Проблематика роману В. Земляка «Лебедина зграя»

Василь Сидорович Вацик (літературний псевдонім Земляк) залишив не-велику спадщину: декілька повістей («Рідна сторона», «Кам’яний брід», «Гнівний Стратіон». «Підполковник Шиманський») та роман «Лебедина зграя».

Роман належить до так званої химерної прози, жанру, в якому були на-писані «Козацькому роду нема переводу» О. Ільченка. «Левине серце» П. За-гребельного, «Позичений чоловік» Є. Гуцала та інші. Романи такого типу ма-ють свої характерні риси: показ характерів в соціально-історичній конкретно-сті, погляд на життя людину з позицій світової концепції, загальнолюдської моралі.

Головний герой роману «Лебедина зграя» селянин Яв тушок Голий. Прізвище говорить все про його соціальний стан У суспільстві. Він бідняк, причому бідняк одвічний. Та. як і кожна людина, він хоче поліпшити своє життя: мати землю, господарство, одним словом, мати власність. Він з усіх сил пнеться до «вавилонської» вершини («вавилонська», в розумінні автора, – незавершена, нездійсненна). Явтушок потрапляє між двох вогнів, бо так завжди було в романах про колективізацію й індустріалізацію: обов’язково діяло дві сили, протистояли два світи, два ворожих табори. Голому дово-диться вибирати, з ким бути. Він гадає, що краще бути з тими, хто сильні-ший, сильніший не тільки ідейно чи фізично, але й матеріально. Явтушок прагне до звичайного людського щастя, він хоче добре одягатися, смачно їсти. І як батько, повинен забезпечити свою сім’ю. А таких цілеспрямованих людей недолюблювали, часто називали їх ворогами, бо для партійних ідеоло-гів добро було злом (такими їх виховала Система!). Такий погляд на життя привів Україну до духовного та фізичного зубожіння.

Та справжній ворог не Явтушок, виходить, а Максим Тесля. Це він пе-реконав усіх вступити до колгоспу, це він у нормальному батьківському жит-ті вбачає порушення законів суспільно-політичного життя держави. Засліпле-ний комуністичною ідеєю, Тесля бачить у нормальному життєво необхідно-му прагненні батька мати власний притулок вороже ставлення до влади.

Уподовж років критика по-різному розцінювала образи Явтушка й Максима як носіїв основних проблем роману «Лебедина зграя». Явтушок ви-дався «кумедним і страшним» у своєму бажанні до власності, наміри кому-ніста цьому оповідачеві ми впізнаємо Василя Земляка, людину, великого патріота, закоханого в свою землю.

Василь Сидорович Вацик (літературний псевдонім Земляк) залишив не-велику спадщину: декілька повістей («Рідна сторона», «Кам’яний брід», «Гнівний Стратіон». «Підполковник Шиманський») та роман «Лебедина зграя».

Роман В. Земляка "Лебедина зграя" – це новітній бурлеск, вияв опози-ції до обов'язкового на той час дотримання вимог соціалістичного реалізму. Традиційний зміст поданий у модерній формі, де поєднуються реальне жит-тя, художня умовність, символізм образів (лебедина зграя, гойдалка, Вави-лон, цап), гротеск та іронія. Перед читачами постає ціла галерея образів се-лян-трудівників, хуторян, тисячолітніми узами прив'язаних до землі, до худо-би, філософів і недалеких людей, відданих громаді, ідеї та безпринципних зрадників, заздрісників. Український народ подається у всьому своєму бага-тоголоссі, в переплетінні доль. Але переважну більшість їх єднає любов до рідної землі, до свого Вавилона.

Роман належить до так званої химерної прози, жанру, в якому були на-писані «Козацькому роду нема переводу» О. Ільченка. «Левине серце» П. За-гребельного, «Позичений чоловік» Є. Гуцала та інші. Романи такого типу ма-ють свої характерні риси: показ характерів в соціально-історичній конкретно-сті, погляд на життя людину з позицій світової концепції, загальнолюдської моралі.

Головний герой роману «Лебедина зграя» селянин Яв тушок Голий. Прізвище говорить все про його соціальний стан У суспільстві. Він бідняк, причому бідняк одвічний. Та. як і кожна людина, він хоче поліпшити своє життя: мати землю, господарство, одним словом, мати власність. Він з усіх сил пнеться до «вавилонської» вершини («вавилонська», в розумінні автора, – незавершена, нездійсненна). Явтушок потрапляє між двох вогнів, бо так завжди було в романах про колективізацію й індустріалізацію: обов’язково діяло дві сили, протистояли два світи, два ворожих табори. Голому доводить-ся вибирати, з ким бути. Він гадає, що краще бути з тими, хто сильніший, сильніший не тільки ідейно чи фізично, але й матеріально. Явтушок прагне до звичайного людського щастя, він хоче добре одягатися, смачно їсти. І як батько, повинен забезпечити свою сім’ю. А таких цілеспрямованих людей не-долюблювали, часто називали їх ворогами, бо для партійних ідеологів добро було злом (такими їх виховала Система!). Такий погляд на життя привів Ук-раїну до духовного та фізичного зубожіння.

Та справжній ворог не Явтушок, виходить, а Максим Тесля. Це він пе-реконав усіх вступити до колгоспу, це він у нормальному батьківському жит-ті вбачає порушення законів суспільно-політичного життя держави. Засліпле-ний комуністичною ідеєю, Тесля бачить у нормальному життєво необхідно-му прагненні батька мати власний притулок вороже ставлення до влади.

Уподовж років критика по-різному розцінювала образи Явтушка й Максима як носіїв основних проблем роману «Лебедина зграя». Явтушок ви-дався «кумедним і страшним» у своєму бажанні до власності, наміри комуні-Теслі розцінювали як благородні вчинки. З позицій сьогодення точка зору зовсім протилежна: саме Тесля – хижак, а не Явтушок. Йому рідний батько ворог, бо у нього хата на п’ять вікон та ще й волики. Тесля належить до того типу керівників, які, давши слово честі, витравлювали в людей при-родне прагнення бути людиною.

Тесля вірив у більшовицьку ідею колективізації. Він, як секретар рай-кому, був впевнений в тому, що будуть на селі й нові молотарки, й нові трак-тори, навіть хтось дорогу прокладе нову. Свої Погляди він вкладає в тезу: «Ми не відступимо нізащо, навіть якби на те пішло ціле життя». Чи не нага-дує нам Тесля Давида Мотузку з роману А. Головка «Бур’ян»? Безумовно. їх єднає ідея. Та на відміну від Теслі. Давид добрий, людяний, душевний і чуй-ний.

Не вдалося Максимові разом зі своїми однодумцями, які в романі про-тистоять табору ворогів, побудувати новій Вавилон. Сталося протилежне: знищення, руйнація того, що складалося віками. У романі є символічна кар-тина, яка допомагає з’ясувати ідейний зміст і проблематику. На майдані ви-снажені коні, серед них лоша.

Воно захотіло пити, підійшло до річкового урвища, упало в річку й довго ще там билось. Старі коні не кинулись його рятувати. І селянин Фабіян був тільки споглядачем. Він голодний і холодний. Сидячи на клуночку під парканом, він слухав розмову коней, які оповідали про своє життя» ледь-ледь стоячи на ногах, підпираючи одне одного, якби не впасти, бо як упадеш, то вже вірна загибель.

Цю картину цензура вилучила з тексту роману, надрукувавши його в 80-ті роки, бо то була жахлива картина реального життя.

Роман «Лебедина зграя» ще не осмислений до кінця ні читачами, ні лі-тературною критикою. Проте не буде помилкою ствердити, що він – твір не-звичайний і самобутній. У романі присутній дотепний оповідач, настроєний на філософський лад, зі своєю концепцією і своїми поглядами на життя. У ста Теслі розцінювали як благородні вчинки. З позицій сьогодення точка зору зовсім протилежна: саме Тесля — хижак, а не Явтушок. Йому рідний батько ворог, бо у нього хата на п’ять вікон та ще й волики. Тесля належить до того типу керівників, які, давши слово честі, витравлювали в людей природне прагнення бути людиною.

Тесля вірив у більшовицьку ідею колективізації. Він, як секретар рай-кому, був впевнений в тому, що будуть на селі й нові молотарки, й нові трак-тори, навіть хтось дорогу прокладе нову. Свої Погляди він вкладає в тезу: «Ми не відступимо нізащо, навіть якби на те пішло ціле життя». Чи не нага-дує нам Тесля Давида Мотузку з роману А. Головка «Бур’ян»? Безумовно. їх єднає ідея. Та на відміну від Теслі. Давид добрий, людяний, душевний і чуй-ний.

Не вдалося Максимові разом зі своїми однодумцями, які в романі про-тистоять табору ворогів, побудувати новій Вавилон. Сталося протилежне: знищення, руйнація того, що складалося віками. У романі є символічна кар-тина, яка допомагає з’ясувати ідейний зміст і проблематику. На майдані вис-нажені коні, серед них лоша.

Воно захотіло пити, підійшло до річкового урвища, упало в річку й довго ще там билось. Старі коні не кинулись його рятувати. І селянин Фабіян був тільки споглядачем. Він голодний і холодний. Сидячи на клуночку під парканом, він слухав розмову коней, які оповідали про своє життя» ледь-ледь стоячи на ногах, підпираючи одне одного, якби не впасти, бо як упадеш, то вже вірна загибель.

Цю картину цензура вилучила з тексту роману, надрукувавши його в 80-ті роки, бо то була жахлива картина реального життя.

Роман «Лебедина зграя» ще не осмислений до кінця ні читачами, ні лі-тературною критикою. Проте не буде помилкою ствердити, що він – твір не-звичайний і самобутній. У романі присутній дотепний оповідач, настроєний на філософський лад, зі своєю концепцією і своїми поглядами на життя. У цьому оповідачеві ми впізнаємо Василя Земляка, людину, великого патріота, закоханого в свою землю.

Лекція № 44

Тема: Традиції бароко в ХХ ст. Література „українського бароко”

ХХ ст. (окремі загальні зауваження до характеристики даного літературного явища)