Поняття, суть та види судових рішень.

рішення та ухвали.

 

Суд при розгляді та вирішенні цивільних справ може постановляти різні процесуальні акти, серед них

1. Суди апеляційної та касаційної інстанцій виносять рішення та ухвали.

2. Суд, який переглядає справу за нововиявленими та винятковими обставинами - ухвали.

Значення судових рішень (постанов) полягає в тому, що вони закріплюють владні волевиявлення суду щодо усіх питань розгляду та вирішення цивільної справи у суді.

Отже, у порядку цивільного судочинства суди ухвалюють рішення, постановляють ухвали та видають судові накази.

Рішення суду - це судові рішення (постанови), якими завершується судовий розгляд і вирішується справа по суті.

Ухвалами суду вирішуються усі питання руху цивільної справи, які не пов'язані із вирішенням справи по суті. Вони можуть стосуватися порушення справи та підготовки її до розгляду, забезпечення доказового матеріалу, ходу процесу. Ухвалами оформлюють відповіді суду на заявлені клопотання та заяви і т. ін.

Судовий наказ - нова форма судового рішення, що ухвалюється у справах наказного провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна.

 

 

Рішення суду.

Прийняттям рішення завершується стадія судового розгляду.

РІШЕННЯ - це процесуальний акт суду, який підсумовує діяльність суду першої інстанції з розгляду та вирішення справи по суті, у якому відбивається уся проведена судом діяльність із дослідження та оцінки доказів, встановлення юридичних фактів, а також із застосування норм права до конкретних правовідносин та їх суб'єктів.

Рішенням суду від імені держави усувається спір між сторонами чи вирішується питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, держав них та громадських інтересів. У рішенні дається оцінка спірної вимоги чи правовідносин та діям заінтересованих осіб.

Значення рішення суду зумовлюється тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 11 Закону України "Про судоустрій України" та ст. 209 ЦПК воно ухвалюється іменем

України і підлягає виконанню як за колом осіб, так і в просторі (є обов'язковим до виконання усіма органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України).

КЛАСИФІКАЦІЯ РІШЕНЬ СУДУ: 1) Залежно від способу захисту права та правових наслідків, які вони викликають:

т

рішення

рішення про присудження

про визнання

конститутивні рішення

 

 

а) рішення про присудження - спрямовані на зобов'язання правопорушника вчинити на користь потерпілого (особи, яка звернулася до суду за захистом свого права) певну дію або утриматися від її вчинення, на поновлення порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу;

б) рішення про визнання - ними підтверджується
наявність або відсутність певних правовідносин, обставин чи фактів;

в) конститутивні рішення - приймаються на захист
права особи шляхом зміни або припинення правовідносин між
сторонами, наявність яких у первісному вигляді (змісті) є
порушенням прав заінтересованої особи.

основні рішення додаткові рішення

 

2) Залежно від обсягу питань, які вони вирішують:

а) основні рішення - ними вирішуються правові вимоги,
передані на розгляд суду, і ухвалюються після безпосереднього
розгляду справи по суті;

б) додаткові рішення - ухвалюються у випадку
неповноти основного рішення і є способом усунення недоліків
рішення судом, який його ухвалив (ст. 220 ЦПК).

3) Залежно від складності справи:

повне рішення

неповне рішення

 

а) повне рішення - ухвалюється іменем України негайно
після закінчення судового розгляду (ч. 1 ст. 209 ЦПК);

б) неповне рішення - у виняткових випадках (складних
справах) можуть ухвалюватися неповні рішення, в яких відсутні
описова та мотивувальна частини, а проголошуються тільки вступна
та резолютивна частини. У такому разі складання повного рішення
може бути відкладено на строк не більше ніж на п'ять днів з дня
закінчення розгляду справи (ч. 3 ст. 209 ЦПК).

 

4)

Залежно від стадій цивільного процесу:

рішення, ухвалені судом апеляційної інстанції

 

рішення суду першої інстанції;

рішення, ухвалені судом касаційної інстанції

 

 

б) рішення, ухвалені судом апеляційної інстанції - це
ухвалення рішення у справі, яка вже була предметом судового
розгляду та вирішення у суді першої інстанції (ст. ст. 307, 309 ЦПК);

в) рішення, ухвалені судом касаційної інстанції - має
місце в тому випадку, коли судом першої та (або) апеляційної
інстанції неправильно застосовано положення норми матеріального
права (ст. ст. 336, 341 ЦПК).

імперативні рішення

умовні рішення

альтернативні рішення

 

5) Залежно від особливостей конструювання резолютивної частини рішення:

а) імперативні рішення - визначають єдино можливий
спосіб виконання (повернути суму позики, повернути річ із
незаконного володіння, поновити на роботі тощо);

б) альтернативні рішення - виносяться у разі, якщо це
дозволяє закон (альтернативні зобов'язання) чи потерпілий від
правопорушення згоден замінити шуканий предмет іншим або
отримати його вартість (наприклад, при віндикаційному позові);

в) альтернативні рішення - визначають декілька
можливих способів виконання, причому існує їх градація за
пріоритетністю (якщо ні, то);

г) умовні рішення - ухвалюються судами, коли
резолютивна їх частина підлягає виконанню за настання певних
подій або наявності певних умов. Наприклад, у разі виселення із
житлового приміщення у випадках, передбачених ст.ст. 110-114, 114¹
ЖК, має бути надане інше приміщення.

6) Заочне рішення - новий вид рішення суду, яке ухвалюється за результатами заочного розгляду справи. Воно має відповідати загальним вимогам до судових рішень з певними особливостями, визначеними нормами про таку форму судового розгляду.

 

 

Вимоги до рішень суду.

Рішення суду повинне відповідати вимогам, встановленим законом. Такими вимогами є:

· законність (ст. 213 ЦПК);

· обґрунтованість (ст. 213 ЦПК);

· порядок ухвалення (ст. 209 ЦПК);

· форма (ст. 222 ЦПК);

· зміст (ст. 215 ЦПК);

· порядок проголошення (ст. 218 ЦПК).

Відповідність цим вимогам робить рішення суду правосудним.

1) ЗАКОННІСТЬ РІШЕННЯ - це його відповідність нормам матеріального та процесуального закону. Умовами законності є: правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який не підлягає застосуванню; правильне тлумачення закону.

Вимоги законності рішення суду забезпечуються також правильним застосуванням приписів цивільного процесуального закону - додержанням передбаченого ними цивільного процесуального порядку, процесуальної форми, точним здійсненням прав і обов'язків та правильною реалізацією повноважень.

Суд вирішує справи відповідно до Конституції, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Інші нормативно-правові акти застосовуються, якщо вони прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені законом. Якщо правовий акт не відповідає закону України або міжнародному договору, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу. А в разі, якщо закон України не відповідає міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує відповідний міжнародний договір. У визначених законом випадках суд може застосовувати норми права інших держав, аналогію закону чи аналогію права (ст. 8 ЦПК).

2) ОБҐРУНТОВАНІСТЬ РІШЕННЯ - це його правильність з фактичного боку. Вимогами обґрунтованості є:

 

· повне і всебічне з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні;

· доведеність цих обставин, які суд вважає встановленими;

відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи, які були встановлені у судовому засіданні.

Встановлені судом обставини мають бути обґрунтовані лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку, за допомогою засобів, встановлених ст. 57 ЦПК, досліджені, перевірені та оцінені у судовому засіданні. Відхилення доказів повинне бути обґрунтованим, наприклад, у зв'язку із неналежністю чи недопустимістю доказів чи засобів доказування.

3) Рішення суду має бути УХВАЛЕНЕ У ПОРЯДКУ. встановленому цивільним процесуальним законом. Суди України ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення розгляду справи суддями (у встановлених законом випадках і народними засідателями), які входять до складу суду у цій справі, а за одноособового розгляду справи — суддею, який розглядав справу. В іншому разі рішення суду підлягає скасуванню на будь-якій стадії перегляду цивільної справи (в апеляційному чи касаційному провадженні) (ст. ст. 311, 338 ЦПК).

Відповідно до ст. 19 ЦПК рішення суду ухвалюється більшістю голосів за колегіального розгляду справи, причому головуючий у судовому засіданні для забезпечення незалежності суддів, а також припустимості впливу на інших суддів, голосує останнім.

Складовою порядку ухвалення рішення суду і важливою гарантією його правосудності є таємниця нарадчої кімнати. На реалізацію цього положення під час прийняття рішення суду ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті (ст. 196 ЦПК), хоча на практиці ця норма більше має характер правового звичаю, ніж засобу забезпечення нейтралізації стороннього впливу на суд.

4) Важливою вимогою до рішення є його ФОРМА. Воно викладається в письмовій формі головуючим або одним із суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь в ухваленні рішення (ст. 209 ЦПК). Не допускається наявність у рішенні суду будь-яких підчисток, зафарбувань чи інших способів коректування тексту. Як правило, рішення суду не повинне мати і виправлень, однак якщо вони наявні у тексті, то ці поправки мають бути застережені перед підписом суддів.

5) Рішення суду має відповідати вимогам щодо змісту, викладеним у ст. 210 ЦПК, - дати відповідь на всі питання, що вирішувалися судом у нарадчій кімнаті при його ухваленні.

мотивувальна частина

 

СТРУКТУРА РІШЕННЯ СУДУ:

а) вступна частина - зазначається: час та місце його ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвища й ініціали судді (суддів - за колегіального розгляду); прізвища та ініціали секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог. Завданням цієї частини є визначення суб'єктного складу учасників судового засідання та зазначення справи, у якій ухвалюється рішення.

б) описова частина - містить узагальнений виклад
позиції відповідача; пояснення осіб, які беруть участь у справі;
інших доказів, досліджених судом. Тобто, у ній визначається
розвиток спору, цивільного процесу по справі, опис доказової бази,
яка досліджувалась у судовому засіданні.

в) мотивувальна частина - вказуються:

· встановлені судом обставин і визначені відповідно до них правовідносини;

· мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти;

· відповідь на питання, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким;

· назви статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Цією частиною суд обґрунтовує свої висновки, аналізуючи юридичну та фактичну сторони справи.

г) резолютивна частина - містить:

· висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково;

· висновок суду по суті позовних вимог; розподіл судових витрат;

· вказується строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Резолютивна частина рішення - це владне розпорядження суду, як державного органу, по справі, яке буде предметом виконання сторонами та іншими органами й особами, щодо яких воно ухвалене.

У ряді зобов'язань, які були предметом судового розгляду та вирішення, встановлено особливості щодо формулювання цієї частини рішення суду. Наприклад, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, суд має зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або те, що обов'язок чи право стягнення є солідарним (ст. 216 ЦПК). Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для його забезпечення, про що зазначає в рішенні (ст. 217 ЦПК).

Резолютивна частина рішення може містити положення про негайне виконання, яке застосовується у випадках, встановлених ст. 367 ЦПК. Причому ця умова у рішенні може бути як обов'язковою для суду, так і віднесеною на його розсуд.

6) Ухвалене рішення суду проголошується прилюдно, крім справ, що розглядалися у закритому судовому засіданні, і оголошуються лише особам, які беруть участь у судовому засіданні (ч. 9 ст. 6 ЦПК). Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження (ст. 218 ЦПК). У разі проголошення неповного рішення суд повідомляє, коли зможуть ознайомитися з повним рішенням суду особи, які беруть участь у справі.

 

 

Законна сила рішення суду.

За загальним правилом, рішення суду набирають законної сили не одразу, що надає сторонам можливість вжити передбачених законом заходів для недопущення виконання неправосудного рішення. Рішення суду, якщо воно не було оскаржене, набирає чинності після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції, крім випадків подання апеляційної скарги поза межами строків, встановлених для апеляційного оскарження (ст.ст. 223, 294 ЦПК).

 

ЗАКОННА СИЛА РІШЕННЯ СУДУ - це така його властивість, за якої воно набуває ознак

 

 

загальнообов'язковості, ^ реалізованості.

незмінності, виключності, преюдиційності,

 

1) Загальнообов'язковість рішення суду закріплена у Конституції України (ст. 124), Законі України "Про судоустрій України" (ст. 11) та процесуальному законодавстві (ст. 14 ЦПК) і полягає в тому, що воно є обов'язковим для усіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян. Причому рішення суду є обов'язковим не тільки для осіб, які брали участі у справі. Тому особи, які не брали участі у справі, не позбавлені можливості звернутися до суду, якщо ухваленим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси. Невиконання рішення суду тягне за собою відповідальність, в тому числі й кримінальну (ст. 382 КК).

2) Незмінність рішення суду полягає в тому, що суд, який ухвалив рішення, не має права його змінити. Тільки у деяких випадках, не пов'язаних із вирішенням справи по суті, суд може усунути незначні недоліки у рішенні, які перешкоджають поновленню порушеного, оспореного чи невизнаного права. Інколи (в ряді справ окремого провадження), як виняток, допускається скасування рішення суду.

3) Виключність рішення суду означає неприпустимість повторного звернення до суду з цією самою вимогою з тих самих підстав. Якщо до суду подається заява з вимогою, за якою є рішення суду, що набрало законної сили, то суддя при вирішенні питання про відкриття провадження у справі повинен постановити ухвалу про відмову у його відкритті (ст. 122 ЦПК). У разі, якщо суддя помилково порушив цивільну справу, то на будь-якій стадії цивільного процесу провадження може бути припинено, про що постановляється ухвала про закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК).

Відповідно до ст. 223 ЦПК, якщо після набрання законної сили рішенням суду, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Це положення не містить винятку із правила, а визначає можливість звернення до суду із матеріальною вимогою, однак вже з інших, нових підстав.

4) Преюдиційність означає обов'язковість фактів, які встановлені рішенням суду, для інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 61 ЦПК). Сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їхні правонаступники не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти.

5) Реалізованість (здійсненність) визначає можливість впровадження владного волевиявлення суду шляхом добровільного чи примусового виконання, обов'язком у діяльності органів та осіб, щодо яких звернене це рішення та ін.