формуватись державна соціальна політика, прийшли міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, ОЕСР, МОП). Відтоді почалась боротьба за визначення майбутніх напрямків економічного і соціального розвитку в країнах Східної Європи, а далі в країнах колишнього СРСР. З новою силою відродилися післявоєнні сподівання про те, що міжнародним організаціям буде довірено підтримувати порядок у всьому світі (внаслідок закінчення холодної війни).

Постало питання: чи стане Східна Європа соціально справедливою з відрегульованою формою капіталізму (як у Швеції), чи тут буде панувати американський капіталізм, чи у гіршому випадку – бразильський, чи буде це соціально відлагоджений капіталізм французького чи німецького типу, керований, хоча б частково, фахівцями з людських ресурсів, співробітниками міжнародних організацій? В своїй діяльності міжнародні структури керувалися різними ідеологічними постулатами, а отже і мали різні погляди на сутність існуючих соціальних проблем та можливі шляхи їх вирішення.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.239.91 (0.014 с.)