Зупинка друга «Становлення».

Й екскурсовод.

Ось тут в степах, що над Інгулом,

На зламі долі і сторіч неслися коні мідним гулом

Врубались шаблі в дику січ.

Списи ламались, лати гнулись,

Лунали зойки навкруги,

І прарусини і монголи

Кістьми встеляли береги.

І знов бої, і знов недоля,

Зла смерть збира свої жнива.

Отак в борні кувалась воля.

Священна воля степова.

Анатолій Гай

З ХV століття у наших краях починає осідати козацтво. У постійних сутичках із Кримським ханством й Османською імперією, польськими магнатами і місцевим панством формувалися його державотворчі устремління. На межі Кіровоградської та Дніпропетровської областей, в урочищі Княжі Байраки, відбулася Жовтоводська битва, яка поклала початок великої війни українського народу за своє національне й соціальне визволення під проводом Богдана Хмельницького.

Пройшли роки… Настала черга Козацтву волю визволять, Іти на Січ в кривавім герці, В степах дозорами стоять.

З усіх-усюд до ланки-ланка В ланцюг збивались козаки. І Буго-Гардівська паланка Вела на бій свої полки.

Анатолій Гай

Зупинка третя «Фортеця».

3-й екскурсовод. ХVIII століття… На степовій території нашого краю розселяються українські, російські селяни, вихідці із Балкан: серби, греки, болгари. А у 1752-1754 рр. було засновано фортецю святої Єлисавети – форпост у боротьбі проти Туреччини. У фортеці перебували російські видатні полководці Михайло Кутузов та Олександр Суворов, із козацької старшини Петро Калнишевський, видатний медик Микола Пирогов.

З цього часу степовий край тепер уже Єлисаветградщини перестає бути Диким полем, оскільки отримав осердя-фортецю, навколо якої згодом виникло місто Єлисаветград. Місто, яке і до сьогоднішнього часу вважається степовою столицею України.

Зоря світанкова Не раз ще зійде Над Кучманським шляхом, Над росами чистими.

Мелодія слави В степах забринить Розкриленим птахом І новими піснями.

Анатолій Гай

Учитель. А зараз пропоную до вашої уваги поетичний калейдоскоп римованих замальовок нашого міста, зроблених нашим гідом, поетом Анатолієм Гаєм. Спробуємо пізнати ці місця.

(Звучить вірш на фоні музичного супроводу).

Місто закоханих мрій

Виріс ти фортечним острівцем Поруч із степами предковічними. І стоїш робочим і бійцем Світлими осяяний зірницями. Як я люблю своє місто – місто закоханих мрій. Парки твої тінисті, Хлюпіт Інгульських хвиль. Сквери твої і школи Зграйками дітвори, Верби і осокори, Храми і куполи.

Хай роки у сиву даль летять, Новими квітують поколіннями: Та для нас ти завжди місто-сад, Вбраний історичними перлинами. Думський проїзд, Банна площа, В іскринках вогнів Плац-парад. Османський базар, кінна пошта, Пассаж, Гранд-Отель, Літній сад. Пряма, як стріла, Двірцева, Зимовий і літній театр, Зупинка трамваю кінцева, Ельворті і Сад-Марат.

Зупинка четверта «Театр».

Й екскурсовод.

Кіровоград – степів ясна окраса,

Налитий сонцем вщерть, як виноград,

Якщо його не бачив ти ні разу,

То завітай у наше місто-сад.

Г. Щербина

Саме так, сьогодні, у пишному вересні, наше місто схоже на розкішний сад. І саме у місті Єлисаветграді, в одному з його наймальовничіших куточків, зароджувалася мистецька слава України. Театр корифеїв… Унікальне в світовій культурі явище. Тут, у степовій столиці України, у 1882 році виникла перша професійна українська сцена. Лише один «женьшеньовий кущ» нашої нації, – як визначив Олесь Гончар, – брати Тобілевичі – Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський та сестра Марія Садовська-Барілотті, – виплеканий цим театром, може поставити його в ряд справжніх див. А це ж – Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Михайло Старицький.

Враховуючи значущість та визнання діяльності театру Корифеїв для української культури, його великий внесок у розбудову театральних традицій України, у жовтні 2012 року урочисто відзначено 130-річчя Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.Л. Кропивницького. Того ж року завершено ремонтно-реставраційні роботи у ньому.

Сьогодні репертуар театру складають вистави, серед яких – постановки за творами українських та зарубіжних класиків, а також сучасних драматургів.

Саме Кіровоградщина щороку приймає на своїй землі свято «Вересневі самоцвіти», під час якого Україна вклоняється колисці театрального мистецтва.