Соціально-філософська концепція Ж.-Ж. Руссо

Людям XVIII століття не пощастило: у свідомості більшості людей ця доба часто сприймалася перекручено, як століття галантності, м'яких манер, впевненої та трохи лукавої стабільності, осяяної світлом таємничої Просвіти. Насправді XVIII століття було тим періодом історії, коли «вибухали» суспільні вулкани, занепадали державні лади, затверділі, здавалося б, на багато сторіч.

Тож філософи століття Просвіти свідомо або мимоволі були водночас і великими бунтарями, які готували у свідомості суспільства майбутні потрясіння ще раніше, ніж вони ставали фактом історичної дійсності.

Однак, ніхто з мислителів XVIII століття не прорік такого безстрашного, нового та щирого слова своїм приголомшеним сучасникам, як «громадянин Женеви» (так він сам себе називав) і світу, людина-космополіт, мрійник і романтик, який став учителем для вождів Великої революції— Робесп'ера, Марата і Дантона.

Це був філософ, письменник, соціолог, історик, композитор Жан-Жак Руссо (1712—1778). Він був одним із найвилатніших французьких письменників-
сентименталістів доби Просвітництва. Народився Жан- Жак Руссо 28 червня 1712 року в Женеві. Предки його, французи за національністю, рятуючись від переслідувань католицької церкви, ще у XVI столітті виїхали до Швейцарії. Батько майбутнього письменника (Ісаак Руссо) був годинникових справ майстром, мати померла на дев'ятий день після народження сина. Тому Жан-Жак, тількино вийшовши із дитячого віку, був позбавленим надмірної материнської опіки.

З дитинства хлопчик не сприймав усталеного станового розподілу суспільства на аристократичну еліту і так званий «третій стан».

До 9 років Жан-Жак разом із батьком перечитав Плутарха. Наслідуючи зображеного у «Порівняльних життєписах» героя Давнього Риму Муція Сцеволу, віч готував себе до катувань заради Вітчизни і ледве не спалив руку на вогні. Згодом йому довелося зазнати безліч принижень, як грубих (хазяїн-гравер, до якого він потрапив у 14 років, безжалісно бив його), так і витончених (доводилося служити лакеєм у холодно-ввічливих хазяїв, обідати на кухні разом із прислугою). З усього пережитого Жан-Жак твердо засвоїв одне: він нічим не гірший за цих пещених аристократів, він освіченіший і душевно шляхетніший за них, але хазяї у цьому світі вони. Єдине, чого не міг усвідомити майбутній філософ — за яким правом?

Коли хлопчику виповнилось 10 років, батько, залишивши родину, втік із Женеви, переховуючись від переслідування влади за образу дворянина. Жан-Жака відправили до священика для вивчення латини.

Через три роки його віддали до нотаріуса, але той незабаром прогнав його як нездібного учня. Тринадцятирічний Руссо ніяк не міг привчити себе до канцелярської роботи.

Згодом хлопчик потрапив в учні до гравера. Тут життя видалося йому ще важчим: господар деспотично принижував, ображав його і бив.

Одного разу, прогулюючись недільним днем десь за містом, він затримався. Добігши до міських воріт, Руссо побачив їх зачиненими. Підвісний міст було піднято. Що залишалося робити юнакові у відчаї? Завтра на нього чекали варварські побої господаря за спізнення, нові образи та приниження. Руссо виповнилось 16 років, перед ним був відкритий незнаний світ, і він пішов шукати щастя, сподіваючись на випадок, вірячи в успіх.

«Свободный и сам себе хозяин. я воображал, что могу все сделать, всего достичь; стоило мне только броситься вперед, чтобы подняться и парить в воздухе. Уверенно вступал я в обширное пространство мира»,— писав пізніше Руссо у своїй «Сповіді».

У містечку Савойє один священик привітливо прийняв мандрівника і поставив перед собою мету повернути нового протестанта до лона католицької церкви. Він направив Руссо до молодої поміщиці пані Варене для підготовки до акту відречення від кальвінізму. Захопленість Руссо цією жінкою згодом переросла у закоханість.

Незабаром Жан-Жака відправили до Парижу у притулок для тих, хто нещодавно «повернувся» до лона католицької церкви. Юнак потрапив до товариства жебраків. «темних» особистостей, які заради наживи та харчів змінювали час від часу свою віру. Не кращими за них були і самі святі отці.

Пробувши місяць у притулку, Руссо відрікся від кальвінізму. Після прийняття католицької віри, він перестав цікавити священиків і вони відпустили його з монастиря.

Руссо працював прикажчиком, потім лакеєм.

У Жан-Жака були прекрасні здібності музиканта. Проте відсутність відповідної освіти завадила йому стати справжнім композитором. Опинившись у Лозанні без засобів для існування, він, не маючи належного диплому, оголосив себе вчителем музики. Варто зазначити, що в цей же час Руссо вдався до написання музикальної п'єси для виконання у супроводі оркестру.

П'єса зазнала повного провалу: виконавці глузували, а слухачі затикали вуха.

Потім Руссо поступив на службу до архімандрита із Єрусалима у якості секретаря та перекладача. Грецький монах збирав кошти на відновлення гробу Господнього. Згодом виявилось, що то був шахрай.

Письменник знову розпочав мандри містами і селами. Найчастіше він заробляв на прожиття переписуванням нот.

Навесні 1732 року Руссо знову зустрічається із пані Варене. У якості друга серця він прожив із нею до 1741 року.

Відносно забезпечене матеріальне становище позбавило його постійних клопотів, пов'язаних із прожиттям, і дозволило зайнятися самоосвітою. Він вивчає музику, багато читав. Величезне враження мали на нього «Філософські листи» Вольтера.

У 1741 році, у віці 29 років, Руссо переїхав до Парижу. Тепер він був широко освіченою людиною, із сформованими філософськими, політичними та соціальними поглядами. Він ще не підозрював про своє справжнє призначення, захоплювався музикою і сподівався, що саме в ній зможе проявити себе повною мірою.

До Парижу Руссо привіз проект винайденої ним музичної системи.

Живучи на горищі, перебиваючись хлібом та водою, він писав для театру оперу та комедію. Проте успіху вони не мали.

У цей же час він зблизився із Дідро та Д’Аламбером. авторами та укладачами відомої і популярної на той час «Енциклопедії».

Після того, як Дідро потрапив до в'язниці, Руссо часто приходив відвідувати його. Одного разу, йдучи, він зупинився відпочити і йому до рук потрапила газета «Французький вісник». Прочитавши оголошення Діжонської академії про конкурс на кращий твір «Чому сприяло відродження наук та мистецтв — очищенню чи забрудненню нравів?», філософ був вражений: вже давно його розум хвилювали думки про згубність цивілізації, заснованої на рабстві одних та пануванні інших.

Через рік побачив світ перший філософський трактат Руссо «Роздуми про науки та мистецтва», який зробив його знаменитим. У невеликому трактаті було викладено систему поглядів, яка потім увійшла в історію суспільної думки під назвою «руссоїзм».

Міське життя гнітило письменника. Він залишив Париж і деякий час жив у маленькому будиночку в Ермітажі, у маєтку однієї із своїх аристократичних шанувальниць, пані д'Епіне. Посварившись із нею, переїхав до Монлуї. Тут йому не давали спокою аристократи, переслідуючи своєю удаваною прихильністю та підлабузництвом.

За цими знаками надмірної уваги з боку аристократів завжди приховувалось відразливе ставлення до плебейського походження Руссо, і він це відчував.

Протягом цих років письменник закінчив роботу над своїми найвизначнішими творами: у 1761 році — роман «Нова Елоїза», у 1762 році — роман «Еміль» та політичний трактат «Суспільний договір».

Зовсім несподівано Руссо припинив зв'язки із Дідро та Д’Аламбером через статтю останнього «Женева», вміщену в «Енциклопедії». Д'Аламбер викривав ханжество мешканців міста, які не дозволили відкрити у Женеві театр, вважаючи його одним із засобів сприяння розбещеності населення. Просвітники не могли із цим погодитися, як і взагалі із тим, що, за теорією Руссо, цивілізація та ЇЇ надбання є згубними для людського суспільства.

Ніхто із французьких просвітників не відчував такої лютої ненависті до панівного класу, як Руссо.

Після того, як письменник опублікував свій роман «Еміль, або Про виховання», почалася найтяжча смуга у його житті. Паризький парламент (суд) 9 червня 1762 року виніс вирок — спалити книгу та заарештувати її автора. «Еміль» та «Суспільний договір» були спалені на батьківщині Руссо, у Женеві. Гнаний письменник вимушений був залишити Францію, не прийняв його і Берн.

Область Невшатель, де Руссо знайшов свій тимчасовий притулок, знаходилася у володінні прусського короля, однак і тут він не знайшов очікуваного спокою.

У серпні 1762 року архієпископ паризький Хрістоф Бомон розіслав по усім церквам своє пасторське послання, у якому оголошував філософа ворогом Бога та людей. Священики зуміли у забобонного натовпу викликати ненависть до письменника. Руссо відповів листом, сповненим гніву. Відразу після цього проти нього посипалися десятки памфлетів. Майже одночасно із зазначеними подіями побачила світ книга «Листи з Гори». Це ще більше запалило ненависть церковників — тепер його оголосили сатаною. «Листи з Гори» були спалені у Женеві, Гаазі та Парижі разом із «Філософським словником» Вольтера.

Під впливом церковників мешканці Валя, де переховувався Руссо, прониклися ненавистю до письменника. Поширилися чутки, що він відьмак. Його переслідували тільки-но він з'являвся на вулиці. Одного разу натовп фанатиків навіть вчинив напад на його будинок, камінням розбив шибки вікон.

Рятуючись, Руссо намагався знайти притулок на маленькому острові де Сен-П'єр на Сієнському озері, але влада Берна наказала йому залишити цю територію.

Змучений, хворий, письменник у 1766 році вирушив до Англії. Проте й тут на нього чекає розчарування. Філософ Давим Юм, на запрошення якого він приїхав до Англії, незабаром став його відкритим опонентом.

Саме в Англії, у часи відчайдушної боротьби із міжнародною реакцією, у Руссо виник задум написати свою «Сповідь».

Я хочу показать человека во всей его неприкрашенной правде, и этот человек — я сам» — занотував у щоденнику письменник.

У книзі відтворена широка панорама соціальної дійсності, хвилююча правда життя, історія боротьби геніальної людини із народу за свої природні права.

Перші частини книги були написані в Англії. Навесні 1767 року Руссо таємно під чужим ім'ям повернувся до Франції.

У 1770 році письменник завершив «Сповідь» і переїхав до Парижу, оселився на вулиці Плат'єр (зараз вулиця Руссо) у кімнатці на четвертому поверсі. Жив у бідності, відмовляючись від пенсій королів, дарунків шанувальників, літературних гонорарів. Гроші, необхідні для напівзлиденного прожиття, отримував за переписування нот — по Юсу за сторінку.

Помер Жан-Жак Руссо в один рік з Вольтером.

20 травня 1778 року філософ поїхав до маєтку де Жирардена у Єрменонвілі, який знаходився у 20 милях від Парижу. Там він передчасно помер 2 липня 1778 року. Поховали письменника на острові паркового озера під тополями, як він просив незадовго до своєї смерті. Під час революції тіло Руссо було перевезено до Парижу до Пантеону славетних людей Франції.

Філософські погляди Руссо:

· сповідував ідею активного втручання філософів у соціальну дійсність заради її перебудови;

· стверджував, що матеріальний світ існує незалежно від людини; вона ж пізнає його через відчуття;

· теорія природної релігії: оспівував природу і той порядок, який в ній існує; викривав безлад і несправедливість, що панують у соціальному світі;

· сила людини не в розумі, а в її почуттях;

· цивілізація не принесе щастя людям, а лише поглибить їх тяжке становище;

· провину за соціальні вади покладав на науку, мистецтво і цивілізацію.

Естетичні погляди Руссо:

· виступав проти обмеженості і умовності ряду принципів естетики класицизму в ім'я мистецтва;

· засуджував систему станів, ієрархій в театрі, де право на високі почуття і героїчні подвиги надавалось лише високопоставленим особам;

· відстоював реалістичні принципи;

· звертав увагу на красу і був спроможний оспівувати її;

· закликав до виховання в людях високих почуттів гуманності;

· створив культ почуття у мистецтві; відтворив зворушливі порухи серця, внутрішнього світу людини.