Гра «Місце, де я почуваюся щасливим».

1) намалюйте місце, де вам найбільше подобається бути;

2) розкажіть про нього своєму товаришеві.

Учитель. А тепер на карті нашої Батьківщини спробуємо знайти ту маленьку батьківщину, де ми з вами живемо. Кожна людина живе в селі чи у місті, і саме вони складають нашу велику Батьківщину, що зветься Україною.

- Чи знаєте ви, скільки людей проживає в Україні? (Близько 46 млн.).

Учитель. У кожної людини є свій рідний куточок на землі. Це край, де вона народилася, живе. І називається він – Батьківщина. Наша мала Батьківщина – це село Лозуватка. Наш рідний край – Кіровоградщина. Кожна людина повинна знати минуле свого краю. Дізнавшись про історичне минуле Лозуватки, ви зрозумієте, що це село самобутнє, незвичайне, чудове. І всі прекрасні пам’ятки та споруди створили люди, які тут жили і проживають.

Групова робота з прислів’ями.

З давніх-давен людина висловлювала свою повагу та любов до рідної землі в легендах, піснях, приказках та прислів’ях. Давайте пригадаємо декілька прислів’їв.

* Кожному мила своя сторона.

* За рідний край життя віддай.

* Рідна земля і в жмені мила.

Сторінками історії. Заочна мандрівка.

Мій край - моя історія».

Чому село названо Лозуваткою? Ще коли була Запорозька Січ на берегах річки Інгул оселялися козаки-запорожці. Трава тут росла така, що вершник міг сховатись. Козаки оберігали степовий край від набігів татар і турків. Ще й тепер у полі височать могили із залишками веж. То на них запорожці запалювали сигнальні вогні, щоб попередити Січ про напад ворога.

Маленькі зимівники запорожців-сторожів обростали хатами. Виросло в долині ріки козацьке село. А через те, що Інгул густо був оброслий вербам та верболозами, то село так і назвали – Лозуватка.

Свідки сивої давнини».

За селом, серед степу, височить високий курган – могила, як кажуть у селі. Хто її насипав ніхто не знає, вже в ті часи, коли люди оселились в цих місцях, їх десятки стояли серед степу.

Старожили кажуть, що це козацькі могили. Таким чином козаки вшановували своїх бойових побратимів, які героїчно полягли в боях з поневолювачами. Інші кажуть навпаки, що могили тут стояли з давніх давен, і насипані народом, який прожив тут в незапам’ятні часи.

За давніми переказами, на село були великі набіги ворогів. У степу могили – там було все стоять верхові козаки і виглядають орду. Як тільки побачать здалеку куряву – ото вже знай, що орда не далеко. Козаки тоді й дають знати в слободу або кошовому. Уночі, бувало, припаде козак до землі та й слухає. Як стугонить земля, то суне орда. Тоді козаки розкладають на могилах вогнища, а самі на коней та й скачуть до свого табору.

Геологічні пам’ятки».

На правому березі річки Інгул, впродовж 400 м від східної частини с. Лозуватки розкинулись гранітні скелі площею 2 га. Вони дуже красиві, незвичайної форми, важкодоступні. Граніти розсічені жилами молочно-білого кварцу, потужністю 0,2-0,5 м. Геологічна пам’ятка має наукове та естетичне значення, входить до геологічної пам’ятки «Інгульська жила».

Казьонний міст».

За Лозуваткою в долині стоїть кам’яний міст. Ніхто ним не користується, хіба що худобу переженуть з одного краю долини в інший. І дороги там немає, хіба якийсь путівець на приінгульські поля. Для чого ж тоді цей міст?

Старі люди розповідають, що давно його побудували кріпаки. За козацькими хутірцями, які поховалися у вербах та високих травах, при Інгулі, вела дорога з Петербурга в Єлисаветград. У військовому форті часто зупинялися карети із стольного града.

А коли сама цариця зібралася до Єлисавета, тоді (дорога) й міст спішно збудували кріпаки, щоб дорога, була рівною і безпечною. А при дорозі, недалеко від Казьонного моста (так його і досі називають), стояла корчма, де зупинялися подорожні.

Немає вже давно корчми і руїн її не залишилось, забули про дорогу, розорали. Тільки міст чудовий стоїть як пам’ятник будівничим – кріпакам.

Поетична сторінка.

Учениця.

Я народилась в Лозуватці І почала життя своє. Тут небеса високі й сині, На що не глянеш – все моє! Трава для мене зеленіє, Для мене світлі дні ясні.

І сонце пестить та леліє, Летять до серденька пісні. Тут кожна квіточка співає, Струмочок ніжно жебонить. І краю кращого немає, Де б я могла так вільно жить!

Учень.

Багато різних сіл на світі, Але мені миліш за все Моя Лозоватка привітна, Тут все для мене рідне й дороге.   Нашим селом чудовим Я крокую восьмий рік. Бачив всі місця казкові: Тиху річку і дрімучий ліс.

Тут – замріяна діброва, Там – березовий гайок, Запашні поля квітують Та виблискує ставок.   І куди б я не поїхав, Де б не був, ходив, ти знай, Лозуватка – наймиліша, Бо це рідний серцю край.

ІV. Узагальнення вивченого

Тест «Кіровоградщина – серце України» (робота в парах).

1. Напиши, як називається отча земля, рідний край, де ти народився.

2. Визнач головне місто твоєї малої Батьківщини:

а) Харків б) Москва в) Львів г) Кіровоград

3. Визнач, на березі якої річки розташоване твоє рідне село.

а) Дністер б) Дніпро в) Інгул г) Прип’ять

 

4. Назви головну вулицю твого рідного села

5. Закінчи речення. Я впевнений, що мій рідний край у майбутньому буде.... Для того, щоб мій край став багатим, потрібно....

V. Підсумок уроку

- Які види роботи більше сподобались?

- Що вас найбільше зацікавило?

- Про що ви б хотіли дізнатися більше?

 

 

Л.П. Давидова,

учитель української мови

та літератури
Маловисківської ЗШ № 3І-ІІІ ступенів
Маловисківської районної ради