Тема: П. Загребельний. Загальний огляд творчості.

Історичний роман “Диво” (скорочено: уривки з розділів)

 

Павло Загребельний

(Нар. 1924 р.)

Павло Архипович Загребельний народив-ся 25 серпня 1924р. в с. Солошине на Полтав-щині.

1941 року закінчено десятирічку; вчо-рашній випускник, ще не маючи повних сім-надцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, в серпні 1941р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942р., піс-ля якого – полон, і до лютого 1945р. – фашистські концтабори смерті.

У 1945p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946p. – навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського універ-ситету. По його закінченні (1951p.) – майже півтора десятиліття журналіст-ської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.

В другій половині 50-х років П. Загребельним видані збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957).

Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невми-рущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого ра-дянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі.

В 1961 – 1963 pp. Загребельний працює головним редактором «Літера-турної газети» (пізніше – «Літературна Україна»), приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. За-хід» (1960), «Спека» (1960).

Протягом 60 – 70-х років письменник створив більшу частину своїх ро-манів, зокрема і найвагоміші з них:

■ «День для прийдешнього» (1964);

■ «Шепіт» (1966);

■ «Добрий диявол» (1967);

■ «Диво» (1968);

■ трилогію «З погляду вічності» (1970);

■ «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) – романну будову з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоно-сфера»;

■ «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Ви-гнання з раю» (1985));

■ «Переходимо до любові» (1971);

■ «Намилена трава» (1974);

■ «Євпраксія»(1975);

■ «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984).

Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. В центрі роману – Софія Київська, яка є незнищенним символом української держав-ності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980).

Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні – Роксолани – Анастасії Лісовської, доньки українського свя-щеника з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулейма-на, незабаром стала його улюбленою дружиною. Розкрити «таємниці» харак-теру Б. Хмельницького, показати його як людину та як визначного державо-творця – таке завдання поставив перед собою П. Загребельний в романі «Я, Богдан» (1983).

Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України – такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). В романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово – це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.

Виступив П. Загребельний і з кількома п'єсами, створеними на основі романів – «Хто за? Хто проти?» («День для прийдешнього»), «І земля скакала мені навстріч» («З погляду вічності»); активно виступає з критичними і літе-ратурознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтер-в'ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе і портретів «Неложними устами» (1981). До неї ввійшла повість-дослідження «Кларнети ніжності», присвячена П. Г. Тичині.

За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято ху-дожні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено – мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982).

Павло Загребельний понад сорок років працює в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них – «Розгін» від-значено Державною премією СРСР, два – «Первоміст» і «Смерть у Києві» – Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Твори високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання, він один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять в перекладах іншими мо-вами; зростає і кількість видань творів письменника за рубежем.

 

Роман "Диво" Павла Загребельного: історична правда й художній вимисел

Романи Павла Загребельного на історичні теми відтворюють нам те тло епохи, в якій відбуваються події. Читаючи «Диво», ми ніби переносимося у часи тисячолітньої давності – Київську Русь. Отже, твір – про далеку історію, коли на зміну язичництву приходить інша віра – християнство. Ми стаємо свідками цього конфлікту. Автор подав ідею, яка була колись, яка віками формувалася.

Один з головних героїв Ярослав Мудрий несе в собі якість внутрішній конфлікт, це підкреслює його неоднозначність натури. За часів цього князя не було передбачено смертної казні, бо людське життя цінувалося. Пройшли тисячі років, а змінилося мало що.

Реальною подією є і будівництво храму – Софії Київської.

Але у творі є і авторський домисел, що дозволяє йому полемізувати. Так Загребельний писав: «Письменникові іноді можливо потрапити до рук документ такої сили, що неминуче виникне бажання перенести його на сто-рінки роман чи повісті, побудувати цілий роман н цьому документі. Так коли не буде при цьому необхідного художнього переосмислення, коли письмен-ник не виступить у ролі художника – творця, документ залишиться тим же, чим він був спочатку, і ніякого художнього твору ми не одержимо».

Тому робимо висновок, що Сивок – вигаданий герой, вся його історія мандрів – свідомо введений автором пригодницький елемент: «Вся ця історія вигадана. Пустивши Сизоока в мандри, я дав читачеві поживу, розширив «географію», залучив до сюжету деякі реальні історичні події. Скажімо, ос-мислення тисячі – це факт, записаний у хроніках» (П. Загребельний)

Як бачимо, письменник дає ім'я невідомому самородок, майстру – ге-нію і цьому образі показує велич творіння людських рук, бо іменам їхнім су-дилося забуття.

Так Іран «Диво» художник Сивок» гине, бо ц вічний конфлікт: володар і митець, у творі – Ярослав і Сивоок.

Отже митець зробив справу, яка на нього покладалася, – і вже він не по-трібний... Така доля всіх, хто творить цінності...» (П. Загребельний)

 

Розгульність композиції роману Загребельного "Диво"

У своєму славнозвісному творі автор робить перегуки минулого, сьо-годнішнього і майбутнього. У найцікавішому «Диві» подано широку картину життя наших предків за часів Київської Русі, діяльність Ярослава Мудрого, а особливістю твору є справжнє диво – будівництво споруди – Софії Київської.

Протягом усього тексту переплітаються події тисячолітньої давності із недавнім минулим та сьогоднішнім днем. Автор майстерно змальовує життя людей Русі, життя українців під час страшної чуми – фашистської навали. Розквіт України у мирний післявоєнний час.

Загребельний показує Ярослава-Мудрого ще з дитинства, який ріс, ніби вовченя, був впертим, а в дорослому житті цілеспрямованим: «Так відтоді й затямив собі: треба бути впертим в усякому ділі – і в зненависті, в любові, та навіть у дріб'язку».

Особливо автор наголошує, що Ярославові нічого в житті не давалося просто. І подолання комплексу неповноцінності, і шлях до влади, і бажання бути завжди на виду все це мало ячусь внутрішню силу. А особисте життя теж не тішило Ярослава Мудрого. Не мав князь і друзів. І все ж він знаходив втіху у тому, що робив він для розквіту своєї держави примножував її багат-ства, виводив Русь н рівень європейський.

Загребельний показує свого героя як звичайну людину, яка має свої слабкості, недоліки; часом Ярослав Мудрий був жорстоким, самовпевненим, для нього був «раніш закон, а потім благодать». Як бачимо, він не ідеальний.

У зіставленні з князем автор змальовує іншого героя – Сизоока, митця, який є «живим втіленням невмирущості».

Цікавим є й те, що Загребельний на перший план виводить Сивоока – талановитого художника, архітектора. Очевидно, це тому, що він вийшов з народу. Це справжній творець дива: «Як же так? – думав Сивок. – Адже це існує поза всім! Ні з чого з'являється раптом цілий світ. Хіба тут досить про-стого проведення пензлем? Вкладати треба ціле своє суще, все своє життя, та ще й додавати дещо поза тим – ось справжнє мистецтво!». Все життя Сивок є рабом, бунтівником проти свого злиденного становища і як соціального, так і професіонального.

І, звичайно, вагома частина композиційних елементів займає образ Батьківщини. Всі описані події пов'язані з Київською Руссю, потім з Украї-ною. Це велич ревної епохи, велич краси талановитого народу.