Шоста зупинка подорожі «Рослинний покрив Чорноліського масиву».

У Чорноліському масиві переважають дуб та граб, утворюючи дубово-грабові ліси. Граб тут, поблизу кордону із степовою зоною, знаходиться на південній межі ареалу та відзначається дещо уповільненим ростом. Менші площі в масиві займають ясенево-дубові та липово-дубові ліси, а також чисті дубові насадження. Зустрічаються клени гостролистий і польовий, в’яз, береза.

Основною породою тут, як і в лісах Кіровоградщини в цілому, є дуб. Його нерідко називають національним деревом України, оскільки дуб є однією з переважаючих порід у наших лісах. Здавна це дерево вважається втіленням міцності, сили, це – одне з найбільш довговічних дерев.

У Чорному лісі зустрічається 80 видів дуба з 600 видів, що відомі науці. Дуби займають більш 90% площ. Переважає дуб черешчатий, 6% становить ясен та інші твердолисті дерева. Лісовий масив неодноразово вирубувався, зараз у ньому дерева досягають 90-річного віку, хоча і збереглися окремі дуби 300-400-річні. За якістю високостовбурного дуба – це один з найбагатших лісів України.

На південь від Чорного лісу ліси вже не виходять на вододіли, а зростають лише в балках і мають здебільшого невелику площу.

Кремезний дубе! З тихого узлісся Чи ти ще й досі радісно шумиш? Чи шуляки тебе не відреклися,

По каченят літаючи в комиш? Широкоплечий, лицарський, відвічний, Ти пив потугу степових криниць.

Трав’яний покрив у великих лісових масивах Кіровоградщини не відрізняється значним різноманіттям. Найчастіше в ньому переважає зірочник ланцетовидний, по днищах та нижніх частинах схилів – яглиця звичайна, а по верхніх частинах більш стрімких схилів – осока волосиста.

Часто трапляються тут інші типові мешканці широколистяних лісів. До них належать копитняк, медунка темна, купина багатоквіткова, просянка розлога, переліска багаторічна та низка інших.

Одна з дуже вишуканих і загадкових рослин – купина багатоквіткова. У народі цю рослину називають «соломоновою печаткою». За легендою, цар Соломон був вражений елегантністю, вишуканістю цієї рослини і, бажаючи відзначити це, поставив на її кореневищі свою печатку. Насправді «печатка» – це округлий слід відмерлого гону.

Трапляється в цих лісах і овіяна легендами сон-трава.

Ці квіти милі та ласкаві, мені всміхаються й тобі,

Їх цвіт рясний в зелених травах – мов озеречка голубі.

В народі є таке повір’я: якщо ти хочеш міцно спати,

Сходити треба в надвечір’я у ліс, щоб сон-трави нарвати.

Я не зірву вас, прощавайте, без вас я бачу милі сни:

Ростіть собі та завітайте до нас наступної весни.

Дубові й особливо дубово-грабові ліси влітку затінені, темні. Але навесні вони сповнені світла та яскравих квітів. Тут, як і в степах, навесні розвиваються рослини-ефемероїди. Найчастіше зустрічаються анемона жовтецева, ряст ущільнений, проліски дволиста та сибірська, а також тюльпан дібровний.

Справжньою окрасою лісу навесні є голубі очі пролісок – дволистої та сибірської. Наукова назва роду «проліска» походить від слова, що означає «розділяти», оскільки луски її цибулини легко розділяються.

Один з найцікавіших видів, що утворює весняні килими у великих лісових масивах Кіровоградщини, – тюльпан дібровний. На території області проходить західна межа ареалу цього причорноморсько-передкавказького виду.

На території Чорного лісу виявлено 7 видів рослин, занесених до Червоноїкниги України. Серед них бруслина карликова, в’язіль стрункий, тюльпан дібровний, цибуля ведмежа, гніздівка звичайна, любка дволиста, коручка морозниковидна та коручка болотна.

Серед рідкісних рослин зустрічається хвощ великий (його висота – 1,5 м).

Гей, зберімся, друзі-браття, хоч би на годинку,

Тай погляньмо на сестрицю – лісову ялинку.

Кажуть, вона німувала, як Христа ховала,

Через те у домі кожнім царівною стала.

А осика затремтіла, бо дуже злякалась,

Ось такою трясучою на весь вік осталась.

Гей, погляньмо, друзі-браття, на дуба старого.

Де ще знайдеш козарлюгу міцного такого?

Люті бурі катували, блискавки шпиряли,

А він навіть після смерті іде на підвали.

Гей, згадаймо, друзі-браття, липу серцелисту.

Хто цвіте ще так духмяно і тривожно чисто?

Хто ж то чаєм-липоцвітом нас поїти буде,

Коли грудень пелехатий візьме та й застудить?

Хто ж то меду назбирає у духмяні чаші,

Щоб змогли ми лікувати всі болячки наші?

Гей, торкнімось, друзі-браття, клена молодого.

Де ще знайдеш у цім лісі красеня такого

Ми входимо у ліс, неначе в пісню,

Яку наспівано для нас давним-давно.

Від чого ж то хмеліємо: від кисню,

Який п’ємо, як чарівне вино?

Чи, може, від підсніжників духмяних,

Що ваблять ідеалом чистоти?

Можливо, від черемхових туманів,

Які спішать у хащі заповзти.

А може, нам фіалок темні очі

Бентежать юність, як вві сні цвітуть?

Чи сподіваємось, що у купальські ночі

Цвіт папороті з лісу принесуть?

Нехай сміються «любочки осінні»,

Які палають сонцем край галяв.

Народжується в мене підозріння,

Що хтось невидимий людські чуття украв,

По всіх лісах весною їх розсіяв,

Відчувши в цьому таємничу суть.

І тільки сонце в травні розімліє,

Як наші душі квітами цвітуть.