Підсудність цивільних справ з іноземним елементом. Підготовка та розгляд справи

Підсудність цивільних справ з іноземним елементом — це компетенція національних судів (зокрема судів України) щодо розгляду та вирішення цивільних справ та вчинення окремих процесуальних дій за участю іноземного елемента.

Підсудність у справах, в яких беруть участь іноземні особи, а також у спорах, в яких хоча б одна з сторін проживає за кордоном, визначається законодавством України. Тобто при вирішенні питання про розгляд цивільних справ з іноземним елементом в Україні діє так званий «закон суду», за яким застосовуються правила загальної територіальної, альтернативної, виключної та договірної підсудності.

Проте, вирішуючи питання про підсудність цивільних справ з іноземним елементом, слід враховувати не тільки норми внутрішньодержавного права, а й колізійні, які містяться в конвенціях і двосторонніх договорах України та інших держав про правову допомогу. Наприклад, за загальним правилом внутрішньої територіальної підсудності позов подається за місцем постійного проживання (місцезнаходження) боржника. Якщо така особа не має в Україні місця проживання, позов може бути пред'явлено за місцем знаходження його майна тощо.

Проте, за угодою сторін, одна з яких є іноземним елементом, конкретна цивільна справа, підсудна національному суду, може бути віднесена до юрисдикції іноземної держави чи, навпаки, справа, підсудна іноземному суду, може бути в силу угоди сторін віднесена до юрисдикції місцевого суду. Угоди сторін, якими визначається підсудність, називають пророгацій-ними угодами.

На стадії підготовки такої справи до судового розгляду суддя має вирішити питання про належність поданих сторонами доказів, допустимість засобів доказування і, якщо необхідно, вирішити клопотання сторін про витребування доказів, у тому числі на території іншої держави.

Оскільки суди України можуть діяти тільки в межах території нашої держави, виконання такої та ряду інших процесуальних дій за межами України можливе лише шляхом звернення за сприянням до судових органів інших держав (судове доручення), яке охоплюється поняттям «міжнародної правової допомоги».

Суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок таких зносин регулюється законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Вітчизняні суди виконують передані їм в установленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій (вручення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи, огляду на місці тощо), за винятком випадків, коли виконання доручення: порушує суверенітет України або загрожує національній безпеці України; не належить до юрисдикції цього суду. Процесуальний порядок виконання судових доручень у кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством та міжнародними договорами, в яких вона бере участь (зокрема Конвенцією від 18 березня 1970 р.).

На стадії підготовки при визначенні судом складу осіб, які беруть участь у справі, та забезпеченні їх своєчасної явки в судове засідання, у міжнародному цивільному процесі можуть використовуватися судові виклики та повідомлення. Особливість вчинення цієї процесуальної дії полягає в тому, що повістки національного суду на території України мають обов' язків характер для одержувача, а за межами нашої держави вони втрачають обов' язковість.

Для того, щоб забезпечити вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Україна приєдналась до відповідної Конвенції (15 листопада 1965 р.), якого передбачено вимоги до оформлення документів, що передаються для вручення в іншій державі, порядок та способи вручення документів.

Розгляд цивільних справ з іноземним елементом здійснюється за «законом суду», тобто, якщо справа розглядатиметься судом України, то розгляд відбувається в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

При вирішенні цивільної справи з іноземним елементом суд, як правило, застосовує норми національного права. Однак відповідно до ч. 6 ст. 8 ЦПК норми права інших держав застосовуються судом лише у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов' язковість якого надана Верховною Радою України. Суд може застосовувати не тільки іноземні закони, але й звичаї та судову практику в тих межах, у яких останні визнаються джерелами права у відповідних державах. Причому, норми права інших держав мають застосовуватися відповідно до їх офіційного тлумачення та практики застосування. Тому для застосування норми іноземного права суд перш за все повинен з'ясувати її зміст. З цією метою суд може звернутися до Міністерства юстиції України чи іншого компетентного органу або залучити експертів.

Зміст права може встановлюватись не тільки судом, а й сторонами, які в цьому заінтересовані. Наприклад, відповідно до ст. 9 ЦПК особи, які беруть участь у справі, можуть подавати відповідні документи, що підтверджують зміст норм права іншої держави, на які вони посилаються в підтвердження своїх вимог або заперечень, а також іншими засобами сприяти суду у з' ясуванні їх змісту.

Якщо зміст норм права іншої держави, незважаючи на вжиті з цією метою заходи, в розумні строки не з' ясовано, суд застосовує відповідні норми законів та інших нормативно-правових актів України.

Провадження в цивільних справах з іноземним елементом здійснюється відповідно до нормативно-правових актів, чинних на час вчинення конкретних процесуальних дій, розгляду та вирішення справи. Тому для застосування норми іноземного права суд повинен не лише з' ясувати її зміст, а й переконатися, що норма є чинною на момент застосування.

Контрольні питання:

1. Чи можуть іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуватися тими самими правами і свободами, нести такі самі обов' язки, як і громадяни України?

2. Чи поширюється цивільна юрисдикція судів України на акредитованих в Україні дипломатичних представників іноземних держав?

3. Правила підсудності судам України цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземці, а також у спорах, в яких хоча б одна із сторін проживає за кордоном.

4. Чи може суд України звернутися з дорученням до суду іншої держави, на території якої потрібно вчинити певну дію? В якому порядку?