Тема 18. Провадження у справі до судового розгляду.

 

Попереднє судове засідання.

Правове регулювання " Провадження у справі до судового розгляду " здійснено у главі 3 розділу III ЦПК України (ст. ст. 127­156 ЦПК України), норми якої визначають сукупність правовідносин і дій щодо їх реалізації, які виконуються судом і особами, які беруть участь у справі, з метою забезпечення своєчасного і правильного вирішення спору і сприяння повному і реальному захисту прав, свобод і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб, реалізації принципів законності, об'єктивної істини і публічності.

Процесуальною формою провадження і підготовки справи до судового розгляду є передбачене ЦПК України попереднє судове засідання (статті 129, 130). Воно проводиться з метою врегулювання спору до судового розгляду та забезпечення правильного та швидкого вирішення спору, є обов'язковим для кожної справи за окремим винятком, встановленим ЦПК України, і має бути призначено і проведено суддею за участю осіб, які беруть участь у справі. Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу.

У попередньому судовому засіданні для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує:

· чи не бажають сторони передати справу на розгляд третейського суду;

· чи не відмовляється позивач від позову;

· чи визнає відповідач позов;

· чи не бажають сторони укласти мирову угоду.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

При визнанні відповідачем позову за наявності законних підстав, суд постановляє рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову суперечить закону чи порушує права інших осіб суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову і продовжує судовий розгляд (ст. 174 ЦПК України).

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Якщо мирова угода суперечить закону чи порушує права інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд (ст. 175 ЦПК України).

При укладенні сторонами договору про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.

У випадках, коли спір не був врегульований у зазначеному порядку, суд відповідно до ч. 6 ст. 130 ЦПК України вчиняє такі дії:

1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову. Для цього визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при розв'язанні спору. При з'ясуванні у позивача суті заявлених вимог суддя покликаний допомогти йому визначити предмет позовної вимоги (позову) і його підставу та зміст.

Необхідно також встановити правильність об'єднання ним позовних вимог і наявність у позивача пов'язаних між собою вимог до того самого або інших відповідачів з метою їх об'єднання чи роз'єднання (ст. 32 ЦПК України). Уточненню підлягають також заперечення відповідача як матеріально-правового, так і процесуально-правового характеру, що надає можливість залучення до справи належних і допустимих доказів і дослідження їх у судовому засіданні;

2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Підлягає встановленню належність сторін до справи - чи є позивач справді тією особою, якій належить право вимоги, а відповідач - особою, яка повинна відповідати за позовом. Вирішується питання про заміну належного відповідача, про участь у справі співвідповідача і третьої особи. З урахуванням характеру справи - про участь у справі законного представника та суб'єкта захисту прав інших осіб (статті 39, 45 ЦПК України);

3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню. Для цього підлягає визначенню предмет доказування:

 

· обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава

позову); обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстава заперечення);

· інші обставини, які мають значення для правильного

вирішення справи. До таких обставин належать юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначаються нормами цивільного, трудового, сімейного, інших галузей матеріального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, їх виникнення, зміну, припинення. Підлягають встановленню також факти доказові, якими є ті з них, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Із сукупного складу юридичних фактів предмета доказування виділяються: ті з них, які визнаються сторонами, а також загальновідомі факти та преюдиціальні, що не потребують доказування (ст. 61 ЦПК України), та ті з них, які підлягають доказуванню;

4) з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання. Відповідно до частин 2, 3 ст. 60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, на доказування обставин, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір;

5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання у встановленому порядку:

а) про витребування доказів, коли щодо їх отримання є складнощі
(ст. 137 ЦПК України);

б) про виклик свідків (ст. 136);

в) про проведення експертизи (статті 143-150);

г) про залучення до участі у справі спеціаліста (ст. 54);

д) про залучення до участі у справі перекладача (ст. 55);

є) про залучення до участі у справі особи, яка надає правову допомогу (ст. 56);

ж) про судові доручення щодо збирання доказів (ст. 132);

6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів у порядку, встановленому статтями 140-142 ЦПК України;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову, які застосовуються відповідно до нормативно встановлених правил статтями 151-155 ЦПК України;

8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду та забезпечення правильного і своєчасного вирішення справи. Зокрема, на заяву осіб, які беруть участь у справі, приймає заходи забезпечення доказів (статті 133-135 ЦПК України);

9) визначає час і місце судового розгляду.
Призначене до проведення попереднє судове засідання

може бути відкладено за заявою сторони чи сторін у разі неможливості явки їх до суду з причин, визнаних судом поважними. При неявці сторони у попереднє судове засідання без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки призводить до того, що з'ясування обставин у справі проводиться на підставі тільки тих доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. Прийняття інших доказів судом залежить від поважності причин їх неподання.

Попереднє судове засідання є обов'язковим для кожної справи і провадиться за правилами, встановленими ЦПК України для судового розгляду (глава 4 розділу III) з окремими винятками, передбаченими главою 3 розділу III ЦПК України.

При визнанні підготовки справи до судового розгляду закінченою, суддя постановляє ухвалу, в якій перераховуються всі підготовчі дії, які були ним проведені у цій стадії судочинства, і встановлюється дата розгляду справи, що має бути не пізніше п'ятнадцяти днів після закінчення дій щодо підготовки її до судового розгляду (ст. 156 ЦПК України).

 

 

Забезпечення позову.

Одним із недоліків судового способу захисту порушеного права є його фактична неоперативність, тобто, з огляду на вимогу дотримання цивільної процесуальної форми, розгляд справи може затягнутися, що спричинить негативні наслідки для особи, яка потерпіла від правопорушення, або навіть станеться так, що розгляд справи взагалі втратить будь-який сенс. Для запобігання такій ситуації існує інститут забезпечення позову, порядок застосування якого визначений ст. ст. 151-155 ЦПК.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ - це застосування судом заходів для створення можливості виконання у майбутньому рішення суду про присудження у випадках, якщо їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.

Підставою для вирішення питання про забезпечення позову є заява осіб, які беруть участь у справі. Вона подається до суду, у провадженні якого перебуває справа, із зазначенням: причин, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; виду забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інших відомостей, потрібних для забезпечення позову (ст. 151 ЦПК). Заходи забезпечення позову можуть бути вчинені на будь-якій стадії розгляду справи, та стосуватися усієї матеріально-правової вимоги чи її частини.

Питання про забезпечення позову вирішується ухвалою суду в день надходження заяви без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. В ухвалі про забезпечення позову вказуються підстави застосування та заходи забезпечення, виконується вона негайно у порядку, встановленому законодавством про виконавче провадження.

Заходи забезпечення позову (ст. 152 ЦПК) визначаються на засадах розумності, співмірності та з врахуванням обставин конкретної справи. їх можна поділити на дві групи:

універсальні спеціальні. До універсальних заходів, які можуть застосовуватися у

 

 

 

 

 

 

 

 

	Накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб
Заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання
Заборона вчиняти певні дії
	Встановлення обов' язку вчинити певні дії
	Передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам (судовий секвестр)

 

 

Спеціальними є заходи, які використовуються тільки в окремих справах:

Зупинення продажу описаного мана, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису

Зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку

 

У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову.

Законодавством передбачена можливість скасування забезпечення позову, заміни одного способу забезпечення позову на інший, а також застосування кількох забезпечень за умови, що загальна їх сума не перевищує позовної.

Ухвали про забезпечення позову чи скасування забезпечення можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Подання скарги не зупиняє виконання ухвали про забезпечення позову і не перешкоджає подальшому розгляду справи, а на ухвалу про скасування заходу, що його вжито для забезпечення позову, або про заміну одного виду забезпечення позову іншим, — зупиняє виконання цієї ухвали (ст. 155 ЩІК).

Суд або суддя, допускаючи забезпечення позову, можуть вимагати від позивача забезпечення можливих для відповідача збитків шляхом внесення застави у розмірі, достатньому для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову (ч. 4 ст. 153 ЦПК). У разі відмови в позові, після набрання рішенням законної сили відповідач може стягнути з позивача збитки, завдані йому забезпеченням позову, а якщо застосовувалась застава, то з неї у першу чергу здійснюється відшкодування таких збитків (ст. 155 ЦПК). Предмет застави повертається позивачеві, якщо ухвалено рішення про задоволення позову або укладено мирову угоду між сторонами, а також тоді, коли позов про відшкодування збитків не подано відповідачем протягом двох місяців (ч. 3 ст. 155 ЦПК).

Відповідач може захистити свої інтереси від застосування до нього заходів забезпечення позову. У разі, якщо позов має грошову оцінку, відповідач згідно зі ст. 155 ЦПК може з дозволу суду або судді замість допущеного забезпечення внести на депозитний рахунок суду суму, зазначену у позовній заяві.

Якщо в позові буде відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи із забезпечення позову зберігаються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може водночас з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову (ст. 155 ЦПК).

У разі необхідності запобігання порушенню права інтелектуальної власності позов може бути забезпечений до подання позовної заяви.

Заява про забезпечення до позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заявника, це питання розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову. В ухвалі суду про забезпечення позову обов'язково вказується строк, впродовж якого заявник повинен подати відповідну позовну заяву: десять днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову. Якщо позов не подано, то заходи забезпечення позову скасовуються.

Контрольні питання:

1. Які основні процесуальні дії вчиняються судом і учасниками процесу під час провадження у справі до судового розгляду?

2. У чому полягає мета і завдання цього провадження?

3. Процесуальний порядок провадження у справі до судового розгляду?

4. Особливості проведення попереднього судового засідання.

5. За допомогою яких процесуальних засобів відповідач може захистити свої інтереси в цивільному процесі?

6. Що таке «заперечення проти позову» і який порядок їх подання до суду?

7. Що таке «зустрічний позов» і які особливості його пред' явлення?