Розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (ст. Ст. 287-290 цпк).

Банківська таємниця відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» належить до інформації з обмеженим доступом та є конфіденційною. Нею вважають інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнтові (ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), її правову охорону закріплено також ЦК (ст. 1076) Законом України «Про Національний банк України» та іншими актами законодавства.

В окремих випадках така інформація може бути розголошена (банківська таємниця розкрита), що раніше не потребувало судового розпорядження і тільки із набранням чинності новим ЦПК потребує звернення до суду.

Предметом судової діяльності є визначення наявності підстав та законності звернення того чи іншого суб'єкта з клопотанням про надання уповноваження банку щодо розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Процесуальний порядок розгляду та вирішення цієї категорії справ судом визначений ст.ст. 287-290 ЦПК, ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Правом на звернення до суду наділені орган чи особи, які заінтересовані в отриманні інформації, що містить банківську таємницю. Лише особистої заінтересованості в отриманні такої інформації недостатньо, необхідним є наділення такого органу (особи) правом на отримання такої інформації. Наприклад, відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» таке право мають органи прокуратури (ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»), Служби безпеки (ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України»), Міністерства внутрішніх справ (ст. 11 Закону України «Про міліцію»), Антимонопольного комітету (ст. 22¹ Закону України «Про Антимонопольний комітет України»), Державної податкової служби (ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»), Державної контрольно-ревізійної служби (ст. 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»), спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (ст. 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»), органи державної виконавчої служби, інші органи, визначені законом. Крім замовника, сторонами виступають також заінтересовані особи, якими є банки та інші фінансово-кредитні установи — носії банківської таємниці та фізичні чи юридичні особи—володільці рахунків.

Заява подається до суду за місцем знаходження банку, що обслуговує фізичну чи юридичну особу і володіє інформацією, яка є банківською таємницею. Форму та зміст заяви визначено ст.ст. 119, 288 ЦПК. У ній має бути зазначено: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника заявника, якщо заява подається представником; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю та мету її використання.

Розгляд справи відбувається у п'ятиденний строк з дня надходження заяви з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадку, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, — тільки з повідомленням заявника. Якщо суд не визнав явку осіб, які беруть участь у справі, обов'язковою, їхня неявка не перешкоджає розгляду справи. Справа відповідно до ст. 289 ЦПК розглядається у закритому судовому засіданні.

У рішенні суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи (ст. 290 ЦПК) зазначаються: ім'я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника одержувача, якщо інформація надається представникові; ім'я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мета її використання.

Рішення суду про розголошення банківської таємниці підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявникові та особі, щодо якої надається інформація.

Рішення суду у справі може бути оскаржене в апеляційному порядку, однак цей порядок має свої особливості. Правом на апеляційне оскарження наділені особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, та заявник. Це право може бути реалізоване протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення, причому оскарження рішення не зупиняє його виконання (ст. 290 ЦПК).