ІІ. Засідання краєзнавчого віче.

(У заході беруть участь школярі, які перевдягнуті в історичну військову форму, з метою інсценізації уривку роману Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр». Під час дійства можливий перегляд фото картин хорунжого Теодора Грінченка «Козаки Армії УНР під час Зимового походу»).

Ведучий. Зима. З півсотнею кінноти їду в авангарді 2-го Запорізького (збірного) полку, їдемо в напрямку Холодного Яру. Поперед нас пішли вже різними шляхами наші частини. Зустрічаю знайомого старшину з двома козаками, який їде з донесенням до «дідуся» – отамана Омельяновича-Павленка. Оповідає, що під одним селом їх зустріла велика лава добре озброєних селян з кулеметами, яка залягла на вигідній позиції, готова до бою. Він поїхав на переговори; від села теж виступила група:

Учень 1. Якої армії? Чого і куди йдете через наше село?

Учитель. Знаючи настрої населення, старшина відповів, що Запорізька група Української Армії.

Учень 1. Як же ви тут опинилися?

Ведучий. Представники «противника» запитуюче глянули на одного із своїх. Той виступив вперед:

Учень 1. Які частини? Як звуть начальників? Тільки кажіть правду, бо я сам дорошенківець...

Ведучий. Після того, як цей старшина назвав йому частини і командирів, особливо як сказав, що й його Дорошенківський полковник Литвиненко з нерозлучними кійком та люлькою веде позаду 2-й запорізький полк, «дорошенківець» радісно усміхнувся і звернувся до товаришів:

Учень 1. Наші...

Ведучий. Отаман віддав наказ здіймати лаву з позиції і послати зв’язки до сусідніх сіл, щоб заспокоїлися, бо йдуть свої – українці... Кілометрів через три зустрічаю п’ять кіннотчиків на міцних невисоких «степняках». Два в місцевих, козацького крою чорних киреях, три в чорних довгих жупанах з грубого сукна, з під яких видно широкі, теж чорні штани. На всіх баранячі шапки з чорними оксамитовими верхами. У кожного рушниця, шабля, револьвер. До сідел приторочені ручні гранати. Приймаю їх спочатку за наших «чорношличників». Під’їжджають спокійно, видно, вже знають, з ким мають зустрінутися.

Учень 2. Якої частини?

Учень 3. Гайдамацького полку Холодного Яру.

Ведучий. Ця оповідь – не етнофантастика. А уривок із роману Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр» про реальні події у наших селах у 1920-х роках. Пригляньтеся до козаків – а це ж наші прадіди. Яка постава, який гонор, який дух мілітарний! Нам є на кого рівнятися.

(На сцені з’являються учні, які знайомлять учасників краєзнавчого віче зі свідченнями щодо участі жителів Кіровоградського району в описаних подіях. Розповідь супроводжується слайд-шоу).

Учень 1. Тоді, здесяткована тифом, затиснута між польською та червоною і білою російськими арміями, українська збройна сила, виявляючи надлюдську відвагу, вибилася з «трикутника смерті» під Любаром і рушила до Дніпра.

Учень 2. Українські воїни вертали до тих сіл, де в кожній сім’ї хтось загинув за волю України або служив в Армії УНР.Зокрема, у січні-лютому 1920 року відділи Південної (Запорізької) групи Армії пройшли територією нинішнього Кіровоградського району. Перед запорожцями розстелявся краєвид голих степів з рідкими селами і хуторами. Чепурненькі білі хатки під соломою іноді змінювалися великими, часто німецького типу, будівлями, коло яких рідко було побачиш сад.

Учень 3. Великою підмогою дієвій армії стали українські селяни, які доставляли продукти, іноді навіть зброю, допомагали рідному уряду як поодинці, так і зорганізувавшись у партизанські та повстанські збройні відділи. Запорізька група під час партизанського походу продиралася з боями через відступаючий денікінський та наступаючий більшовицький фронти і вийшла в кінці січня 1920 року в район сіл Володимирівки та Олексіївки, який займали українські повстанці. Старшина Запорізького полку кінноти Залізняк (Юрій Горліс-Горський), який перебував у Володимирівці 27 січня 1920 року, згадує, що було це тоді добре зорганізоване й озброєне, національно свідоме село.

Учень 1. Слід зазначити, що в 1920 роках довкола Єлисавету всі села були озброєні, свідомі і самоорганізовані. Той самий сотник Залізняк так описує молодих два десятки німців-повстанців з німецької колонії Старий Данціг (Крупське): «Нові козаки розмовляли, звичайно, українською мовою і мали добру рису: сміливо боролися з червоними без межі та краю».

Учень 2. Очолював усі повстанчі загони нашої місцевості отаман А. Гулий-Гуленко.Про цю безстрашну людину можна окремо писати нарис. Він був уособленням степового лідера – кмітливий, швидкий, відчайдушний, витривалий. Повстанчий відділ ішов за ним в огонь і в воду. Так, 16 квітня 1920 року під час бою за Вознесенськ отаман Гулий зі своїм загоном почав атаку.

Учень (в образі козака). Ми йшли не маючи набоїв і наполовину без рушниць, ляскаючи в долоні, підтримували атаку. Запорожці на плечах у ворога вдерлися до міста і здобули собі зброю на залишених червоноармійцями складах.

(Розповідь супроводжується показом карти «Рух Південної (Запорізької) групи Армії УНР через територію нинішнього Кіровоградського району»).

Учень 1. Армія УНР рухалася в Холодний Яр. Проте отаман А. Гулий-Гуленко запросив козаків у свої села для перепочинку. Отже, запорожці відійшли від основного маршруту, зробивши відхилення на південь: 30 січня – Осикувата, Велика Северинка, 31 січня – Мала Мамайка, 2 лютого – Високі Байраки, 3 лютого – Сухі Хутори, Лозуватка (Гаївка), 4 лютого – Демешкове, Покровське, Новоандріївка, 5-6 лютого 1920 року – Червоний Яр.

Учень 2. У той час як основні сили Південної групи рушили на північ від Єлисавету, колона Дубового обійшла місто з півдня: 27 січня – Клинці, 28 січня – Покровське і рушила на Пантаївку. Загін Гулого теж обігнув місто з півдня: через Олексіївку, Первозванівку, Клинці, Покровське, Аджамку і в Суботцях 7 лютого приєднався до армії.

Учень (в образі козака). Люди радо вітали повернення запорожців. Як згадують старожили Лозуватки й Сухих Хуторів (Гаївська сільська рада), місцеві селяни влаштовували застілля козакам, разом співали пісні, обмінювалися подарунками.

Учень 3. Козаки дбали про відродження українського культурного життя. У Гаївській громаді діяли хор, театр, просвітницькі організації, активними членами яких були і січові стрільці, що лишилися в Гаївці ще з 1918 року. Певно, відвідали запорожці і маєток відомої дворянської родини Мальчевських у Демешковому. Мальчевські – свідомі українці, просвітяни, родина, яка виплекала цілу плеяду вчителів краю.

Герої Зимового походу.

Учень 1. Південна група Армії УНР складалася зі Штабу Армії, Запорізької дивізія та 3-го Кінного полку.

Учень 2. Ціла низка видатних українських військових, громадських діячів у складі армії перебували у селах нинішнього Кіровоградського району:

- командуючий Армією УНР генерал-полковник Михайло Омелянович-Павленко;

- командир найкращого кінного полку Чорних Запорожців генерал-поручник Армії УНР Петро Дяченко;

- отаман повстанців Херсонщини та Січеславщини генерал-хорунжий Армії УНР Андрій Гулий-Гуленко;

- командир 2-го Запорізького збірного полку Запорізької дивізії, герой бою за м. Вознесенськ (16.04.1920) полковник Іван Литвиненко;

- командир непереможного кінно-гірського гарматного дивізіону Олекса Алмазов;

- старшина кінноти 2-го Запорізького збірного полку, відомий письменник-мемуарист Юрій Горліс-Горський (Залізняк);

- полковник Дубовий та багато інших.

Вони писали літопис шаблею, багнетом, кулею – як і личить козаку, щоб не тішився ворог безкарністю, щоб не зазіхав ворог на нашу землю та людей.

ІІІ. Заключне слово

Учитель. У сучасному переломлюються промені правди в минуле й майбутнє. Лише сучасне визначає цінність минулого і закладає добробут майбутнього. Козаки-запорожці до останнього боролися за свободу рідної держави і зберегли кришталь честі. А ми, їхні нащадки, маємо шанувати історію.