Найбільше багатство нашого краю – його люди

(урок мужності для учнів 9-11 класів,

присвячений Березняку Євгену Степановичу)

 

Мета: розширити знання учнів про діяльність легендарної групи «Голос», що врятувала від знищення польське місто Краків, її керівника – Березняка Євгена Степановича – «Голоса», капітана Михайлова, «майора Вихора», людини-легенди; виховувати патріотичні почуття, зокрема любов до України, пошану до тих, хто воював за нашу Батьківщину на фронтах і здійснював подвиги в глибокому тилу.

Місце проведення: шкільний музей, класна кімната.

Обладнання: портрет Є.С. Березняка, газетні публікації, книги-спогади автора.

І дотепер учуся в школі

під назвою Життя.

І кожен день відкриваю

для себе щось нове.

Є. Березняк

Хід уроку

Ведучий. Мій рідний краю, моя земле, перлино степу, Кіровоградщина! Прекрасна ти весною в білопінному цвітінні садів, і влітку, коли золотий килим стиглих хлібів зливається із синім небокраєм, і восени, коли дерева схиляють до самої землі свої віти з налитими соком плодами, і взимку, коли, щедро віддячивши людям за невтомну працю, спочиваєш під пухким покривалом снігу.

Ведуча. Багаті твої надра, родюча земля! Недаремно вона зберігається в музеї еталонів у Парижі як зразок найкращого у світі чорнозему.

Ведучий. Та найбільше багатство, гордість і слава мого рідного краю – люди. Мужні, талановиті, працьовиті життєлюби-степівчани.

Ведуча. Десятки імен наших земляків відомі в усьому світі. Серед них ім’я Євгена Степановича Березняка – «Голоса», капітана Михайлова, «майора Вихора» – живої історії, живої легенди наших днів і високого взірця вірного служіння рідному народу і Батьківщині.

Учитель. Більше 20 років про подвиг Є.С. Березняка та його групи ніхто нічого не знав. Війна все глибше й глибше входила в історію. Країна відкривала нові імена героїв. І тільки ім’я Євгенія Березняка і членів його групи, як і раніше, було засекречено. На папці з документами про дії підпільно-диверсійної групи «Голос» в архіві Міністерства оборони колишнього СРСР стояв напис: «Зберігати вічно. Знищенню не підлягає». Навіть дружина Євгенія Березняка, Катерина Кузьмівна, не знала, що тривалий час вона живе з легендарною людиною, хоробрим розвідником.

Народився Євген Степанович 25 лютого 1914 року в місті Дніпропетровську. Але саме на Кіровоградщині проторував він свою першу життєву стежину – від батьківського порога, з села Олексіївки Добровеличківського району до залізничної семирічної школи № 19 міста Помічної (нині Помічнянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1). За порадою улюбленого вчителя вступив до педагогічного технікуму в м. Кіровограді, який закінчив у 1928 році. У 1933 році – Учительський інститут у місті Бердянську. Свої перші кроки на педагогічній ниві юнак теж зробив на Кіровоградській землі, ставши вчителем семирічної школи села Іванівки.

Євген Степанович відзначився на всіх освітянських щаблях – від учителя до старшого наукового співробітника Центрального інституту підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Учень 1. Війна змусила Євгена Степановича на деякий час змінити професію – стати захисником Вітчизни. У 1941-1943 роках він жив сповненим тривог і небезпек життям підпільника на Дніпропетровщині. Та найбільший подвиг ще був попереду. Після визволення Дніпропетровська Євгена Степановича було направлено до Московської школи розвідки Головного розвідувального управління. Успішно закінчивши її, Березняк під іменем капітана Михайлова був призначений керівником групи військових розвідників «Голос». У ніч з 18 на 19 серпня 1944 року вона десантувалася на територію Польщі. За 156 днів ціною ризику своїм життям вдалося повністю розвідати краківський укріплений район, виявити склад боєприпасів, дислокацію штабу 17-ої німецької армії та всіх її дивізій. У бойових операціях було знищено понад 100 і взято в полон 17 гітлерівських солдат і офіцерів, пущено під укіс кілька військових ешелонів, підірвано 4 мости.

Учень 2. Група «Голос» врятувала від повного знищення древнє місто Краків, яке за красу називають «польськими Афінами». Ризикуючи життям, розвідники дізналися про план замінування міста і цим врятували не лише місто, а і його жителів та радянських бійців. Адже, по задуму гітлерівців, їх мали впустити в Краків і зірвати його разом з воїнами. Врятування Кракова в січні 1945 року вписано в історію як одну з найуспішніших операцій військової розвідки в Другій світовій війні.

Учень 3. Після закінчення війни Є.С. Березняк повернувся до педагогічної роботи. У 1947 році закінчив Львівський університет за спеціальністю «Історія». У 1945-1952 роках – завідуючий Львівським міським відділом народної освіти. У 1952-1954 роках – начальник відділу навчальних закладів Львівської залізниці. З вересня 1954 року по вересень 1984 року працював начальником Головного управління шкіл в Міністерстві освіти УРСР. У квітні 1998 році завершив трудову діяльність на посаді старшого наукового працівника Академії педагогічних наук України і вийшов на пенсію.

Учень 4. Держава високо відзначила трудовий та бойовий подвиг Березняка Євгена Степановича. Указом Президента України від 21 серпня 2001 року № 702 за особисту мужність і відвагу, героїзм і самопожертву, виявлені при виконанні особливо важливих завдань під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. розвіднику (майору «Вихору») Євгену Степановичу Березняку присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

Учень 1. Заслужений учитель УРСР (1965), кандидат педагогічних наук (1968), генерал-майор (2005).

Нагороджений радянськими нагородами: орденом Жовтневої революції (1976), орденами Вітчизняної війни І (1965) та ІІ (1985) ступеня, орденом трудового Червоного прапора (1966), орденом «Знак пошани» (1971), двома медалями «За трудову доблесть» та іншими медалями, Почесною Грамотою Верховної Ради УРСР (1984). Українськими нагородами: орденом «За заслуги» І ступеня (2009), за особисту мужність, виявлену в боротьбі з фашистськими загарбниками, вагомий внесок у розвиток ветеранського руху, патріотичне виховання молоді та з нагоди 95-річчя від дня народження), Почесною відзнакою Президента України (орден «За заслуги» ІІІ ступеня (1994), за особисті заслуги в розвитку ветеранського руху, активну громадську діяльність та з нагоди 50-річчя визволення України від фашистських загарбників), орденом Богдана Хмельницького І, ІІ та ІІІ ступеня.

Учень 2. Іноземними нагородами: орденом «Віртуті Мілітарі» (1964), орденом «Партизанський хрест» (1986, Польща), орденом Дружби (2004, Росія), «За заслуги перед Отечеством» ІV ступеня (2007, Росія). Громадськими нагородами: орденом «За бойові і трудові досягнення ІІІ ступеня» (2001, «Золота Фортуна»), золотим знаком міста Кракова. За роботу в освіті нагороджений медалями імені Н. Крупської, К. Ушинського, А. Макаренка, удостоєний звання «Заслужений учитель».

Учень 3. Почесний громадянин Києва, Кракова, Дніпропетровська, Новомосковська Дніпропетровської області, почесний співробітник Головного управління розвідки Міністерства оборони України, почесний член Фонду ветеранів військової розвідки. Автор понад 100 наукових праць з питань управління в системі народної освіти, навчання та виховання учнів: «Шляхи розвитку освіти на Україні», «Керівництво роботою школи», «Керівництво сучасною школою». Автор книг-спогадів: «Я – Голос», «Пароль Dum Spiro», «Операція «Голос», виданих українською, російською, польською, болгарською, узбецькою мовами загальним накладом близько 2 мільйонів примірників.

Учень 4. Про діяльність групи Є. Березняка у Кракові знято кінофільми: «Майор Вихор» (СРСР), «Врятувати місто» (Польща), документальні фільми: «Тепер їх можна назвати» (СРСР), «Операція «Голос» (Польща), «Майор Вихор. Правдива історія» (Україна).

Учитель. Живе Євген Степанович в Києві, має велику родину, бере активну участь у ветеранському русі. Будучи членом Київської міської ради ветеранів України, часто зустрічається з солдатами, курсантами й офіцерами української армії, учнями шкіл та студентами вищих навчальних закладів. Раніше часто бував на Добровеличківщині, зараз підтримує зв’язки зі школами міста Помічної, зокрема, Помічнянською ЗШ І-ІІІ ступенів № 1 та Помічнянською ЗШ І-ІІІ ступенів № 3, у музеях яких розміщені фотографії Є.С. Березняка, копії Указу Президента про присвоєння звання «Герой України» з врученням ордена Золотої Зірки, посвідчення про присвоєння звання «Заслужений вчитель України», диплом про присвоєння звання «Почесний громадянин м. Києва», авторські книги, вибрані педагогічні праці Євгена Степановича з підписом автора, публікації в періодичних виданнях про життєвий і творчий шлях героя.

У жовтні 2002 року Є.С. Березняк завітав на Добровеличківщину, де розповів не тільки про героїчні, а й трагічні сторінки своєї біографії: «Коли я повернувся із завдання в Москву, мені вручили пакет, який був для мене дуже неприємним. Після десантування в Краків я потрапив на державну перевірку, потім – за колючий дріт в Подольск – табір НКВC. Справа в тому, що я сам побував в застінках гестапо. У гестапівській катівні вмирала остання надія на порятунок. Та на стіні смертників серед інших написів прочитав: «Dum spiro – spero!» «Поки дихаю – надіюсь!» Ці слова вдихнули впевненість і віру. Мені вдалося втекти. Сюди ж потрапила моя радистка Ольга, якій допомогли вибратися з тюрми самі гестапівці. Потім німці почали співпрацю з нами. Наші органи не могли повірити в те, що це правда. Коли на Червоній Площі в Москві проходив військовий парад, присвячений дню Перемоги, я в цей час вантажив вугілля на залізничній станції Подольська. Визнання моїх заслуг та заслуг моєї групи прийшло значно пізніше, в 2001 році мене було нагороджено Орденом «Золотої Зірки». Після численних перевірок і за клопотанням ГРУ ГШ він був звільнений і демобілізований.

У березні 2007 року делегація Помічнянської ЗШ І-ІІІ ступенів № 1 взяла участь у презентації трьохтомника вибраних педагогічних праць Є.С. Березняка, що відбулася в Будинку вчителя м. Києва. Напередодні 60-річчя дня Перемоги на приміщенні школи відкрито меморіальну дошку, яка засвідчує, що Є.С. Березняк навчався в цій школі.

Ведучий. Мабуть, Євген Степанович має таке яскраве і довге життя тому, що найдорожчою в його серці була, є і завжди буде Вітчизна: «Навіть в лиху годину, – говорить він – я вірив у свою Вітчизну: коли вона була окупована і пограбована німцями, коли вона відбудовувалася з руїн. Я люблю її й тепер. Я люблю її, тому що вона моя. Я вірю, що наші внуки будуть жити краще. Від вас, молоді люди, залежить доля майбутніх поколінь, доля нашої країни».

Ведуча. Євген Степанович і сьогодні вчитель. Кожною миттєвістю свого майже сторічного життя він вчить нас любити Вітчизну, віддавати їй свої сили, знання, уміння, таланти, а в разі потреби – мужність, відвагу, стійкість, щоб стала Україна сильною, могутньою, квітучою державою.

 

Список використаних джжерел:

1. Березняк Є.С. Миттєвості мого життя. – К.:«Генеза», 2002.

2. День партизанської слави у Добровеличківці // Сільське життя. – 2002. – № 74.

3. Дороги Майора Вихора // Сільське життя. – 2003. – № 19.

4. Матеріали музейної кімнати Помічнянської ЗШ І-ІІІ ст. № 1.

5. «Не було б перемоги – не було б України» (інтерв’ю з Березняком Є.С.) // Сільське життя. – 2 жовтня 2002 р.

6. Чижевський Б. Євген Березняк: «Поки живу – сподіваюся, борюся!» // Освіта України. – 2003. – № 83.

7. «Я – майор Вихор» // Сільське життя. – 19 грудня 2001 р.

М.П. Матвієнко,

учитель історії

Маловисківської гімназії

Маловисківської районної ради

ЧЕРЕЗ ТЕРНИ – ДО ЗІРОК

(година спілкування для учнів 10-11 класів,