Генрі Філдінг. Життя і діяльність. Художній метод 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Генрі Філдінг. Життя і діяльність. Художній метод



Творчість англійського письменника Генрі Філдінга була різножанровою: публіцист і драматург, теоретик роману і блискучий романіст, він у всіх жанрах виступає гострим критиком сучасності, проте не гірко-песимістичним, як Свіфг. а життєстверджуючим та світлим.

Народившись у збіднілій аристократичній родині, Філдінг навчався у привілейованій школі в [тоні, поступив до Лейденського університету в Голландії, але потім був змушений самотужки заробляти на життя і залишив навчання.

Філдінг стає драматургом-комедіографом. Його сатиричні комедії нравів користувались успіхом у глядачів, проте закон про театральну цензуру, що вийшов у 1737 р., змусив Філдінга, говорячи словами Б. Шоу, «из цеха Молера и Аристофана перейти в цех Сервантеса».

Для Філдінга дійсно велике значення мала романна традиція, закладена Сервантесом. Він намагався одночасно створити новий, особливий тип роману, названий письменником «комічним епосом». У такому жанрі головне, за Філдінгом, — зображення природного характеру людини. Для цього комічна оповідь не повинна бути карикатурною; іронічна інтонація автора, його гострий погляд на людські слабкості та недоліки мають поєднуватися з оптимістичною вірою в добрі паростки в людині, із переконанням, що в природі не існує не тільки абсолютно ідеальних, а й абсолютно поганих людей.

У своєму найкращому романі — «Історії Тома Джонса, знайди» (1749)— Філдінг розповідає читачам саме про таких людей. Обравши форму роману «великого шляху», письменник змальовує широку життєву панораму. Проводячи свого головного героя крізь різноманітні верстви англійського суспільства XVIII ст., насичуючи його життя смішними та гіркими пригодами, легковажними вчинками та добрими поривами, романіст в решті-решт закінчує історію щасливою розв'язкою, тому що впевнений: його Том Джонс, хоча й помилявся, однак за свої прямолінійність, доброту та природність заслуговує на кращу життєву долю. Своїм романом Філдінг не лише досяг популярності, а й заслужив честь бути названим В. Скоттом «батьком роману в Англії».

СЮЖЕТ. До будинку заможного сквайра Олверті, у якому той жив разом зі своєю сестрою Бріджит, підкидують немовля. Сквайр, який декілька років тому втратив дружину та дітей, вирішує виховати дитину як рідного сина. Незабаром йому вдається знайти матір дитини, бідну селянку Дженні Джонс. Олверті не вдається дізнатися від неї ім'я батька дитини, він не передає справу до суду, а лише висилає дівчину з рідних місць, попередньо забезпечивши її грішми. Олверті продовжує пошуки батька дитини. Підозра падає на сільського вчителя — Партріджа, у якого Дженні тривалий час брала уроки латині. За наполяганням Олверті справу передають до суду. Дружина вчителя, яка давно ревнувала його до Дженні, звинувачує чоловіка у всіх смертних гріхах, і ні в кого не залишається сумнівів в тому, що вчитель — батько дитини. Хоча сам Партрідж заперечує свій зв'язок із Дженні. його визнають винним, і Олверті висилає його з селища.

Сестра сквайра, Бріджет, виходить заміж за капітана Блайфіла, і в них народжується син. Том Джонс, знайда, здобувши щиру прихильність Олверті, виховується разом із юним Блайфілом, однак заздрісний та жадібний капітан, боячись, що статок Олверті дістанеться знайді, ненавидить його, намагаючись будь-якими способами знеславити хлопця в очах названого батька. Через деякий час капітан несподівано помирає, і Бріджет стає вдовою.

З раннього віку Том не відрізнявся зразковою поведінкою. На відміну від Блайфіла — не по роках стриманого, набожного та порядного — Том не мав потягу до навчання й своїми витівками постійно змушував переживати за нього Олверті та Бріджет. Незважаючи на це, всі в будинку любили знайду за його доброту та співчутливість. Блайфіл ніколи не брав участі в іграх Тома, він засуджував його витівки і не втрачав нагоди присоромити його за негідну поведінку. Однак Том ніколи не ображався на нього й щиро любив Блайфіла як рідного брата,

З дитинства Том товаришував із Софією, донькою сусіда Олверті — заможного сквайра Вестерна. Вони багато часу проводили разом і стали справжніми друзями.

Для виховання юнаків Олверті запрошує до будинку богослова Твакома й філософа Сквсйра, які висувають перед своїми учнями єдину вимогу: вони повинні бездумно зазубрювати їхні уроки і не мати власної думки. Блайфіл з перших же днів завойовує їхню симпатію. Однак Тому нецікаво повторювати за обмеженими та недалекими наставниками прописні істини, і він знаходить для себе інші заняття.

Том проводить увесь вільний час у будинку бідного сторожа, родина якого помирає від голоду.' Юнак в силу своїх можливостей намагається допомогти нещасним, віддаючи їм всі свої кишенькові гроші. Дізнавшись про те, що Том продав свою Біблію та коня, подарованого йому Олверті, а виручені гроші віддав родині сторожа, Блайфіл та вчителі вважають вчинок юнака гідним осуду, тоді як Олверті вражений добротою свого улюбленця. Є ще одна причина, яка змушує Тома так багато часу проводити в родині сторожа: він закоханий у Моллі, одну з його доньок.

Безтурботна та легковажна дівчина відразу ж приймає його залицяння, і незабаром її родина дізнається про вагітність Моллі. Ця звістка миттєво поширюється околицею. Софія Вестерн, вже давно закохана в Тома, у відчаї. Він же звик бачити у ній виключно подругу своїх дитячих років, і лише тепер помічає, наскільки вона вродлива і приваблива. Непомітно для себе самого Том все більше прив'язується до дівчини, і з часом ця прихильність переростає в кохання. Том нещасний, оскільки розуміє, що тепер зобов'язаний одружитися із Моллі. Справа набуває несподіваного обороту. Том стає свідком обіймів Моллі та вчителя Сквейра. Через деякий час Том дізнається, що Моллі вагітна зовсім не від нього, тому вважає себе вільним від будь-яких зобов'язань перед нею.

Тим часом сквайр Олверті важко хворіє. Відчуваючи - наближення смерті, він віддає останню вказівку відносно спадку. Один лише Том, віддано люблячий свого названого батька, сумує і тужить, в той час як інші, в тому числі і Блайфіл, занепокоєні виключно своєю часткою у спадку. До будинку приїздить посильний й приносить звістку про те, що Бріджет Олверті. яка на декілька днів залишала маєток, несподівано померла. Ввечері того самого дня сквайру стає краще і він одужує. Том настільки щасливий, що навіть смерть Бріджет не може затьмарити його радості. Бажаючи відсвяткувати одужання названого батька, він напивається, що викликає гострий осуд оточуючих.

Сквайр Вестерн мріє віддати доньку заміж за Блайфіла. Ця справа здається йому надзвичайно вигідною, адже Блайфіл — спадкоємець великої частини спадку Олверті. Крім того, Блайфілу вдається переконати сквайра в тому, що Том радів його смерті і тому, що незабаром стане володарем великого спадку. Повіривши Блайфілу, розгніваний сквайр наказує Тому залишити його будинок.

Том пише Софії прощального листа, розуміючи, що, незважаючи на його пристрасне кохання до неї, тепер, коли він приречений на блукання і злиденне життя, він не має права розраховувати на її прихильність та просити її руки. Том залишає маєток, прагнучи стати матросом. Софія, втративши надію переконати батька не видавати її заміж за ненависного їй Блайфіла, таємно залишає свій маєток.

У провінційному готелі Том випадково зустрічає Партріджа, того самого вчителя, якого Олверті колись вислав з рідного села, вважаючи його батьком знайди. Партрідж переконує юнака в тому, що постраждав безвинно, і просить дозволу супроводжувати Тома у його блуканнях.

На шляху Том рятує від рук ґвалтівника жінку, місіс Вотерс, яка, користуючись нагодою, зваблює юнака у готелі.

У цей час Софія, яка прямує до Лондона в надії знайти притулок у старої приятельки їхньої родини, також зупиняється у ептонському готелі і з радістю дізнається, шо Том знаходиться серед його пожильців. Однак, почувши про поведінку коханого, розгнівана дівчина на знак того, що їй все відомо, залишає у його кімнаті свою муфту і зі сльозами на очах їде з Ептона. За збігом обставин у тому ж готелі зупиняється і кузина Софії, місіс Фітцпатрік. що тікає від свого чоловіка, негідника та розпусника. Вона пропонує Софії разом сховатися від переслідувачів. Відразу ж після від'їзду дівчат до готелю приїздить розгніваний батько Софії та містер Фітцпатрік.

Вранці Том здогадується, чому Софія не захотіла його бачити, і у відчаї залишає готель, сподіваючись наздогнати свою кохану та отримати пробачення. У Лондоні Софія знаходить леді Белластон, яка дізнавшись про її історію, обіцяє допомогти.

Том із Партріджем незабаром також прибувають до Лондона. Після тривалих пошуків Тому нарешті вдається натрапити на слід коханої, проте її кузина та леді Белластон перешкоджають їхній зустрічі.

У будинку, де Том із Партріджем знімають кімнату, проживає містер Найтін-гейл, з яким Том швидко потоваришував. Найтінгейл та Нансі — донька їхньої господині, місіс Міллер, кохають одне одного. Том дізнається від приятеля, що Нансі вагітна. Однак Найтінгейл не може одружитися із нею, оскільки боїться батька, який знайшов для нього заможну наречену і, бажаючи прибрати до своїх рук посаг, наполягає на негайному весіллі. Найтінгейл підкорюється долі і таємно залишає оселю місіс Міллер. У листі, адресованому Нансі, він пояснює причини свого зникнення. Том дізнається від місіс Міллер, що її Нансі, яка віддано кохала Найтінгей-ла, отримавши його прощального листа, намагалася накласти на себе руки. Том відправляється до батька свого легковажного приятеля і повідомляє йому, що Най-тінгейл уже заручений із Нансі. Найтінгейл-старший кориться перед невідворотністю, а місіс Міллср та її донька з поспіхом готуються до весілля. Віднині Нансі та її матір вважають Тома своїм рятівником.

Водночас до Софії залицяється заможний лорд Фелламор. Він робить їй пропозицію, однак отримує відмову.

Том відвідує місіс Фітцпатрік, щоб поговорити з нею про Софію. Виходячи з її будинку, він зустрічається з її чоловіком. Розгніваний (він нарешті натрапив на слід втікачки і дізнався, де вона живе), Фітцпатрік приймає юнака за її коханця та ображає його. Том вимушений витягти шпагу, прийняти виклик. Коли Фітцпатрік падає, поранений шпагою Тома, їх зненацька оточує натовп хлопців. Вони хапають Тома, віддають констеблю, який відводить його до в'язниці. Виявляється, що Фелламор підіслав декількох матросів та наказав їм завербувати Тома на корабель, даючи їм зрозуміти, що прагне позбавитися його, вони ж вирішили просто віддати Тома поліції.

До Лондона приїздить батько Софії, містер Вестерн. Він знаходить доньку і повідомляє їй, що до того часу, поки не приїдуть Олверті та Блайфіл, дівчина буде сидіти під домашнім арештом і чекати на весілля. Леді Белластон, вирішивши по-мститися Тому, показує Софії його листа із пропозицією руки і серця. Незабаром дівчина дізнається про обвинувачення Тома у вбивстві. Приїздить Олверті з племінником і зупиняється у місіс Міллер. Олверті — її давній благодійник, він допомагав біднііі жінці, коли в неї помер чоловік і вона залишилась без засобів для існування з двома малолітніми дітьми на руках. Дізнавшись про те, що Том — прийомний син сквайра, місіс Міллер розповідає йому про благородство юнака. Однак Олверті ще вірить наклепу, і все розказане його не тішить.

Найтінгейл, місіс Міллер та Партрідж часто відвідують Тома у в'язниці. Незабаром до нього приїздить та сама місіс Вотерс, випадковий зв'язок з якою привів до сварки з Софією. Після того, як Том залишив Ептон, місіс Вотерс познайомилась там із Фітцпагріком, стала його коханкою та поїхала разом з ним. Том із полегшенням дізнається, що Фітцпатрік живий і неушкодженнй. Партрідж, який також прийшов відвідати Тома, повідомляє йому, що жінка, яка називає себе місіс Вотерс, насправді Дженні Джонс, рідна матір Тома. Том збентежений: він мав зв'язок з власною матір'ю. Партрідж, який ніколи не вмів тримати язика за зубами, розповідає про це Олверті, і той вирішує, не гаючи часу, викликати місіс Вотерс до себе. Дженні вирішує відкрити таємницю того, що їй відомо. Виявляється, що ні вона, ні Партрідж не мають жодного відношення до народження дитини. Батько Тома — син друга Олверті, який колись прожив рік у будинку сквайра і помер від віспи, а мати ні хто інша, як рідна сестра сквайра — Бріджет. Боячись осуду брата, Бріджст приховала від нього, що народила дитину, і за велику винагороду вмовила Дженні підкинути хлопчика до їхнього будинку. Старий слуга Олверті, почувши, що сквайр дізнався правду, зізнається господарю, що Бріджет перед смертю відкрила йому свою таємницю і написаіа братові листа, якого він вручив містеру Блайфілу, оскільки на той момент Олверті був непритомним. Тільки тепер Олверті здогадується про підступність Блайфіла, який, прагнучи прибрати до рук спадок сквайра, приховував від нього, що вони з Томом — рідні брати.

Олверті, дізнавшись всю правду про свого племінника, щиро шкодує про те, що не пробачав йому так довго. Оскільки Фітцпатрік не висунув Тому ніяких звинувачень, його звільняють із в'язниці. Олверті просить пробачення у Тома, але благородний юнак ні в чому його не звинувачує.

Найтінгейл розповідає Софії про те, що Том і не збирався одружуватися із леді Белластон, оскільки це він, Найтінгейл, підмовив Тома написати Ти того листа, який вона бачила. Том приходить до Софії та знову просить її руки. Сквайр Вестерн, дізнавшись про намір Олвсрті зробити Тома своїм спадкоємцем, з радістю дає згоду на їхній шлюб. Закохані після весілля їдуть до селища і щасливо живуть подалі від міської колотнечі.





Последнее изменение этой страницы: 2016-09-13; просмотров: 115; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.174.225.82 (0.018 с.)