Характерні риси просвітницького роману «Робінзон Крузо»

• утвердження думки, що розум та праця— головні рушійні сили прогресу
людства.

• правдоподібності твору надала реальна історія, покладена в основу сюжету.

• достовірності оповіді сприяла форма щоденника.

• оповідь від першої особи, від імені самого героя, давала змогу авторові показати світ очима звичайної людини і водночас розкрити її характер, почуття, моральні якості.

• образ Робінзона Крузо поданий у розвитку.

• у центрі уваги не тільки екзотика безлюдного острова й захоплюючі пригоди,
скільки людина, ЇЇ переживання, почуття, коли вона залишалася сам на сам з
природою.

• Робінзон — дієва й активна людина, справжній син свого часу, він шукає різних засобів виявлення власних здібностей та практицизму.

• Робінзон — новий герой. Це не видатна чи виняткова особистість, не
історичний діяч, не міфічний образ, а звичайна людина, наділена душею і розумом. Автор оспівує активність простої людини у перетворенні довколишньої дійсності.

• Образ головного героя має велике виховне значення;

• Екстремальна ситуація стає критерієм визначення не тільки фізичної сили, а передусім людських якостей героя.

• Художнє досягнення роману — рішення письменника змусити свого героя
аналізувати не тільки те, що він бачить довкола, а й те, що відбувається у його душі.

• Природа для Робінзона— мудрий учитель і провідник у його діяльності. Вона — чудовий об'єкт для перетворення, для виявлення можливостей і здібностей людини. В англійській духовній культурі ХУПІ століття значну роль відігравало вчення Дж. Локка, який проголосив пріоритет досвіду у розумовій діяльності. Досвід перевіряє правильність розумових припущень, сприяє пізнанню істини. А людина набуває досвіду з допомогою своїх почуттів. Ці думки філософа знайшли художнє втілення в романі Дефо.

• Природа дала поштовх для розвитку моральних якостей героя. Завдячуючи її постійному впливові, Робінзона неначе минають соціальні проблеми, інтриги й конфлікти. Йому не потрібно бути лицемірним, жадібним, брехливим. Перебування на лоні природи й у злагоді з нею викликало до життя тільки найкращі риси натури — щирість, працьовитість і здатність бути природним.

• Особливість роману — поєднання конкретики з широкими соціальними й
моральними узагальненнями (Робінзон і людожери; Робінзон і П'ятниця — це у
розумінні просвітителів ніби змодельована в мініатюрі соціальна історія людства).

• Головна ідея роману — уславлення активності, трудової енергії, розуму й високих моральних якостей людини, які допомагають їй опановувати світ, а також утвердження великого значення природи для духовного розвитку людства.

• Роман «Робінзон Крузо» — зразок реалістичного роману епохи Просвітництва. Сюжет роману «Робінзон Крузо» був зумовлений насамперед інтересом англійського суспільства до географічних відкриттів та мандрівок.

Новою у тогочасній літературі ця тема не була. Ще до Д. Дефо з'являлися твори, у яких розповідалося про долю нещасних мандрівників, закинутих до нецивілізованого світу. 1674 року в Англії опублікували переклад книги арабського письменника ХП століття Ібн Туфайля про пригоди Хаджі Бен Йокдане, який досяг великої мудрості, живучи на острові зовсім самотньо.

Після появи роману Дефо літературознавча наука збагатилася новим поняттям — «робінзонада», що означає традиційний у літературі сюжет, побудований на зображенні життя й випробувань персонажа, що потрапив в екстремальні умови, з певних причин був позбавлений людського товариства.

Роман — робінзонада — прикметна риса літератури не лише ХУШ століття, а й наступних етапів у розвитку світової літератури. Зразками романів — робінзонад є наступні твори: «Острів Фельзенбург» И. Шнабеля (XVII 51), «Новий Робінзон» Й. Кампе (XVII 79), «Швейцарський Робінзон» Вісса (XVIII12—XVIII27), «Відлюдник Тихого океану» Псі шарі (XVIII24), «Мауглі» Кіплінга (XVIII 94—XVIII 95), «Російський Робінзон» С.Турбіна (XVIII 79).

Сучасні письменники теж створюють робінзонади. Так, російська письменниця Л. Петрушевська у творі «Нові робінзони» зображує відчуття сучасної людини, котра змушена тікати від абсурдного й жахливого світу на лоно природи, аби врятуватися морально й фізично.

ТЕМА: САТИРИЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ ДІЙСНОСТІ В РОМАНІ ДЖОНАТАНА СВІФТА «МАНДРИ ГУЛЛІВЕРА»

Розмірковуючи над життям, над долею людини, мріючи про зміни її «обличчя», Свіфт вирішив написати роман, в якому б віддзеркалилися його роздуми і сподівання^ Так виник задум «Мандрів Лемюеля Гуллівера», а згодом цей твір побачив світ. Йшов XVII26 рік, саме той час, коли Свіфт брав найактивнішу участь у боротьбі ірландців за незалежність.

«Мандри Гуллівера» — твір фантастичний. Фантастика — це витворені людською уявою неймовірні картини й образи, яких не буває у дійсності, але які допомагають якнайповніше виразити думки автора щодо цієї дійсності.

Роман складається з чотирьох частин. У першій — Гуллівер потрапляє до ліліпутів, крихітних чоловічків, у дванадцять разів менших за звичайних людей; у другій — мандрівник опиняється в країні велетнів, а сам ніби перетворився на ліліпута; у третій частині — подорожі Гуллівсра до інших вигаданих країн (у цій частині Свіфт таврує тиранів, прославляє боротьбу за незалежність і волю); в четвертій книзі 17л лівер потрапляє до країни розумних коней — гуїн-гнмів.

Роман має риси сатиричного. Сатира письменника спрямована проти англійської монархії, можновладців, несправедливих законів, проти політиків, які мріють лише про високі посади, владу, яким байдуже, шо діється за мурами їхніх замків і огорожами палаців.

На відміну від мікрокосму «Робінзона» (цілком раціоналістичного, чітко вивіреного, розумного, оптимістичного) художній світ «Гуллівера» досить відносний. У романі немає жодного явища чи персонажа, котрий постав би ідеальним, все тут сповнене безмежних контрастів, суперечностей. Свіфт, як відомо, наслідував при цьому локківську ідею відносності людських якостей, поширюючи її на увесь світ — відтак і на модель людського суспільства.

У перших двох частинах роману в образі країни Ліліпути в'їдливо — саркастично змальовується англійська монархія, проте на прикладі країни велетнів автор утверджує можливість існування й мудрого, гармонійного абсолютизму.

У такий спосіб Свіфт художньо озвучує відому ідею Т. Гоббса, котрий вважав абсолютизм оптимальною формою правління, що здатний приборкати егоїстичні інтенції людей, трансформувати «війну всіх супроти всіх» у більш — менш гармонійне монархічне ціле. Варто згадати, що віра у мудрого короля з давніх — давен притаманна англійцю, виплекана в його душі історично, тож вона природно постала як у філософському дискурсі Т. Гоббса, так і художньому світі Дж. Свіфта.

Однак у третій та четвертій частинах автор зовсім відкидає ідею гуманного царя та гармонійної монархії, а натомість створює гротескні образи літаючого острова Лаиути та королівства Трильдрогдрида, де панують абсурд, дурисвітство, ненависть народу до можновладців, розпуста та самодурство королівського двору. Вважають, що подібна негація спричинена активною участю письменника в ірландських подіях, які й відкрили йому очі на справжнє єство монархічного устрою. Втім, як відомо, Свіфт взагалі митець антитетичний, який легко припускає найраднкаль-ніші імінн в поглядах та віруваннях. Тож перехід від ідеалізації до рішучого заперечення монархії в його творі цілком природний. Водночас англійський парламент змальовується Світом як збіговисько крадіїв та лихварів, в найменшим злом видасться римська республіка, її сенатори.

Словникова робота

Антитеза — підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, почуттів, характерів.

Віги — політична партія, яка відстоювала інтереси буржуазії, влади, зосередженої в руках парламенту.

Гумор — вид комічного, коли серйозне в житті зображується в жартівливо тоні, коли про людські вади говориться з добродушною посмішкою.

Іронія — засіб гумору та сатири, заснований на приховано — глузливому, зневажливо — осудливому зображенні людини чи явища.

Куинбус Флестрин — Человек — Гора.

Сатира — художні твори різних жанрів, у яких різке викриття зображуваного поєднано з його гострим осміюванням.

Торі — політична партія, яка відстоювала інтереси феодального дворянства, боролася за повернення старих, віджилих порядків.

Ліліпутія

• «эти люди превосходные математики н достигли большого совершенства в механике благодаря поощрениям и поддержке императора, известного покровителя наук»;

• «монарх живѐт на доходы со своих личных имений и весьма редко, в самых
экстренных случаях, обращается за субсидией к поданным»;

• «упражнения канатных плясунов исполняются только теми, кто добивается получения высокой должности или стремится снискать благосклонность двора. Для этого не требуется ни благородного происхожд., ни хорошего воспитания, достаточно только с юных лет начать тренировку в акробатическом искусстве»;

• «государственный организм страны разъедают две страшные язвы: внутренние
раздоры партий и угроза нашествия внешнего могущественного врага». (с. 51—53);

• «величайшие услуги, оказываемые монархам, не могут перетянуть на свою
сторону чашу весов, если на другую бывает положен отказ в потворстве их
страстям»;

• «все государств преступления караются здесь чрезвычайно строго; но если
обвиняемый докажет во время процесса свою невиновность, то обвинитель
немедленно подвергается позорной казни...»;

• «лилипуты считают мошенничество более тяжким преступлением, чем
воровство, и потому только в редких случаях оно не наказывается смертью»;

• «всякий, представивший достаточное доказательство того, что он в точности
соблюдал законы страны в течение 73 лун, получает право на известные привилегии»; «исполнение же законов Англии гарантируется только страхом наказания и нигде не упоминается о награде за их соблюдение»;

• «в здешних судебных учреждениях богиня справедливости изображается в виде женщины с шестью глазами - - два спереди, два сзади и по одному с боков, что означает еѐ необычайную бдительность; в правой руке она держит открытый мешок золота, а в левой — меч в ножнах в знак того, что она готова скорее награждать, чем наказывать»;

• «уголовным преступлением считается неблагодарность»;

• «воспитание детей менее всего может быть вверено их родителям» (с. 70—73).
Бробдингнег (там главного героя называли Грильдриг):

• С. 166—XVII 3 — рассказ Гулливера о родной стране, ее политическом,
экономическом и. т. п. устройстве;

• Выводы, к которым приходит король после всего услышанного — это и есть правдивая характеристика Англии XVIII века. (с. XVII 3—XVII4);

• Народ, у которого политика не возведена в степень науки; король презирает всякую тайну, изощренность и интригу, как у государей, так и у министров;

• Знания этого народа очень недостаточны и ограничены;

• Все законы состоят из самых ясных и простых терминов, и эти люди не
отличаются такой изворотливостью ума, чтобы открыть в законе несколько смыслов;

• В литературе стараются избегать нагромождения ненужных слов и разнообразия выражений; Лапута («летучий» или «плавучий» остров):

• Все их идеи вращаются около линий и фигур;

• Находятся в постоянной тревоге;

• Различие между мужчинами и женщинами;

• Объяснение того, как король приводит к покорности мятежников или тех, кто оказывается платить налоги, (с. 228).

Столица — Лагадо:

• Г-н Мьюноди; его несхожесть с большей половиной населения города; его взгляды и принципы жизни, их оценка Гулливером, (с. 236—238);

• Академия прожектѐров — еѐ предназначение, изобретения профессоров, их значимость и актуальность; отношение к литер, таланту (с. 248—249);

• Школа полит, прожектѐров (с. 252).
Глаббдобдриб («остров чародеев и волшебников»):

• Древняя и новая история;

• Проблема древней литературы и комментариев к ней;

• Проблема научных открытий и их значительности в определѐнный исторический период;

• Истинные причины многих великих событий.
Лаггнегг:

• Раболепие перед королѐм;

• Бессмертие и отношение к нему героя и лаггнежцев. Струльдбруги. Страна
Гуигнгнмов:

• Устройство жизни людей — коней;

• Природа правительства в Англии, первый министр (с. 344—346).