Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ІРЛ є середнім арифметичним індексів П.І, П,ІІ і П,ІІІ.

Поиск

Таблиця 1. Індекси людського розвитку та їх складові

Рік Держава Очікувана тривалість життя при народженні, років Грамотність серед дорослого населення, % Сукупна частка учнів і студентів, % ВВП на душу населення (USD) ІРЛ Ранг ІРЛ
  Україна 67,9 98,8 77,3   0,740  
  Польща 71,1 99,0 75,0   0,855  
  Канада 77,3 99,1 70,3   0,993  
  Греція 77,6 93,8 78,0   0,907  
  Алжир 67,1 57,4 66,0   0,733  

 

Таблиця 2.

Народжуваність, смертність та природній приріст населення (Україна, на 1000 населення)

                     
Кількість народжених 27,3 20,5 15,2 14,8 12,7 12,1 10,7 9,1 8,7 8,3
Кількість померлих 14,3 6,9 8,8 11,4 12,1 12,9 14,2 15,2 14,9 14,3
Природний приріст населення 13,0 13,6 6,4 3,4 0,6 -0,8 -3,5 -6,1 -6,2 -6,0

 

Питання № 2.

Наведені вищедані дають можливість проаналізувати залежність Показника людського розвитку від таких факторів, як очікувана тривалість життя при народженні, рівень освіти та ВВП.

Зокрема, зменшення рівня народжуваності є наслідком кількох демографічних явищ:

- в Україні завершився перехід до малодітної сім’ї. Зниження рівня народжуваності відбувається передусім за рахунок відмови від народження других та наступних дітей. Середня кількість дітей, народжених жінкою за все її життя для забезпечення простого відтворення населення має бути не менше ніж 2,2 (для розширеного – не менше ніж 2,5) дитини. В Україні цей показник поступово зменшився з 2,3 в 1958-1959 рр. до 1,3 дитини в 1997 р. і далі продовжує зменшуватись. На сьогоднішній день смертність компенсується народжуваністю лише на 59%.

- змінилися погляди на шлюб і сім’ю. Збільшився вік укладання першого шлюбу, спостерігається достатньо високий рівень розлучень, збільшилась частка шлюбів, що розпадаються протягом першого року. Помітна тенденція до зменшення кількості зареєстрованих шлюбів.

- внаслідок несприятливих економічних умов відбулося зниження життєвого рівня населення. Невпевненість у майбутньому змушує батьків відкладати народження дитини.

- через зниження народжуваності відбувається подальше старіння населення України. Частка молодого населення (у віці, молодшому за працездатний) зменшилась з 23,1% в 1985 р. До 21,9% в 1996 р. І, відповідно, збільшилась частка населення старшого віку (старшого за працездатний) з 20,5 до 29,2%. Збільшення частки людей похилого віку в структурі населення потребує збільшення надходжень для пенсійного забезпечення та соціальної допомоги старим людям. Перед соціальною політикою постає завдання реформування пенсійної системи для уникнення в майбутньому надзвичайного навантаження на працююче населення (у 1997 р. на 1000 осіб працездатного віку 786 осіб у віці молодшому та старшому за працездатний). Варто забезпечити умови для створення додаткових недержавних пенсійних програм та програми пенсійної допомоги.

- за показником середньої тривалості життя Україна перебуває у 12-му десятку із 198 країн (на рівні таких країн як Марокко, Туніс, Киргизстан, Таджикистан) і відстає від країн Західної Європи на 9 років, а від Японії (країни найвищої тривалості життя) – на 12 років.

Проаналізувавши наведені дані, можна дійти таких висновків:

· на протязі останніх 15-ти років в Україні відбувся суттєвий спад виробництва і, відповідно, рівня ВВП;

· з економічним спадом пов’язане скорочення тривалості життя;

· на значення ІРЛ суттєво впливають показники загального охоплення освітою та рівня писемності дорослого населення, які залишились з радянських часів.

Для підвищення рівня ІРЛ в Україні необхідні позитивні зрушення у таких сферах:

· політичної стабільності;

· економічного розвитку (що зумовить зростання добробуту населення);

· соціальному захистові населення;

· становленні дієвого місцевого самоврядування;

· житловому секторі;

· охорони здоров’я;

· освіти;

· культури;

· збереження навколишнього середовища;

· етнонаціональної та міграційної політики;

· гендерної політики;

· розвиток демократичної системи суспільства;

· існування ефективної податкової системи тощо.

Аналіз стану людського розвитку держав з плановою економікою засвідчує, що вони здебільшого задовольняли щоденні фізичні та матеріальні потреби членів суспільства, однак цілком не враховували гуманітарного і культурного розвитку окремої особистості (яскравим прикладом такої держави може слугувати СРСР). З переходом до ринку можливості вибору розширюються, проте нестатки значно обмежують цей вибір.

Базовим принципом національної концепції людського розвитку є не надання відповідної гуманітарної допомоги тим, хто їх потребує, а постійне стимулювання розвитку цих людей через підвищення їх ролі в суспільстві, розширення можливостей вибору свого життєвого шляху та прийняття рішень стосовно своєї долі одночасно з усвідомленням відповідальності за ці рішення.

Питання № 3.

Одним з головних підходів до опису державного соціального захисту було конструювання “моделей” надання соціального захисту і подальша класифікація конкретних прикладів відповідно до таких “моделей”. Модель - це зразок, порівнюючи з яким можна оцінювати реальність.

До найвідоміших класифікацій систем соціального захисту відносять класифікації Тітмуса, Лейбфріда і Еспінг-Андерсена, Вільямса. Базовою вважають модель Річарда Тітмуса, яку він запропонував у 1974 році. Вона побудована як “класифікація за визначеними критеріями”. Критерієм, покладеним в її основу, став принцип розподілу державної соціальної допомоги. Р.Тітмус виділив три основні моделі державних систем соціального захисту: залишкову, інституційно-перерозподільну та модель індустріальних досягнень/діяльності.

Залишкова модель соціального захисту базується на принципі “страхової сітки”. У нормальних умовах люди не повинні залежати від соціального захисту, вони живуть, спираючись на власні ресурси або ресурси своєї сім’ї, і тільки ті з них можуть розраховувати на соціальний захист, хто з якихось причин не може прожити самотужки. Соціальний захист у такому випадку зображується як “залишковий”, тому що він спрямований на тих, хто не підпадає під загальне правило.

Інституційно-перерозподільна модель соціального захисту має два основні елементи, які можна розділити при теоретичному розгляді. Одна частина, “перерозподільна”, має на увазі спробу зрівнювання розподілу ресурсів між людьми. Якщо залишкова модель передбачає виконання мінімально необхідного, перерозподільна модель не зупиняється на мінімумі, а продовжує працювати з метою згладжування соціальної нерівності. Ідея “інституційного” соціального захисту полягає у тому, що людські потреби сприйматимуться в суспільстві як нормальні або “інституціоналізовані”. Усі ми колись були дітьми, всі ми так чи інакше іноді хворіємо та зістаримося. Інституційна система визнає соціальну відповідальність за потреби людей у певні періоди їхнього життя і надає відповідне забезпечення. За залишкової моделі в більшості випадків індивід покриває соціальний захист зі своїх ресурсів; натомість інституційна модель базується на прийнятті соціальної відповідальності за стани залежності, викликані соціальним існуванням.

Модель індустріальних досягнень/діяльності була найменш розробленою серед концепцій Р.Тітмуса. Деякі напрями соціальної політики можуть розглядатися як такі, що підтримують економічний розвиток. Освіта, наприклад, може розглядатися як підготовка дітей до праці, охорона здоров’я - як підтримка робочої сили. Яскравим прикладом цієї моделі може служити Бісмаркова система соціального страхування, в якій виплати були пов’язані з внесками так, аби рівень зусиль працівників винагороджувався якомога точніше. На німецьку систему соціального захисту деколи посилаються як на “соціальну державу”, а не як на “державу загального добробуту”: ця система дуже тісно пов’язана з ринком праці, і ті, хто має менше визначеного стажу, захищені менше.

 

Питання № 4.

У другій половині ХХ ст. в європейських країнах, США і Канаді сформувалась система суспільних відносин, яку прийнято називати державою загального добробуту. В її основі лежить принцип соціальної спрямованості державної політики на зростання добробуту усіх верств населення. Найвідоміші моделі держави загального добробуту отримали назви ліберально-демократичної, консервативної, соціал-демократичної (Ginsburg N.Divisions of Welfare. A Critical Introduction to Comparative Welfare Policy. - London, 1993. - P.21) Прикладом першої традиційно вважають США. Дві інші знайшли своє втілення в таких європейських країнах як Німеччина (“консервативна”) і Швеція (“соціал-демократична”).

Основою кожної політичної моделі є певні ідеологічні, правові, економічні принципи. Державна ідеологія містить ті головні цінності, що визначають базову функцію держави, позначену в її конституції. Правовою основою стають певні пріоритети держави, які можуть бути сфокусовані на одному з трьох елементів як на першочерговому: політичних, громадянських або соціальних правах. В економічній сфері моделі відрізняються мірою втручання держави в економічні процеси.

Умовно виділяють три типи національної моделі соціальної держави:

Ліберальна або англо-саксонська модель. (приклад - Велика Британія, США): в ній державні зобов’язання зведені до мінімуму - захист від бідності лише найнужденніших. Потреби решти громадян у соціальному захисті доводиться задовольняти їм самим та вільному ринку. Усі фактори демократії - законодавство, власність, ринкова економіка - в ліберальних державах є механізмами координації індивідуальних інтересів. Ідеологія індивідуалізму утворює ціннісне ядро ліберальної демократії і саме на неї спирається держава, формулюючи завдання й випрацьовуючи механізми соціальної політики. В ідеалі держава бере на себе функцію стимулятора індивідуальної активності, заохочуючи своїх громадян до пошуку роботи, соціального захисту, підприємницької ініціативи.

Правова база ліберальної моделі демократії сфокусована на громадянських правах, зокрема на рівноправності громадян незалежно від расових, етнічних, статевих та інших ознак. Свою головну місію держава ліберального типу вбачає в охороні прав людини, тоді як охорона соціальних прав значною мірою перекладається на громадські організації й саму особистість. У таких суспільствах складається модель добробуту за “залишковим принципом” (Р.Тірмас), а пріоритетними тут є громадянські, політичні, а лише потім - соціальні права (С. Ляйбфрід).

Скандинавська або соціал-демократична модель. (приклад - Швеція) надає базове забезпечення всім громадянам без виключення та фінансується за рахунок податків, які платять всі громадяни, в тому числі і король. Найважливіші ознаки цієї моделі - універсалізм та перерозподіл прибутків за допомогою прибуткової прогресії. Вона націлена на боротьбу з бідністю та забезпечення достойного життєвого стандарту всім громадянам - при умові, що вони беруть участь в системі зайнятості.

Соціал-демократична модель акцентує увагу на запобіганні різкій диференціації найвищого та найнижчого рівня доходів. Серед управлінських важелів вагомими є самоврядні структури. Соціальні гарантії базуються як на державній, так і на недержавній підтримці. У функціональному відношенні державна політика спрямована на забезпечення всіх громадян роботою. Зайнятість і формальна відсутність безробіття утворюють стабільну податкову базу. Рівень оподаткування загалом значно вищий, ніж, скажімо, в ліберальній моделі. Це дає змогу державі здійснювати перерозподіл бюджету, забезпечуючи громадян соціальною допомогою. Правові пріоритети північноєвропейської моделі зосереджені на соціальних правах як на головній меті державної політики.

Континентально-європейська соціальна держава (консервативна модель демократії). (приклад - Німеччина) поєднує боротьбу проти бідності із забезпеченням гідного рівня життя всім громадянам. Система соціального страхування будується за методом дольових відрахувань внесків робітників та роботодавців. Держава із свого боку разом із соціальними партнерами регулює ринок праці, скорочуючи безробіття.

Ідеологічну основу становить ідея виправдання соціальної диференціації в суспільстві. Майнова нерівність розцінюється як цілком природне і нормальне явище. Головна ж місія держави полягає в тому, щоб через гнучку податкову політику здійснювати перерозподіл доходів, водночас надаючи компенсацію за допомогою трансфертів тим прошаркам, які її потребують. Ця модель в сучасній Німеччині характеризується випередженням громадянських та соціальних прав порівняно з політичними.

Є і інші класифікації. Н.Фернес і Т.Тілон критерієм класифікації сучасних держав вважають мету, якої ті досягають, запроваджуючи певні заходи соціальної політики. США, за оцінкою дослідників, це позитивна держава, масштаб соціальної допомоги в якій обмежується метою уникнення гострих соціальних конфліктів і досягнення суспільної стабільності. Для збереження демократії її соціальна політика важлива. Але на перерозподіл національного доходу (на користь бідніших верств) і на соціальну структуру суспільства вона впливає мало. Другим типом є держава соціальної захищеності, яка насправді, досягає мети забезпечення прожиткового мінімуму для кожного члена суспільства, ліквідації бідності та знедоленості шляхом соціального страхування. Це облагороджений, гуманізований варіант ліберальної держави. Оскільки інструментом гуманізації є широкі соціальні програми, то таку державу можна називати також соціальною. Третій тип, до якого, на думку авторів, якраз і має належати поняття держави загального добробуту, проводить соціальну політику, спрямовану на створення рівних життєвих умов для всіх членів суспільства - через регулювання доходів, залучення непривілейованих класів (передусім найманих робітників) до контролю над елітою і до прийняття державних рішень. Це роблять насамперед скандинавські країни, які вийшли за рамки соціальної політики ліберальної держави. (Цит. за: “Основи демократії: Навч. посібник / За за редакцією А.Колодій; - К.:, 2002. - С.550).

Відмінності в ідеологічних та правових орієнтирах держав різного типу втілюються, насамперед, у фінансових витратах на соціальні цілі. Так, соціальні видатки держав ліберального типу складають найменшу частку ВВП порівняно з державами, які обрали для себе інший шлях. У США вони становлять близько 18% ВВП. Певним результатом такої політики є перебування біля 13 % населення за межею бідності. Однак позитивним наслідком слід вважати низький відсоток безробітних - усього 4%. Ця модель також є найдешевшою для платників податків.

У Німеччині витрати в 1993 році становили 25,8% ВВП. Компенсаційні дії уряду щодо малозабезпечених груп охоплювали 10% населення (воно перебувало за межею бідності). Але економічні проблеми та труднощі викликали ріст безробіття. Рівень оподаткування становив 39,6% ВВП (Цит. за:“Основи демократії: / За заг.редакцією А.Колодій; - К.:, 2002. - С.550)

Найбільший розмір соціальних витрат (32% ВВП) був у Скандинавських країнах, які реалізують свій соціал-демократичний вибір. За межею бідності в цих країнах перебувало лише 0,1% населення. Рівень безробіття дорівнював 4% (природне безробіття). А рівень оподаткування становив 49,3% ВВП.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Білобров Д. Сталий людський розвиток: напрямки реалізації в Україні. – К.: Знання України, 2002. – 36 с.

2. Власюк О., Пирожков С. Індекс людського розвитку. – К.: ПРООН, 1995. – 83 с.

3. Концепція сталого розвитку України. – К., 1997. – 17 с.

4. Шевчук П.І. Соціальна політика. – Львів: Світ, 2003. – 400 с.

5. Ганслі Т. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. – К.: основи, 1996. – 237 с.

6. Спікер П. Соціальна політика: теорії та підходи. – К.: Фелікс, 200. – 400 с.

7. Ягодка І. Соціальна інфраструктура і політика. – К., 2000.

8. Гончарова С., Отенко І. Соціальна політика: Навч.посібник. – Харків, 2003. – 198 с.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 311; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.224.116 (0.008 с.)