Сторінка перша – «Арсеній Тарковський».

Учень 1. Родина Тарковських була дуже відомою в місті. Батька Арсенія, Олександра Карловича, виховувала старша сестра Надія, яка була дружиною самого Карпенка-Карого. І відомий хутір «Надія», де вони жили, був посагом Тарковської. Олександр навчався в реальному училищі разом із Садовським і Саксаганським, писав вірші і друкувався в місцевій газеті, знав сім мов.

Історик. Цікава і кумедна історія пов’язана з другим шлюбом Олександра Карловича (перша дружина померла, залишивши дочку Леонілу). Він освідчувався своїй коханій, домашній вчительці Марії Рачковській чотирнадцять (!) разів. І стільки ж разів вона йому відмовляла. Одного разу вони випадково зустрілися на весіллі, де Олександр зробив ще одну спробу. Після чергового «Ні!» він пригрозив впасти на підлогу, кричати і бити ногами. Дівчина не повірила, але він так і зробив. І тоді Олександр Карлович почув бажане «Згодна!»

Учень 2. Це була високоінтелігентна сім’я, в якій звичайним було писати одне одному листи і присвячувати дружні вірші. У такій атмосфері любові і затишку зростали діти Валерій (народився у 1903 році) і Арсеній (1907 рік), які вже змалку відчували потяг до музики та літератури. Але батько був упевнений, що саме молодший син Арсеній зробить сім’ю відомою. Мабуть, він уже тоді бачив паростки таланту майбутнього письменника. А впевненість у тому, що він стане поетом, народилася в Арсенія після відвідування у шість років літературного концерту поетів Ф. Сологуба та І. Сєверянина.

Історик. Хочу зауважити, що зі старшим братом Валерієм (Валею) маленький Арсик спілкувався найчастіше. Брати розповідали один одному таємниці, і, можливо, Арсеній успадкував захоплення старшого брата астрономією на все життя. Валерій загинув у 1919 році від руки одного з бандитів Григорьєва. (Арсенію тоді було 12, а Валі – лише 16).

Еще в ушах стоит и звон и гром:

У, как трезвонил вагоновожатый!

 

Туда ходил трамвай, и там была

Неспешная и мелкая река –

Вся в камыше и ряске.

Я и Валя

Сидим верхом на пушках у ворот

В Казенный сад, где двухсотлетний дуб,

Мороженщики, будка с лимонадом

И в синей раковине музыканты.

Июнь сияет над Казенным садом.

Труба бубнит, бьют в барабан, и флейта

Свистит, но слышно, как из-под подушки –

В полбарабана, в полтрубы, в полфлейты

И в четверть сна, в одну восьмую жизни.

 

Мы оба (в летних шляпах на резинке,

В сандалиях, в матросках с якорями)

Еще не знаем, кто из нас в живых

Останется, кого из нас убьют.

О судьбах наших нет ещё и речи,

Нас дома ждет парное молоко,

И бабочки садятся нам на плечи,

И ласточки летают высоко.

Учень 3. У своїх спогадах Арсеній Тарковський пише: «У дітей має бути золоте дитинство. В мене воно було. Головне у світі – це пам’ять добра. Мене дуже любили». І це при тому, що він хлопчиком пережив і першу світову, і революцію, і громадянську війну. Та незважаючи на все, сім’я залишалася маленькою планетою, де батьки безмежно любили і поважали своїх дітей.

Мати виховувала хлопчиків за модною тоді теорією відомого педагога Макса Фребеля. Відповідно до неї, хлопчиків до п’яти років слід було вдягати в дівчачі сукні і не карати їх тілесно.

Історик. Цікаво, що через це одного разу з Арсенія пожартував улюблений дядько хлопчиків – Володимир Ільїн (чоловік їхньої тітки), військовий офіцер. Він дав потримати шаблю старшому брату, а молодшому – ні, бо той, мовляв, дівчинка. Арсеній розплакався, тому що мати одягала його в сукні проти його волі. Тоді дядько Володимир порадив хлопчику порвати сукню і попросити перешити її на штанці. Хлопчик так і зробив, і відтоді його вже не одягали в дівчаче вбрання.

Учень 2. Вчився Арсеній у чоловічій приватній гімназії Мелетія Крижановського з 1916 по 1920 рік. Сам директор був відомим педагогом, наставником і улюбленцем учнів, які ніжно називали його «наймиліший Чорномор». Себе вони, звісно, ототожнювали з тридцятьма трьома богатирями з казки Пушкіна…

Учень 3. Дім-музей Тарковського, як його ще називають, розміщений в одній із будівель Кіровоградського колегіуму не тільки тому, що він тут навчався. У цьому будинку жила його перша муза – Марія Фальц, його перше кохання. Вірші про неї Арсеній Олександрович писав і через багато років після її смерті. А спогади про цей дім є у його творах:

Невысокие, сырые Были комнаты в дому Называть её Марией Горько сердцу моему.

Три окошка, три ступени Темный дикий виноград. Бедной жизни бедный гений Из окошка смотрит в сад…

Історик. Арсеній познайомився з Марією, коли йому було шістнадцять років. Вона була на вісім-дев’ять років старшою, до того ж «солом’яною вдовою» – її чоловік зник безвісти під час громадянської війни. Марія Густавівна була надзвичайно розумною, освіченою, мала особливу, внутрішню красу. Багато читала і обожнювала поезію, грала на роялі, тож не дивно, що вона приваблювала чоловіків.

Учень 4. У біографії Арсенія Тарковського зазвичай майже не приділяють уваги єлисаветградському періоду. Але ж саме середовище, де він провів дитинство і юність, сформувало майбутнього письменника. І все життя він пам’ятатиме рідне місто і буде за ним сумувати:

А всё-таки жалко, что юность моя

Меня заманила в чужие края,

Что мать на перроне глаза вытирала,

Что этого я не увижу вокзала …

У 1955 році, коли Арсеній Тарковський востаннє приїхав до рідного міста, він поїхав на хутір «Надія». Дорогою попросив зупинитися. Став на коліна і поцілував рідну землю… Він вже ніколи не повернеться сюди, але завжди пам’ятатиме місто свого дитинства, яке для нього було найкращим у світі…

 

 

Был домик в три оконца В такой окрашен цвет, Что даже в спектре солнца Такого цвета нет.   Он был еще спектральней, Зеленый до того, Что я в окошко спальни Молился на него.   Я верил, что из рая, Как самый лучший сон, Оттенка не меняя, Переместился он.

Поныне домик чудный, Чудесный и чудной, Зеленый, изумрудный, Стоит передо мной.   И ставни затворяли, Но иногда и днем На чем-то в нем играли, И что-то пели в нем,   А ночью на крылечке Прощались и впотьмах Затепливали свечки В бумажных фонарях.

Учень 5. Протягом усього життя поет підтримував добрі стосунки з багатьма діячами української культури. Він дружив з Максимом Рильським, режисером Житомирського театру Миколою Станіславським, київською поетесою Євдокією Ольшанською, спілкувався з відомими українськими письменниками Дмитром Павличком, Борисом Теном, Леонідом Вишеславським, Іваном Драчем, кінорежисером Миколою Мащенком. Листувався з Леонідом Первомайським та Володимиром Базилевським. Разом з онуками І.К. Карпенка-Карого Андрієм та Назаром піклувався про музей-заповідник Хутір Надія. Арсеній Тарковський про Кіровоград написав стільки, скільки не написав жоден із письменників, які тут жили.

Виступ 3-ої та 4-ої груп.

Учитель. Батько і син. Такі талановиті, такі різні. Кожен з Тарковських є яскравим представником свого століття.