Всесоюзний державний інститут кінематографії

Коли старшого лейтенанта Миколу Літуса тільки-но представили до звання капітана, медична комісія прийняла рішення комісувати його за станом здоров’я.

Дев’ятнадцятирічний юнак повертається додому і одразу вступає на історичний факультет Кіровського педагогічного інституту. І тут акторські здібності не дають йому спокою – Микола активно виступає на студентських вечорах, капусниках. Після третього курсу здійснює першу спробу вступити до Всесоюзного державного інституту кінематографії.

Лише 1950 року, заочно закінчивши істфак, він потрапляє на акторське відділення, де навчається разом з Миколою Рибниковим, Кларою Рум’яновою, Аллою Ларіоновою, Юрієм Бєловим, Руфіною Ніфонтовою, Георгієм Юматовим, Надією Рум’янцевою та іншими. На другому курсі (за пропозицією керівництва) Микола Літус переводиться на режисерське відділення в майстерню Григорія Александрова та Михайла Ромма.

Навчання було насиченим і серйозним. Доводилося вивчати багато предметів – як основних, так і додаткових.

Першою стрічкою, де Микола Літус виступив як асистент режисера, став фільм-казка Олександра Зархі «Нестерка». А першою самостійною роботою «Веселка», де грали Володимир Дальський, Галина Яблонська, Михайло Задніпровський, Лариса Борисенко, Андрій Сова та інші. Більшість з них представляли Київський академічний український театр ім. Франка.

«Королева» та її свита

З Надією Рум’янцевою Микола Літус потоваришував ще у студентські роки. Надія була була простою, хорошою, доброю, чуйною, працьовитою дівчиною. Вона допомагала групі студентів ВДІКУ – вихідцям з України, – Майї Булгаковій, Валентині Дубині (Владимировій), Олексію Пархоменку і Василю Фущичу готувати дипломний фільм. А оскільки фільм знімали українською, вивчати мову їй допомагав Андрій Сова.

«Королева бензоколонки» стала, власне, лебединою піснею Надії Рум’янцевої. Хоча спочатку на роль Людимили Добрийвечір пробувалася актриса Терьє Луйк. Але Рум’янцева обійшла її за темпераментом, як висловився Микола Літус.

Ось ми бачимо, як Людмила на роликових ковзанах плавно ковзає по середині жвавої автостради. «Чому їдете по осьовій?» – запитує, висунувшись з вікна автобуса «Київ – Ялта», веселий водій (Юрій Бєлов). «А можливо, я саме і шукаю цю осьову лінію... свого життя!» – значущо відповідає Людмила. Через декілька хвилин все обертається так, що вона вимушена зменшити тон і сісти в цей автобус. «І не набридає вам увесь час їздити?» «Набридає? – дивується шофер. – Траса – ось де краса! Ялта, Карпати, сади Вінниці, золоті хліби Полтавщини, пісня коліс». Слава Кошовий – так звати шофера – схвально киває, почувши, що батько Людмили монтажник, працює на будівництві в Індії. Проте дізнавшись про балетні амбіції дочки монтажника, він повчально говорить: «Не місце прикрашає людину, а людина місце».

У пошуках місця зйомок режисери Мишурін та Літус об’їздили усю Україну – ніде не могли знайти відповідну сучасну автозаправку. Нарешті знайшли в Пирятині. Але виявилось, що на заправці знімати не можна. У них теж виробничий план. А освітлювальна апаратура небезпечна – завжди щось іскрить, дроти димлять. Припало поруч будувати свою АЗС, бутафорську. Вона була настільки схожа на справжню, що одного дня вранці, коли ще не встигли розгорнути апаратуру, на цю «АЗС» звернула з траси вантажівка, і водій зажадав її заправити. Надія Рум’янцева, не змигнувши оком, сказала: «Вашу машину заправляти не буду. Вона брудна, водій неголений». У того мову відняло. Підійшов Андрій Сова у формі автомобіліста. «Ви начальник?» – запитав шофер. «Так, я», – серйозно відповів Андрій Корнійович. – «Та що ж це ви поставили тут це опудало, цю фітюльку, яка вимагає, щоб я поголився? Мені ж вантаж везти в Київ!» – «Правильно вимагає, по інструкції». – «Я скаржитимуся!»

Тут з'явився «міліціонер» Павло Вінник: «Кому скаржитися, пред'явіть ваші права». Коротше, довели людину до кипіння і зрозуміли, що продовжувати вже просто непристойно. Нарешті сказали: «Даруйте, ми пожартували, це декорація, кіно знімаємо». Але водій не повірив! «Та дивіться ж – це ж Надя Рум’янцева, та, що не «піддається!» (Уперше актриса набула широкої популярності після фільму «Неподдающиеся».)

Дуже смачно зіграла буфетницю Рогнеду Карпівну українська актриса Нонна Копержинська. Попадання в неї, як і в Андрія Сову, було дуже точним. Прекрасна актриса, Копержинська мала і надзвичайне почуття гумору. «Одягнули Нонну Кронидівну перед зйомкою в костюм буфетника, – згадує Микола Літус. – Дивимося з Мишуріним на фартушок: потрібно б його приталити. А Нонна Кронидівна відповідає: «Нi, хлопцi. Оце шо нема, то нема». І тут же розповідає: «Ще пiд час навчання в театральному iнститутi якось на уроцi танцiв педагог каже: кавалери, берiть своїх дам за талiю. Я й кажу партнеровi: шукай, Гришо, якщо найдеш – твоя буде. Так що, вибачайте, талiї нема».

Микола Федорович Яковченко у фільмі знімався лише в одному епізоді – в ролі одного з двох керівників-бюрократів, що провалилися в річку разом із занедбаним мостом, який не хотіли ремонтувати. І коли обидва артисти вибиралися з води, він покартав усіх: «Що ж ви, хлопцi, не попередили, що мiсток провалився, я ж плавати не вмiю».

Розділ ІІІ

«ЗОЛОТИЙ КІРОВОГРАДСЬКИЙ КРАЮ,

БАТЬКІВЩИНИ ЧАСТКА СТЕПОВА!»

(Розробки уроків та позакласних заходів,