Славетні постаті нашого краю

(форум-театр для учнів 8-9 класів)

Мета: ознайомити учнів з історією рідного краю, славетними іменами видатних єлисаветградців, розвивати творче мислення та акторські здібності дітей, виховувати повагу до рідної історії, спонукати учнів до подальшого вивчення та вшанування історичних пам’яток краю.

Обладнання: карта Кіровограда, зображення символіки міста, книга «Исторический очерк г. Елисаветграда», портрети та фото пам’ятників видатним діячам нашого краю, презентація.

Підготовка заходу: 2-3 учня готують презентацію за планом учителя, декілька артистичних учнів заздалегідь готуються виступити у ролі видатних осіб, які завітають на захід – міський голова Олександр Пашутін (вийде зі своїми нарисами про Єлисаветград), письменник і політичний діяч Володимир Винниченко (елементи одягу – вишиванка та бриль), підприємці з Англії брати Ельворті Роберт та Томас (розмовляють англійською з перекладачем).

 

Хід заходу

Учитель. Рідній край – найсвятіше, що є у кожного в серці. Тож давайте згадаємо його минуле, пройдемося його вулицями, прислухаємося до чарівної застиглої музики його архітектурних споруд, познайомимося з людьми, які прославили нашу землю. Сьогодні ми зможемо визначити, хто найкраще знає історію рідного краю та його визначні пам’ятки.

Один єлисаветградський архітектор, ознайомившись з містом, скептично написав: «Городок был неважный с 15 тыс. жителей. Сам внешний вид города далеко неказист…».

- Як звали міського архітектора середини ХІХ століття?

- У листах до кого він описував наше місто? (Відповіді учнів).

Учитель. Архітектора звали Андрій Достоєвський, і листи він писав рідному брату Федору Михайловичу Достоєвському, видатному російському письменнику. Саме завдяки наполегливості Андрія Михайловича в місті з’являється бруківка та шосейне покриття, вуличне освітлення. Єлисаветград став містом з європейським обличчям. На початку 60-х рр. ХІХ ст. Єлисаветград мав 21 вулицю, проте забруковані були лише дві центральні.

(Вчитель показує на карті ці вулиці).

- Хто може назвати ці вулиці?

(Відповіді учнів:вулиці Велика Перспективна та Дворцова).

Учитель. Після 1861 року починається бурхливий розвиток капіталістичних відносин, в місті вже було 23 тис. жителів. У промисловості краю домінували цукрова та борошномельна галузі. Згодом з’являється і сільськогосподарське машинобудування. До нас завітали одні з перших підприємців краю – брати-англійці Роберт та Томас Ельворті!

Ми дуже вдячні за те, що ви прославили наше місто на весь світ. Розкажіть, будь ласка, в чому секрет вашого успіху?

Роберт Ельворті. (Вітання англійською мовою, потім продовжує українською). Наше підприємство зайняло перше місце у 1900 році в Парижі на Всесвітній виставці сільськогосподарської продукції. Секрет успіху дуже простий – на перші рядкові сівалки і всю техніку мали власний патент, все випускали тільки з доброякісних матеріалів. А головне – ми дуже любили свою справу, своїх працівників і ваше чудове місто!

Учитель. Це правда, що ваша продукція отримала найвищу винагороду «Державний герб» на Всеросійській виставці у Нижньому Новгороді у 1896 році?

Роберт Ельворті. Так, а в Парижі у 1900 році ми отримали «Золоту медаль»! У краєзнавчому музеї, який знаходиться в колишньому будинку Барського, є документи та грамоти, які засвідчують ці події.

Учитель. Ми дуже пишаємося, що у 1888 році на вашому заводі було сконструйовано першу в Росії рядкову сівалку. Скажіть, будь ласка, шановні Роберте та Томасе, а прості селяни були спроможні купувати ваші сівалки та молотарки?

Томас Ельворті. Селянам ми надавали пільги при купівлі техніки або продавали у кредит. А чи всі ваші учні знають, коли був засноване Акціонерне товариство «Р. і Т. Ельворті»?

(Відповіді учнів: 1874 рік).

Томас Ельворті. У ваших архівах повинні зберегтися примірники міської газети тих часів «Елисаветградский вестник». Поцікавьтеся, і ви будете знати, як жили тоді мої працівники. Середня зарплата робітника була
50-70 карбованців. При тому, що 27 копійок коштував кілограм м’яса, а на 10 копійок можна було купити 100 штук помідорів.

Учитель. Ваш завод надовго став флагманом російського, а потім і радянського сільгоспмашинобудування. Крім того, брати Ельворті були відомими меценатами в Єлисаветграді, створили належні умови праці й відпочинку для робітників. Згодом на заводі Ельворті була створена і футбольна команда. Та мало кому відомо, що ви, шановний Роберте, захоплювалися фотографією. Саме завдяки вашим аматорським фото ми можемо мати уявлення про те, яким було наше місто 150 років тому.

(Перегляд старовинних фотографій міста у презентації).

Учитель. До нас завітав ще один наш видатний земляк. Давайте спробуємо впізнати цю людину.

Володимир Винниченко. Доброго дня! «Скажу про себе, що народився в степах… В тих теплих степах виробилась кров моя і душа моя».

Батько мій був селянин. Дуже жалкую, що будинок наш не зберігся. Навчався у Єлисаветграді в класичній гімназії. За радянських часів моє ім’я було заборонено. Я був політичним діячем доби Української Народної Республіки. Дуже приємно взнати, що моїм ім’ям названо один з найкращих навчальних закладів та один з проспектів міста.

(Учні називають письменника і політика).

Учитель. Шановний Володимире Кириловичу, за часів незалежної України до нашого міста було повернуто колекцію ваших речей із-за кордону. Вони зберігаються у спеціальній кімнаті обласного краєзнавчого музею. За шкільною програмою учні вивчають тепер вашу діяльність часів Української революції, у бібліотеках є ваші твори. Проте, нам дуже цікаво дізнатися, яким ви були у шкільні роки?

Володимир Винниченко. В дитинстві я був дуже жвавим хлопцем і гарно малював. Мене все цікавило і захоплювало. Був здібним до наук, проте, скажу вам відверто, мене було виключено з гімназії у 1899 році.

Учитель. Невже таке могло бути? А чим же ви дошкуляли викладачам?

Володимир Винниченко. Все було – і бешкетував, на екзамени одягав український одяг, солом’яний бриль. Ніколи не забуду, як вчителі сварилися за це зі мною і казали: «Ми тебе тут вчимо не на свинопаса, а на чиновника!»

Та дозвольте і мені задати вашим учням деякі запитання. Чи зберігся будинок, де я навчався – класична чоловіча гімназія?

(Відповіді учнів: зараз це Будинок офіцерів по вулиці Шевченка, колишня Петрівська).

Володимир Винниченко. Мене дуже цікавить, які навчальні заклади міста тих часів вам відомі? Чи збереглися їх будівлі?

(Відповіді учнів: Єлисаветградське земське реальне училище – нині Кіровоградський машинобудівний коледж КНТУ; Єлисаветградське духовне училище – зараз це школа № 14; Жіноча гімназія – на місці школи № 6 – будівля не збереглася).

Володимир Винниченко. Мені дуже приємно, що педагогічний університет та один з проспектів міста назвали на мою честь, встановили гарний пам’ятник. А чи зможете ви назвати ще одного видатного випускника чоловічої класичної гімназії, на 15 років молодшого за мене, патріота, вченого, лауреата Нобелівської премії. Його пам’ять теж було вшановано у місті зовсім недавно.

(Відповіді учнів: видатний фізик, учений-ядерник, академік Ігор Євгенович Тамм).

Учитель. У 1897 році у друкарні братів Шполянських вийшла незвичайна книжка – «Исторический очерк г. Елисаветграда». Під заголовком значилося: «Составил и издал А.Н. Пашутин». Але найкраще розповість про це сам Олександр Миколайович, який майже тридцять років віддав нашому місту.

Олександр Пашутін. Дуже радий завітати до вас, шановне юнацтво! Я був міським головою майже все своє життя. Так вийшло, що ця посада стала у моїй родині майже спадковою. Якщо до ваших рук потрапить ця книжка – ви зможете дізнатися багато цікавого з історії Єлисаветграда. Тут історія міста над Інгулом за 142 роки його існування. Дозвольте, юні земляки, стисло звітувати вам про свою роботу з 1878 по 1905 рік. Не все вдалося зробити, проте в цей час у місті з’явилися: міський водогін, електричний трамвай, телефон, два відділення при міській лікарні, амбулаторія, камера для дезинфекції, пожежний обоз, скотобійня, кам’яні лавки, міський бульвар, чоловіча та жіноча гімназії, шість будинків для народних училищ та багато іншого.

Учитель. Найкращу характеристику нашому міському голові дав колишній херсонський губернатор Олександр Ерделі: «Я добре і давно знаю Олександра Миколайовича, він дуже скромний, навіть сором’язливий, хто хоч трохи знайомий з його діяльністю, знає, як багато він пропрацював для Єлисаветграда».

У нас сьогодні присутні наші земляки, які жили в той час, коли містом керував наш шановний міський голова, тож надамо їм слово.

Роберт Ельворті. Не можу не зазначити, що Олександр Пашутін був одним із найзаможніших людей міста. Його нерухоме майно 1880 році оцінювалося майже у 27 тисяч карбованців золотом. Воно щороку приносило величезні прибутки. Та всі ці гроші наш шановний міський голова спрямовував на благодійництво.

Томас Ельворті. Перерахувати всі щедрі дарунки Пашутіна місту неможливо. Це і металева решітка з гранітними колонами, якою було огороджено міський бульвар вартістю шість тисяч карбованців, домова церква при чоловічій гімназії вартістю майже три тисячі карбованців. Ці, та багато інших коштів Олександр Миколайович завжди вносив особисто.

Володимир Винниченко. За час головування Олександра Миколайовича у нашому місті значного розвитку набули освіта, медицина, культура. До початку 20-х років минулого століття Єлисаветград був одним з найбільш благоустроєних міст півдня України. За свою службу та громадську діяльність наш міський голова був нагороджений кількома орденами (в тому числі два ордена св. Володимира). На моїй пам’яті далекий 1888 рік, коли громадськість Єлисаветграда урочисто відзначала десятилітній ювілей перебування Пашутіна на посаді міського голови. На той час у місті перебував імператор Олександр ІІІ, який брав участь у чергових маневрах, що проводилися під Єлисаветградом. Він нагородив ювіляра перстнем, прикрашеним діамантами і присвоїв йому звання Почесного громадянина.

Учитель. Сьогодні ми познайомилися з видатними постатями історії нашого краю, які жили тут на рубежі ХІХ-ХХ століття. Не випадково цей період називають «золотою добою» Єлисаветграда. Вивчаючи рідну історію ми з кожним разом все більше переконуємося в тому, що Кіровоградщина – це красива і багата земля. Край унікальних чорноземів і безмежно талановитих і творчих людей. Більше читайте і дізнавайтеся про тих, хто звеличував цей степовий край.

Завершити нашу зустріч сьогодні хотілося б словами заповіту Олександра Пашутіна – «СЛУЖІННЯ ГРОМАДІ МАЄ БУТИ МЕТОЮ ЖИТТЯ».

І.Г. Ткаченко,

методист методичного кабінету відділу освіти, молоді та спорту Добровеличківської райдержадміністрації