Недоспівана пісня Івана Кольчиби

(година спілкування для учнів 10-11 класів)

Мета і завдання: поглибити і конкретизувати знання дітей про війну 1941-1945 років, зокрема про життя сільських дітей на окупованій Кіровоградщині; викликати повагу до мужності і наполегливості їх в навчанні та подоланні побутових проблем; сприяти формуванню мотивації до самовиховання.

Обладнання: фотографії або Інтернет-зображення щоденника Івана Кольчиби, його шкільних зошитів, рукописів віршів, документальні фото і відеозображення військових подій, матеріалів шкільних музеїв, кімнат бойової слави.

Методичний коментар

До проведення уроку бажано залучити двох учнів, які прочитають текст «від автора» і від Івана Кольчиби. На уроці можна використати фотографію однієї зі сторінок рукописного щоденника, зошита, віршів Івана Кольчиби, які можна завантажити за адресою: www.popelnaste.net.ua, де вибратив меню «Шкільне життя» – «Щоденник Івана Кольчиби».

Іншим варіантом проведення цього уроку може бути створення слайд-фільму, для якого використати документальні фотографії із зображеннями військових подій та епізодів із життя громадян на окупованій території. Фонограмою цього слайд-фільму може бути виразне, акторське читання «від імені автора» на фоні відповідної музики або таких звуків, як: вітер, дощ, постріли, голоси птахів, сторожових собак тощо… Подібна робота потребує більше часу і може бути виконана тільки групою зацікавлених, креативних учнів, але емоційний вплив і виховний ефект у цьому випадку може бути більш значним.

Хід заняття

Учитель. Узимку 2010 року відбулося знайомство з унікальним рукописом Івана Кольчиби. Його дружина, Дерун Надія Ільківна, 1924 р.н., усе життя зберігала його в належному стані. Рукопис передано до оприлюднення родиною Данилко Лариси Олександрівни, 1965 р.н. Мова йде про цілий комплекс різноманітних матеріалів, що належали Івану Андрійовичу Кольчибі, 1925 р.н., жителю села Попельнастого, Олександрійського району, Кіровоградської області.

Перш за все це унікальний особистий щоденник. У збереженій частині записи охоплюють період з 25 жовтня 1941 року по 23 березня 1942 року, тобто перші місяці війни. Щоденник надзвичайно емоційно віддзеркалює почуття попельнастівського десятикласника, шкільні справи, окупаційний побут, стосунки з батьками, друзями та односельцями, мрії про майбутнє.

Також збереглися віршовані і прозові твори, писані Іваном з 1936 по 1941 рік, його табелі успішності, протокол класних зборів та лист з київського видавництва, куди він відсилав свої твори. З щоденникових записів стає відомо, що в окупованому селі працювала школа, бібліотека, пошта, контора, колгосп. Правда вже на інших хазяйнів, з Заходу…

Учень 1. Молодь продовжувала збиратися вечорами, співали, танцювали, закохувалися, ревнували, одружувалися… Сам Іван майже щодня грав на гітарі та мандоліні, настроював музичні інструменти своїм знайомим, вчився грати на скрипці. Загорівся власноруч зробити скрипку, і таки зробив її. За спогадами сестри – Кіяшко Євдокії Овдіївни, 1921 р.н., «Іван на фронт пішов зі скрипкою». Крім навчання, майже щодня перебуваючи у школі, Іван грав у шахи. І все це відбувалося, незважаючи на відсутність палива в хаті, роботи щодо прибирання городу, походи до млина, тривалий конфлікт з батьками, окупаційний режим…

Учитель. На жаль, доля не була прихильна до Івана. Після звільнення села в січні 1943 року, у зв’язку з досягненням призовного віку, він був мобілізований на службу до Червоної Армії, де служив у 813 стрілецькому полку. 18 лютого 1944 року Іван Кольчиба загинув в бою в селі Запол’є, Плюського району, що на території Псковської області. Подаємо перші сторінки щоденника, зберігаючи авторську орфографію.

Учень 1.

25-26-27/Х-41 р. Іде дощ. Чорні, похмурі дні. Радості немає. Продовжую начате. Був у школі, опитували німмову. Поставила «Відмінно». Особливостей ніяких.

28/Х-41 р. Іде дощ. Холодний, осінній морок виповзає із ярів. Сумно. В присмерку хати вічні, вкорінілі в долю сім’ї клопоти і спори. Немає радості, привітного слова. Великі краплини, що капають густо із стріхи здаються великими сльозами, чорні думи пливуть ні за що не зачипаючись, як хмари по небі. Намочені дощем падають пожовклі листки, вкривають жовтими коврами в гаях і садах землю. І як часом серед неба розірветься чорна пелена хмар і заблищить синьо-голуба височінь, тоді все привітно, ніби щасливим променем просвічує пітьму, серце і думки. Пожовклі сади, поля здаються золотими, краплини, що спадають, ніби грудочки щирого срібла. Був у школі, учнів не було. Школу розігнали. І тепер втрачені всі надії, знищено основну ділянку сподіванок на майбутнє.

Учень 2.

29/Х-41 р. Був у школі. Сьогодні – радісний день. Сьогодні мені повернено втрачене. Прориваючись через фронт, я залишив свої справи в Т.Н.П., а сьогодні вона принесла їх мені. Погода – без змін. Іде дощ, туман, хмари.

30/Х-41 р. Був у школі. Все без змін. Грав у шахмати. Є чутки, що будуть викладатися усі дисципліни, за винятком історії. Увечері, прекрасна година. Вийшов місяць, освітив блідим лицем своїм долини, поля. Освітлені простори показувались синюватими. Невтерпів, вийшов надвір. Переклав німмову, прочитав геологію. І потім пішов. Був у Н.І. Вертавсь, співав пісню…»

Учитель. Текст щоденника писано на сторінках колгоспної облікової книги. Записи виконано синіми чорнилами, ручкою з металевим пером. 12 листів формату А-4, густо помережені сіткою з типографським набором:

«Колгоспний облік. Затверджено РНК СРСР 31.1.1939 р.»

«Відомість натуральних і грошових видач»

«Назва та одиниця виміру, ціна, кількість, сума, дебет, кредит, вироблено трудоднів, нараховано по трудоднях, належить до утрим., раніше видані аванси, належить до видачі».

І поверх цього всього сповідь юнака з Попельнастого.

Учень 1.

30/Х-41 р. Ось недавно я ще бажав завжди гурту, багато говорити, сміятись, хоч виставлені сьогодні питання стояли ще і раніше. А сьогодні особливо воно стало різко. І що мені робити – не знаю. Попробую прорватись із цього кільця, вишукати можливе і вийти в світ, побачити щастя, а якщо невдасться – кінець моєму житті. Я не витримаю, сили більше немає. А давати себе принижувати, попуститись, щоб гади робили наді мною, що захочуть – ніколи. Краще смерть. Життя, його блажені інтереси, відрізані саме найкуціше. Раніше я мав змогу чути пісні, грати і співати, радіти, спостерігати падіння пожовклого листя, чути осінню мелодію. А тепер мені просто боляче на серці.

І часто-густо постає питання: «Чому так?» Чому таким руслом тече моє життя? Чи я не розумію всіх питань його? Чи може не вмію розв’язувати, і глибоко-глибоко розуміти їх? Незнаю. Але попробую. Може десь завалялось щастя в козака.

Особливою трудністю являється пережити зиму, а потім, під сонцем весни полинуть, пошукати. І саме в цей холод, при таких тяжких умовах мені треба так багато зробити. Просто не знаю, що далі діять. Мені треба багато працювати по ночам, але немає чим світить. Тепер холод. Топити хату нічим.Мало і мало шансів на перемогу. Але, поборюся!»

Учень 2.

24/Х-41 р. Дообід писав вірш, читав. Після обід – у школі. Особливостей немає ніяких. Йдучи додому бачив Н.Д., вірш подвигається вперед дуже повільно, неясні образи ще й мені самому.

31/Х-41 р. Зійшло сонце. Позолочені простори забреніли піснями, полилась мелодія шелесту падаючих пожовклих листків. В просторах синього неба кричали журавлі, поспішаючи на південь.

В 10 годин я відправився в школу. Мав на меті пограти в шахмати. Але директор послав мене в Холодіївку. Їхав степом. Зеленіли широкі українські посіви, передавали свої думи вітром могила могилі. На одній з них сидів ворон і жалібно крякав. Повернувся назад, побув на 2-х уроках і пішов додому.

Вечором заспівали української пісні десь на кутку дівчата, полилась вона мелодійно переливаючись. Підстроїв мандоліну, пішов, граючи. Н. була там. Ішов додому не дуже веселий. Залишилось нерозв’язане одне хоч і неважливе питання. Але мене дивує фальш людей, їх упертість.

Сумно дивився на землю блідолиций місяць. В синій глибині неба ясно горіли, блимаючи, зорі. По березі покотився сивий туман, обгортаючи верховіття осик, груш та верб. Та ось він своїм крилом махнув, обгорнув хати, вулицю, одинокий бересток і мене. Поплив і поплив над полями все густіючи.

Учень 1.

1/ХІ-41 р. Туманом заслані простори, наповнені осіннім мороком яри, долини. Плачуть гіркими сльозами віття дерев, лежить прибитий до землі лист. Осінь. Пролетіли радісне і нерадісне літо, одцвіло щасливе, радісне дитинство.

Подихне вітер і пожене валами сірий, туман, пожене перекотиполе чи зірвану від землі кураїну. Обгорнені сірою пеленою туману могили, лани і їх силуети (могил) здаються сизими, зажурено посивілими. На їх шумлять посохлі трави, сідають там чорні круки, співає свою пісню вітер.

Буду йти в школу. Прийшов у школу дуже рано. Начались заняття. С.І. читав газету «Український голос». Зацікавився я, вирішив одно і думаю писати. Надворі робилося щось незвичайне. Насували чорні, чорні хмари, спускались все нижче і нижче. І раптом хлинув дощ. Великі, світлі, мов щирі сльози, краплини цокотіли по шибках, обливали віти дерев. Холодні, прозорі струмені побігли по траві, стежками.

Прийшов додому. Повечеряв. Субота. Підти пошукати правди божої – грязь, немає як. Вітер гасає по кручі, рве гілля, свистить, шумить по бур’янах. Розрізані, відірвані один від другого вали чорних хмар, закривають небо, зорі, місяць. А він, блідолиций там сяє десь за хмарами, освітлює синю глибінь просторів, золотить ті хмари звідти. А звідси – чорна намокша земля, темна і непривітна осіння ніч, переповнена завиванням вітру.

Учень 2.

2/ХІ-41 р. Неділя. Дообід обходив Шамилівку, приніс із млина мішок, виніс із города пшінку. Пообідав і пішов у центр села, надіючись зв`язатися з Кіровоградом. «Пісня про минуле» уже в конверті, готова для відправки, та не працює почта.

Увечері пішов гулять. Світив місяць, сіяли зорі, бреніли пісні по всіх кутках села. Довго стояв, думаючи розв`язуючи питання. Думки про себе, про все взагалі летіли птахами, далеко далеко.

3/ХІ-41 р. Дообід носив пшінку. Читав «Микола Джеря».

6/ХІ-41 р. Ось уже три дні як не берусь я за щоденник. Пролетіли ці дні швидко. Я прочитав «Шхуна Колумб», писати вірш не пробував. Сьогодні йде дощ. Я в школі, мокрий, змерз. Учнів усього 6 чоловік…»

Учитель. Читаючи щоденник Кольчиби, дивуюсь. Скільки планів та мрій! Яка енергія всупереч військовому лиху. Як багато може встигнути юнак за своє, таке коротке життя!

А скільки віршів було б ним ще написано, та скільки пісень почули б люди в селі від Івана, якби не війна. Якби не та війна…

(Звучить повільна музика, змінюються на екрані кадри військової хроніки).

Учитель. Час нашого заняття швидко пролетів, тож необхідно підбивати підсумки. (Обмін думками та враженнями від уроку).

- Діти, розкажіть про свої почуття і враження, які ви пережили під час прослуховування сторінок щоденника вашого однолітка.

- Що вас особливо вразило, схвилювало?

- Як би ви вчинили або діяли, якби опинилися в подібних обставинах?

- Як ви думаєте, чи корисно вести особистий щоденник?

- Особистий щоденник для себе, і відкритий щоденник в Інтернеті, чим схожі, і чим відмінні вони?

- Чи має силу написане слово? Поштові листи, щоденникові записи, документи з домашнього архіву? Чи має ваша сім’я архів?

 

Список використаних джерел:

1. Жванко В.І. Мій берег. Матеріали до історії села Попельнасте. – Кіровоград: Центр.-укр. вид-во, 2011. – С. 47-49.

2. Попельнасте – давні козацькі шляхи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.popelnaste.net.ua

 

Кіровоградщині – 75