Виразне читання поезій про Кіровоградщину.

(Під час читання учнями поезій на екрані з’являється зображення мальовничих куточків Кіровоградщини і портрет поета, а вчитель на дошці прикріплює квіточку з ім’ям автора так, щоб утворився віночок).

Учитель. Безмежна любов до людей, до рідного краю звучить у поезії Анатолія Петровича Чечеля, який народився в с. Ново-Стародуб Петрівського району.

Учень 1. МОЯ ЗЕМЛЯ Моя земля, Кіровоградський крає, Де пахнуть медом трави край села, Радіє серце, і тобі бажає, Щоб ти з роками кращою була.   Лани широкі, сині небосхили, Степи в шовкових хвилях ковили... У цьому краї ми росли й мужніли, Тому до нього серцем приросли.   Моя земля, Кіровоградський крає! Пливуть жита у берегах ланів... В твоїх степах мужніє і зростає Славетний рід, плеяда трударів.   Моя земля, Кіровоградський краю! В тобі талантів ллється водоспад. Перед тобою голову схиляю, Молюсь за тебе, мій Кіровоград.

Учень 2. КІРОВОГРАДЩИНА МОЯ Кіровоградщина моя! Широкі ниви, хліб в долонях. Тобі цілком належу я, З дитинства до сивин на скронях   Кіровоградщина моя! Віддам тобі я спалах серця. Нехай для всіх людей сія, Й луною в душах одізветься.   Кіровоградщина моя, У кожній думці, в кожнім слові, Тобі, мій крає, зичу я Цвісти, як мальви світанкові.   Кіровоградщина моя! Широкі ниви, стигле жито, Родюча батьківська земля, Де я живу і буду жити!

Учитель. Не можна собі уявити Кіровоградську землю без розлогих степів, зелених лісів і мальовничих сіл, які з великою синівською любов’ю оспівали у своїх віршах Володимир Могилюк, Микола Пироженко, Станіслав Стриженюк, Сава Голованівський.

Учениця 1.

СТЕПОВІ

Степе, – я твоє чадо і гострий твій біль,

Хоч століттями славсь під комонних і піших,

Я виорювавсь вкупі з череп’ям трипіль,

Я випалювавсь глиною пишних опішних.

 

Я – твоєї Січі непогасла зоря,

Я – вишневі сузір’я твоїх вишиванок,

Вже твої сім вітрів – то луна Кобзаря,

Вже Дніпровий потік – оселедець Богданів.

 

Степе, я – спадкоємець просторів твоїх,

Затяжких лихоліть і переспівів гожих...

Вже ніхто не злякає моїх солов’їв,

Вже ніхто петриківок моїх не потрощить...

Володимир Могилюк

Учениця 2.

Степи, степи… І зір не обійма. Як розказать вам про любов, не знаю. Ні, тут нема екзотики, нема. Та я її, повірте, й не шукаю.   В моїй душі ні крапельки жалю, Що тут не так, як в Африці далекій. Степи... Я по-синівськи їх люблю, До них лечу, як до гнізда лелека.

Люблю степи, як вечір догорить І жито колос обважнілий схилить. В цей час багато вміють говорить Козацькі запечалені могили.   Оці степи я ще в дитинства дні За щедрість і за широчіть сподобав. Бо цим вони нагадують мені Широку й щедру душу хлібороба. Микола Пироженко

Учитель. Дорога серцю земля батьків, дідів і прадідів наших. Оспівані в піснях народних квітучі сади, зелені ліси і доли, високі блакитні небеса. Хіба ж є на світі щось краще за рідне село, батьківську хату, за сліпучо-червоний кущ калини під вікном?

Учень 3.

Родовід мені не на заваді – Все своє вертається на круг. Народився я не в Ленінграді, Предок хоч воздвиг Санкт-Петербург.

За свого мене земляк щоб визнав, Я пишаюсь, що б там не було, Що моя Вітчизна і дідизна – У степах загублене село.Скільки літ!

Учень 4.

А хата рідна сниться. Щоб не сталось, ах, товариші, – Те село і є свята столиця Власної держави і душі.

І тому я прагну, щоб нащадок Через сотні літ в мій бік сказав: – Україну він мені у спадок, Мов живу легенду передав.

Станіслав Стриженюк

Учень 5.

ПІСНЯ ПРО ДИТИНСТВО

Понад рідним селом

Хмара віє крилом,

Тане в присмерку поле безкрає.

Знову ніч настає і дитинство моє

Із мандрівки додому вертає.

Через ніч і пітьму

Я вклоняюсь йому

За повернення в пізні хвилини,

За далекий той світ, що з-за пагорбів літ

З ним прийшов до моєї хатини.

 

Учениця 3.

Де батькова хата - там сонця багато

І терен цвіте навесні.

Там соняхи й мальви, і тато, і мама

Всміхаються радо мені.

Там квітне калина чарівно, дитинно,

І небо зірки нахиля

Над райдужну хату, де батько і мати

Колишуть внучат-журавлят.

І в душі ожива,

Наче радість нова,

І шумує, як стигле колосся,

Тихе щастя в полях,

Де почався мій шлях

І життя молоде почалося.

Подаруй хоч у сні

Милу юність мені,

Давня пісне пори золотої!

У хиилину лиху захисти на шляху

Тихим дзвоном співучої зброї.

Сава Голованівський

Учениця 4.

До рідної хати спішу завітати

І в радісні дні, і в сумні

Там соняхи, й мальви, і тато, і мама

Всміхаються радо мені.

Катерина Горчар

Учениця 5.

ВДОМА

Сміється день, немов дзвінка сопілка,

Він сумніви й сум’яття віджене,

І голубе вікно, й брунатна гілка –

Все привітає радісно мене.

І клен старий: у нього нині свято,

Він стільки років гойдалку беріг...

І бабця - піч, і рушникова хата,

І спогадами клечаний поріг.

Тут рідне все й таке близьке до болю,

І кущ калини, й мальви, і квітки...

Немов з дитинства, з першої любові

Несуть у душу щебіт ластівки.

Потисну батьку бережно правицю,

Погладжу скроні в мами край воріт.

А скроня в батька інеєм сріблиться

А коси в мами – як вишневий цвіт.

Катерина Горчар

Учитель. Якщо уважно поглянути на карту Кіровоградщини, то можна побачити, як майстерно вона вимережана синіми стрічечками. Це життєдайні, невтомні потоки річок, що протікають широкими просторами нашого краю. Синюха, Ятрань, Велика Вись, Інгул та Інгулець, Чорний Ташлик, Тясмин – такі ріки несуть свої води Кіровоградською землею.

- Діти, а чи знаєте ви походження назв цих річок?

Учень. Однією з найромантичніших і чистих річок нашого краю є Синюха, назва якої походить від кольору її води. Синюха утворюється злиттям річок Велика Вись та Тікич і тече Придніпровською височиною на протязі 111 км. Уздовж берегів Синюхи простилаються мальовничі пейзажі, які надихали на поетичні рядки багатьох наших земляків, наприклад, видатного українського письменника Євгена Маланюка:

Що мені телефони, версалі, експреси?

Нащо грім Аргентини? Чудеса Ніагар? —

Сниться синя Синюха і верби над плесом,

Вільний вітер Херсонщини, вітер-дудар.

Учень. Я знаю, що з правого берега у Синюху впадає р. Ятрань, а з лівого – річки Чорний та Сухий Ташлики.

На протязі близько 60 км Ятрань в’ється серед кристалічних відслонень. Співають у нас мелодійну народну пісню – «Там, де Ятрань круто в’ється, з-під каміння б’є вода...»

(Звучить пісня).

Учитель. Завдяки цій пісні Ятрань стала однією з найвідоміших річок Кіровоградщини, і тому її назву носять друкарські машинки, цукерки, заслужений ансамбль танцю, село у Новоархангельському районі, колись так називався кінотеатр у нашому місті.

Учень. Мені тато розповідав, що територією нашої області течуть кілька Ташликів – Чорний, Сухий, Гнилий, Плетений і просто Ташлик. «Ташлик» у перекладі з тюркської означає «ріка серед чорних каменів». Чорний Ташлик має довжину 135 км, він прямує до Синюхи від с. Григорівки Новоукраїнського району скелястою долиною.

Учениця. А я читала, що річка Велика Вись бере початок біля с. Оникієве Маловисківського району і несе свої води територією області протягом близько 60 км. Це – типова рівнинна річка з добре виробленою долиною, її річище досить часто має пороги, а місцями – губиться серед широкої заболоченої заплави у високих заростях очерету. По течії Великої Висі збереглись природні заплавні ландшафти, що охороняються у складі цілої низки заповідних територій і об’єктів як загальнодержавного, так і місцевого значення («Велика Вись», «Карпенків край», «Острів», «Гусиний острів», «Вила»). Ця річка також надихала поетів:

Звідки береш ти соки, Щоб лан золотий колосивсь? Що ж у тобі високе, Вись моя, матінко Вись? Володимир Бровченко

Вись моя, Височко, Висонько, Звідки течеш і куди? З серця мого, моя річенько, Витекла жилкою ти. Михайло Миценко

Учитель. А чи відомо вам, діти, що на просторах нашого краю протікає 438 річок (5558 км), крім того: нараховується 1074 річечок та струмочків загальною довжиною 2595 км, збудовано 2185 ставків і 84 водосховища. Переважають так звані малі річки – водотоки довжиною до 10 км, багато з них навіть не мають назв.

З давніх-давен люди цінували воду, ставилися до неї, так як до безцінного природного дару. Оберігали річки, озера, болота, джерела, складали про них легенди і пісні. Адже вода – це колиска життя.

Учень.

ВИСЬ

Зелена моя колискова, Селище рідне моє З гарною назвою Виска Посеред степу встає. Звідки береш ти соки, Щоб лан золотий колосивсь? Що ж у тобі високе, Вись моя, матінко Вись?   В каторзі прадіди наші Голови гордо несли. За це їх поміщик Улашин Під різки валив на ослін. Звивайся, червона пташко, Востаннє щоб пан звеселявсь! Встає, піднімається важко Вись моя, матінка Вись.

Літо в пожовклому рясті Пшеничні сплітає вінки. Тягнуть, аж чорні з нещастя, Ручку косарську жінки. В борону, в плуга, в сівалку З коровами люди впряглись… Такою я взнав тебе змалку, Вись моя, матінко Вись.   Знов зацвітають черешні (З податків згинались, було), І по масштабах тутешніх Ти місто уже – не село. І люди не тужать, нівроку, Й будинки веселі звелись. Духом народу висока Вись моя, матінка Вись.

IV. Рефлексія

Учитель. Ось і добіг наш урок до кінця, а ми з вами пройшлися літературними стежками нашого степового краю, доторкнулися серцем і душею до ніжних, щирих рядочків, написаних нашими поетами-земляками, і разом з ними сплели віночок любові своїй рідній землі, своїй Вітчизні. Сподіваюсь, що сьогоднішня розмова надовго залишиться у вашій пам’яті і буде спонукати вас до нових звершень в ім’я свого народу, своєї землі. І завершити наш урок мені б хотілося словами Івана Хоменка, нашого земляка із с. Зелене Петрівського району:

Я тільки колосок на лані, А ти, Вітчизно, лан. Я тільки хвиля в океані, А ти, Вітчизно, океан.

Дубовий жолудь я в долині, А ти, Вітчизно, дуб-краса. Я зірка у небесній сині, А ти Вітчизно, небеса.

Живіть, діти, і робіть так, щоб небеса нашої Вітчизни завжди були чистими, світлими і веселковими.

(Звучить пісня про Кіровоград).

V. Підсумок уроку

Творче завдання.

1. Підготуватися до виразного читання віршів поетів-земляків (на вибір).

2. Скласти власну поезію про рідний край (за бажанням).

Список використаних джерел:

1. 20 х 20. Письменники сучасної Кіровоградщини. – Кіровоград: Антураж-А, 2004. – 188 с.

2. Блакитні вежі: хрестоматія творів письменників Приінгульськього краю у двох томах. – Кіровоград: Мавік, 2011. – Т. 1: Поезія. – 508 с.

3. Заповідні куточки Кіровоградської землі / за заг. ред. д.б.н. Т.Л. Андрієнко. – К.: Арктур-А, 1999. – 240 с.

4. Чечель А. Таємна мить і пам’яті, і слова: Вірші і пісні українською і російською мовою / А. Чечель. – Кіровоград: ТОВ Імекс-ЛТД, 2006. – 150 с.

 

 

І.В. Рибалка,

завідувач ДЮЦ «Лідер»,

керівник гуртка «Юний ерудит»

комунального закладу

«НВО «ЗНЗ І-ІІІ ступенів

№ 16 – ДЮЦ «Лідер»

Кіровоградської міської ради

Кіровоградської області»

КІРОВОГРАДЩИНА – МІЙ РІДНИЙ КРАЙ!

(інтелектуально-пізнавальна гра для учнів 6-9 класів)

 

Мета: поглиблення знань учнів про Кіровоградську область та місто Кіровоград; виховання в учнів почуття патріотизму, шанобливого ставлення до своєї Батьківщини та власної історії; оволодіння основними навичками роботи в колективі, команді; розвиток пізнавальної активності учнів та нестандартного мислення.

Обладнання: картки із запитаннями, бланки для відповідей, система для гри «Своя гра».

Учасники: команди учнів 6-9 класів, журі, глядачі, гості, батьки.

Місце проведення: актова зала закладу.

 

Хід заходу

Ведучий І. Доброго дня, шановні діти, вчителі, батьки. Сьогодні ми зібралися з вами, щоб ще раз пригадати історію нашої маленької Батьківщини, нашої Кіровоградщини.

Ведучий ІІ. А також пригадати історію заселення цих земель, пригадати, з чого починалась історія самого Кіровограда.

Ведучий І. На землі козацькій, Де шляхи чумацькі, Де був край Лебедія колись, Над Інгулом сивим Серед трав похилих Запорозькі слободи звелись. Ведучий ІІ. Там осів Лелека, Мамай недалеко, По сусідству кум їх Северин, А іще Завада – Отака бригада Над Інгулом стала в ряд один.

Ведучий І. Згодом на Подолі, Де всього доволі, Де вода прозора – і линки, Де стрімка Біянка – Славна Молдаванка, А за нею Балка і Млинки. Ведучий ІІ. Вулиці мов стрічки, В’юняться до річки – Харківська, Полтавська, Січова… Поміж верб плакучих На високих кручах Запорозька слава ожива.

Ведучий І. Щоб вшанувати пам’ять людей, які віддавали всю свою душу служінню громаді та створенню нашого чудового краю, давайте ще раз пригадаємо основні історичні події, пов’язані з Кіровоградщиною. Наша сьогоднішня гра складатиметься із 3 турів:

І тур – «Вірю-не вірю».

ІІ тур – «Своя гра».

ІІІ тур – «Що? Де? Коли?»

Оцінювати конкурс буде журі (представлення членів журі).

Ведучий ІІ. У І турі кожній команді пропонується бланк із тезами про певні події або факти, пов’язані з Кіровоградщиною. Командам дається 2 хвилини, щоб прочитати тези. Після чого напроти кожної тези потрібно поставити знак «+», якщо ви згодні із запропонованим твердженням, або знак «–», якщо ви незгодні. За кожну правильну відповідь команда отримує 10 балів. Максимальна сума, яку можете отримати в цьому конкурсі, – 100 балів.

Таким чином ми перевіримо, чи добре ви знаєте свою історію.

Картка гри «Вірю – не вірю»

1. Річка Інгул не входить до десяти найбільших водних артерій України.

2. На території сучасної Кіровоградської області за часів Київської Русі жили племена угличів.

3. На території сучасної Кіровоградської області у другій половині ХVІ століття не існував Кущівський курінь Запорозької Січі.

4. Козаком Кущівського полка з 1772 року був Григорій Потьомкін, записаний під прізвиськом Грицька Нечоси.

5. 4 січня 1752 року був підписаний наказ про будівництво фортеці Святої Єлисавети.

6. Площа фортеці Святої Єлисавети займала майже 1 гектар.

7. На озброєнні у фортеці Святої Єлисавети були корабельні гармати ХVІ століття, відлиті з чавуна.

8. Назва міста Знам’янка походить від дерев’яної церкви в ім’я Знамення Господнього, яку в ХVІІІ столітті привезли старовіри з Росії.

9. Сучасна Новоукраїнка починалась як Павлівська фортеця.

10. Вулицю Верхню Пермську в м. Кіровограді названо на честь Пермського драгунського (карабінерного) полку, солдати якого селилися в цьому місці.