Тема 19. Судовий розгляд цивільних справ у суді першої інстанції. Фіксування цивільного процесу.

 

Поняття, значення та порядок судового розгляду цивільної справи

Покладений на суди обов'язок із захисту суб'єктивних прав, свобод та законних інтересів суб'єктів права виконується перш за все у ході судового розгляду цивільної справи.

СУДОВИЙ РОЗГЛЯД - стадія цивільного процесу, яка являє собою сукупність процесуальних дій суду та інших учасників процесу, спрямовану на розгляд та вирішення цивільно-правового спору по суті.

Значення судового розгляду визначається змістом діяльності суду відповідної інстанції і виконуваних ним функцій на цій стадії процесу, адже в ході судового розгляду на основі всебічного та повного дослідження доказів, наданих сторонами, встановлюються фактичні обставини справи та приймається рішення по суті.

Законодавець визначив, що "розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні " (ст. 158 ЦПК), з чого виникає закономірне запитання: як співвідносяться поняття "судове засідання ", "розгляд справи " та "судовий розгляд "? Аналіз чинного законодавства (зокрема гл. 4 розд. III ЦПК) дозволяє зробити висновок, що розгляд та вирішення цивільної справи є змістом стадії судового розгляду, а судове засідання - процесуальною формою.

Цивільне процесуальне законодавство закріплює чіткий порядок розгляду та вирішення цивільних справ, який:

1. Визначає послідовність вчинення та зміст процесуальних дій суду та інших учасників процесу;

2. Окреслює гарантії захисту процесуальних прав та виконання процесуальних обов' язків останніх;

3. Відображає дію більшості принципів цивільного процесуального права (диспозитивності, змагальності, безпосередності, усності та ін.).

 

Цивільні справи розглядаються та вирішуються судом першої інстанції протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - впродовж одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більше, ніж на один місяць (ст. 157 ЦПК).

Законом закріплено особливі правила відкриття судового засідання та його проведення, звернення учасників процесу до судді (суддів), постановлення та оголошення судових рішень, які спрямовані на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства. Наприклад, при вході судді (суддів) в зал судового засідання всі присутні в залі повинні встати, особи, які беруть участь у справі; свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти дають пояснення (свідчення) стоячи, звертаючись до судді словами " Ваша честь ".

Зміни у позовному спорі.

У процесі розгляду та вирішення справи сторони наділяються широкими процесуальними правами і можуть вільно ними розпоряджатися.

Позивач протягом усього розгляду справи має право змінити по суті підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть укласти мирову угоду (ст. 31 ЦПК). Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивності цивільного судочинства.

ЗМІНА ПРЕДМЕТА ТА ПІДСТАВИ ПОЗОВУ є важливим правом позивача, оскільки дозволяє оперативно змінювати конструкцію позовного спору (вимогу до позивача та суду) у зв'язку, наприклад, зі збором доказів, дослідженням обставин справи, очевидністю неправильного визначення матеріально-правової вимоги та обставин, які її обґрунтовують, тощо. Обмеження щодо зміни предмета та підстави позову законом не встановлені, однак ці зміни не повинні виходити за межі матеріально-правової вимоги. Інакше особа позбавляється права на звернення до суду у загальному порядку.

ЗБІЛЬШЕННЯ ЧИ ЗМЕНШЕННЯ ОБСЯГУ ПОЗОВНИХ ВИМОГ також дозволяє керувати процесом у справі, зважаючи на ті ж причини. Причому особливістю такої розпорядчої дії є те, що у разі збільшення обсягу позовних вимог повинні бути дотримані зміст та форма такого звернення до суду, а також оплата судового збору, обчисленого на підставі збільшеного обсягу позовних вимог. У випадку зменшення обсягу позовних вимог, надміру сплачений судовий збір не повертається, оскільки наявна часткова відмова від позову, тобто особа у певній частині відмовляється від судового захисту заявленої вимоги.

ВІДМОВА ВІД ПОЗОВУ - це одностороннє усне або письмове волевиявлення позивача в суді, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги. Така дія може бути вчинена протягом всього провадження у справі (ст. ст. 174, 306, 334, 372 ЦПК). Будучи проявом принципу диспозитивності, така дія позивача здійснюється під контролем суду. Останній відмовляє у прийнятті відмови позивача від позову, якщо така розпорядча дія суперечить закону, інтересам інших осіб чи з інших причин не може бути прийнята судом. Також не приймається відмова від позову, якщо вона вчинена представником всупереч інтересам позивача.

Прийняття судом відмови позивача від позову тягне за собою закриття провадження у справі і виключає можливість у майбутньому звернення до суду з таким самим позовом. Тому наслідки вчинення такої дії позивачем повинні бути роз'яснені судом.

Відмову від позову слід відрізняти від відмови від поданої заяви чи скарги. Наприклад, повернення заяви за клопотанням позивача до відкриття провадження у справі не перешкоджає повторному зверненню до суду. У порядку, встановленому ст. 109 СК, подружжя, яке подало спільну заяву про розірвання шлюбу, може її відкликати до ухвалення рішення у справі. Особи, які подали апеляційну чи касаційну скаргу, також можуть від неї відмовитися (ст.ст. 300, 330 ЦПК), що тягне за собою закриття відповідно апеляційного чи касаційного провадження. Але така дія не свідчить про відмову від позову (судового захисту), оскільки має не матеріально-правовий, а процесуальний характер.

ВИЗНАННЯ ПОЗОВУ ВІДПОВІДАЧЕМ - одностороннє усне або письмове волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем (ст. 174 ЦПК). Суд може вважати позов визнаним, якщо у нього не виникає сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує чиїхось прав та законних інтересів і не зроблене під впливом протиправної поведінки щодо нього інших осіб або з метою приховати інші обставини, необхідні для вирішення справи.

Правом визначення позову відповідач наділений протягом усього часу розгляду справи в суді першої інстанції. У разі визнання позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про його задоволення. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суперечить інтересам відповідача (якщо визнання позову вчинено представником), суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд справи.

МИРОВА УГОДА - це укладена між сторонами та визнана судом домовленість (договір) про припинення спору між сторонами шляхом взаємних поступок, яка стосується їхніх прав, обов'язків та предмета позову (ст. 175 ЦПК). Сторони можуть укласти мирову угоду протягом усього часу провадження у справі (ст.ст. 306, 334 ЦПК), в тому числі у процесі виконання рішення суду (ст. 372 ЦПК).

Сторони, які уклали мирову угоду, у спільній заяві повідомляють про це суд, а той роз'яснює наслідки вчинення такої дії. На підставі цієї заяви суд вирішує питання про закриття провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо така угода суперечить закону, порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, вчинена представником сторони поза межами своїх повноважень чи всупереч інтересам особи, яку він представляє, суд відмовляє у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Ухвала про визнання мирової угоди може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Визнана судом мирова угода є підставою для виконання, тому ухвала про її визнання повинна відповідати вимогам ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження".